Сценка «Кайдашиха і Проня Прокопівна»

Кайдашиха. Доброго вечора, Проню! Куди це ти збираєшся?

Проня. Зачекайте, сідайте. О, Господи, чи все в мене на своєму місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, браслету забула надіти, не знаю, що мені більш до лиця! Чи мано? Чи манто. А книжки нема? Коли треба, то як на злість десь дівається.

Кайдашиха. Для кого ж так чепуришся, краля пансіонська?

Проня. А це моє дєло. Що вам до цього?

Кайдашиха. По якому це ти балакаєш? Забула, якого я роду? Ой, якби ти була моєю невісткою, я б тобі прочухана дала!

Проня. Фі, какі ви не образовані! Понятія нікакого не імеєте о прілічіях. Я в пансіоні всі науки пройшла. Чула, сьогод­ні в одному місці збираються інтересні люди.

Кайдашиха. Чи не на вечорницях часом?

Проня. Ага, на вечорницях. Як там занятно. А які кра­сиві мужчини... Я було, як стріну їх, то так стривожуся, що цілу ніч не сплю.

Кайдашиха (зітхаючи). Ох, ті ще вечорниці.

Проня. Це хорошее дєло. Здавна на Україні вечорниці гуляли. Колись давно-давно, да так давно, що вже мало хто пам´ятає, коли з´явився цей обичай в українців: збиратися ве­чорами, гуляти, пісень співати.

Кайдашиха. Я теж люблю співати! Особливо «Ой на горі два дубки...»:

Ой на горі два дубки,

Ой на горі два дубки, два дубки

Та й схилились до купки...

Проня. Голосу нікакого, а все туда же! Хлопці на вечор­ницях дуже красиві були, а уж как вечорами гуляли... Я єму: «Ваша люлька шкварчить!» А він до мене: «Єто в грудях моїх шкварчить от любові. У мене такая стремітєльность до вас об- разовалася».

Кайдашиха. А дівчата ж які на вечорницях?

Проня. Теж мені кралечки! Звісно, не такі, як я, але і гарні трапляються. А чого б інакше до них вечорами хлоп­ці бігали?

Кайдашиха. То, може, вже підемо на вечорниці?

Проня. А как же!

Обоє йдуть до гурту.

Господиня. Заходьте, заходьте, послухайте пісень наших. Хоч не знаємо, звідки ви, чи з півдня, чи з півночі в нашу кату зайшли, просимо сідати й з дівчатами пісню заспівати.

Пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Дочка. А що ж де за вечорниці без ігор?

1-а дівчина. А давайте граємо гру «У мішках»! Для цьо­го створимо дві команди по три учасники. Агов, хлопці, хтосритніший? Котрий гурт переможе, то отримає в´язанку великих бубликів, а переможеним вже достануться маленькі.

Хлопці змагаються у мішках.

Донька і 1-а дівчина (переспівуються).

Чи ж я не хазяйка, чи ж не господиня?

Сім день хати не мела, в печі не топила,

Їдуть люди з міста та й з тебе сміються,

Що на твоїх подушках ворони несуться.

Не смійтеся, люди, якось воно буде:

Поскубаю воронят, ще й перина буде.

1-ий хлопець. Та годі вам, давайте я краще загадку загадаю:«Чотири чотиринки, п´ятий кавунник, несуть кривулицю черезтин на вулицю».

1-а дівчина. Так це ж дірки у решеті!

1-ий хлопець. Ех ви, розумники! Чотири чотиринки — оці чотири пальці, п´ятий кавунник — оцей палець, кривулиця — ложка, тин — зуби.

1-а дівчина. Ану, я загадаю! Що буде, як козі сім літ мине?

1-ий хлопець. Ото загадала — восьмий піде. А ти мою відгадай. Що це значить: Андрій, сім верств, по коліна. Знаєте, хлопці?

Хлопці (разом). Ні, не знаємо.

2-а дівчина. І де ти таку загадку знайшов?

1-ий хлопець. Це, бачите, так було: йшли три чоловіки над річкою, а їм назустріч чабан іде. Вони всі троє одночасно дали йому запитання. Один пита: «Як тебе звати?», другий — «Чи далеко до села?», а третій — «Чи глибока ця річка?». Він їм трьом відповів разом: «Андрій, сім верств, по коліна».

Господиня. Ану, хлопці, мою загадку відгадайте: «Що хо­чеш купити — не купиш, що хочеш продати не продаси?»

2-ий хлопець. Такого не буває. За гроші все можна купити.

Господиня. Е ні, всього не купиш, молодість не купиш ні за які гроші, а старість нікому не продаси.

2-ий хлопець. Спасибі, паніматко, за вашу загадку.

Слухайте, дівчата, я розкажу вам, що зі мною колись було, та тільки цур — не перебивати і «брешеш» не казати, а то покину розповідати.

Було це тоді, коли мого батька ще на світі не було, а з ді­дом удвох на п´єцу жили, на комині хліб сіяли, на припічку молотили та півнями до млина возили.

От дав мені дід здоровенний гріш, отакий, як голова, та й каже: «Піди на ярмарок та купи кобилу, а на здачу — со­киру». Полетів я на півневі на ярмарок, купив отакенного осе­ледця та бубликів в´язку, поснідав гарненько, купив кобилу смирненьку. Загнуздав її, до хвоста сокиру прив´язав та їду собі додому. Моя кобила трьох-трьох, а сокира цюк-цюк — та й відрубала кобилі ногу. А я хлопець не дурний. Зліз з коби­ли, зрубав вербу теньгу, приладнав кобилі гарненько і тіль­ки рушив їхати, як верба раз — і зачепилася за небо. Що ж тут робити? Поліз я по вербі, щоб відчепити, тай заліз на небо. Дивлюся, а там циган лопатою гроші віє. Я привітався до нього та йду собі далі. Аж виджу: кум Грицько, який торік помер, у казані сидить, а там смола кипить. «Здорові були, куме, а чи не змерзли?» — питаю. «Та, що ви, куме, тут так ладно, як вдома на п´єцу». «Ой, — думаю собі, — куме, му­сите так казати. За те вам така кара, щось те горівку дудли­ли», — і пішов собі далі. Аж до краю дійшов, а там річка сметани тече, коло неї — дерева, а на них листя — вареники гречані, пухкі та свіжі. Під деревами люди лежать і, котрий їсти хоче — розкрив рота, а вареники з дерева в смета­ну — бовть! Пірнув, повернувся — і хлюпнувся в рот, тільки встигай жувати. От я тільки примостився, щоб перекусити, як мене щось за чуб — хвать! Та як розкрутить, як пустить, то я просто з неба й упав коло хати. Аж чую дівчата співають. Ось так причвалав до вас на вечорниці.

3-я дівчина. От так молодець! Спасибі тобі, що розвеселив наше товариство.

Чути стук у двері.

До господи поволі заходить циганка.

Господиня. Заходь, заходь, сусідонько, до най на гостину.

Циганка. Дякую, що запрошуєте, а не гоните бідної старої.

2-а дівчина. Та що ви, бабусю?

Дівчата звільняють місце між собою на лаві.

Сідайте-но біля нас та про нашу долю нам розкажіть. Ви ж вмієте ворожити?

Циганка. Вмію. Але навіщо вам наперед знати, що буде? Комусь може сумно стане, а у вас тепер так весело і затиш­но. Тож давайте я вам краще загадки загадаю. А ви спробуєте відгадати. Ось послухайте.

Що в світі найсильніше? (Вода).

Що в світі найскоріше? (Світло).

Скільки в небі зірочок? (Як у морі піску).

Скільки в морі піску? (Як трави на землі).

Скільки ж трави на землі? (Як проміння в сонця).

Скільки ж проміння в сонця? (Як думок у людини).

Циганка. Не злічити того всього, що є на думці у людини.

Потішили ви стару. А чи ж знаєте ви яких пісень?

Дівчата. Знаємо.

Гурт дівчат співає пісню «Мені ворожка ворожила».

1-ий хлопець. Та що це ви сумної завели? А давайте, дівчата, ми з товаришем про свою пригоду розкажемо.

Два хлопці співають пісню «Ой що ж то за шум учинився».

Господиня. А які ж то вечорниці без вергунів та варени­ків? Ось зараз ми всіх вас почастуємо.

Лунає мелодія пісні «А мій милий вареничків хоче». Дівчата беруть миски із пампушками, пиріжками, вергунами і частують ними гостей.

Господиня. Хлопці, ви хочете, щоб вас пригостили пиріж­ками? Тоді покажіть, які ви козаки.

Гра «Козаки»

Дівчина коло умовної лінії тримає пиріжок. До умовної лінії з протилежного боку зали вибігають два хлопчики і кажуть: «Раз, два, три, — ми нижні». До них підбігають ще два хлоп­чики і кажуть: «А ми — верхні». Тоді нижні беруть верхніх на плечі і за сигналом біжать до пирога. Які першими добі­гли — ті й козаки. Вони мають право з´їсти пиріг, або розділити його.

Господиня. Які в нас козаки підростають? Вправні, смі­ливі, сильні.

Дочка. Мамо, та що ви все хлопців хвалите, а дівчата чи ж не господині?

Господиня. Так, доню, майстрині, а як гарно вміють ви­шивати. Дівчатонька, а покажіть-но свої вишиванки.

Дівчата вишивають і співають пісню «А сорочка мамина». Під мелодію пісні «Іванку, Іванку, купи ми рум´янку» гурт ді­вчат танцює танець з хустками.

Господиня. Любі мої, а які ж свята ми скоро будемо зу­стрічати?

1-ий хлопець. Та ж Ганни нині.

1-а дівчина. «Прийшла Ганка — сідай в санки» — гово­рили старі люди. Сьогодні зимове сонцестояння, після чого сонце повертає на літо, к зима — на мороз. Відтак в народі свято Ганни ще називають «родинами сонця».

За погодою на Ганни передбачали, яка буде зима.

Казали: яка Ганка до полудня, така зима до кінця грудня; яка Ганка до ніченьки, така зима до весноньки; тихий і без­вітряний день — на врожай садовини; коли йде дощ — вся носна буде дощовою.

2-а дівчина. Вже й Різдво не за горами, тож давайте заколядуємо!

Всі колядують «На різдвяні свята всі ми радіймо».

3-я дівчина. А до Різдва треба готуватися завчасно, щобподбати про звізду до Вертепу і про дідух, і про пташок-щедрівочок.

1-а дівчина. А як ти думаєш, з чого все це можна було бвиготовити?

3-я дівчина. З паперу чи соломи.

Господиня. Правильно. А чи хотіли б ви навчитися їх робити?

Дівчата. Так!

Господиня. Тож на наші вечорниці ми запросили заслуже­ного майстра народних ремесел України. Він розкаже і покаже нам, як виготовляти із соломи зірку чи пташку.

Майстер-клас.

Господиня. Щиро вдячні вам за науку. Ми в нашому ро­динному колі прагнемо зберігати та відроджувати традиції на­шого народу — ми ж бо українці.

Всі учні співають пісню «Родина».

1-а дівчина. Ой, дівчата, вже скоро півні запіють, пора додому збиратися. Спасибі вам, паніматко, за вашу гостинну читу та науку.

Господиня. Спасибі й вам, що до мене завітали, моєї хати не минали.

Поиск по сайту: