А. Investigation

Таблиця 3.1 - Проблемні аспекти обліку фінансових інвестицій та напрями їх вирішення

Отже, організація обліку фінансових інвестицій має охоплювати процес від первинної реєстрації економічної інформації до складання звітності, який традиційно поділяють на первинний, аналітичний та синтетичний облік. Основним фактором, який впливає на ведення обліку фінансових інвестицій є період їх утримання та можливість реалізації в будь-який момент часу, відповідно до чого інвестиції поділяються на довгострокові і поточні та обліковуються на різних синтетичних рахунках. Тому вище викладена організація обліку фінансових інвестицій, уможливлює формування необхідної інформації для потреб управління інвестиційною діяльністю підприємств, а зокрема, фінансовими інвестиціями. Дане питання є актуальним і щодо організації обліку інших видів інвестиційних вкладень.

4. Навчально – методичне забезпечення лекційного заняття з теми «Обліково-організаційне забезпечення інвестиційної діяльності на підприємстві»

4.1 Методологічні основи інвестування

1. Економічна сутність інвестицій

2. Класифікація інвестицій

3. Фактори, що впливають на очікуваний результат прийнятого інвести­ційного рішення

4. Основні поняття інвестиційної діяльності

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конку­рентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою ви­значаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій.

Термін "інвестиція" походить від лат. invest, що означає "вкладати". Нині інве­стиції - це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капі­талу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.

Джерелом приросту капіталу є одержуваний прибуток. Обидва процеси - вкладення капіталу та одержання прибутку - відбуваються у певному поточному ча­сі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралель­но вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час одержати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток мож­ливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін ідентифікується з терміном "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладан­ня у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Вод­ночас інвестиції можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Окремі автори, визначаючи термін "інвестиції", вважають, що останні існують тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися також у будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм, інших форм інтелектуальної власності); сукупності технічних, тех­нологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.

Розрізняють інвестиції валові та чисті.

Валові інвестиції — це загальний обсяг інвестування за певний період, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товар­но-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій без суми амортизаційних від­рахувань у певному періоді.

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвес­тицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення об­сягу випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує су­му амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції кла­сифікують за певними ознаками.

Залежно від об'єкта вкладання коштів розрізняють інвестиції реальні й фі­нансові.

Реальні інвестиції— це вкладення капіталу в різні сфери діяльності й галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріаль­них активів підприємства. Такі інвестиції часто називають виробничими інвестиція­ми, або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції— це вкладення капіталу для придбання цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними й місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.

За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі й непрямі.

Прямі інвестиції— це вкладення коштів в певні об'єкти інвестування безпосе­редньо інвестором без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній і фондів).

Непрямі інвестиції — це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'­єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску і розміщення власних цінних паперів об'єднують кош­ти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення ма­сштабних інвестицій. Отриманий від цих інвестицій дохід посередники розподіля­ють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.

За термінами інвестування розрізняють коротко- та довгострокові інвестиції.

За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватними називають інвестиції, які здійснюють громадяни та підприємства недержавної форми власності.

Державними називають інвестиції, які здійснює держава в особі уряду і дер­жавних підприємств.

Іноземними інвестиціями називають усі види цінностей, які вкладають інозем­ні інвестори в об'єкти інвестування на території України.

Спільні інвестиції здійснюють інвестиційні фонди і компанії. Джерелом спіль­них інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні серти­фікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інвестиції — це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні — за її межами.

Інвестиціями, які забезпечують підприємству зміцнення і розвиток його мате­ріально-технічної бази, упровадження нових технологій виробництва, зростання по­тужностей, є капітальні вкладення, або виробничі інвестиції.

Плануючи інвестиції, підприємство повинно враховувати найважливіші фак­тори, що можуть вплинути на очікуваний результат прийнятого інвестиційного рі­шення. Ці фактори розподіляють на загальноекономічні, галузеві й такі, що виника­ють безпосередньо на рівні підприємства.

До загальноекономічних факторів належать фінансово-кредитна політика уря­ду, рівень інфляції у країні, державне стимулювання інвестиційної діяльності під­приємств, грошовий обіг у країні, рівень активності іноземних інвестицій, економіч­ні зв'язки з іншими державами, чинне податкове законодавство тощо.

Галузеві фактори характеризуються такими показниками, як рівень науково- технічного розвитку галузі, енерго-, науко- та капіталомісткість виробництва, забез­печеність трудовим потенціалом, сировинними та енергоресурсами, зв'язки з інши­ми галузями народного господарства, тип галузі (розвивається швидко або повіль­но), територіальне розташування підприємств галузі тощо.

До факторів, що діють на рівні конкретного підприємства, належать його виробничий потенціал та забезпеченість виробничими ресурсами, фінансовий стан, зв'язки зі споживачами продукції, відносини з конкурентами тощо.

За дією зазначеного комплексу факторів і стадії життєвого циклу, в якій пере­буває підприємство, його керівництво може вибрати за основу для розробки інвес­тиційної стратегії організації одну з таких базових стратегій:

— виживання (це захисна стратегія, яку використовують у разі кризи економіч­ної діяльності підприємства);

— стабілізації (ця стратегія спрямована на усунення нестабільності (коливання) обсягів продажу виробленої продукції (надання послуг, виконання робіт) і отримуваних доходів);

— зростання (це найефективніша стратегія, що спрямована на досягнення стабі­льного збільшення обсягів продажу, прибутку, капіталу). Відповідність сфор­мованої інвестиційної стратегії підприємства його загальній економічній стра­тегії визначається вибраним критерієм (показником) ефективності вкладення капіталу. Таким критерієм може бути певна норма прибутку на вкладений ка­пітал, відсоткове збільшення частки ринку, підвищення продуктивності праці тощо.

Законодавство України про інвестиційну діяльність спрямоване на забезпе­чення захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Процес вкладання капіталу називають інвестуванням, а юридичних і фізичних осіб, що його здійснюють, — інвесторами.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вклада­ються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої ство­рюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

— майнові права, права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлен­нях у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необ­хідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентова- них(ноу-хау) тощо.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на таких засадах:

— інвестування, здійснюване громадянами, недержавними підприємствами, гос­подарськими асоціаціями, спілками та товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на ко­лективній власності;

— державне інвестування, здійснюване органами влади і державними управлін­ськими структурами за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і по­зикових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позикових коштів;

— іноземне інвестування, здійснюване іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

— спільне інвестування, здійснюване громадянами і юридичними особами Укра­їни, іноземних держав.

Інноваційна діяльність як одна з форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціа­льну сферу. Вона передбачає випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології, реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими тер­мінами окупності витрат, фінансування фундаментальних досліджень для здійснен­ня якісних змін у стані продуктивних сил, прогресивних міжгалузевих структурних зрушень.

Важливим напрямом інноваційної діяльності є розробка і впровадження ресур­созберігаючих технологій, які забезпечують поліпшення соціального і екологічного становища.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

— власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахуван­ня, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромаджен­ня і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

— позикових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бю­джетні кредити);

— залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

— бюджетних інвестиційних асигнувань;

— безплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалі­зації економічної, науково-технічної та соціальної політики. Воно визначається по­казниками економічного і соціального розвитку України, державними і регіональ­ними програмами розвитку господарства, державними і місцевими бюджетами, пе­редбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

При цьому створюються пільгові умови для інвесторів, що здійснюють інвес­тиційну діяльність на найважливіших для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед у соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні вироб­ництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадженні відкриттів і винаходів, у агропромисловому комплексі, в реа­лізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівель­них матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища і здо­ров'я.

Державне регулювання інвестиційної діяльності передбачає управління дер­жавними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності, конт­роль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюють державні та місцеві органи влади і управління. Воно включає планування, визначення умов і виконання конкре­тних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

— системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, подат­кових ставок і пільг. Для регулювання інвестування податок на інвестиції;

— проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі прискоренням амортизації основних фондів. Пільги з амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування;

— надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджет­них позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

— державних норм та стандартів;

— антимонопольних заходів;

— роздержавлення і приватизації власності;

— визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресур­сами;

— політики ціноутворення;

— проведення експертизи інвестиційних проектів;

— інших заходів.

Рішення щодо державних інвестицій приймаються на основі прогнозів еконо­мічного і соціального розвитку країни, схем розвитку і розміщення продуктивних сил, цільових науково-технічних і комплексних програм і техніко-економічних об­ґрунтувань, що визначаються доцільністю цих інвестицій.

Проекти цільових комплексних державних програм розробляються в порядку, який визначає Кабінет Міністрів України за участю зацікавлених державних органів і громадських організацій. Верховна Рада України затверджує їх у складі основних напрямів економічного і соціального розвитку країни.

Верховна Рада України затверджує у складі основних напрямів економічного і соціального розвитку обсяги державних інвестицій, здійснюваних за рахунок дер­жавного бюджету.

Однією з форм державних інвестицій є державне замовлення на виконання ро­біт у капітальному будівництві.

Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з ураху­ванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств і організацій.

Об'єкти державного замовлення приймаються в експлуатацію у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, що ре­алізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі.

Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі у питан­нях додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог. Державна експертиза ін­вестицій здійснюється у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Місцеві органи влади у межах своїх повноважень регулюють інвестиційну дія­льність на своїй території, в тому числі узгоджуючи питання створення виробничих і соціальних об'єктів, використання природних ресурсів суб'єктами інвестиційної діяльності.

Вартість продукції, робіт і послуг у процесі інвестиційної діяльності визнача­ють за вільними цінами і тарифами, в тому числі за підсумками конкурсів (торгів), а у випадках, передбачених законодавчими актами, — за державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами.

Ціни у будівництві визначаються з використанням державних кошторисних норм і рекомендованих цін.

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, до­держання прав і законних інтересів її суб'єктів.

Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберіга­ють свою чинність на весь термін дії цих договорів і у випадках, коли після їх укла­дення законодавством встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їхні права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Державні органи та їхні посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів і посадових осіб.

Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестуван­ня, за винятком випадків, передбачених законодавством.

У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують пра­ва інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктами інве­стиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у повному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішує суд або арбітражний суд відповідно до їхньої компетенції.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від власності, а також інозем­них інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також договорами з іноземними державами. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпе­чується рівноправний режим, що включає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивезення цінностей і результа­тів інвестицій.

Інвестиції не можуть бути безплатно націоналізовані, реквізовані. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуван­ням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвес­тиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається законо­давчими актами.

Внесені або придбані інвестором цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвесторами, за винятком сум викори­станих або втрачених за їхньою участю.

Спори, що виникають в результаті здійснення інвестиційної діяльності, роз­глядаються відповідно судом, арбітражним або третейським.

При недодержанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами.

Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договорів, а також відшкоду­вання завданих збитків не звільнює винну сторону від виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено законом або договором.

Інвестиційна діяльність може бути зупинена чи припинена за рішенням інвес­торів (при цьому вони відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності) або уповноваженого державного органу.

Контрольні питання

1. Економічна сутність інвестицій.

2. Класифікація інвестицій за ознаками: характер участі у інвестуванні; термін

дії; форма власності.

3. Характеристика капіталовкладень.

4. Засади здійснення інвестиційної діяльності.

4.2 Тестові завдання

1. Термін “інвестиції” походить від англійського терміну........................

А. Investigation

Поиск по сайту: