Тема:Історичний огляд формування об'єктів зеленого будівництва і садово -паркового господарства

План лекції:

1. Формування об'єктів зеленого будівництва на ранніх етапах розвитку цивілізації.

2. Розвиток формування об'єктів садово-паркового господарства у ХV – ХIХ ст.

Прийоми планувальної організації об'єктів зеленого будівництва в регулярному стилі були достатньо різноманітними. Першими об'єктами зеленого будівництва поряд з культовими інтер'єрами і екстер'єрами стали присадибні комплекси, що з'явилися на самих ранніх етапах розвитку людської цивілізації. Їхнє виникнення пов'язане з появою класового суспільства, створенням міст і зумовлене природно- кліматичними факторами. Так, наприклад, в Єгипті жаркий і засушливий клімат з гарячими вітрами, з майже повною відсутністю опадів, вимагав створення штучного середовища з комфортними мікрокліматичними умовами, тому створювалися замкнені композиції з відчуттям прохолоди. Для цієї мети використовувались водосховища і рослинність. Вже самі ранні з відомих нам садибних комплексів належали привілейованим верствам суспільства. Тільки заможні люди і церква мали можливість зводити і утримувати садиби з садами, що слугували для задоволення. В Єгипті садибні комплекси разом зі священними гаями і озелененими вулицями входили в планувальну структуру міст, канонізоване використання принципу симетрії визначило характер планувальної орієнтації єгипетської садиби. Вона сформувалася в регулярному стилі з чітко висловленою головною віссю. Єгипетська садиба ділилася на розгороджені стінами дворища: для худоби, зерна, виноробства, амбарів і кузні. Житло господаря виходило на парадний двір, куди не проникали шум і запахи. Частину парадного двору займав сад з басейном і деревами - гранатами, стрункими, як свічка; фініковими пальмами. Тут же були невеликий виноградник, альтанка, басейн. Дерева, як правило, привозили здалеку разом з землею. Їх висаджували в спеціальних горщиках, найчастіше біля басейнів: пишна зелень в поєднанні з водою створювала при ємну прохолоду і свіжість, що допомагали переносити нестерпну літню спеку.

Мал 1.Египетський сад.

Матеріал будівлі садибних комплексів - дерево і висушена на сонці цегла. Бу- динок розміщувався в центрі садиби. З північної сторони будинку влаштовува лась веранда. Тут завжди були затінок і прохолода. В спекотну годину дня господар на веранді приймав гостей. Веранда була дуже нарядною, стіни і підлога були розписані візерунками і цілими картинами, на дверях були вирізані ієрогліфи, що позначали ім'я і звання господаря. В центрі будинку - зал для банкетів. Він вище інших приміщень і мав під стелею низку вікон, крізь які проникало світло і вентилювалося приміщення (створювався вертикальний струм повітря, що охолоджував приміщення в спекотний час). Стіни і стеля були розписані.Див.мал.2

Мал 2.Елементи єгипетського саду.

Тут же розміщувався невеликий басейн для миття ніг. Біля басейну розташовувався кам'яний міст для жаровні, яку запалювали в прохолодний час для опалення приміщень, поблизу знаходилися сходи на плоский дах - місце відпочинку хазяїв у вечірні години. Присадибні ділянки створювалися також у внутрішніх дворищах палаців і багатих будинків. Особливо високий благоустрій мали розкішні вілли з садами і ставками в столиці Єгипту м. Фіви. Присадибні ділянки огороджували стінами. В стінах були невеликі калитки, що з'єднували окремі дільниці. Центр композиції присадибної ділянки багатої вілли створював прямокутний басейн, інколи досить великих розмірів (60 х 120 м). Типовим прикладом створення малого саду є дільниця, площею 1 га. Вона, як правило, мала квадратну форму, була обнесена муром. Вхід розміщувався на центральній вісі, що завершувалась будинком, розташованим в глибині саду. Як правило, симетрично вісі по обидві сто рони розміщувалися прямокутні басейни і альтанки. В басейнах росли водні рослини, плавали птахи. По периметру передбачалися рядові висадки. Специфічними особливостями перших присадибних комплексів є наявність огороджуючих і внутрішніх стін, огороджуючих окремі дільниці - вхідний майданчик, перголу, водосховище. Всі елементи внутрішнього простору були взаємопов'язані і створювали цілісний, гармонійний ансамбль. Це дозволяє зробити висновок, що на ранньому етапі цивілізації садибні комплекси створювалися в попередньо розроблених проектах. Враховувалося співвідношення між висотою дерева і шириною алей, але територія була невелика.

Аналіз прийомів благоустрою давньоєгипетських присадибних ділянок дозволяє виявити цілий ряд закономірностей їхнього формування:

- органічне злиття релігійних, утилітарних і естетичних функцій;

- регулярний план з включенням в планувальну структуру водосховищ, ро- слинності, з використанням екзотів.

На формування викладених прийомів благоустрою мали великий вплив релігійні і природно - кліматичні фактори. Специфічні особливості клімату цієї країни вимагали формування замкнутих композицій із застосуванням алейних посадок. Єгипетські сади, розташовані в садибних комплексах, в основі своєї були декоративно - утилітарними. В рослинному асортименті окрім місцевих видів широко використовувались інтродуценти - інжир, гранат, троянди, жас- мин. З трав'яних були розповсюджені гвоздики, волошки, маки, ромашки, лілії, хризантеми. Квіт лілії був символом надії і короткочасності життя. Священними були рослини - лотос, папірус та ін. Таким чином слід відзначити, що засоби ландшафтного дизайну з'явилися вперше в давньому Єгипті, а їхнє використання мало примітивний характер.

Присадибні території в Ассирії і Вавилоні відрізнялися більшими розмірами і колосальною розкішшю, яку могли собі дозволити дуже багаті жителі цих країн. По суті, вони стали прообразом сучасних ботанічних садів, в яких росли рідкі дерева з багатьох країн. Палацові території Дворіччя перетворювалися в парки, їх прикрашали більшою кількістю павільйонів-альтанок і з розкішною майстерністю використовували геопластику - створення садів на терасах. Широко відомим спорудженням такого типу є висячі сади Семіраміди. Згідно археологічних матеріалів спорудження являло собою ряд терас, що підносяться вгору. Тераси з'єднувалися монументальними східцями з білого і рожевого мармуру. Сад зрошували за допомогою водопідйомного колеса, системою фонтанів, каскадів і струмків. Несучі колони терас були пустотілими. В цих порожнинах росли дерева, а увесь інший простір займали квіти. Приміщення під терасами використовували як винні погреби. Таким чином слід відзначити, що елементи геопластики - штучні насипні кучугури, тераси, підпірні стінки вперше з'явилися в Дворіччі. Після цього ці ж прийоми використовувались в Персії. Сади при знаменитих палацах споруджувалися також на терасах. Тут же створювалися басейни з фонтанами і каскадами. Центром композиції багатьох присадибних територій були павільйони. За- лишки однієї персидської вілли, розташованої в декількох кілометрах від Аст- рабада, збереглися до нашого часу. Це вілла Эшреф, біля якої було п'ять садів строго регулярного планування. Сади не були композиційно пов'язані один з іншим. Планування не мало єдиного задуму, тому кожний сад був оточений, як звичайно на Сході, високим муром. Центром композиції кожного з них служив павільйон, до якого вели положисті тераси. По осі саду пролягав вузький канал, спадаючий невеликими каскадами з однієї тераси на іншу. Цей типовий компо зиційний прийом повторюється з деякими змінами в усіх відомих садах Персії. Найбільш розповсюджені в Персії були сади при віллах з використанням терас, каналів, басейнів, багатого асортименту рослинності, з включенням в композицію розкішно оздоблених павільйонів і гротів. В давній Греції присадибні ділянки також були приналежністю заможної частини населення, на прийоми їхнього формування виявили вплив природно- кліматичні фактори.

Давня Греція у порівнянні з Дворіччям і Єгиптом, де переважали величезні рівнини, була багата більш виразними пейзажами, горбкуватими і гірськими, що призвело до більш дрібного містобудівного масштабу і разючої гармонії давніх грецьких міст з природою (з ландшафтом гідним замилування), але приватновласницькі сади мали здебільшого утилітарний характер.

Мал.3Грецький сад

Існувала безліч приватних садів з елементами природи при житлових будинках і внутрішніх двориках. Грецькі сади були численними, але невеликими. У внут рішніх двориках житлових будинків робили невеликі водойми з мозаїчним малюнком на дні. Квіти і кущі в кадках створювали маленькі островки живої при роди в будинках. Відомо, що сади влаштовувались при гімназіях, для прогулянок і міркувань. Невеликі сади були і при деяких храмах. Але особливе замилування викликали грецькі міста, вписані в природу, в оточенні гаїв з оливковими деревами, сільськогосподарських угідь. Греки вміло використовували засоби геопластики в організації відкритого простору храмів і агор, розчленування їх з допомогою протяжних східців і різноманітних підпірних стінок. В формуванні таких просторів активно використовували скульптуру. Грецькі об'єкти ландшафтної архітектури в цілому були органічно вписані в природне середовище і активно використовували його основні компоненти - рельєф і рослинність.

Римляни, у відзнаку від греків, протиставили естетику геометричних і прямолінійних форм мальовничості природного оточення. Палаци в древньому Римі упорядковувалися на високому рівні. Сади при віллах і палацах мали різноманітне призначення - від чисто господарського до розважального. Заможні римляни, які прагнули жити за межами міста, набували і будували заміські вілли. Несмітні багатства, що надходили до Риму із завойованих країн разом з рабами, дозволяли будувати розкішні вілли і палаци, оточені декоративними і утилітарними садами. Багато римських аристократів мали по декілька вілл. Опис таких заміських вілл зробив відомий римський історик 1-го ст. н. е. Пліній Молодший. Його вілла в Лаурентинумі знаходилася в мальовничому місці на узбережжі моря, оточена садами і сільськогосподарськими угіддями. Як показує аналіз літературних джерел, римські вілли можна поділити на два основних види: - вілли сільські, або господарські (вілли – рустика); - вілли міські, або розважальні (вілли – урбана). Вілли міські влаштовувались на терасованих схилах, включали в свою планувальну структуру фонтани, альтанки, скульптуру та ін. Тераси з'єднувалися за допомогою сходин, однак, як і в Греції, сходи не мали композиційного значення. Елементи саду розміщувалися випадково. Досить розповсюдженими були також вілли - фруктуарії. що включали як головний елемент фруктові сади. Сади при віллах будувалися у відповідності з традиційним укладом життя римської знаті. Один з внутрішніх двориків обіймав сад вічнозелених рослин, і називався виридариум і служив для вечірніх банкетів. В безпосередній близькості до вілли примикала прогулянкова зона саду з регулярними партерами і алеями. Алеї оформлювалися стриженими деревами і кущами, в планувальну структуру включалися різноманітні фонтани і каскади. В мистецтві стрижки зелених насаджень і квітникарстві римляни досягли високого рівня. Прийоми формування квіткових композицій, які включали ароматизацію середовища в поєднанні з шумом води фонтанів, водоспадів, каскадів, досягли високого рівня. Поступово вілли зайняли все узбережжя Неаполітанської затоки і Адріатичного моря. При виборі місця для будівництва вілли вирішальне значення мав красивий пейзаж. Часто його доповнювали спеціальною терасою. Головний корпус римської вілли мав Н- образну в плані форму, інколи складався із ряду окремих об'єктів, мальовничо розміщених на дільниці. Якщо вілла була розміщена не на березі моря, то перед нею розбивали багатий партер з квітником - ксиотос. Терасу оточували наскріз- ною балюстрадою і прикрашали статуями. В композицію садів при віллах включали перголи, альтанки, тіньові навіси, алеї, декоративну скульптуру, тощо. Сад, створений з використанням регулярного засобу планування, підкреслював основну композицію будинку. Елементи природного середовища, що оточували його, органічно включалися в загальну планувальну структуру. Алеї, як правило, оформлювалися лаврами і платанами. Важливою якістю прогулянкового саду був зв'язок з навколишнім пейзажем. В садах Риму, потім і в Італії майстерно використовувалася геопластика.

Мал 4. Висячі сади в Хайфі

На схилах пагорбів формувалися системи терас, з'єднаних східцями і пандусами. Вода використовувалася для приладів фонтанів, штучних водоспадів і каскадів. Такі сади на рельєфі отримали згодом назву «Італійських». Терми, рибні садки, що були обов'язковою належністю римської вілли, вимагали великої кількості води. Для забезпечення водою створювали великий підземний резервуар, розташований в самій високій точці території вілли. Ця дільниця засаджувалася деревами, щоб вода не нагрівалася навіть у найбільшу спеку. Труби були прокладені по всій території саду, в систему обводнення входили різноманітні гроти і джерела, розташовані в затінках дерев. Гроти, як правило, прикрашали мозаїкою, скульптурами. При віллах окрім прогулянкової частини була передбачена система доріг для катання на конях або на носилках, а також спеціальна зона для утримання диких і домашніх тварин. Такі території згодом отримали назву "звіринців". Території при віллах займали значну площу, досягаючи 100-150 га. За їхніми межами знаходилися городи і плодові сади. Слід відзначити, що в процесі формування садів при віллах були використані і вдосконалювалися прийоми античної Греції, а також були створені свої - фігурна стрижка /топіарне мистецтво/, використання скульптури. Кущі самшиту були підстрижені у вигляді кораблів, храмів, птахів, тварин, чоловічих і жіночих фігур. Особливу увагу в римських садах надавали троянди, створюючи нинішні розарії. Але сади все ж відрізнялися відсутністю композиційної єдності.

В римських садах при віллах були використані різноманітні прийоми фор- мування штучного середовища з використанням засобів ландшафтного дизайну. Античні прийоми створення відкритих просторів засобами ландшафтного дизайну виявили прямий і сильний вплив не тільки на Європу, але і на інші регіони світу. В кінці IV ст. блискуча епоха античності завершила своє існування, уступивши місце новій епосі - феодалізму. Слід відзначити, що період часу, ко трий налічує тисячоліття між падінням Рима (кінець IV ст.) і епохою Відродження в Італії (XIV ст.) називається середніми віками, або епохою середньовіччя.

Мал 5.Італійський сад і Ватікані

В період середньовіччя з'являються сади в замках з невеликими фонтанами. На жаль, справжні сади при середньовічних замках не збереглися. Заслуговують на увагу найбільш відомі шедеври арабського садово- паркового мистецтва, зокрема, сади Гренади, створені в XIII ст., в резиденціях халіфів - Альгамбре (680x200м) і Генераліфе (80x100м), що дійшли до наших днів. Тут були використані кращі традиції іспано-мавританского саду, регулярність планування з наявністю композиційного центру, найчастіше басейну, використання геопластики, рослинності і води; влаштування видових майданчиків, оформлених аркадами. Вода була основним мотивом мавританського саду. Вона присутня у вигляді каналів, басейнів, джерел, в русі і спокої. Спекотний клімат не дозволяв використовувати газони, тому більша частина території оформлювалася декоративним мощенням. Декоративне мощення - один з важливих елементів іспано-мавританского саду. В якості декоративного покриття використовувалася кольорова майоліка. В композиційному рішенні широко використовувались національні традиції. Максимально просте оформлення арабських садових дільниць споріднює їх з кращими зразками античного садово-паркового мистецтва.

Присадибні території в давній Індії з'явилися в перший період розповсю- дження буддизму в країні. Це були дільниці за межами міста, оточені стінами, а в центрі споруджували чотирикутний або восьмикутний в плані будинок, перекритий куполом. Його будували на високому кучугурі, від якого починалися широкі алеї, оточені мармуровими каналами і рядами фонтанів. Прямокутники саду були прикрашені вічнозеленими і плодовими деревами. При житті власника центральний будинок використовували як літній палац, в якому проводили шумні свята. Після смерті власника призначення будинку мінялося. Тіло власника ховали під центральним куполом, і з цього дня будинок перетворювався в мавзолей. Видатним спорудженням такого типу є мавзолей Тадж-Махал (1630- 1652 pp.), названий перлиною Індії.

Принципи благоустрою цих садів гранично прості: квадрат плану ділиться пропорціями по його вісі навпіл на чотири менших квадрати, таке ділення триває і далі. В Тадж-Махалі при загальному розмірі саду 300 х 300м найменший квадрат складає біля 35м. Мавзолей розміщений не в центрі, а в кінці саду, на висо- кій терасі, на березі ріки. Перед фасадом будинку розміщений вузький канал, облицьований мармуром. Вздовж каналу ростуть квіти і ряди кипарису. Прийоми формування ландшафтних об'єктів в регулярному стилі продов- жують вдосконалюватися в усьому світі і досягають свого розквіту після епохи середньовіччя в період Відродження, котра існувала два сторіччя (XV – XVI ст.). Яскравим прикладом нових прийомів формування ландшафтних об'єктів став "Італійський сад". Він визначався як цілісний художній твір, де гармонійно об'єднані штучні і природні елементи середовища, де вперше ведучою темою саду став рельєф - геопластика в поєднанні з водою. Тераси у вигляді підпірних стін, облицьовані камінням, прикрашених нішами, скульптурою, гротами і увінчані балюстрадою, складають композиційну основу "Італійського саду".

Зв'язок між терасами здійснюється за допомогою багато прикрашених східців і пандусів. В поєднанні з рельєфом використовувались найрізноманітніші водні пристрої. Вони часто стають композиційними центрами саду, розташовуються по його осях, на них фокусуються видові точки. Часто тлом для водних пристроїв є рослинність. Для створення зелених стін застосовувались рослини, що добре зберігають форму після стрижки - лавр, мирт, самшит, пізніше - ущільнені висадки кипарису. Самшит використовувався для узорчатих бордюрів і арабесок на партерах. Боскети створювалися здебільшого з вічнозелених дерев. В "Італійських садах" з'являється новий прийом - боскет. Це дільниця саду, обмежена регулярними доріжками і має геометричний контур - найчастіше прямокутник або квадрат. Його внутрішній простір заповнений деревами і оточений рядовими посадками або стінами живої огорожі. В цілому "Італійські сади" виявили великий вплив на формування ландшафтних об'єктів Європи, в першу чергу Франції в розвитку класичного стилю. Садо- во-парковий класичний французький стиль розвивався водночас з архітектурним стилем бароко. Його розквіт настав в середині XVII ст. і яскравим уособленням цього стиля є палацево - парковий ансамбль Версаля (автор А. Ленотр). Він являє собою єдиний грандіозний ансамбль, в якому природа перетворена в парк, підпорядкована архітектурі. Домінантою парку є палац, довжина його фасаду 500 м. Ансамбль розвивається зі сходу на захід і вражає своїм грандіозним масштабом. Особливо велично виглядає перспектива головної осі з двома дзеркалами водних партерів на передньому плані і з Великим каналом, що віддаляється до горизонту, над яким в вечірній час з'являються промені зникаючого сонця. Саме Версаль став символом так званого "Французького саду". Ідея його створення - це протиставлення природному середовищу. В ньому всі компонен ти формування простору - рельєф, вода, рослинність проектуються без обліку природного середовища. Створюється незвичайне штучне середовище з використанням стрижених дерев, гладких дзеркал, басейнів у витончених різних кам'яних рамах, вигадливих квітників і більшою кількістю експресивної скульптури, малих архітектурних форм зі складними мальовничими формами. Регулярний стиль садів того часу виявив помітний вплив на садово- паркове мистецтво і в наступні часи. Унікальним ландшафтним об'єктом регу- лярного стилю, немаючим аналогів, є Петропалац. Як писав А. Бенуа "Петергоф часто порівнюють з Версалем, але це по непорозумінню". Їх об'єднує тільки єдиний регулярний стиль планування. Петропалац - унікальний комплекс водних пристроїв, де розкриті всі властивості води, як в статичному, так і динамічному стані. Тут знаходиться неповторна, немаюча рівних в світі система фонтанів. Всі вони працюють від природного напору води, що подається по каналах з відстані до 22 км. Фонтани мають саме різноманітне архітектурно - художнє рішення. Центр композиції Петропалаца - величний Великий каскад з фонтаном "Самсон".

Поиск по сайту: