Об'єкти криміналістичної ідентифікації

Об'єктами криміналістичної ідентифікації є об'єкти матеріального світу: люди, тварини, їх трупи, тобто тверді фізичні тіла, що мають стійку форму, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани, в окремих випадках - проміжки та моменти часу, стани людей в конкретних ситуаціях.

У процесі ідентифікаційного дослідження крім об'єктів, тотожність яких встановлюється, існують і такі, що мають інше ідентифікаційне значення: наприклад об'єкти з відображеннями (слідами) інших об'єктів; окремі частини, які раніше були одним цілим; зразки об'єктів. У теорії ідентифікації виділяють два значення поняття "об'єкти":

- матеріальні об'єкти (тверді, сипкі, рідкі фізичні тіла неорганічного та органічного походження), щодо яких необхідно встановити тотожність або групову приналежність (ідентифіковані, шукані, що ототожнюються);

- будь-які матеріальні тіла органічного та неорганічного походження, які є засобами для встановлення тотожності (ідентифікуючі об'єкти).

За відсутності відповідних засобів здійснити ідентифікацію неможливо. Необхідною її передумовою є взаємодія об'єктів - відображення ознак і властивостей одного (ідентифікованого) на іншому (ідентифікуючому).

У процесі ідентифікації ознаки ідентифікованого об'єкта порівнюють з їх відображеннями на ідентифікуючому. Якщо вони збігаються, формують сукупність ознак, на основі яких встановлюють тотожність. Ідентифікований об'єкт може бути тільки один, а ідентифікуючих - декілька. Зокрема, людину можна ідентифікувати за слідами крові, пальців рук, ніг, зубів, за голосом, почерком, ознаками зовнішності.

Під час ідентифікації за уявним образом (ідеальним відображенням) ідентифікують реальний об'єкт, який пред'являють для впізнання. При цьому засобом ідентифікації є уявний образ (слід пам'яті) обвинуваченого, потерпілого, свідка, підозрюваного. Уявний образ, що зберігається в пам'яті людини, має відповідати таким вимогам: бути повним і чітким, мати достатню сукупність ознак, за якими можна ідентифікувати шуканий об'єкт.

Крім ідентифікуючого та ідентифікованого об'єктів у процесі ототожнення використовують порівняльні зразки. Вони необхідні у разі, коли безпосередньо порівняти ідентифікуючий та ідентифікований об'єкт неможливо чи досить важко: наприклад, для вирішення питання про виконавця досліджуваного рукопису без відповідних зразків неможливо порівняти ідентифікаційні ознаки, що відображені в рукописі, з почерком виконавця. Для цього необхідні порівняльні зразки почерків осіб, яких перевіряють. Зразки для порівняння мають відповідати таким вимогам: а) не повинні викликати сумнів у їх походженні від об'єктів, які перевіряють; б) мають відображати достатню кількість властивостей цих об'єктів; в) мають бути придатними для порівняння. Порівняльні зразки поділяють на вільні та експериментальні.

Вільні зразки - це об'єкти, які виникли поза зв'язком з певною кримінальною справою. Як правило, вільні зразки з'являються у період, що передував вчиненню правопорушення та порушенню кримінальної справи. До вільних зразків належать заяви, листи та інші документи, виявлені під час обшуку, виїмки, огляду.

Експериментальні зразки отримують спеціально в разі призначення ідентифікаційної експертизи для порівняльного дослідження у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого на підставі і в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Існують спеціальні тактичні прийоми та технічні способи отримання експериментальних зразків, які забезпечують їх придатність і максимальну інформативність. Як правило, експериментальні зразки отримує слідчий. Коли для одержання зразків необхідне застосування спеціальних методик (наприклад, експериментальних стріляних куль), необхідні дії виконує експерт, отримання експериментальних зразків є складовою експертного дослідження. Обов'язок слідчого в цьому разі - надати експерту не тільки досліджуваний об'єкт (наприклад, пістолет), а за можливості й відповідний матеріал для отримання зразків (наприклад, патрони, вилучені у підозрюваного).

Суб'єкти КІ

а) при ідентифікації за матеріальними відображеннями - експерт, спеціаліст, які за дорученням, постановою слідчого проводять судову експертизу або дослідження;
б) при ідентифікації за ідеальними відображеннями (слідами пам'яті) -свідок та потерпілий, підозрюваний та обвинувачений.
Ідентифікація проводиться слідчим у ході пред'явлення для пізнання.
Непроцесуальна ідентифікація проводиться у формі пізнавання; її суб'єктом може бути слідчий, працівник органу дізнання, а також будь-який громадянин, так чи інакше зв'язаний з подіями злочину.
(Ідентифікація - це процес дослідження, в якому беруть участь обидва об' єкти: той, що ідентифікується (ототожнюється або встановлюється), тотожність якого необхідно встановити, та той, що ідентифікує (встановлює), який є носієм відображених ознак об'єкта, що ідентифікується. Наприклад, ототожнюваним об'єктом є злочинець, а ототожнюваними - сліди, залишені ним у матеріальному середовищі (сліди рук, ніг, зубів, голосу, запаху, листи). При відсутності ідентифікуючого об'єкта ототожнювання неможливе. У процесі ідентифікації ознаки об'єкта, що ідентифікується, порівнюють з їх відображеннями на ідентифікуючі об' єкти і, якщо вони збігаються, формують сукупність ознак і на її основі констатують тотожність, тобто об'єкт, що ідентифікується, є той самий, тотожний самому собі. Отже, об'єкт, що ідентифікується, тільки один, а ідентифікуючих може бути кілька. Зокрема, людину можна ідентифікувати за слідами рук, ніг, зубів, голосу, за почерком - всі вони відображені на матеріальних предметах і служать ідентифікуючими об'єктами.
При ідентифікації за уявним образом (ідеальним відображенням) таким, що ідентифікується, є реальний об'єкт, який пред'являють для пізнання; ідентифікуючим-уявний образ (слід пам'яті), який зберігається у того, хто пізнає (обвинуваченого, потерпілого, свідка, підозрюваного). Таким чином, об'єкт, що визначається,- такий, що ідентифікується, а той, хто пізнає,- ідентифікуючий. У процесі ідентифікації виділяється одиничний об'єкт із безлічі подібних. Це здійснюється на основі ідентифікаційних ознак. Ідентифікаційна ознака - властивість об'єкта, яка відповідає певним вимогам (М. 0. Селіванрв). У літературі поняпя «ознака» нерідко трактують як властивість, а властивість - як ознаку. У кримінальній ідентифікації більш обґрунтовано ознаку слід розуміти як зовнішню будову предмета, її просторові кордони, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об'єм, розміщення та співвідношення сторін, частин і точок, борозенок, валиків, заглиблень, опуклостей.

Ознака характеризує зовнішні якості об'єкта. Властивість характеризує внутрішні якості об'єкта - його фізичну природу, стан, структуру (кристалічну, аморфну), твердість, питому вагу, електропровідність та ін. Однакову властивість мають всі частини об'єкту і від його поділу кожна частина зберігає такі саме властивості. Наприклад, у результаті поділу шматок металу втрачає зовнішні ознаки, але кожна його частина зберігає свої внутрішні властивості. Звідси ознака не може ділитися, а властивість - може.
Ознака вважається ідентифікаційною, якщо вона: а) відображена в ідентифікуючому об'єкті; б) становить собою відхилення від типового утворення, володіє особливістю, яка рідко зустрічається; в) відносно стійка; г) взаємно незалежна; д) рідко зустрічається; е) є доступною для сучасних методів пізнання.
Ідентифікаційні ознаки поділяють на окремі, інколи їх називають індивідуальними та груповими. Фактично всі ознаки повною мірою типові (групові), оскільки мсь жуть повторюватися. Поняття «типові ознаки» більше стосується властивостей, т лежать в основі класифікаційних досліджень (встановлення групової належності).
В ідентифікаційних процесах загальні та окремі ознаки та властивості включають у сукупність, оцінюють її неповторність і тільки тоді роблять висновок щодо тотожності об'єктів.
Суть процесу ідентифікації за матеріальним відображенням - у порівнянні? ознак і властивостей об'єкта, що ідентифікується, з ознаками та властивостями, І відображеними на ідентифікуючому (одному або кількох) об'єкті. Ідентифікую-! чими об'єктами, як правило, бувають предмети - носії слідів злочину, виявлені на місці події, а також одержані в ході слідчих дій. Такі об' єкти становлять зразки для дослідження, наприклад, почерку, ходи тощо.
Ідентифікація за матеріальним відображенням проводиться шляхом призначення судової експертизи.
Суть ідентифікації за ідеальними відображеннями - слідами пам'яті (уявними образами) - у порівнянні мисленого образу з реальним об'єктом, що пред'являється особі. Ідентифікація проводиться слідчим шляхом: пред'явлення для пізнання людей, трупів, предметів, тобто будь-яких об'єктів матеріального світу. Пред'явлення більшості сипких і рідких об'єктів практично можливо, однак результати такого пізнання складають встановлення не тотожності, а лише групової належності. Методика експертного дослідження при ідентифікації включає такі етапи (стадії): а) огляд представлених об'єктів - такого, що ідентифікується, та ідентифікуючих; б) окреме дослідження кожного об'єкта; в) порівняльне дослідження; г) формування та оцінка комплексу ознак, що збігаються, і підготовка висновку. При порівнянні використовують такі прийоми: порівняння, накладення та поєднання.

Висновки експерта можуть бути сформульовані у трьох видах:
1) підтвердження тотожності шуканого об'єкта, що ідентифікується;
2) встановлення групової належності у вигляді схожості, однорідності або належності об'єкта до певної групи, роду, виду, класу;
3) перний висновок у вигляді статистичної (кількісної) характеристики ознак, що збігаються, в об'єктів, які порівнюються.
Сучасні об' єкти судової експертизи вельми різноманітні й складні в структурному плані. Для їх дослідження використовуються такі засоби і методи, які для виявлення ознак і властивостей, частоти їхньої повторюваності та ідентифікаційної значущост] потребують застосування математичного апарату, засобів обчислювальної техніки, кількісно-математичних і кібернетичних методів. Зокрема, кількісні методи застосовуються в почеркознавчих та автотех-нічних експертизах, судрво-бухгалтерських та економічних, хімічних і біологічних при розслідуванні різних видів злочинів.
Криміналістична ідентифікація як метод відрізняється від ідентифікації в інших науках за специфічними ознаками, а саме тим, що:
а) об'єктами криміналістичної ідентифікації є всі тіла живої та неживої природи, що мають стійку зовнішню срорму;
б) криміналістична ідентифікація здійснюється за матеріальним та ідеальним відображенням ознак зовнішньо! будови об'єктів;
в) метод криміналістичної ідентифікації застосовується в процесі доказування у кримінальних справах під час спеціальних слідчих дій (пізнання та судової експертизи).
Таким чином, об'єктами криміналістичної ідентифікації є: люди, тварини, їхні трупи, усі фізичні тверді тіла, що мають стійку будову. Об'єктами ідентифікації як загального методу пізнання є всі об' єкти матеріального світу, які вважаються об'єктами криміналістичної ідентифікації, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани. У деяких випадках можуть бути відрізки і моменти часу та стану людей в окремих ситуаціях. (П. Д. Біленчук, В. К. Лисиченко, Н. І. Клименко та ін.. Криміналістика: Підручник. / За ред. П. Д. Біленчука- 2-ге вид., випр. і доп.- К.: Атіка,2001.- 544 с., 2001)

4. Криміналістична діагностика - це система знань про способи визначення обставин події злочину — час, місце, спосіб, сліди та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Коло питань криміналістичної діагностики чітко не може бути визначено, усе залежить від конкретно вчиненого злочинного діяння. Характерні питання з проблем криміналістичної діагностики є комплексним утворенням. Щодо способу визначення обставин події злочину, то за слідоутворюючим характером у практиці часто ставляться такі запитання з тематики криміналістичної діагностики: чи є на даному предметі сліди, який механізм утворення цих слідів, до якої групи (виду) належить предмет, що залишив слід, чи придатні сліди для ідентифікації слідоутворюючого об'єкта, в який час доби, пори року і в якому місці сталася подія, чи здатна особа завдяки своїй пам'яті ідентифікувати об'єкт.

Типовими питаннями криміналістичної діагностики з інших обставин, що підлягають доведенню в кримінальній справі, є: які мотиви, мета вчинення обвинуваченим злочину, хто є співучасниками вчинення злочинного діяння, установлення суб'єктивної сторони злочину — умисел чи необережність, їх форма. Процес криміналістичного діагностичного дослідження є експертним дослідженням і має свої особливі стадії: підготовчу, аналітичну, узагальнюючу, фіксування результатів. Стадія порівняння при експертному діагностичному дослідженні, як правило, відсутня. І це зрозуміло чому. Адже стадія порівняння є складовою методики криміналістичного ідентифікаційного дослідження, а завдання вказаного періоду експертного дослідження полягає в тому, щоб за комплексом ознак встановити збіг або розрізнення об'єктів.

Таким чином, криміналістична діагностика є різновидом експертних досліджень, спрямованих на вивчення природи матеріального об'єкта, явища процесу, події, системи, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин.

6. Розслідування злочинів розглядається як пізнавальна діяльність, методологічну основу якої складають загальні положення теорії пізнання. Успішне її здійснення неможливе без прогнозування. З давніх давен люди намагалися проникнути за обрій сучасного, відгадати напрямок і характер майбутніх подій (1). Не розуміючи закономірних зв'язків, вони на підставі багаторічних спостережень і життєвого досвіду прагнули встановити певну залежність між минулим, сучасним і майбутнім. Однак такі емпіричні передбачення не можна вважати науковими, оскільки вони стосуються лише поверхневих фактів, подій і не проникають в їх сутність.

Об'єктивною передумовою для розвитку наукового прогнозування стала теорія пізнання, що дозволила йому перетворитися із інтуїтивного бачення в справжній науковий пізнавальний метод, придатний для досліджень “минулого, сучасного і майбутнього” (2). Тому сьогодні ми дивимось на прогноз як на робочу гіпотезу, що допомагає намічати заходи перспективного характеру, поліпшує планування повсякденної діяльності. Термін “прогнозування” широке розповсюдження дістав у 60-х роках XX сторіччя, коли з'явилась спеціальна теорія розробки прогнозів, керованих явищ. Виникла прогностика, як спеціальна наука про закони, методи та прийоми прогнозування (3) для обслуговування багатьох фундаментальних галузей знань: філософії, соціології, політики, права, демографії, економіки, медицини, біології, тобто вона

безпосередньо вийшла на практику.

Вчені почали приділяти увагу теоретичним питанням юридичного прогнозування в правових системах, передусім у кримінології (4). Виникли прогностичні проблеми в криміналістиці, почала формуватися криміналістична прогностика, як розділ науки криміналістики.

Перші спогади про використання методів прогнозування в криміналістиці, як приватної теорії, знаходимо у Б. М Шавера який відмічав, що вони дозволяють на практиці “визначити ще не розкриті, але можливі способи і прийоми вчинення злочинів” (5).

Однак ці тенденції про шляхи використання криміналістичного прогнозування в практичній діяльності органів розслідування не дістали подальшого розвитку в криміналістичній літературі, оскільки предмет науки криміналістики носив сліди емпіричної сукупності зовнішніх факторів У цьому зв'язку справедливе зауваження Р. С. Белкіна, “що наукове передбачення стає доступним лише тій науці, яка від вивчення явищ перейшла до вивчення сутності свого предмету, до вивчення закономірностей, що визначають явища, тобто володіє загальною теорією” (5). На підставі цього він сформулював основні положення криміналістичного прогнозування як приватної криміналістичної теорії. Останнє послужило початком широкого дослідження методів і засобів прогнозування з метою розслідування злочинів. Так, А П. Сапун зазначає, що “розробка теорії криміналістичного прогнозування має найбезпосередніше практичне значення і тому потребує активізації” (7). На практичне значення криміналістичного прогнозування звертають увагу й інші автори. Так, В О. Коновалова досліджує питання прогностики у зв'язку з аналізом принципів наукової організації і психологічних характеристик діяльності слідчого (8), М. І. Порубов—при розгляді комплексу проблем, пов'язаних з проведенням допиту в стадії попереднього слідства (9).

Аналіз перелічених та інших наукових джерел свідчить про те, що накопичений фактичний дослідницький матеріал та досвід створили передумови для теоретичного узагальнення і остаточного формування криміналістичної прогностики як складової частини (розділу) науки криміналістики. Підтвердженням цього служить практика органів внутрішніх справ, у роботу яких “міцно увійшли методи мережного планування, використання обчислювальної техніки, аналіз і прогнозування”, а також фундаментальні дослідження з питань загальної прогностики (10).

В юридичній літературі лише згадується про криміналістичну прогностику, як розділ науки криміналістики, який до цього часу лишається недостатньо дослідженим; не розроблені його зміст і структура, не досліджені методи і не визначене місце цього розділу в науці криміналістиці (11).

На наш погляд, правильніше буде назвати його “криміналістична прогностика” і вважати самостійним розділом науки криміналістики.

Предмет криміналістичної прогностики. Прогностика визначається як наука про закони, способи і методи прогнозування, галузь знань, яка здатна інтегрувати досягнення інших наук. Інакше кажучи, прогностика вивчає загальні принципи і методи прогнозування, тобто наукове передбачення розвитку об'єктів оточуючої дійсності і закономірності процесу розробки прогнозу (12).

Теорія загальної прогностики є методологією для побудови основ криміналістичної прогностики, як розділу науки криміналістики, її предмета, методів криміналістичного прогнозування.

Передбачення — це здатність, уміння передбачити майбутнє на основі аналізу фактів дійсності, або здатність мозку до випереджаючого відображення об'єктивного світу (13).

Передбачення в науці — це отримання знань про ще невідомий досвід або ще неіснуючі події, ситуації чи окремі явища.

Найповніше, на наш погляд, розкриває поняття наукового передбачення А. О. Нікітіна, вважаючи, що це “процес (операція, процедура) дослідження, підсумком якого є припущення про потребу або ймовірність появи (чи спостереження) в майбутньому якогось об'єкту” (14). Таким чином, передбачення, з одного боку, розуміється як діяльність, а з другого — як знання про діяльність.

У літературі прогнозування інтерпретується як процес передбачення майбутнього стану на підставі знання закономірностей його розвитку в минулому, сучасному і майбутньому.

Таким чином, прогнозування виконує вужчі, як правило практичні завдання, тоді як передбачення відрізняється широкою оціночною стороною інтелектуальної діяльності людини. Прогнозування користується науковим інструментарієм, годі як передбачення, як випереджаюча розумова діяльність, являє одну із властивостей психічного відображення, може здійснюватись без використання технічних засобів.

У цьому зв'язку насамперед треба відрізняти прогнозування як розділ науки, тобто, власне, прогностику, і прогнозування, як діяльність. Саме використання терміну “прогнозування” у двох значеннях інколи не дозволяє вважати, про що йдеться: про прогностику як науку, чи її реалізацію в практичній діяльності. Прогностика, як наука, це сукупність знань, зведених у систему, де факти і закони пов'язані між собою певними відносинами і взаємно обумовлюють одне одного.

<І>Прогнозування—це діяльність по застосуванню засобів і методів прогностики при дослідженні конкретних об'єктів для отримання прогнозу, тобто наукове передбачення поведінки об'єкта або явища в майбутньому.

Криміналістичне прогнозування на відміну від криміналістичного прогнозу — це діяльність, заснована на загальних і приватних теоріях прогностики по складанню прогнозів, тобто науково обгрунтоване передбачення тих чи інших подій, розвитку і зміни конкретних властивостей і ознак об'єктів, закономірностей, наукових концепцій із галузі криміналістики. У більш широкому розумінні — криміналістичне прогнозування — це діяльність, спрямована на передбачення основних тенденцій і перспектив подальшого розвитку майбутнього стану науки криміналістики. Це також спеціальне наукове пізнання шляхів розвитку і змін закономірностей, пов'язаних з виникненням, збиранням, оцінкою і використанням доказів у процесі попередження і розкриття злочинів.

<І>Криміналістичний прогноз — це результат прогнозування (наукового передбачення), який характеризується деякими специфічними ознаками закономірностей, що вивчаються наукою криміналістикою. Він розкриває шляхи активного впливу на злочинність за допомогою наявних і передбачуваних для використання в майбутньому криміналістичних засобів і методів. У ньому вміщена “оцінка майбутнього розвитку прогнозованого об'єкта. На кожному з етапів прогностичного періоду” (15). Тому криміналістичний прогноз вміщує саме передбачення, що базуються на пізнаних закономірностях поведінки або змін об'єкта в майбутньому. Наприклад, поведінка обвинувачуваного на черговому допиті в інформаційній ситуації, що склалася, або ступінь зміни слідів за конкретних умов. Як у першому, так і в другому випадках підставу передбачення складають конкретні закономірності. Наприклад, зміна слідів на папері під дією вологи.

Дещо інакше розглядає це питання А. В. Дулов, який до предмета прогнозування відносить усю діяльність по здійсненню правосуддя (16). Таке поширене тлумачення предмета справедливе лише стосовно прогнозування, як загального методу пізнання. Якщо ж говорити про криміналістичне прогнозування як практичну реалізацію криміналістичної прогностики, то” вважаємо, з такою точкою зору погодитися важко.

На наш погляд, об'єктами криміналістичного прогнозування є окремі сторони, ознаки і властивості розслідуваної події в цілому і пов'язаних з нею особи обвинувачуваного, потерпілого, свідка, а також речові джерела доказової інформації. Тому предметом криміналістичної прогностики мусять бути як загальні, так і часткові закономірності, що лежать в основі поведінки, місць та змін об'єктів у майбутньому. Саме сукупність системи знань про такі закономірності і повинна утворити криміналістичну прогностику як розділ науки криміналістики.

Підкреслюючи методологічне значення загальної прогностики, Р. С. Белкін зазначає, що криміналістичне прогнозування—це суміжна теорія, яка перебуває на межі двох родів наук, але належить лише одному з них, а не обом відразу (17).

Одержувані в цій суміжній галузі знання, зростаючи в обсязі і дістаючи внутрішню єдність, сьогодні відокремилися в часткову теорію науки криміналістики—теорію криміналістичного прогнозування, тобто криміналістичну прогностику, що є складовою частиною правової прогностики. Остання виникла на межі загальної прогностики з правовими науками: теорією держави і права, кримінальним та кримінально-процесуальним правом (18). Загальна прогностика належить до класу фундаментальних суспільних наук і складається з різних видів — соціальної прогностики, демографічної та інших. Юридичне прогнозування — один із видів соціального прогнозування, місце якого в системі соціальної прогностики визначається місцем юридичних наук у системі суспільних наук (19).

Таким чином, прогнозування злочинності розглядається як специфічний напрямок у правознавстві, у галузі держави та права взагалі. У цих межах правомірно виділити: кримінологічне прогнозування, прогнозування в галузі кримінально-виконавчого права, прогнозування в трудовому праві і криміналістиці.

Таким чином, криміналістична прогностика, як один із підвидів юридичної прогностики, займає в загальній прогностиці визначне місце (див. схему).

<ІMG SRC="./res/іmg/eugene/112.gіf" WІDTH=281 HEІGHT=221>

Тому криміналістичне прогнозування правомірно назвати специфічною підсистемою більш широкої системи прогнозів соціального і правового (юридичного) прогнозування.

У свою чергу, криміналістичне прогнозування можна подати як систему діяльності на більш низькому рівні прогнозування в стадії порушення кримінальної справи, попереднього розслідування, судового розгляду (див. схему).

<І>Принципи криміналістичного прогнозування. Принципи — не вихідний пункт дослідження, а його кінцевий результат. Ці принципи не прикладаються до природи і до людської історії, а абстрагуються з них; не природа і людство узгоджуються з принципами, а навпаки, принципи вірні лише остільки, оскільки вони відповідають природі й історії. Отже, сукупність наукових принципів, система методів, логічні засоби і складають методологічну основу криміналістичного прогнозування.

Виходячи з цього, методологічними принципами, що складають основу криміналістичного прогнозування, можна назвати такі:

1) ставлення до дійсності як до об'єктивної реальності;

2) діалектична єдність і взаємозв'язок загального, єднаного і особливого при аналізі тієї чи іншої конкретної слідчої ситуації;

3) визнання детермінізму, розвитку, історизму, тобто визнання загальної об'єктивної закономірності і причинної обумовленості функціонування і розвитку всіх явищ природи і суспільства;

<ІMG SRC="./res/іmg/eugene/113.gіf" WІDTH=432 HEІGHT=352>

4) цілісний системний підхід, комплексний характер;

5) об'єктивність, всебічність, повнота, конкретність;

6) вірогідний характер;

7) етично-правовий підхід;

8) практично спрямований характер у передбаченні явищ,

подій і процесів, які досліджуються.

Перелічені принципи розкривають загальнометодологічну

спрямованість криміналістичного прогнозування в науці криміналістиці та слідчій практиці при вирішенні конкретних завдань.

<І>Методи криміналістичного прогнозування. Сьогодні розроблена й успішно використовується в науковій і практичній діяльності досить велика кількість методів соціального прогнозування. Деякі автори називають понад сто п'ятдесят таких методів.

Однак з проблеми методів криміналістичного прогнозування практично немає досліджень, за винятком робіт Р. С. Белкіна (20).

Метод — це шлях пізнання якогось предмета, цілеспрямований пошук нового, раніше не встановленого факту, явища, що дозволяє встановити істину по оправі. Криміналістичне прогнозування являє собою динамічний процес, що здійснюється певними методами.

Під методом науки розуміють сукупність прийомів, за допомогою яких розкриваються закономірності, форми, зміст явищ. Загальний метод розвитку—діалектичний матеріалізм, який становить базу для всіх наук.

Діалектичний метод розглядається як загальний, але не єдиний. Існують і інші наукові методи. Для правильного розуміння співвідношення методів у науці їх поділяють на три групи: діалектичний метод пізнання; загальні методи наукового пізнання, тобто загальнонаукові методи (логічні, математичні, почуттєво-раціональні); спеціальні, або частково-наукові методи. Найбільшого поширення в криміналістиці набули такі методи, як ідентифікація, дактилоскопія, встановлення групової належності та інші.

Методи прогнозування слід віднести до загальних. Так, Г. Л. Грановський зазначає, що будь-яке прогнозування здійснюється шляхом екстраполяції, тобто “закономірності, яким підпорядковується прогнозоване явище в сучасному і майбутньому, поширюються з певними поправками на майбутнє цього явища” (21). Але далі він справедливо зазначає, що, враховуючи обмежені можливості чисто математичної екстраполяції, у криміналістичній прогностиці, як і в прогнозуванні права, основне місце займуть методи експертних оцінок (22).

Зазначимо, що сьогодні можливості використання в криміналістичній прогностиці методу моделювання значно поширюються.

При криміналістичному прогнозуванні використовуються загальні (загальнонаукові), методи. До них відносять логічний та історичний методи, аналогію, аналіз, синтез, індукцію і дедукцію, експеримент тощо. Всі методи прогнозування, які використовуються сьогодні, дістають свою реалізацію в конкретній діяльності (теорії і практиці). Тому умовно вони можуть бути поділені на три основні групи: 1) методи екстраполяції; 2) методи експертних оцінок; 3) методи моделювання.

ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ. Суть цього методу полягає в тому, що висновки, зроблені внаслідок вивчення однієї частини явища в майбутньому і сучасному, поширюються на другу частину цього явища і, таким чином, дозволяють визначити його

майбутнє. Інакше кажучи, суть цього методу полягає в тому, що вивчається історія прогнозованого об'єкта, встановлюються закономірності, які визначають його поведінку в сучасному і майбутньому. При цьому допускається припущення, що в досліджуваному об'єкті тенденція минулого і сучасного зберігається й надалі. Так, відомо, що потожирова речовина вступає в реакцію з розчином нінгідріну і утворює сполучення, внаслідок якого слід стає невидимим. На цьому побудували такий прогноз: мусять існувати й інші хімічні речовини, які повинні вступати в реакцію з амінокислотами (вони входять до складу потожирової речовини) і утворювати пофарбовані сполучення. Проведені експерименти призвели до винаходу такої речовини—марганцевої кислоти, яка активно реагує з потожировою речовиною і утворює стійке пофарбоване сполучення сліду. Так був знайдений Новий ефективний спосіб виявлення невидимих слідів пальців рук (23).

ЕКСПЕРТНІ ОЦІНКИ. Ця методика полягає в аналізі й узагальненні певної кількості інформації фахівцями з конкретного питання.

У практичній діяльності це може бути будь-який спеціаліст, якого запросили для участі в справі у ролі експерта, у тому числі слідчий і оперативний працівник, які мають достатній досвід практичної роботи. У слідчій практиці до цього вдаються в тих випадках, коли досліджуваний об'єкт мало вивчений і не встановлені всі його властивості, або коли до нього не можна застосувати інші методи дослідження.

Є дві основні форми використання даних експертних оцінок: індивідуальна й групова (комісійна).

Індивідуальне-анкетування (опитування) експертів передбачає проведення бесід, усне опитування, інтерв'ювання з метою виявлення думки спеціалістів про питання, що цікавлять слідство.

Цей вид експертних оцінок використовується при досліджуванні. Найприйнятливішим для криміналістичного прогнозування вважається груповий метод, який інколи називають методом комісії. Цей метод передбачає участь у розробці прогнозу групою компетентних спеціалістів при дослідженні особливо складних питань, що виникають під час розслідування.

МОДЕЛЮВАННЯ. Цей метод застосовується для дослідження об'єктів на різних моделях, тобто па умовних зразках, схемах, конструкціях, макетах, муляжах, предметах-аналогах тощо. Суть його полягає в створенні моделі досліджуваного об'єкта, вивченні цієї моделі і розповсюдженні отриманих висновків безпосередньо на об'єкт. Характеризуючи модель, варто зазначити, що це уявна або матеріально фіксована система, яка дозволяє відображати і відтворювати об'єкт дослідження і здатна замінити його таким чином, щоб дослідження моделі дозволяло отримувати нову інформацію про-об'єкт, який визначається. Моделювання може бути предметним, фізичним, математичним, логічним, знаковим тощо.

У криміналістичному прогнозуванні найперопективнішими є методи моделювання по історичній аналогії та методи інформаційного моделювання.

Історично-логічна модель прогнозованого явища конструюється на підставі вивчення внутрішньої логіки його розвитку для того, щоб використовувати її під час вирішення певних колізій у ситуаціях, що мають загальні з нею властивості.

Однак одного врахування факторів, що визначають розвиток і зміни досліджуваного явища, недостатньо для наукового прогнозу. Певною мірою це обумовлено тим, що ситуації не завжди повторюються е їх попередньому вигляді. Тому дослідникові-прогнозисту неминуче доводиться враховувати все те, що є характерним для нової ситуації.

Методи інформаційного моделювання являють собою аналіз тенденцій розвитку явищ на підставі інформаційних сиг-надів, тобто даних про зміни кількісних і якісних характеристик.

Поиск по сайту: