Колеги про М. І. Пирогов (1810-1881)

Іван Павлов цілком справедливо назвав цього подвижника меди-цини, хірурга та анатома видатним природодослідницьким розумом. Він на­ро­­ди­­в­ся в Москві і без вагань обрав медичний факультет Мос­ковсь­кого універ­си­тету. Проте йому випало навчатися в ту пору, коли навчання було сло­весно-книжним, коли заборонялося анатомування, не заохочувався до­­­­­­­с­­лід. Про вправи й операції над трупами не було і мови: «Я тільки од­ин раз бачив гомілку, що ампутувалася» - згаду­вав він.

Перед лікарським іспитом потрібно було описати на словах або на папері яку-небудь операцію на латинській мові, і тільки! «Гарним я був лікарем зі своїм дипломом, який давав мені право на життя та смерть, але, який не видав мені ані одного тифозного хворого, ані дозволив бодай один раз потримати лінцет у руках!» - так буде писа­ти про цей час Пирогов.

Його першим захопленням була фізіологія, але перемогла хірургія, хоч інтерес до експериментально-фізіологічних досліджень залишився на все життя.

Він продовжив свою медичну освіту в Дерпті, працював над дисер­та­цією, присвяченою перев’язці черевної аорти при пахових аневриз­мах, і де багато експериментував над тваринами, а в пору епідемії хо­ле­ри майже щодня робив розтини трупів. (Це був початок його май­бутніх паталогоанатомічних досліджень померлих від холери). Ще два роки М. І. Пирогов провів у Німеччині - в Берліні та Геттінгені, де був вражений тим, наскільки там хірургія, як і медицина в цілому, була досить часто відірваною від головних реальних її основ: анатомії та фізіології...

Через 25 років після смерті Пирогова, І.Павлов у своїй знаменитій промові про нього скаже: «При першому дотику до свого фаху - хірур­гії, він відкрив природонаукові основи цієї науки: нормальну і патоло­гі­ч­ну анатомію і фізіологічний досвід. (Це була головна наукова за­слу­га Пирогова, що прекрасно була сформульована Павловим).

По поверненні з-за кордону Пирогов став професором Дерптського університету, де навчався і захищав дисертацію. Він привіз написану у Німеччині монументальну працю «Хірургічна анатомія артеріаль­них стовбурів і фасцій». М.І.Пироговим була створена нова галузь медицини - хірургічна анатомія. Вінцем праці в Дерпті стали два томи

«Анналів Дерптської хірургічної клінiки». Ці книги цікаві тим, що в них Пирогов повідомляв не тільки про успіхи, але і про свої невдачі, розбираючи їхні причини з нещадною суворістю: «Я по­к­лав собі за правило нічого не приховувати від моїх учнів..., одразу відкривати перед ними зроблену мною помилку, - чи буде вона в діаг­нозі або в лікуванні хвороби». І.Павлов вважав видання кліничних Ан­налів професорським подвигом Н. Пирогова. Самокритичність і чес­ність стали передовою традицією російських лікарів-клініцистів. Пізні­ше, працюючи в Московській медично-хірургічній академії, Пирогов продовжує анатомічну діяльність, почату в Дерпті. Під час холерної

епідемії 1848 року він зробив 800 розтинів. Результатом стала праця «Паталогічна анатомія азіатської холери», що сприяла з'ясуванню при­­роди хвороби, тоді ще нової і загадкової для європейських країн. Головними працями Пирогова з анатомії стали його книги, присвячені питанням топографічної анатомії. Він розробив засіб скульптурної анатомії, що дозволить отримати зображення органу, що досліджується в незмінному або майже незмінному вигляді: отримати розпил у різних напрямках навіть самих ніжних тендітних частин (наприклад, мозку). Довідавшись про застосування за кордоном эфірного наркоза, Пирогов глибоко зацікавився цим питанням й розпочав перевірку та вивчення нового методу. Він токсилогічно, фармакологічно, після цього клінічно і насамперед на собі експерементально перевірив та науково обгрунтував застосування інгаляційного наркоза, спочатку ефірного, опісля хлороформного (методика, дозування, показання). Пирогов експерементально перевірив й інші способи введення наркотичних засобів - внутрішньовенний, внутрішнньотрахеальний, спиномозкову анастезію, першим запропонував ректальний наркоз, вперше застосував ефірний наркоз у масовій військово-польовій практиці, разом зі своїми колегами Ф.Іноземцевим та А. Філомафітським поклав початок науково-підтвердженому хірургічному знеболенню. Пирогов працював у той час, коли мікробіологія як наука ще не існувала. Він підійшов до неї впритул, ще до опублікування праць Пастера, а також творців антисептики й асептики: «Міазма, заражаючи, сама ж продукується зараженим організмом. Міазма не є, подібно отруті, пасивний агрегат хімічних часток: вона є щось органічне, здатне розвиватися та відновлюватися...» Хірург запровадив |у практику антисептичні хімічні засоби, що зберегли значення і в нинішній час: спирт, марганцево-кислий калій, азотне срібло та ін., а також прання, кип’ячіння, спалювання забруднених предметів. Він передбачав блискучий розвиток: «Hе можна бути наполовину антисептиком, щоб досягнути бездоганного результату, слід бездоганно діяти з моменту нанесення рани. Хто покриє рану лише ззовні антисептичною повязкою, у глибині дасть розвиватися ферментам у згустках крові й у тканинах, той вчинить тільки половину справи, і при цьому саму незначну.» Запам'ятати одне з пророчеств М. Пирогова: «Я вірю у гігієну. Ось в чому полягає істинний прогрес нашої науки. Майбутнє належить медицині застережній.» У 1854 році під час Кримської війни, М.Пирогов виїжджає на фронт військових дій в Севастополь. Умови, в яких знаходились поранені, були страшенними. Пирогов організував перев’язочний пункт; був зайнятий безперервною напруженою хірургічною працею; керував загоном сестер милосердя громади Червоного Хреста, вважав їх головними й найкращими своїми помічниками. Поряд з цим, в осадженому Севастополі, професор Пирогов на основі щоденного величезного досвіду створював фундамент вчення збагатившого вітчизняну й світову військову медицину і викладеного пізніше у праці «Основні начала військово-польової хірургії». Учений-медик придавав величезне значення організаційній праці на війні, сортуванню поранених, участі у військово-медичній праці науки (у Криму тоді було всього два професора - Н.І. Пирогов та київський хірург Х. Я.Гюббенет), вимагав одночасного застосування хірургічного і терапевтического лікування, придаючи велике значення дієтотерапії, госпітальному режиму (свіжому повітрю, прогулянкам), прийшов до думки про гіпсову повязку і широко її застосовував. Незалежний характер великого хірурга й ученого визначили його ранню відставку (у 46 років). Після Кримської війни він не повернувся у Медично-хірургічну Академію, оселився у своєму невеликому маєтку Вишня (нині Пирогово), поблизу Вінниці, де розпочав роботу над головною працею свого життя, суміщаючи її з хірургією. Його основними пацієнтами стали селяни. Культурна, наукова Росія обурювалась з приводу настільки раннього відходу Пирогова з ниви суспільного життя. По запрошенню уряду він взяв на себе керівництво закордонною підготовкою до професури російських учених... У Німеччині він і завершив свою класичну працю «Начала військово польової хірургії», яка була опублікована у 1864 році на німецькій мові, а двома роками згодом - на російській. У 1866 році відставка видатного вченого повторилася... Останні 15 років він мешкав у Вишні. Але спокою не знав: оперував, виїжджав на театр франко-пруської війни (1870 г.), на балканський фронт (1877-1878). Остання предсмертна праця Н. І. Пирогова - «Щоденник старого лікаря», окрім автобіографічного матеріалу містить багато міркуваннь про загальні питання фізіології, якою він так цікавився на початку свого наукового життя: про вплив зовнішнього середовища, про подразнення, виходити з внутрішнього середовища організму, об’єктивному дослідженні експерименту... На ці питання відповість вже інший великий вчений - І. П. Павлов.

4. Теоретичні питання до заняття

1. М.І.Пірогов засновник медицини епохи Нового часу

2. Першоджерела про М.І.Пірогова

3. Колеги про М. І. Пирогов (1810-1881 )

Поиск по сайту: