Національна ідеологія

Кожна етнічна і національна спіль­ність бачить власний шлях розв'язан­ня національного питання, обґрунтовуючи свою правоту за допомогою певних аргументів та ідей. Сукупність ідей та уявлень щодо інтересів "своєї" етнонаціо-нальної спільноти становить національну ідеологію. Серцеви­ною її стає національна ідея, тобто усвідомлення народом єд-і ності своєї політичної мети, свого історичного призначення і потреби спільної волі для їх реалізації.

Українська національна ідея має глибоке коріння. У своєму розвитку вона пройшла ряд етапів. Один із них нерозривно пов'язаний з національно-визвольною боротьбою українсько­го народу доби козаччини за створення української держави.

Другий розпочався в середині XIX ст. і пов'язаний з громад­сько-політичною діяльністю учасників Кирило-Мефодіївсь-кого товариства (1845-1846 pp.) М. Костомарова, М. Гулака, В. Білозерського, Т. Шевченка, П. Куліша, О. Маркевича та інших. Увінчує цей період громадсько-політична діяльність І. Франка, М. Грушевського та інших діячів періоду станов­лення і розвитку Української Народної Республіки (УНР), яка, власне, стала реальним втіленням української національ­ної ідеї.

Третій етап утвердження української національної ідеї по­в'язується з появою у 60-х роках дисидентського руху на те-рені СРСР, у тому числі і в Україні. Практичне своє втілення українська національна ідея одержала у здобутті 1991 р. дер­жавної незалежності.

Саме державна незалежність протягом багатьох століть і ви­значала сутність української національної ідеї.

Досягнувши державної незалежності, українська національ­на ідея наповнилася новим змістом — побудовою демократи­чної правової держави (Конституція України, ст. 1).

Важливим компонентом національної ідеології виступає та­кож національна мрія (уявлення про бажаний результат наці­ональних прагнень) та національний ідеал (уявлення про найдосконалішу модель національно-соціального устрою). Національна ідеологія зародилася і розвивалася разом із капі­талістичними відносинами у процесі поглиблення міжнарод­ного розподілу праці, який викликав потребу захисту національної економіки на світовому ринку. Для означення національної ідеології найуживанішим терміном є "націона­лізм". В його основі, як відомо, покладена національна свідо­мість. Взагалі, свідомість — це насамперед людське світобачення, людське світосприйняття, отже, і світобудівництво.

Національна свідомість — один із різновидів людської свідо­мості, який ґрунтується на уявленнях про соціальні вартості, норми певної національної свідомості.

Найбільш рельєфно національна свідомість виражається формулою "ми — не ми", одночасно вона є і засобом націо­нальної інтеграції.

Національна свідомість формується широким арсеналом ідео-лого-релігійно-духовного механізму, який врешті-решт і визна­чає зміст націоналізму, його сутнісні відмінності. Останні тісно пов'язані з тими інтересами, що відстоюються під гаслами на­ціоналізму. Одна справа — націоналізм бездержавного, гнобленого народу, який виборює право мати свою національну державу, інша справа — націоналізм народу, який має таку державу.

Гноблений народ, як правило, перебуває у статусі етнічної чи національної меншини і виступає на політичній арені, на­самперед, з позицій етнічного чи національного інтересу. То­му націоналізм поневолених народів є, як правило, етнічним (етнонаціоналізмом).

Із проголошенням незалежності й утворенням національної держави етнонаціоналізм, щоб стати об'єднувальною силою для всього суспільства, повинен трансформуватися в політи-ко-територіальний націоналізм, у якому нація тлумачиться як сукупність усіх громадян держави.

Націоналізм державних націй, як правило, є політико-тери-торіальним, тому в більшості цивілізованих країн він виступає ідеологією державного будівництва.

Отже, сам по собі зміст поняття "націоналізм" не містить чо­гось неприродного, антигуманного.

Однак коли в нього вкладаються суб'єктивно-уявні аспекти, тоді зміст його трансформується в різного роду патології — фашизм, расизм, шовінізм, супернаціоналізм, екстремізм і т. п. Останні, звичайно ж, не є власне націоналізмом, вони є його сурогатами.

Взагалі, у питанні ставлення до націоналізму можна виділи­ти кілька точок зору. Найбільш поширеними серед них є дві. Одна з них заперечує будь-які позитивні риси в націоналізмі, інша ж, навпаки, їх визнає. Зокрема, великий російський ми­слитель М. Бердяев високо оцінював роль націоналізму. На його думку, націоналізм є позитивним благом і цінністю, ос­кільки через нього проходить творче утвердження, розкриття та розвиток індивідуального народного буття, в якому з сере­дини повинна розгортатись вселюдськість.

Надзвичайно високо оцінював позитивну роль націоналізму відомий громадсько-політичний діяч Індії Дж. Неру. У книж­ці "Відкриття Індії" він, зокрема, писав, що націоналізм, як і раніше, залишається одним із наймогутніших стимулів, що рухають народи, з ним пов'язані почуття народу, усвідомлен­ня спільності умов існування і життєвих цілей. "Ось тому не­обхідно, — закликав Дж. Неру, — підтримувати націоналізм і його постійну притягальну силу для людського духу".

За радянської доби будь-які прояви націоналізму жорстоко придушувалися. Компартійна пропаганда робила все для того, щоб не просто формувати негативне ставлення до цього суспільного феномену, а виробити упереджене ставлення до на­ціоналізму. "Конструктивність" компартійної політики до на­ціоналізму відчутна ще й сьогодні, уже в умовах існування державної незалежності країн на терені колишнього Радянсь­кого Союзу, хоча, на думку багатьох дослідників, сучасний націоналізм позбавлений рис агресивності та ксенофобії і, бу­дучи спрямованим на національне піднесення, захист націо­нального суверенітету, зміцнення сили і підвищення активної ролі національної держави, став ідеологією, яка не суперечить демократичним і гуманістичним засадам.

Націоналізм — це ідеологія нації, головна мета якої — створення й забезпечення всіх необхідних умов для прогресивного національного розвитку. Тому прагнути подолати націоналізм — марна справа. Навпаки, треба всі прогресивні тенденції в ньому розвивати на користь націо­налізму, а отже, й вселюдському поступові.

Поиск по сайту: