Капітал, як фактор виробництва

Капітал – ресурс тривалого користування, створений з метою виробництва додаткових товарів та послуг. Сутнісна риса кап.блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва і продуктом. Підприємства пред”являють попит не просто на якісь мат.капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грош.капіталу. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.

Грош.засоби акумулюються шляхом заощаджень або утримання від поточного споживання. Домашна госп-ва спрямовують гроші на кап.длага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фін.активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фін.активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень хар-зує процентна ставка (ціна, що сплачується власникові капіталу за використання взятих у позику засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах). Розрізняють номінальну процентну ставку (ставка проценту з поточного курсу без поправки на інфляцію) та реальну процентну ставку (ставка процента, очищена від впливу інфляції). За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

62.Інвестування. Визначення поточної (дисконтованої) вартості активу довгострокового і безстрокового (довічного) володіння.

Кап.блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна (дисконтована) вартість – величина позикових фондів, які необхідно було б позичити за поточної процентної ставки, щоб забезпечити регулярне отримання заданого чистого доходу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош.од.доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV обчислюється:

PV = N / i,

де і – ринкова проц.ставка, %.

Поточ.вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формлою

(16.2) ст.157

Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується так:

(16.3) ст.157

У цьому випадку і є ставкою дисконту.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи від інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме.

Інвестування – процес відтворення або доповнення основного капіталу; відображає потік нового капіталу у певному році.

Дисконтування – приведення ек.показників, наприклад, грошового потоку, майбутніх років до сьогоднішньої (поточної) вартості.

63.Рівновага на ринку капітальних благ у коротко- і довгостроковому періодах.

В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція середпідприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.

Граф.аналіз доходу на капітал у найпротсішому випадку (всі реальні кап.блага однакові, ек-ка знах.у стаціонарному стані) можна проілюструвати:

Рис.16.1 та 16.2 ст.158.

Попит на капітал є похідним і виводиться з гранич.продуктивності кап-лу. Крива попиту D на рис.16.1 має низхідний хар-р. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину кап-лу, показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетинаються лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підпр-в.

Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостроковому періоді, тому що за такої високої (10%) проц.ставки домашні госп-ва продовжуватимуть заощаджувати. На рис.16.2 – як проц.ставки визначаються у довгостроковому періоді. Нагром.кап-лу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е* спостерігається тоді, коли величина фін.активів, якою люди хочуть володіти у довгостр.періоді, відповідає величині кап-лу, яку підпр-ва хочуть мати за даної проц.ставки.

64.Земля як фактор виробництва. Економічна та земельна рента.

Земля – фактор виробництва, що включає землю, яка використовується у с\г або промисловому виробництві, а також використовувані природні ресурси землі. Земля, як і кап-л, є фактором вир-ва довгострокового використання. ЇЇ особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є стабільною. На рис.16.3 ст.158 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно нееластична.

Абс.нееластичність пропозиції землі означяє, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов”язані з ціною власності на зем.ділянку, яку слід відрізняти від земельної (абсолютної) ренти (плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких жорстко обмежена). Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої зем.ренти, тобто шляхом капіталізації зем.ренти (16.1 ст.157). Лінія попиту на землю D має низхідний хар-р внаслідок дії закону спадної родючості землі.

Рівновага в т.Е означає рівень щомісячної ренти за одиницю площі землі р_Е.

Ця модель показує активну роль попиту, а саме: за умов нееластичної пропозиції землі ціна землі та абс.рента цілком залежать від зміни попиту.

Ек.рента – плата за ресурс, пропозиція якого жорстко обмежена.

65.Часткова і загальна рівновага ринкової економічної системи.

Часткова рівновага – рівновага, що встановилася на окремому ринку.

Однак ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця с-ма теж прагне рівноваги, але значно більшзагального хар-ру. Заг.рівновага – рівновага, що виникла в рез-ті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків. Можна вважати, ща стан заг.ринк.рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов”язаних ринках факторів і продукції (рис.17.1 ст.168).

Ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотнього зв”язку – зміни часткової рівноваги на даному ринку внаслідок змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первинних змін на даному ринку.

Очевидно, що при аналізі заг.рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв”язку з цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум 4 етапи:

1)первинна зміна на даному ринку;

2)зміни на ринках товарів-субститутів;

3)зміни на ринках товарів-комплементів;

4)ефект зворотнього зв”язку.

Поняття “заг.ринк.рівновага” тісно пов”язано із ефективністю розміщення ресурсів в ек.с-мі на стадіях виробництва, обміну та споживання (ефективне – жоден з ресурсів не витрачається марно). Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який ек.агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-якого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті “ефективність”, запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці ХІХст. Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) – такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виродництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару (для добробуту іншого споживача).

66.Рівновага в економіці обміну.

Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, гранич.нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою. Існує можливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді, коли гранич.норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу.

Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і Пшляхом взаємообміну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничюнормам заміщення товару А товаром В: (17.1 ст.169)

Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі умови еф-ті: (17.2 ст.169).

При цьому можна визначити суму грошей (З), яку споживачі С і П можуть залучити для додаткової кількості товару А. Значення грани.нора заміщення хар-зує певну суму грошей, призначену для придбання інших товарів, яку потрібно спрямувати для додатк.одиниці товару А.

67.Рівновага у виробничій сфері.

Аналогічні підходи, як і при обміні, але тут вивчаються, відповідно, гранич.норми техніч.зам-ня. Для дослідж.еф-ті як обміну, так і вир-ва може бути застосована діаграма Еджворта (модель, що дозволяє унаочнити зміни розміщення обмежених ресурсів між двома товарами (при виробництві) ябо між двома благами (при споживанні) і досягнення ефективного розподілу цих ресурсів). При побудові діаграми відбувається накладання двох карт ізоквант (кривих байдужості), початки координат яких розташовані один проти одного, в рез-ті чого створюється замкнутий простір, що має назву коробки Еджворта. На рис.17.2 ст.169 за доп.діаграми Еджворта розглядаються варіанти розподілу ресурсів (капітал і праця) для вир-ва двох товарів А і В.

Лише ті комбінації факторів вир-ва, які відповідають умовам дотику двох ізоквант у коробці Еджворта, означають варіанти еф-го розподілу ресурсів. Це досягається в разі рівності кутів нахилу ізоквант, тому формальною ознакою еф.розподілу виробн.факторів є рівність гранич.норм техніч.зам-ня: 17.3 ст.170.

Таких варіантів може бути безліч. Якщо об”єднати певну кіль-ть точок, кожна з яких відповідає тхнічно еф-ним варіантам використання ресурсів, то отримаємо криву виробничих контрактів (крива контрактів (виробничих контрактів) – чисельність можливих ефективних варіантів розподілу двох ек.благ між двома споживачами (двох виробничих ресурсів між двома товарами), для яких виконуються умови: ст.172). Еф-ть вир-ва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити ресурси для того, щоб збільшити випуск одного товару, буз зменшення вир-ва іншого.

Крива виробничих можливостей – лінія, що показує усі максимально можливі комбінації виробництва двох товарів за фіксованого використання ресурсів та даного рівня розвитку технології (рис.17.3 ст.170). Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відпоівідає точці на кривій виробн.можливостей. При русі вздовж цієї кривої Змінюються пропорції заг.вир-ва, і ці зміни дає зиогу аналізувати гранич.норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кільксті товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю: (17.4 ст.170)

Вир-во тоді буде нф-ним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає макс.рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну заг.точку – точку дотику (рис.17.4 ст.170).

68.Проблеми оптимальності та загальна економічна рівновага.

Сукупна (зведена) ефективність ек.системи – поняття, що враховує ефективність у виробництві (досягається за мінімізації витрат виробництва), ефективність у споживанні (досягається за максимізації задоволення потреб споживачів) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках.Отже, для еф-го функ-ня ек-ки в цілому розм-ня ресурсів між вир-вом різних товарів має бути таким, щоб структура цього вир-ва за еф-го використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій вир-во може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умови можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються еф-ні ціни: (17.5 ст.171).

Звідси (17.6 ст.171).

Останнє рівняння дає змогу визначити умову еф-го розміщення ресурсів в ек-ці: (17.7 ст.171).

При виконанні цієї умови конкурентна ек-ка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досягнення еф-го функ-ня ек-ки: наявність ринкової влади, непрозорість ринків і неповна чи асиметрична інформація – “причини неспроможності ринку”, та наведені нижче:

Наявність зовн.факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у вир-ві чи сп-ні) має побічний вплив на інші види діяль-ті, але цей вплив не відображається безпосередньо в ринк.цінах.

Існування громадських благ. Неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.

Позаринкова діяльність суб”єктів ринку та неринкові механізми рег-ня. Відносини між суб”єктами госп-ня можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання держави, існуюча політ.с-ма, законодавча база тощо).

Наявність причин обмеженої спроможності ринкового регулювання (сукупність передумов і ситуацій, коли дія механізму конкурентних ринків не приводить до максимізації суспільної корисності). За цих умов заг.рівновага досягається на новому рівні – на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не иожуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму еф-ті в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати ек-ку в цілому.

69.Інституціональна природа сучасної фірми. Загальні специфічні, інтерспецифічні ресурси фірми. Трансакційні витрати.

Еф-ть дії ринк.механізму багато в чому залежить від бажань і волі людей. Завжди існує с-ма інституцій – формальних та неформальних норм і правил поведінки, що дають змогу ек.агентам координувати свої дії; обмеження, встановлені людьми для того, щоб структурувати свою діяльність.

Інституціональне середовище функ-ня ек.сіб”єктів багато в чому визначається правами власності – встановлені законом правила, що регулюють відношення людей при використанні ними ек.благ. Еф-ть цих норм прямо залежить від панівної в сусп-ві форми власності, а також від стукртури форм власності (приватна, державна та комунальна), що склалася, та тенденції її розвитку.

В рамках неоінституціональної теорії фірма – це коаліція власників скооперованих факторів виробництва, зв”язаних між собою контрактними зобов”язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів (з метою мінімізації трансакційних витрат).

Трансакційні витрати – витрати у сфері обміну, пов”язані з передачею прав власності. П”ять основних форм:

1)витрати, пов”язані із пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринкової інформації;

2)витрати, пов”язані із пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів;

3)витрати, пов”язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем виконання вимог стандартів;

4)витрати, пов”язані із захистом прав власності;

5)витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов”язань.

В основу фірми як ек.організації покладено с-му контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Фірмова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:

а)заг.ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони у даній фірмі, чи ні;

б)специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами;

в)інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі. Фірма розглядається як об”єднання щодо спільного використання передусім інтерспецифічних ресурсів.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об”єднуваних коаліцією, та різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють численність видів сучасних фірм.

70.позаринкові ефекти. Їх регулювання.

На зміст інституціональної с-ми суттєво впливає існування зовнішніх ефектів (ефекти виробництва чи споживання блага, вплив яких на третіх осіб, які не є ані покупцями, ані продавцями, ніяк не відображено в ціні цього блага). Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища.

Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного ек.агента принесла вигоду іншим (наприклад, освітянська діяльність).

Оцінюючи зовнішній ефект, визнічають різницю між сусп.витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):

MSC = MPC + MEC,

де MSC – гранич.сусп.витрати; MPC – гранич.індивідуальні витрати; MEC – гранич.зовнішні витрати.

На рис.18.1 та 18.2 ст.183 показані види зовнішних ефектів (MSB, MPB – відповідно гранич.сусп.та гранич.індивідуальні вигоди). За наявності негативного зовнішнього ефекту ек.благо продається та купується у більшому обсязі порівняно з ефективним його розміром, а за позитивного ефекту – у меншому обсязі.

Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовн.еф-том ябо збільшити вир-во, що має позитивний зовн.еф-т, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава.

В арсеналі ек.політики є різна засоби щодо усунення небажаних зовн.еф-тів. З цією метою вдаються до:

а)встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;

б)колективного або держ.володіння благами, яким властиві зовн.еф-ти;

в)заборони або встановлення обмежень на види забруднюучих та шкідливих речовин;

г)запровадження корегуючих податків і субсидій.

Мета використання зазаначених інституцій (за винятком держ.володіння цими блігіми) полягає у включенні додаткових сусп.витрат (вигоди) благ із зовн.еф-ми до індивідуальних витрат (вигод). У цьому випадку йдеться про інтерналізацію зовн.еф-тів.

Мех-м держ.рег-ня приходить на допомогу ринку і при розв”язанні проблем громадських благ, тобто благ, спож-ня яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них (нац.оборона, держава, протипожежні заходи тощо). Громадські блага – блага, що, по-перше, не можуть бути надані одній особі за умови, що їх неможливо передавати у розпорядження всім іншим особам, і що, по-друге, після того, як були надані певній особі, можуть бути переданя всім іншим без додаткових витрат. Основною властивістю гр.благ є можливість використання цих благ усіма особами без урахування наявності та розмірів індивідуальної оплати. Гр.благам притаманна невибірковість, неконкурентність у спож-ні. Доступність гр.блага практично не зменшується або не зникає зовсім для всіх членів сусп-ва після того, як окремий споживач використав це благо. Неконкурентність гр.блага означає й те, що гранич.вартість надання права користування благом ще одному споживачеві є нульовою.

Абсолютний рівень якості продукції: визнач шляхом обчисл. вибраних показн.

Адміністративно відокремлена частина підприємства, у якій виконується певний комплекс робіт у відповідності з внутрішньозаводською спеціалізацією називають: цех

Антимонопольне законодавство, що діє в багатьох країнах, ацілене, у першу чергу, на забезпечення...

Багаторічний досвід господарювання у країнах з ринковою економікою виділяє такі традиційні моделі підприємницької діяльності: классична, іннов.

Бартер є однією із форм співробітництва партнерів у сфері: товарообмін

Бізнес-план може розроблятися з метою

Боргові цінні папери:

Будівельна компанія є суб’єктом малого бізнесу в Україні, якщо чисельність працюючих в ній: до 200 чоловік

В залежності від мети вкладання коштів для інвестора істотне значення має розподіл облігацій на:

Поиск по сайту: