Правобережна Україна в ХІХст

Кількісний і національний склад населення в західноукраїнських зеилях під владою Австрійської імперії.Згідно з переписом 1843 р. населення Галичини та Буковини становило 4 млн. 980 тис. осіб, у тому числі 2 млн. 300 тис. українців, понад 2 млн. 146 тис. поля­ків, 130 тис. німців. У Східній Галичині було: українців - 65%, поляків - 20, євреїв - 10, інших національностей - 5%. Українці проживали в основному в селах. У Закарпатті чисельність насе­лення становила 300 тис. чоловік (українці, угорці, німці).

Державною мовою визначалася німецька. Крім того, у діло­водстві допускалася латинська і польська.

В 70-90-х рр. XVIII ст. в імперії здійснюються державнииькі реформи. Особливо значним був вплив реформ у галузі аграрних відносин, релігії та освіти. Так, було скасовано особисту залеж­ність селян від дідичів, надано їм певні права обирати професію без згоди пана, одружуватися, переселятися; запроваджено три­денну панщину тощо.

Серйозні зрушення були зроблені у сфері релігії: церква під­порядковувалась державі, ліквідовано орден єзуїтів, зрівняно у правах Католицьку, Протестантську та Греко-католицьку Церкви.

Відбулися зміни у галузі освіти: шкільну освіту переведено на державний кошт, відкрито Львівський університет, в початко­вій школі дозволено користуватися рідною мовою.

Проте уже в кінці XVIII ст. - на початку XIX ст. у правлячих колах імперії на зміну реформаторству поступово приходить кон­серватизм, реакція. Це привело до того, що феодали розпочали поступове відновлення втрачених позицій у аграрному секторі (захоплення селянських земель, збільшення повинностей селян, насамперед панщини та ін.). До середини XIX ст. в західноукра­їнських землях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб забезпечи­ти засоби існування своєї сім'ї.

Феодальні відносини гальмували розвиток не тільки сільсь­кого господарства, а й промислового виробництва. Західноукра­їнський край перетворювався на ринок збуту та джерело сирови­ни й дешевої робочої сили. Наприклад, в середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в Східній Галичині було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських та німецьких областях імперії. Кріпацтво та колоніальна політика стримували переростання мануфактурної промисловості у фабричну (у 30-40-х рр. XIX ст. в західноукраїнських землях працювало майже 250 мануфактур, проте жодна з них не мала парових двигунів).

Треба відмітити активізацію селянських виступів у Східній Галичині, їх очолювали М.Бойчук, Д.Марусяк, Ю.Юженюк, Д.Якимчук, П.Мельничук, а на Закарпатті - С.Товта, І.Кокоша та інші. У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л.Кобилиці.

Соціально-економічне становище західноукраїнських земель в кінці XVIII ст. - першій половині XIX ст. сприяло пробуджен­ню національного життя населення краю. Специфіка націона­льного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основ­ним носієм української національної ідеї було духовенство. Так, у 1816 р. Іван Могильницький (канонік перемишлянський) ство­рив так зване "Клерикальне товариство", що ставило за мету по­ширювати серед селян релігійну літературу українською мовою. У 20-і роки в Перемишлі виник гурток, який об'єднав навколо себе єпископ Іван Снігурський.

У 30-40-х рр. XIX ст. центром національного життя на захід­ноукраїнських землях став Львів. Тут створюється і починає дія­ти громадсько-культурне об'єднання романтиків "Руська трійця". (Термін "руська" тоді означав "українська"). її засновниками були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький - у той час студенти Львівського університету і вихованці духовної семінарії. Ініціатори створення "Руської трійці" прагнули внести революційні зміни в тогочасну літературу шляхом впровадження в неї народної мови. Вони займалися збиральницькою, дослідни­цькою, видавничою й публіцистичною діяльністю в сфері широ­кого кола гуманітарних наук (народознавства, фольклористики, мовознавства, літературознавства, історіографії тощо), а також літературно-художньою та перекладацькою діяльністю. їхні ви­ступи були спрямовані на утвердження живої української розмо­вної мови в літературі, на створення цією мовою шкільних підру­чників, на впровадження рідної мови в повсякденний ужиток інтелігенції тощо.

" Русалка Дністровая " - збірка, видана в 1837 р. в Будапешті, авторами якої були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Це перша народна книга, що поклала початок новій демократичній культурі на західноукраїнських землях. її зміст пронизаний тяжінням до традицій власної державності, возвели­ченням національно-визвольної боротьби, поетизацією народних героїв (Морозенка, Довбуша, козаків, гайдамаків). Центральною в ній була ідея єдності західноукраїнських земель з усією Украї­ною, прагнення до відродження державності та політичної неза­лежності. Основна частина тиражу "Русалки Дністрової" була конфіскована, й тільки 200 примірників розійшлося по Галичині й Україні. Після виходу в світ "Русалки Дністрової" діяльність "Руської трійці" припиняється, але все ж таки поступ у націона­льному відродженні продовжується.

Значення діяльності "Руської трійці" полягає в тому, що:

- західноукраїнська інтелігенція під впливом гуртка стала пере­орієнтовуватись на народні маси;

- "Русалка Дністровая", видана "Руською трійцею", довела, що проста українська мова може бути літературною.

Досить влучно оцінив діяльність "Руської трійці" (зокрема видання "Русалки Дністрової") Іван Франко - як "явище наскрізь революційне". Ця революційність полягала перш за все у розриві зі старою традицією літератури церковнослов'янською мовою. Вони ввели народну мову галицьких українців у літературу і до­вели, що між їхньою мовою і мовою наддніпрянських українців немає суттєвих відмінностей — отже, вони становлять один і той самий народ. Тому їхня діяльність стала віхою у розвитку україн­ського національного руху в Галичині, подібно до діяльності Ки-рило-Мефодіївського товариства в Наддніпрянській Україні.

Необхідно відмітити, що під впливом європейських револю­цій 1848 р. в західноукраїнських землях відбулось піднесення на­ціонального руху. 13 березня 1848 р. у Відні, згодом у Будапешті внаслідок народного повстання було повалено абсолютизм і до влади прийшли ліберали. Проголошено Конституцію і запрова­джено парламентський устрій.

Аналізуючи революцію 1848-1849 рр. в Австрійській імперії, слід вказати на головні здобутки українців у цих подіях:

1. Скасування панщини. 22 квітня оголошено циркуляр, згідно з яким 15 травня 1848 р. "всі панщинні роботи і підданські да­нини скасовуються за винагороду в майбутньому за рахунок держави".

2. 2 травня 1848 р. створено першу русько-українську організа­цію - Головну Руську Раду (ГРР) на чолі з єпископом Г.Яхимовичем. Друкованим органом стала "Зоря Галицька". Центральною проблемою ГРР був поділ Галичини на польську і українську частини (провінції) з окремими адміністраціями.

3. Українці взяли участь у перших виборах до австрійського пар­ламенту (червень 1848 р.), де здобули 39 депутатських місць.

4. Дозволено навчання українською мовою в народних школах; у гімназіях введено обов'язкове вивчення української мови, а у Львівському університеті відкрито кафедру української мови й літератури (очолив.Я.Головацький).

5. Відкрито перші читальні (в Коломиї, Львові). У Львові відкри­то "Галицько-руську матицю" - українське видавництво деше­вих книг. На народні кошти у Львові відкрито Народний дім, який став центром культурно-освітньої роботи в краї.

6. В жовтні 1848 р. у Львові проведено з'їзд діячів українського культурно-освітнього руху, так званий "Собор руських уче­них".

7. Створено національні гвардії - ополчення та батальйони русь­ких (українських) гірських стрільців. Вони налічували близько 1,5 тис. чоловік.

Проте згодом реакція взяла гору і революційний рух було придушено. Розпущено парламент, відновлено необмежену владу монарха (1851 р.).

І все ж революція 1848-1849 рр. мала важливі наслідки для західної України:

по-перше, була скасована панщина і проведена аграрна рефор­ма;

по-друге, вперше західноукраїнські землі переживають підне­сення українського національного руху в такому масштабі. Бу­ла створена перша русько-українська організація (по суті полі­тична) - Головна Руська Рада.

Загальна реформа 1848 р. скасувала феодальні повиннос­ті (панщину), але за втрачену власність поміщики одержували викуп, який селяни сплачували додатково до прямих податків. Галичина в основному була і залишилась сировинним придатком інших регіонів Австрійської імперії.

Проте реформа 1848 р. створила певні умови для розвитку продуктивних сил. Відбуваються зміни в землекористуванні, по­ширюється оренда, зростає товарність сільськогосподарської продукції. В пореформений період іде процес соціального роз­шарування селянства (бідняки, середняки, сільська буржуазія).

На західноукраїнських землях, незважаючи на їх колоніальне становище, розвивалася, хоч і сповільненими темпами, капіталіс­тична промисловість. Із середини XIX ст. в Східній Галичині по­чали добувати нафту; на невеликих шахтах Золочівського, Сня-тинського, Коломийського повітів - буре вугілля; розвивалась і лісопильна промисловість. Будівництво залізниць велось голо­вним чином із стратегічних міркувань.

Бажано відмітити, що надзвичайно важким було становище робітників. Рівень їх заробітної плати був у два рази нижчий, ніж у Австрії.

Соціальне гноблення робітників і селян західноукраїнських земель доповнювалося політичним безправ'ям і національним гнітом. У Східній Галичині - 65%, на Буковині - 75%, а в Закар патті - 85% населення становили неписьменні. В пошуках кращої полі велика кількість людей цього краю виїжджала на чужину -переважно до Бразилії, Аргентини, США, Канади.

(47.) У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні поширюється с успільно-політичний і національний рух. Могутній вплив на українську інтелігенцію мала москвофільська течія, яка прагнула шиття українців Галичини з росіянами. В своїй газеті "Слово" (1866 р.) вони проголосили українців частиною російського на­роду. Проти цієї течії активно боролися М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик.

Москвофілам протистояла інша течія - народовці. Лідери: Н.Барвінський, Ю.Романчук, В.Навроцький та ін. У 1868 р. вони засновують громадське товариство "Просвіта", що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Мо­жна назвати такі дані: на початку XX ст. товариство мало 77 ре­гіональних відділень, близько трьох тисяч читалень і бібліотек, понад 236 тисяч членів ( У 1873 р. народовці заснували у Львові Літературне товарис-тво ім. Т.Г.Шевченка, яке пізніше реорганізувалося у Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка. Тривалий час головою товариства був М.Грушевський; дев'ять років товариство видавало українсь­кою мовою щомісячник "Літературно-науковий вісник". Необ­хідно відмітити, що під впливом ідей М.Драгоманова у 1885 р. (Львів) виникає політична організація народовців — Народна Ра­да. Як уже вказувалось, в кінці XIX ст. на політичну арену ви­йшло нове покоління діячів, яке не хотіло задовольнятися лише дозволеною урядом культурницькою діяльністю. Слід наголоси­ти, що перші українські політичні партії виникли в Галичині. Це були:

1. Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890 р.). [Лідери: І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький та ін. Вперше постулат не­залежності України був поставлений у книзі Ю.Бачинського "Україна ірридента" (1895 р.) та новій редакції РУРП (1895 р.)]. Партія прагнула до утвердження соціалізму, демократичного суспільства. Висунуту нею раніше вимогу перебудови Австро- Угорщини на федеративних засадах у 1895 р. було доповнено положенням про державну самостійність України. Проте полі­тичну самостійність українського народу ця партія розглядала як стратегічну мету.

2. Українська національно-демократична партія (УНДП, 1899 р.). (Лідери: І.Франко, М.Грушевський, Є.Левицький. Наймасові-ша й найвпливовіша). Програма цієї партії передбачала завою­вання українським народом культурної, економічної та полі­тичної самостійності, злиття його в монолітний національний організм.

3. Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899 р.). (Лі­дери: М.Ганкевич, Ю.Бачинський, С.Вітик). її основною ме­тою було досягнення українським народом національного виз­волення і політичної самостійності, створення вільної держави українського люду, української республіки. Партія прагнула досягти соціалізму шляхом реформ.

4. Русько-український християнський союз (РУХС, 1896 р.). (С.Сембратович, галицький митрополит. - Партія клерикаль­ного характеру).

Характерною ознакою політичного руху в Галичині було те, що тут, на відміну від Наддніпрянської України, ідея політичної самостійності була домінуючою, вона стала гаслом українських змагань.

Отже, висунення ідеалу незалежної Української держави, згуртування навколо неї значних національних сил було голо­вним досягненням західних українців наприкінці XIX ст.

Поиск по сайту: