АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Концепція національного самовизначення та державного суверенітету

Читайте также:
  1. IV етап – концепція поліхудожнього розвитку учнів Б.П.Юсова.
  2. Взаємодія між органами Держказначейства та державної податкової служби в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами
  3. ВИДАТКИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ
  4. Виконання Державного бюджету України
  5. Виплата готівки розпорядникам бюджетних коштів, одержувачам коштів державного бюджету та іншим клієнтам
  6. Втрата національного телерадіоефіру
  7. Державне мито. Нормативно-правові акти, які регулюють стягнення державного мита.
  8. Державне регулювання господарської діяльності. Державна регуляторна політика. Засоби державного регулювання. Контроль за здійсненням господарської діяльності.
  9. ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ — УМОВА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ.
  10. Державний та муніципальний кредит. Правове регулювання державного боргу.
  11. Діалектика як концепція розвитку.
  12. ДОХОДИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

В умовах спільного співробітництва, близько сотні національностей в межах держав­но організованого суспільства, величезного значення набуває гармонізація міжнаціо­нальних відносин, що досягається не шля­хом вказівок, рекомендацій та велінь, а створенням сприятливих (насамперед політичних) умов. Хоча це і склад­на, але цілком реальна мета. Причому зусилля, що витрачаються на її досягнення, окупаються сторицею. Підтвердження тому - Бельгія, Швейцарія і Скандинавські країни, що займають в сучасних умовах перші місця по життєвому рівню своїх громадян і відрізняються ста­більністю економічної ситуації. Основу будь-якої послідовно демок­ратичної етнонаціональної політики становлять принципи рівно­правності і самовизначення народів, суверенітету, територіальної цілісності, права народів на мир, безпеку і розвиток, на доступ до досягнень світової цивілізації і їх використання та ін.

Принцип рівноправності і самовизначення народів - це норма міжна­родного права. Та багато народів змушені продовжувати боротьбу за рівноправність і самовизначення тому, що принцип самовизначення, по суті, відображає зміст об'єктивного, прогресивного і незворотного політичного процесу, що реалізується, гарантії нормалізації, стабілі­зації і гармонізації міжнаціональних і міжетнічних відносин. Прин­цип рівноправності і самовизначення народів - першооснова забез­печення прав людини і народів на вільне визначення політичного статусу і створення сприятливих умов для економічного, соціального і культурного розвитку. Рівноправність як складовий елемент принци­пу самовизначення означає володіння всіма без винятку народами рівни­ми правами (політичними, економічними, соціальними та ін.), що гаран­тують їм однакове становище в країні, регіоні, світі. Одним з таких найважливіших прав, що повинні мати всі народи незалежно від своєї чисельності, рівня розвитку, місця розселення та інших характерис­тик, є право на самовизначення. Самовизначення як складовий елемент принципу рівноправності і самовизначення означає право будь-якого народу самостійно вирішувати свою долю, задовольняти всі свої націо­нальні потреби, визначати форму своєї державності, частково або пов­ністю її міняти, входити до складу будь-якої держави (унітарної або федеративної), відділятися і створювати власну державу, об'єднувати­ся з іншими державами в конфедерацію, співдружність, співтовариство та ін. Право на самовизначення широко використано народами, більшість з яких об'єдналися в Співдружність незалежних держав. Ви­користано право народів на відділення і утворення власної незалежної держави. Але право на самовизначення - це основа будь-якої інтеграції, природно, не обтяженої гегемонізмом і колоніалізмом або великодер­жавним централізмом і унітаризмом.

Природно, право на самовизначення не зводиться винятково до відділення і утворення самостійної держави, особливо в сучасних умо­вах, в період потужних інтеграційних процесів. Тому не слід абсолю­тизувати та ідеалізувати право на відділення та утворення самостійної держави, підміняти ним право на самовизначення, тому що його ре­алізація для народів, які живуть розсіяно, в тому числі і на території України, просто неможлива і недоцільна. В етнонаціональній по­літиці необхідно враховувати, що принцип рівноправності і само­визначення належить не тільки народу, але й людині (як особистості та індивідууму). Звичайно, права людини і народу на рівність і само­визначення в період їх становлення не розривалися і не протистав­лялися. Гасло Великої Французької революції «Свобода, Рівність, Братерство!» однаково звернено до народів і до людини. Цікава по­зиція Карла Реннера (Шпрінгера), який вважає, що право особистості на самовизначення є істотне доповнення до всякого права нації на са­мовизначення. Рівноправність націй та окремих індивідуумів, діалек­тична єдність цих прав проголошуються в ряді міжнародних декла­рацій, пактів, обґрунтовуються в працях прогресивних учених.

Ще одним наріжним каменем дійсно демократичної етнонаціональ-ної політики виступає принцип суверенітету. В 1991 році почався про­цес суверенізації народу України. Здійснюючи Декларацію про держав­ний суверенітет України, 24 серпня 1991 року Верховна Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної унітарної держави - України. її територія неподільна і недоторкана. На її території мають силу винятково Конституція і закони України, здійснюється захист та охорона національної державності українського народу. Ук­раїна самостійна в вирішенні питань свого державного житія, здійснює верховенство на всій своїй території, самостійно визначає економічний статус і закріплює його в законах. Відносини України з іншими держа­вами будуються на основі договорів, укладених на принципах рівно­правності, взаємоповаги та невтручання у внутрішні справи. В сучас­них умовах носіями суверенітету виступають нація, народ і держава.

Розрізняють суверенітет національний, народний, державний.

Національний суверенітет - це сукупність суверенних прав нації на вільний вибір соціально-економічного та політичного ладу, на цілісну національну територію, економічну незалежність, на розви­ток її мови та культури, на повагу національної гордості та гідності. Національний суверенітет - це повновладдя нації, володіння реаль­ною можливістю розпоряджатися своєю долею. Об'єктивною пере­думовою суверенітету нації, її повновладдя виступають національні інтереси, мета та завдання, що стоять перед нею в конкретній обста­новці. Досягнення суверенітету можливо лише внаслідок боротьби нації за своє політичне, соціально-економічне визволення! В суве­ренітеті нація знаходить правовий захист, свободу національного розвитку та національну незалежність. Логічним наслідком сувере­нітету націй виступає їх рівноправність. Протиправна і неприпусти­ма будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підпорядкувати собі іншу.

Народний суверенітет - це принцип народовладдя, що означає верховенство, незалежність і повновладдя народу в державі як єди­ного законного і правомірного носія верховної влади.

Державний суверенітет - це верховенство, єдність і самостійність державної влади, її незалежність від іншої влади всередині держави, а також поза нею. Державним суверенітетом володіють всі, без винят­ку, країни. Суверенітет як політико-правовий принцип притаманний будь-якій державі незалежно від її політичної та соціально-економіч­ної природи, не має класової суті та ідеологічного забарвлення. Суве­ренітет як принцип народовладдя становить суть держави.

Види суверенітету, по-перше, - об'єктивна реальність, а по-дру­ге, не тотожні, кожний з них має власний самостійний суб'єкт: націо­нальний - націю, народний - народ, державний - державу, але всі види органічно зв'язані та тісно переплітаються. В поліетнічній дер­жаві діалектика їх взаємовідносин досить складна. Національний та державний суверенітети, по суті, різноманітні форми прояву народ­ного суверенітету: національний виражає його етнічну організацію, а державний - державну. Такий підхід знайшов широке розповсюд­ження і юридичне закріплення в міжнародному праві, а терміни «на­ціональний», «народний», «державний» використовуються практич­но як синоніми, хоча перевага віддається державному. Такий же підхід дедалі більше проявляється в Україні. Так, українська, росій­ська, єврейська, білоруська та інші етносоціальні групи України реа­лізують національний суверенітет через суверенітет народу Украї­ни. Цілком очевидно, що досягнути національного суверенітету можна при повній рівності прав і обов'язків всіх етносоціальних спільностей, що проживають на території України. Суверенітет народу України реалізується через державний суверенітет, а Україна вважається державою її народу.

Принцип суверенітету історично неминучий і глибоко прогресив­ний, тому що прогресивна боротьба проти всякого національного гніту, за суверенність народу, нації. Суверенітет - це форма демок­ратичного життя, необхідна умова нормалізації і гармонізації міжна­ціональних відносин. Скептичне, негативне ставлення до процесу суверенізації, ігнорування і тим більше спроби загальмувати або спро­стувати його здатні викликати непередбачувані наслідки.

У сучасних умовах національно-культурне відродження України розвивається складно та суперечливо. Існує ряд міркувань українських учених - істориків, етнологів на зміст сучасної національної політики української держави. Можна виділити такі моменти. По-перше, україн­ську державу треба будувати як державу української нації. Тут зміст нації розглядається як співдружність людей різних національностей в одній державі. Корінна («титульна», бо дасть ім'я державі) нація опікає кількісно невеликі етнічні групи, беручи 'їх під свій захист. По-друге, від української нації багато в чому залежить і етнокультурний і правовий розвиток національних груп. Яким в Україні буде ставлення до націо­нальних груп, таким же може бути ставлення до українців, розсіяним по всьому світу, до України як демократичної держави. По-третє, для кон­солідації суспільства з метою об'єднання етнічних груп, які живуть в Україні, необхідна єдність національної самосвідомості, національних символів і національних ідей. По-четверте, дотримання у сфері націо­нальних відносин принципів пріоритетності прав і свобод людини та громадянина, нерозривності прав людини та національностей, орієнта­ція на національні та на загальнолюдські цінності. По-п'яте, головний ме­ханізм вирішення міжнаціональних конфліктів - держава, яка через сис­тему законів забезпечує стабільність, гармонійний розвиток суспільства. Все залежить лише від спрямування правової системи: адже держава може виступати не тільки гарантом стабільності, але й однією з найважливіших причин виникнення конфліктів, в тому числі й міжнаціональних.

Отже, досягнення національної згоди в суспільстві, реалізація ідеї національно-культурного відродження народів України і на­ціональної державності можливі тільки на основі принципів рівно­правності та самовизначення народів, суверенітету, демократії й гу­манізму. Реалізація таких принципів - суть практичної діяльності української держави.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)