Криза комуністичної політики господарювання

УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Шість з половиною років майже безперервних воєнних дій тяжко відбилися на господарському розвитку країни. Справу довершили безвідповідальні експерименти більшовиків у галузі виробничих відносин і управління націоналізованими підприємствами. Не одержуючи промислових товарів, село відмовлялося добровільно давати місту продовольство. Щоб нагодувати величезну армію і колосальний управлінський апарат, що утворився у націоналізованому секторі економіки й у структурах влади, а також самих робітників, державі доводилося реквізувати хліб. Продрозкладка не виконувалася, і постачання міст різко погіршилося. Голодні робітники відмовлялися спускатися у шахти, вугілля не надходило на залізниці, рух поїздів зупинявся, паралізуючи все організоване життя.

Проти політики продрозкладки повстало селянство. Для придушення заколотів і повстань більшовикам довелося використати армію. Проти "куркульського", або, як інакше вказували в офіційній документації, "політичного бандитизму" уряд радянської України кинув дві третини регулярних військ РСЧА. По суті, в країні розгорілася громадянська війна. Пізніше, коли підрахували втрати, то виявилося, що по всій РСЧА за 1921 -1922 рр. вони становили 238 тис. бійців.

Водночас 27 березня 1921 р. надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла постанову про заміну розкладки податком. Продподаток складав 117 мли пудів замість встановлених раніше на 1921 р. за розкладкою 160 млн пудів. Постановою ВУЦВК у березні 1921 р. минулорічна заборгованість по селянських господарствах скорочувалася з 95 до 50 млн пудів.

Тим часом тяжка посуха 1921 р. вразила всю хлібовиробну смугу - південні губернії України, Крим, Північний Кавказ і Поволжя. Про катастрофу, що насувалася на Поволжя, російські газети писали щодня. У липні 1921 р. при ЦВК РСФРР була створена Комісія допомоги голодуючим на чолі з М.Калініним. В УСРР таку комісію очолив голова ВУЦВК Г.Петровський. Вона опікувалася насамперед біженцями з Поволжя та інших охоплених посухою регіонів Росії. Було зареєстровано 439 тис. таких біженців, серед них до 80 тис. дітей. 2 серпня 1921 р. у газетах було надруковане звернення В.Леніна, адресоване українським селянам: "Правобережна Україна в цьому році зібрала прекрасний урожай. Робітники і селяни голодного Поволжя, які переживають тепер лихо, чекають допомоги від українських землеробів".

Справді, на Правобережжі, а ще більше - на Лівобережжі урожай на засіяних площах був непоганий. Але в 1921 р. у відповідь на продрозкладку попереднього року посіяно було набагато менше, ніж звичайно. Час від часу Ленін повертався до думки про використання у продовольчій роботі військової сили. 12 серпня 1921 р. він підписав постанову Ради Праці і Оборони (РПО) про застосування надзвичайних заходів при вилученні продподатку. Постанова вимагала вводити війська у волості та села, які ухиляються від продовольчого податку, і покладати на сільські громади харчування військових частин "за повною нормою бойового пайка". В Україні були розміщені сотні тисяч червоноармійців.

У 12 губерніях України, з яких 5 були вражені посухою, зібрали майже 64 млн пудів хліба проти 98 млн пудів в усій Росії. Вражають цифри зібраного хліба у неврожайних губерніях. Зокрема, в Олександрівській губернії заготівля тривала до початку грудня і було зібрано 255 тис. пудів. Незважаючи на взяття сотень заручників, більше хліба в цій губернії заготовити не вдалося. 300 тис. селян годувалися сурогатами з макухи і кураю, випадки смерті від голодного тифу в листопаді налічувалися сотнями. На VI конференції КП(б)У в грудні 1921 р., під час обговорення звіту ЦК, М.Скрипник насмілився заговорити про голод в Україні. Після цього було поставлено в порядок денний доповідь Д.Мануїльського "Голод і засівна кампанія". У доповіді вперше було поставлено знак рівності між голодом у Поволжі і голодом на півдні України. З санкції Москви 14 січня 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову, в якій південні губернії оголошувалися голодуючими. 16 січня політбюро ЦК КП(б)У зняло блокаду з інформації про голод в Україні і доручило ЦК Допгол при ВУЦВК зайнятися власними голодуючими.

Американська адміністрація допомоги (АРА) працювала в Росії з серпня 1921 р., рятуючи від голодної смерті сотні тисяч людей. Оскільки український уряд не визнавав південні губернії голодуючими, працівники АРА в Україну не йшли. У жовтні 1921 р. ХРаковський уклав з міжнародними менонітськими організаціями угоду про відкриття харчувальних пунктів для менонітів Олександрівської і Миколаївської губерній. Проте у "незалежній і суверенній" Україні угода з головою уряду була недостатньою. Менонітів не пускали в республіку до березня 1922 р. ЦК Допгол при ВЦВК РСФРР прикладав всі зусилля для зосередження ресурсів АРА в Поволжі.

За весь час допомоги (до травня 1923 р.) Міжробдоп надав голодуючим України 383 тис. пайків, Вереліф - 1,5 млн, Міжнародний союз допомоги дітям - 3 млн, Американська менонітська допомога - 7,1 млн, місія Ф.Нансена - 12,2 млн і, нарешті, АРА - 180,9 млн пайків. Внаслідок цього були врятовані сотні тисяч українських селян, приречених на смерть не стільки сліпою природною стихією, скільки свідомою волею кремлівських правителів.

У 1922 р. Україну спіткав новий неврожай. Проте посуха була менш інтенсивною і охопила на третину меншу територію. Голодування населення в південних губерніях продовжувалося тільки тому, що республіку зобов'язали відрахувати в експортні ресурси майже 14 млн пудів хліба. Щоб хліб за кордоном купували, було оголошено, що врожай 1922 р. повністю припинив голод. Внаслідок невмотивованого експорту зерна голод на півдні України перейшов на першу половину 1923 р.

"Куркульський бандитизм" пішов на спад у другій половині 1921 р. У радянській історіографії стверджувалося, що селяни відчули благотворний вплив нової економічної політики. Ця політика на селі проявлялася як заміна примусових реквізиції продподатком. Якими були методи стягнення продподатку, ми вже бачили. Спад повстанського руху стався з іншої причини - голоду. Цей чинник діяв на повстанський рух паралізуюче. Саме тому Москва не допускала в Україну благодійників з АРА і наполягала на тому, щоб продподаток стягувався у голодуючих губерніях. У 1921 р. центральний уряд вперше використав на півдні України терор голодом для придушення селянського опору.

Поиск по сайту: