Депортація – примусове переселення людей до іншого регіону країни або їх вислання за межі держави

Депортація населення Західної України пройшла в кілька етапів.

Перший етап депортації припадає на лютий 1940 р. До Сибіру та Казахстану були відправлені представники польської адміністрації, військові, різні чиновники та члени їх сімей. Серед них були й українці, які свого часу перебували на польській службі.

На початку квітня 1940 р. розпочався другий етап масового виселення, який охопив декілька груп населення, в першу чергу, діячів громадських і політичних організацій Східної Галичини. Серед виселених були не тільки українські націоналісти, але й члени колишньої Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). Окрему групу спецпереселенців становили так звані «класові вороги»: підприємці, купці, заможні селяни.

Третю хвилю переселенців (червень 1940 р.) склали втікачі з Польщі, у більшості – євреї. До них приєднали членів місцевої єврейської громади, сіоністських і релігійних єврейських діячів, представників єврейських партій (Бунду, Поалей-Ціон та ін.), заможного єврейства.

Негайній і безумовній депортації підлягали всі ті, в лояльності кого сталінське керівництво не було впевнене. Особливо це стосувалося окремих прикордонних районів. З галицького краю, зокрема, було депортовано майже кожного 10-го жителя.

Встановлення радянської влади супроводжувалося стандартними діями, які пройшли вже апробацію на Наддніпрянщині. 1940-го р. були націоналізовані понад 2 200 промислових підприємств, ліквідована кооперативна та приватна торгівля. На підприємствах та в установах створювалися партійні, профспілкові та комсомольські осередки.

На націоналізованих підприємствах вводився 8-годинний робочий день, вдалося ліквідувати безробіття. Була збільшена заробітна плата працівникам освіти та медицини, бо саме на них нова влада робила ставку в ході політики радянізації.

Одним із заходів радянської влади стала колективізація сільського господарства. На кінець 1939 р. було конфісковано поміщицькі, монастирські землі та землі державних чиновників. Частину їх роздали селянам, інша мала стати базою для створення колективних господарств.

На початок літа 1941 р. кількість колгоспів у західних областях України перевищувала 2 500. Вони об'єднували понад 170 тис. господарств, або 13% селянських дворів. Основними учасниками колгоспного руху стали бідняки чи колишні наймити, які не мали ні землі, ні худоби, ні сільськогосподарського реманенту. Незважаючи на те, що колгоспникам надавались значні пільги та технічна допомога, середні та заможні селяни не бажали йти до колгоспів. Тому ці кращі господарі зазнали масової депортації.

Важливим заходом підвищення авторитету нової влади серед українського населення стала політика деполонізації та українізації. Ліквідувалися польська модель управління, системи освіти, українці займали відповідальні посади в адміністративному апараті.

Широко запроваджувалася українська мова. На середину 1940 р. у Західній Україні діяло близько 7 тис. державних шкіл, 6 тис. з них проводило навчання українською мовою. Українським став репертуар театральних вистав, українізувалися преса та більшість видавництв. Створювалось багато різноманітних національних творчих колективів: хорових, танцювальних, драматичних. Із східних регіонів України у Галичину завозилась велика кількість книг українською мовою. У Львові було засновано філіал Академії Наук Української РСР.

Втім, разом з науковцями, інженерами, медичними працівниками, діячами освіти та культури зі Східної України прибуло чимало партійних активістів, які мали завдання активно утверджувати радянські цінності. Українізація була жорстко обмежена рамками радянської системи.

Політика радянізації торкнулася і проблем церкви. У повну залежність від Московського патріархату було поставлено православну церкву на західноукраїнських землях, зазнала переслідувань і жорстоких репресій грека-католицька церква.

З самого початку утвердження радянської влади на західноукраїнських землях єдиною силою, яка вела з нею активну боротьбу, була Організація Українських Націоналістів (ОУН).

ЇЇ члени поширювали антирадянські листівки, вивішували синьо-жовті прапори, підпалювали радянські установи, вдавались навіть до терору проти представників нової влади. За свідченням радянського розвідника П.Судоплатова, контррозвідка ОУН без особливих проблем зуміла вислідити явочні квартири НКВС у Львові. Причиною цього стала курйозна деталь: всі працівники НКВС носили під плащами чоботи. Навіть за наявності цивільного одягу, ця, на перший погляд, дрібниця давала можливість агентам ОУН вирізняти енкаведистів серед натовпу та випадкових перехожих і супроводжувати їх непомітно аж до конспіративних квартир.

Документ

Із спогадів очевидців

„Накупивши кольорових нічних сорочок в комісійних крамницях, їхні жінки (мається на увазі дружини радянських офіцерів – ред.) з задоволенням проходжалися в них вулицями міста, будучи певними, що придбали „хороші плаття”....З’явилися нові назви вулиць, пам’ятники Леніну та Сталіну, державні підприємства, державні школи, державні газети, тобто все стало нашим. У місто наїхало багато злих облич, на вулицях і в установах частіше стали лунати російські матюки, а простакуваті російські матрони, жінки офіцерів, мили яблука в унітазах і дивувалися, як воно гарно миє. Голодні червоноармійці, мов сарана змітали всі харчі з багатих єврейських крамничок, їли навіть дріжджі... На вулицях спостерігалося щоразу більше нових пришельців зі Сходу: косоокі, монгольські обличчя з широкими вилицями; присадкуваті опасисті московки з яскраво підмальованими губами, ясно фарбованим волоссям, що вели себе самовпевнено, з нахабною крикливістю. Частіше зустрічалися п’яниці. Місто поволі почало втрачати свій первісний вигляд, свою духовну притаманність, ознаку приналежності до західної культури”.

Запитання до документа

Який аспект політики радянізації відбиває документ

4. Входження Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР

26 червня 1940 р. радянський нарком В.Молотов вручив румунському послу ноту ультимативного характеру з вимогою передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Відповідно до радянсько-німецьких договорів ці території належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Розуміючи безперспективність опору, Румунія змушена була погодитись.

28 червня 1940 р. радянські війська під командуванням Г.Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією та Північного Буковиною.

Українці, які складали певний відсоток населення цих областей, довгі роки перебували під владою різних іноземних держав. Українське населення постійно 1потерпало від утисків місцевої влади, жило у надзвичайно складних умовах. За даними істориків, рятуючись від важких соціально-економічних і політичних умов, понад півмільйона бессарабців-молдован, українців, росіян, євреїв та ін. емігрували до Америки, перейшли на радянську територію. Входження до складу України відповідало бажанням українського населення, яке перебувало у складі Румунії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Північної Буковини та придунайських українських земель до складу УРСР. Північна Бессарабія і колишня Молдавська Автономна РСР 15 серпня 1940 р. були об'єднані в складі новоствореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (МРСР).

Нова влада не з’ясовувала бажання народу, натомість запровадила політику радянізації, вже випробувану в Західній Україні. Активно проводилася націоналізації промисловості та торговельних підприємств, здійснювалася конфіскація поміщицьких і церковних земель, розпочалася організація колгоспів тощо.

Поширювалися репресії, які спочатку захопили «класово-ворожі елементи» – державних чиновників румунської адміністрації, представників політичних партій і українських, румунських, польських, єврейських організацій. Згодом сталінські репресії були скеровані на бессарабських комуністів.

Усього протягом 1940 – червня 1941 рр. до Сибіру та Казахстану, Комі АРСР було депортовано близько 90 тис. «соціально-небезпечних елементів», більшість з яких загинула.

Втім, значні успіхи були досягнуті в розвитку освіти. Зважаючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин: румунською, російською, єврейською, німецькою та польською, Система освіти відчутно демократизувалася: набагато більша частина населення здобула можливість отримання загальної та професійної освіти.

Відчутно поліпшилося медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 р. у Буковині існувало 72 лікувальних заклади зі штатом 112 лікарів, то після включення її до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.

Таким чином, з одного боку, процес приєднання західноукраїнських, бессарабських і буковинських земель до Радянської України мав тяжкі наслідки для частини населення, яка зазнала страждань від репресій і соціальних експериментів сталінського режиму. Але, разом з тим, вперше за багато століть в межах однієї держави опинилися майже всі території, які були заселені етнічними українцями. Саме цей поворот подій відповідав настроям основної маси населення. Хоч і не надовго, ці українські території були виведені із стану війни.

Запитання і завдання

1. Хто підписав радянсько-німецький пакт про ненапад?

2. Коли розпочалася Друга світова війна?

3. Чи правильно те, що з підписанням «Договору про дружбу та державний кордон» СРСР і Німеччина остаточно поділили сфери впливу в Європі?

4. До складу яких країн входили українські землі напередодні Другої світової війни?

5. По якій лінії мала проходити межа сфери інтересів Німеччини та СРСР за «пактом Молотова – Ріббентропа»?

6. Дайте визначення понять «радянізація», «депортація».

7. У які регіони виселялося населення Західної України під час насильницької депортації у 1940 р.?

8. Визначте хронологічну послідовність подій:

– підписання «Договору про дружбу та державний кордон»;

– початок Другої світової війни;

– підписання «пакту Молотова – Ріббентропа».

9. Покажіть на карті, яких політичних і адміністративно-територіальних змін зазнали українські землі протягом 1939-1940 рр.

10. У чому полягає суперечливість характеру радянізації на землях Західної України, Північної Буковини та Бессарабії?

11. Що спільного, а що відмінного було при встановленні радянської влади в Східній Галичині та Північній Буковині і Бессарабії?

12. Події 1939-1940 рр. на українських землях історики тлумачать як «анексію»,«возз'єднання», «включення до складу СРСР». Який вислів Ви вважаєте правильним? Свою точку зору обґрунтуйте.

13. Деякі історики вважають, що, підписавши пакт з Німеччиною та взявши участь в розподілі Польщі, СРСР сприяв розв'язанню Другої світової війни. Чи згодні Ви з такою точкою зору?

14. Які заходи радянської влади, на Вашу думку, мали наразитися на найактивніший опір з боку західноукраїнського населення? Чому?

15. Швейцарському історику В.Хоферу належать слова: «Сталося виняткове явище – договір уклали між собою антифашист №1 Сталін і анти більшовик №1 Гітлер. При цьому кожен з них зрадив свою ідеологію: Сталін зрадив світовий комуністичний рух.., а Гітлер поводився так, нібито відмовився від планів щодо завоювання життєвого простору на Сході». Як Ви розумієте вислів швейцарського історика? Чи згодні Ви з його думкою?

Плани нацистів щодо України. Напад Німеччини на СРСР

Увечері 21 червня 1941 р. німецько-фашистські війська, які розташовувались уздовж кордонів СРСР, одержали умовний пароль із Берліна – «Дортмунд». Це був сигнал до початку здійснення плану «Барбаросса» – плану нападу на Радянський Союз.

Згідно з директивою №21 на західних кордонах СРСР були розгорнуті в першому стратегічному ешелоні 190 дивізій (у т.ч. 19 танкових і 14 моторизованих), які налічували 5,5 млн. солдатів і офіцерів, 4 300 танків і штурмових гармат, 47,2 тис. гармат та мінометів, 4 980 бойових літаків.

Вся ця маса військ поділялась на три основні групи: «Північ», «Центр» і «Південь», які відповідно були спрямовані на ленінградський, московський і київський напрямки.

Зосередивши на напрямках головного удару сили, які переважали радянські війська, командування вермахту розраховувало на проведення «бліцкригу» – «блискавичної війни»: прорив фронту Червоної Армії, оточення її основних сил і знищення їх протягом двох тижнів.

Визначаючи політичну мету війни проти СРСР, 21 липня 1940 р. Гітлер заявив, що на території західних районів СРСР мають бути створені три держави – Україна, Білорусь і Федерація Балтійських республік під протекторатом Німеччини, які будуть виконувати роль буферних країн.

Гітлер дотримувався цього плану до весни 1941 р. За кілька днів до нападу на Радянський Союз він відмовився від попередніх намірів, поставивши на перше місце необхідність економічної експлуатації країн Східної Європи. Він підкреслював: «Що стосується війни на Сході, то, звичайно, вона буде сувора. Але ні на мить не сумніваюсь в успіху. Передусім я сподіваюсь, що ми зможемо надовго забезпечити собі базу продовольства в Україні. Вона постачатиме ресурси, які нам будуть потрібні».

Затвердившись у своїх намірах на світове панування, керівництво нацистської Німеччини планувало провести етнічні чистки щодо «расово-неповноцінних народів», якими вважали циган, євреїв, а також слов'ян, у першу чергу українців і росіян.

У планах нацистів Україні відводилось особливе місце. На територію республіки було націлено лезо групи армій «Південь» (командуючий – генерал-фельдмаршал Г.Рундштедт). В її складі налічувалося 57 дивізій і 13 бригад. Дії наземних сил мали прикривати 4-й німецький повітряний флот і румунська авіація. У розпорядженні групи армій «Південь» було 850 танків, 16 000 гармат і 1 300 літаків. Крім німецьких і румунських військ, до вторгнення в Україну готувались також угорські дивізії.

Нацистська верхівка планувала захопити українські території, перетворити їх на свою колонію, використовуючи сировину та землі в інтересах третього рейху. Гітлер не раз зазначав, що для німців українські землі – як Індія для англійців. Там можна керувати за допомогою жменьки людей. З початком нападу на Радянський Союз він заявив: «Ми з труднощами вириваємо у моря кілька метрів землі, ми мучимося, освоюючи болота, тоді як в Україні безмежно родюча земля... І ця земля чекає на нас».

Перед війною Гітлер обіцяв представникам української еміграції створення автономної від Німеччини української держави. Але з початком війни він відмовився від цієї ідеї. 19 вересня 1941 р. в головному штабі фюрера було зроблено запис: «Розмови за столом точилися головним чином навколо теми «Вільна Україна»!. Фюрер і рейхскомісар відкинули ідею вільної України».

Україна у Великій Вітчизняній війні (червень 1941 – листопад 1942 р.)

2. Прикордонні бої літа – осені 1941 р.

22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин війська вермахту завдали могутнього артилерійсько-мінометного удару по радянській території. За кілька хвилин танкові та моторизовані частини гітлерівської армії перетнули кордон СРСР.

Обстріл ворогом позицій радянський військ

Ворожа авіація завдала удару по містах і важливих промислових центрах країни. Повітряних атак зазнали Львів, Рівне, Житомир, Київ, Одеса, Севастополь, а також населені пункти, розташовані на території прибалтійських республік, Білорусії, Російської Федерації, Молдавії. Були піддані бомбардуванню військові аеродроми, на яких німецька авіація знищила 1 200 радянських літаків, переважно нових моделей. Гітлерівська авіація запанувала в повітрі.

На Україні гітлерівським військам протистояли армії Київського особливого військового округу (КОВО), перетвореного на Південно-Західний фронт (командуючий – генерал-полковник М.Кирпонос) і Одеського військового округу (ОВО), перейменованого в Південний фронт (командуючий – генерал І.Тюленев).

Постать

Кирпонос Михайло Петрович (1892–1941) генерал-полковник (1941), Герой Радянського Союзу (1940). Під час Громадянської війни – командир полку. Закінчив військову академію їм. М.В. Фрунзе (1927). Під час радянсько-фінляндської війни командував стрілецькою дивізією. Із січня 1941 – командувач Київського Особливого Військового Округу. З початком війни командував Південно-Західним фронтом. Загинув у бою 20 вересня 1941 в районі Шумейкове поблизу Лохвиці Полтавської обл. під час прориву з оточення. Похований у Києві.

У складі двох фронтів діяло 80 дивізій, зокрема 45 стрілецьких, 20 танкових, 10 моторизованих, 5 кавалерійських. На їх озброєнні було 5 625 танків, 17 тис. гармат і 2 700 літаків. Щоправда, 80% бойової техніки були застарілих зразків.

Необхідно взяти також до уваги те, що стрілецькі дивізії Київського та Одеського військових округів зустріли війну зі значним некомплектом. За штатним розкладом одна дивізія мала налічувати 14 483 чоловіки, але реально вона складалася з 8 792 чоловік у Київському та 8 400 чоловік в Одеському округах. У той же час німецька стрілецька дивізія налічувала 16 859 чоловік.

З перших годин війни підрозділи агресора зустріли відчайдушний опір військ Південно-Західного фронту. Героїчно бились з ворогом прикордонники та воїни Рава-Руського укріпленого району. Протягом 22-26 червня 1941 р. вони стримували шалені атаки п'яти ворожих піхотних дивізій.

Перший удар дивізій вермахту прийняли прикордонні застави та невеликі гарнізони ще недобудованих і не до кінця обладнаних прикордонних укріплених районів. Радянські солдати й офіцери героїчно виконували свій військовий обов'язок. «Жодна прикордонна застава, жоден гарнізон дотів не залишив своїх позицій під натиском переважаючих сил ворога», – згадував відомий полководець І.Баграмян.

Один із гітлерівських вояків, який брав участь у перших боях і був взятий у полон, розповідав: «Ніде, ніколи ми не бачили такої стійкості, такої воєнної завзятості. Ми вже обходили вогневу точку, йшли далі, проте ніяка сила не могла зрушити двох-трьох прикордонників з їхніх позицій. Вони йшли на смерть, але не відступали. У моєму батальйоні було тоді 900 чоловік. Лише вбитими ми втратили 150. Понад сто дістали поранення...»

Бої на кордоні

Цікаво знати

Велику мужність і героїзм виявили бійці і командири 13-ї застави Володимир-Волинського прикордонного загону на чолі з лейтенантом О.Лопатіним, які протягом 11 діб вели бій в оточенні. З 73-х прикордонників залишились живими три. Командир одного з полків вермахту згадував: «З витривалістю і дивовижним героїзмом радянських солдатів я зустрівся вперше у червневі дні 1941 р. Ми просувались вперед між Рава-Руською та Львовом і наштовхнулись на низку бетонованих маленьких укріплень, які вперто чинили опір. Коли у радянських воїнів не було вже жодної можливості утримати укріплений пункт, вони висаджували його в повітря і гинули в ньому».

П'ять днів і ночей точились танкові бої на лінії Луцьк – Броди – Рівне –Дубно. Це була перша і найбільша танкова битва початку війни. З обох сторін у ній взяло участь близько 2 000 танків. Танковим і моторизованим частинам групи генерала Клейста протистояли радянські механізовані корпуси, які вів у бій генерал М.Кирпонос.

Героїчно бились з ворогом воїни-українці. Так, у танковому бою екіпаж А.Ситника, не маючи снарядів, пішов на таран і знищив кілька гітлерівських танків Т-ІІІ.

Але радянські війська, озброєні технікою переважно старих зразків і не уміло нею користуючись, зазнавали великих втрат. Німецькі великокаліберні кулемети пробивали броню радянських танків Т-27 і БТ-5, БТ-7. Тому танкісти часто були вимушені залишати бойові машини і битися як піхотинці. «Під час боїв, – згадував полковник у відставці Ю.Бородін, – я командував танковим взводом. Рацій не було, зв'язок підтримували прапорцями. Уявіть: все навколо в диму, гуркіт, кулі свистять, а ми, наче ваньки-встаньки в люках. Відмахав: «Роби, як я», – і вниз».

І все ж, в ході першої танкової битви було знищено механізований корпус противника, наступ ворога було затримано па один тиждень. Але і радянські війська зазнали важких втрат. З 4 201 танка залишилося тільки 737. Безповоротні втрати противника склали лише 50 танків.

Втративши значну частину бойової техніки, війська Південно-Західного фронту вимушені були відступити.

Документ

З воєнного щоденника Ф.Гальдера

22 июня 1941 г. (воскресенье);

1-й день войны.

Утренние сводки сообщают, что все армии, кроме 11-й (на правом фланге группы армий "Юг» в Румынии), перешли в наступление согласно плану. Наступление наших войск, по-видимому, явилось для противника на всем фронте полной тактической внезапностью.

Пограничные мосты через Буг и другие реки всюду захвачены нашими войсками без боя и в полной сохранности. О полной неожиданности нашего наступления для противника свидетельствует тот факт, что части были захвачены врасплох в казарменном расположении, самолеты стояли на аэродромах, покрытые брезентом, а передовые части, внезапно атакованные нашими войсками, запрашивали командование о том, что им делать. Можно ожидать еще большего влияния элемента внезапности на дальнейший ход событий в результате быстрого продвижения наших подвижных частей, для чего в настоящее время всюду есть полная возможность.

Командование ВВС сообщило, что за сегодняшний день уничтожено 850 самолетов, в том числе целые эскадрильи бомбардировщиков, которые, поднявшись в воздух без прикрытия и истребителей, были атакованы нашими истребителями и уничтожены.

Запитання до документа

Який висновок про ступінь бойової готовності радянських військ можна зробити із спогадів гітлерівського генерала?

3. Мобілізаційні заходи 1941 р. в Україні

Війна вже з перших днів гостро поставила завдання щодо мобілізації усіх людських і матеріальних ресурсів для відсічі ворожому нашестю.

Указом Президії Верховної Ради СРСР на території України, як і в інших прифронтових районах, було введено воєнний стан. До рук військового керівництва переходили всі функції державного управління.

26 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ про режим робочого часу на період війни для робітників і службовців, який був спрямований на зміцнення організованості, дисципліни і порядку. На виробництві скасовувались чергові та додаткові відпустки. На оборонних підприємствах і транспорті впроваджувався режим воєнного часу.

29 червня 1941 р. Рада Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) направили директиву партійним і державним органам прифронтових районів про перебудову народного господарства на воєнний лад, мобілізацію сил країни на відсіч гітлерівській агресії.

30 червня 1941 р. був утворений Державний Комітет Оборони (ДКО), до якого перейшла вся повнота політичної, державної та воєнної влади в країні. Його, як і Ставку Верховного Головнокомандування (СВГ), очолив Й.Сталін.

Лише 3 липня 1941 р. Й.Сталін звернувся до народу з промовою по радіо і проголосив війну з німецько-фашистськими загарбниками «священною», «Вітчизняною». Сам факт такого звернення лише через два тижні після початку нападу гітлерівської Німеччини на СРСР свідчив про повну розгубленість кремлівського керівництва і особисто Й.Сталіна.

Першочерговим заходом радянського уряду стало зміцнення Червоної Армії. Внаслідок проведеної мобілізації до осені 1941 р. ряди армії поповнили 2,5 млн. жителів України. Райвійськкомати ледве встигали розглядати потік заяв, у яких молодь і ті, хто не підлягав призову, просили направити їх на фронт добровольцями.

Прийом заяв від добровольців (23 червня 1941 р.)

Рішучих дій з боку місцевої влади та населення вимагала діяльність диверсійних груп ворога у радянському тилу. В містах були створені спеціальні винищувальні батальйони для боротьби з диверсантами та шпигунами.

Ряди Червоної Армії поповнили бійці народного ополчення, до якого записували громадян віком від 18 до 60 років, що не підлягали мобілізації. За неповними даними в перші місяці війни до загонів народного ополчення вступило 1 млн. 300 тис. добровольців – робітників, студентів, наукових працівників, учнів старших класів і навіть домашніх господарок.

У складних умовах здійснювалась перебудова народного господарства на воєнний лад. На задоволення потреб армії були переведені всі галузі промислового виробництва. Машинобудівні заводи Києва, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Дніпропетровська й інших міст перейшли на випуск танків, гармат, стрілецької зброї, снарядів, мін, авіаційних і танкових двигунів. Підприємства харчової та легкої промисловості забезпечували армію продовольством, одягом, взуттям, різноманітною амуніцією.

На робочі місця чоловіків, які пішли на фронт, стали жінки, підлітки, пенсіонери. Вже в перші місяці війни вони становили третину всіх працюючих. Незважаючи на труднощі воєнного часу, на території республіки вдалося провести збирання врожаю.

Протягом другої половини 1941 р. з України на Схід були евакуйовані 550 промислових підприємств, велику кількість різноманітної техніки та матеріальних цінностей колгоспів і радгоспів. У Поволжя, на Урал, в Сибір і Середню Азію були також евакуйовані науково-дослідні інститути АН УРСР, багато театрів та інших установ культури. Одночасно в східні райони СРСР було перевезено 3,5 млн. жителів республіки.

6 липня 1941 р. ЦК КП(б)У, Президія Верховної Ради і Рада Народних Комісарів республіки звернулись із зверненням до українського народу. «Настав час. – зазначалось у відозві, – коли кожен, не шкодуючи життя, повинен до кінця виконати священний обов’язок перед Батьківщиною, перед своїм народом. Де б не з'явився ворог – він повинен знайти собі могилу. Нехай кожна хата, кожний дім, нехай кожне місто і село несуть смерть гітлерівським розбійникам». Радянське керівництво намагалось компенсувати власні прорахунки жертовністю і героїзмом народу.

Втім, незважаючи на великі втрати, німецькі армії продовжували просуватись по українській території.

4. Оборонні бої влітку – восени 1341 р.

Неприступними фортецями на шляху фашистських військ стали міста Київ, Одеса, Севастополь.

Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом, Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників. За розробленим планом гітлерівські генерали відводили на захоплення Києва від кількох годин до двох днів. Місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога 87 днів. Для порівняння: за 5 днів гітлерівці загарбали Голландію; за 19 – Бельгію; за 35 – Польщу; за 44 – Францію; за 63 – Норвегію і за 1 день – Данію.

На світанку 22 червня, прикриваючи київське небо, радянські льотчики вступили у двобій з німецькими асами. У повітряному бою старші лейтенанти І.Денісов і М.Воронін збили по одному ворожому літаку. Пілота одного з гітлерівських бомбардувальників було взято в полон. Він виявився відомим льотчиком, який був нагороджений трьома «Залізними хрестами» за бомбардування Парижа, Варшави та інших міст Європи.

Навкруги Києва було створено три лінії оборони. Якщо перша була розташована па відстані 15-ти км від міста, то третя проходила безпосередньо по його околицях. На цій лінії оборони дороги і вулиці були перетяті протитанковими ровами, сталевими їжаками, барикадами. Напрямки, на яких існувала небезпека прориву танкових частин ворога, прикривались мінними полями. На останньому рубежі оборони Києва було зосереджено велику кількість дотів, споруджено систему окопів.

У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. У зведеннях Радянського інформбюро постійно наводились приклади героїчних вчинків ополченців Київської кондитерської фабрики, меблевої фабрики ім. Боженка, гумового підприємства «Красный резинщик», студентів і викладачів київських вузів. Героїчний вчинок здійснив 20-річний студент Яків Близнюк, який зі зв'язкою гранат кинувся під гусениці німецького танку і підбив його ціною власного життя.

Документ

Із звернення головнокомандуючого військами Південно-Західного напрямку до бійців, командирів і політпрацівників із закликом посилити боротьбу проти фашистських загарбників (серпень 1941 р.)

Наглый хищный враг вероломно вторгся на священную советскую землю.

Зверским террором, массовыми казнями, пытками, истреблением стариков, женщин, детей и неслыханными издевательствами над населением порабощенных стран отмечен разбойничий путь гитлеровских бандитов. Кровавый изверг Гитлер поставил себе целью подчинить своему господству весь мир. Гитлеровские разбойники хотят захватить нашу землю, наш хлеб и пашу нефть. Они хотят восстановить в нашей стране власть царя, помещика и онемечить свободные народы Советского Союза. Они хотят превратить русский, украинский и другие славянские народы в рабов немецких князей и баронов. Подлый враг просчитался. Никогда не покорятся народы Советского Союза фашистским завоевателям. Злодейские планы фашистов обречены на полный провал. Наши силы неисчислимы.

На защиту Родины, на священную Отечественную войну против свирепого врага поднялся весь советский народ, Рабочие, колхозники, интеллигенция нашей великой страны, не покладая рук, работают для фронта, обеспечивая победу Красной Армии над врагом. В городах и районах, захваченных фашистскими бандитами, наши братья и сестры создают партизанские отряды и дерзкими налетами бьют и громят врага. На землях славянских народов, в Польше и Югославии разгораются партизанские движения. Славянские народы с огромным сочувствием следят за героической борьбой Красной Армии и всего советского народа.

Й.В.Сталин указал нам путь борьбы с фашистскими извергами и людоедами. Этот путь – храбрость, отвага, незнание страха в борьбе, готовность драться до последней капли крови за наши города и села. В наших рядах нет и не может быть места трусости, панике, безволию. Всякая попытка оставить поле боя без разрешения старшего начальника – есть предательство и измена Родине.

Беспощадно боритесь с дезорганизаторами тыла, дезертирами, паникерами, распространителями ложных слухов! Вылавливайте шпионов, диверсантов и истребляйте их!

Запитання і завдання

1. Яка реальна ситуація існувала на фронті на час появи цього документа?

2. На що була розрахована надзвичайна емоційність звернення?

Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. Начальник генерального штабу сухопутних військ нацистської Німеччини генерал Гальдер у своєму щоденнику з цього приводу записав: «10серпня 1941 р,...командування групи армій («Південь» – Авт.) віддало наказ про тимчасове припинення наступу на Київ і про тимчасовий перехід до оборони 6-ї армії...»

Водночас ситуація в місті і навколо нього залишалась складною. Командування Південно-Західного фронту не відкидало можливості наступу на Київ німецьких військ з півночі. Щоб уникнути катастрофи, представник Ставки Г.Жуков запропонував відвести війська на лівий берег Дніпра і зміцнити фронт. Й.Сталін категорично відмовився від цієї пропозиції.

На початку вересня 1941 р. танкові угруповання Гудеріана та Клейста форсували Дніпро і вийшли на Лівобережжя, 15 вересня в оточенні опинилися 4 радянські армії. 19 вересня радянські війська залишили Київ.

Біля Шумейківського гаю на Полтавщині під час атаки ворога на штабну колону загинули генерал-полковник М.Кирпонос член Військової Ради А.Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал В.Тупіков.

У результаті військової катастрофи 663 тис. червоноармійців опинишся у ворожому полоні, величезна кількість з них загинула у нацистських концтаборах.

Вічною славою вкрили себе захисники найбільшого порту на Чорному морі – військово-морської бази Чорноморського флоту Одеси.

73 дні (з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р.) Приморська армія, моряки-чорноморці, народні ополченці відбивали наступ німецьких і румунських військ. Під Одесою ворожі війська втратили близько 200 тис. вбитими, пораненими та полоненими.

250 днів (з 30 жовтня 1941 р. по 4 липня 1942 р.) тривала героїчна оборона Севастополя. Радянські війська відбили три великих наступи ворога. Оточені з моря та суші, потерпаючи від нестачі запасів, продовольства, води, медикаментів, вони мужньо виконали свій обов’язок

Захисники міста знищили 300 тис. окупантів. Втрати вермахту під час воєнних дій з 1 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. у Європі, Північній Африці були значно меншими.

Севастопольська оборона зірвала плани нацистів щодо наступу на Кавказ і Закавказзя. В той же час прорахунки Ставки піл час евакуації радянських військ із Севастополя призвели до того, що частина захисників міста залишилася в оточенні. Блоковані з усіх боків, маючи на озброєнні лише легку зброю, воїни-севастопольці до останнього подиху відбивали атаки ворога.

Робітники виготовляють снаряди в оточеному Севастополі

Загін моряків вирушає на захист Севастополя (1941 р.)

5. Поразки радянських військ на півдні і під Харковом

Наслідки невмілого командування Ставки скінчилися катастрофою для радянських військ на Керченському півострові. Некомпетентність генерала Козлова та політкомісара Мехліса дала можливість німецько-румунським військам під командуванням Манштейна досягти вагомих успіхів на півдні.

У травні 1942 р., одночасно з боями в Криму, розгорнулись активні бойові дії радянських військ у районі Харкова. Вважаючи, що основний удар ворожих військ буде спрямований на Москву, Й.Сталін прийняв авантюристичне рішення про наступ радянських військ у районі Харкова і метою розбити противника на південному крилі радянсько-німецького фронту. Не звертаючи уваги на критичні зауваження Генерального штабу, Й.Сталін віддав наказ про наступ, який розпочався 12 травня.

Початок бойових дій був вдалим: радянські війська просунулись за три дні боїв на 25-30 км. Але 17 травня на флангах наступаючих військ Південно-Західного фронту були помічені значні угруповання ворога. Знехтувавши попередженнями членів Військової Ради М.Хрущова та І.Баграмяна, Й.Сталін наказав продовжувати наступ. У результаті потужних контрударів гітлерівських дивізій з півночі і півдня в оточенні опинились 240 тис. бійців і командирів Червоної Армії.

Стратегічна ініціатива перейшла до противника. Протягом кількох тижнів німецьким військам вдаюся просунутись на 400 км. 22 липня 1942 р. після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської (нині Луганської) області територія Української РСР була остаточно окупована.

Основні битви в Україні на радянсько-німецькому фронті в 1941 р.

Назва

Дати

Перебіг подій, результати

Танкова битва в районі Рівне – Дубно – Луцьк – Броди

23-29 червня 1941 р.

Перша велика танкова битва Другої світової війни, у якій з обох боків брало участь понад 5 тис. танків. Радянські механізовані корпуси, отримавши наказ негайно відкинути передові танкові частини ворога, що прорвалися, перейшли в наступ без належної підготовки й авіаційного прикриття. Зустрічний танковий бій завершився майже повним розгромом радянських механізованих корпусів

Значення. Хоча просування ворога й було затримано на тиждень, це було досягнуто дорогою ціною: із 4,2 тис. танків Південно-Західного фронту залишилося лише 737. Ворог утратив декілька сотень танків. Удар механізованих корпусів зірвав спробу ворога з ходу оволодіти Києвом і дав можливість підготувати оборонні рубежі на підступах до міста, примусив ворога передчасно ввести в бій резерви

Київська оборонна операція

7 липня – 26 вересня 1941р.

5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону між 5-ю і 6-ю радянськими арміями і вийшли до оборонних споруд міста. Ця подія вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалося справою найближчого часу. Але німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони, не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11-14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби оволодіти містом. Героїзм захисників міста (понад 120 тис. бійців, із яких 33 тис. складало народне ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня А.Гітлер прийняв рішення припинити лобові атаки міста

Київська оборонна операція

Тим часом склалось загрозливе становище на флангах Південно-Західного фронту, що обороняв місто. Німецькі танкові частини обійшли захисників міста з півдня і півночі й замкнули кільце оточення біля Лохвиці. Наказ про відступ радянських військ було віддано занадто пізно, і в оточення потрапило чотири радянські армії. 19 вересня німецькі війська вступили до Києва

Значення. Зірвала плани німецького командування швидко оволодіти містом. Примусила його змінити напрямок головного удару, що зрештою призвело до провалу плану «Барбаросса»

Оборона Одеси

5 серпня – 16 жовтня 1941 р.

Після поразки Південного фронту румуно-німецькі війська взяли в облогу Одесу. Проте швидко захопити місто ворогові не вдалося. Декілька штурмів міста було відбито з великими втратами для ворога. Перед тим як залишити місто, радянські війська провели вдалу десантну операцію в районі села Григорівка, захопивши важкі гармати, що обстрілювали місто. Рішення про припинення оборони міста було прийняте у зв’язку з проривом німецьких військ у Крим. Евакуація військ з Одеси відбулась без втрат і несподівано для ворога

Значення. Радянські війська, що протягом 72 днів здійснювали оборону міста, відволікали на себе значні сили ворога, завдавши йому великих втрат (понад 300 тис. осіб). Оборона міста створювала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 р. контролювати всю акваторію Чорного моря, – загрожуючи узбережжю Румунії та нафтовим родовищам

Оборона Севастополя

30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р.

У жовтні 1941 р. німецькі війська увірвалися до Криму. 30 жовтня вони вийшли на далекі підступи до міста. Місто не було обладнане оборонними спорудами із суходолу, проте мало добре продуману оборону з моря. У короткий термін навколо нього було створено три лінії оборони. Хоча місто було відірване від тилових районів суходолом, Чорноморський флот упродовж 250 днів забезпечував оборону міста всім необхідним. Неодноразові штурми міста німецькими і румунськими військами були відбиті зі значними втратами для ворога (понад 300 тис. осіб). Проте поразка радянських військ Кримського фронту на Керченському п-ові дала змогу німецьким військам здійснити вирішальний наступ, прорвати оборону Севастополя. 3 липня 1942 р. Ставка дала наказ про евакуацію військ, проте вже було пізно. Евакуюватися змогла лише невелика частина захисників міста

Значення. На тривалий час оборона Севастополя прикувала значні сили німецьких військ, завдавши їм суттєвих втрат. Були зірвані плани щодо знищення Чорноморського флоту СРСР

6. Причини поразок радянських військ

Причини поразки Червоної Армії

Альтернативне судження

1. Радянське керівництво на чолі з Й.Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ для відсічі ворога; постійне мусування тези, що пакт про ненапад є гарантією мирних відносин з гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (заява ТАРС від 14 червня 1941 р., в якій версія про підготовку Німеччини для нападу на СРСР називалася провокаційною).

1. У роки другої і третьої п`ятирічок було створено промислову базу на Сході СРСР. 1 вересня 1939 р. було запроваджено загальну військову повинність. Було збільшено витрати на воєнні потреби, розширено випуск зброї. Запущено у виробництво нові види зброї які не поступалися, а іноді навіть були кращими ніж зразки зброї інших держав. Так, парк нових танків Т-34 і КВ дорівнював кількості німецьких середніх танків Т-ІІІ і Т-ІV. Прискореними темпами відбувався перехід на нову структуру військ. Створювалися механізовані корпуси, які за своєю ударною силою здатні були вирішувати стратегічні завдання. Напередодні війни було проведено приховану мобілізацію, в результаті якої чисельність Червоної армії було збільшено на 800 тис. чол. також у західні райони СРСР було передислоковано п`ять армій. Більша частина населення була переконана у неминучості війни з Німеччино. А Генеральний штаб розробляв плани війни з Німеччиною (“Гроза”).

2. Серйозні прорахунки були допущені Й.Сталіним і Генеральним штабом у визначенні напрямку головного удару ворога. Головним радянське командування помилково вважало наступ на Україну, тоді як згідно з планом «Барбаросса» головний удар мала наносити група армій «Центр».

2. Головний удар німецької Групи армії “Центр” мав лише тимчасовий успіх. Після битви під Смоленськом німецьке командування було змушене віддати наказ про перехід на московському напрямку до оборони. Напрям головного удару був змінений. Головні ударні сили німецької армії були спрямовані в Україну, боротьба за ресурси якої все ж стала головною метою у подальших діях противників.

3. Значний бойовий досвід німецького командування і бойових частин ведення сучасних мобільних бойових дій із застосуванням значної кількості танків і літаків.

3. Радянська армія теж мала значний бойовий досвід. Радянські радники і добровольці брали участь у Громадянській війні в Іспанії (1936-1939), у боях в Китаї на боці Гоміндана проти Японії (1937-1939). Радянський Союз мав два серйозні конфлікти з Японією: біля озера Хасан (1938) і на річці Халхін-Гол (1939). У 1939 р. Червона армія здійснила “визвольний похід” в Польщу. У 1939-1940 рр. здійснила агресію проти Фінляндії (“Зимова війна”). У 1940 р. загарбала Прибалтику і Бессарабію. У цих конфліктах втрати Червоної армії були навіть більшими ніж німців у Європі.

4. Невдале розташування радянських військ для ведення оборонних боїв. Розташування радянських військ трьома ешелонами (57, 52 і 62 дивізії) призвело до того, що з’єднання вступали у бій по черзі, і це давало можливість розбити їх частинами.

4. Ешелонне розташування радянських військ, хоча і зменшувало чисельність військ, що вели безпосередні бої з ворогом, але робили радянську оборону “в`язкою”, з кожним тижнем уповільнюючи рух ворога. Так, якщо в перший місяць війни ворог заглибився на територію СРСР на більш ніж 600 км, то наступного місяця лише на 150 км.

5. Радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв. Передбачалось вести війну «малою кров’ю і на території ворога». Склади боєприпасів та іншого воєнного майна розташовувались занадто близько до кордону і вже в перші дні війни опинились у руках ворога. Так, противник захопив 5 млн. 400 тис. гвинтівок з 7 млн. 600 тис., 191 з 240 тис. кулеметів. Як результат одна гвинтівка припадала на три-п’ять бійців.

5. Маючи значну чисельну перевагу радянське командування особливо не переймалося проблемами оборони. За висловом Гітлера, як що б він знав справжню чисельність радянської армії, то він би ще подумав, чи нападати йому на СРСР.

6. На новому кордоні не було завершено будівництво оборонних споруд до початку бойових дій. До того ж вони були невдало розташовані («лінія Молотова»). Оборонні споруди на старому кордоні були роззброєні.

6. У роки Другої світової війни жодна з укріплених ліній не відіграла тієї ролі, яка їм відводилась, і не стала нездоланною перешкодою для військ противника.

7. Масові репресії в армії 1937-1938 рр. та в подальші роки призвели до винищення кращих командних кадрів Червоної Армії. Було репресовано від 37 до 45 тис. чоловік командного складу всіх рівнів (репресіям був підданий весь командний склад КОВО). Нові командири не мали достатнього бойового і життєвого досвіду.

7. Не можна однозначно твердити, що всі репресовані командири були талановитими воєнними, завдяки яким СРСР виграв би відразу війну. До того ж частина була репресована не за сфабрикованими справами. Якщо кращі були репресовані, то де взялися командири, з якими СРСР виграв війну? Останні дослідження твердять, що у 1937-1939 рр. з армії було увільнено близько 45 тис. офіцерів, з яких лише близько 17 тис. можна віднести до категорії репресованих, з яких лише біля 2 тис. загинули, а близько 4 тис. були віддані під трибунал.

8. Низький рівень підготовки бійців Червоної армії. На початок 1941 р. лише 7% командно-начальницького складу мали вищу освіту, а 37%. Взагалі бракувало відповідної підготовки. У Київському ОВО близько 40% червоноармійців були неписьменними або малописьменними. Слабкою була інженерно-технічна підготовка бійців. Значна частина екіпажів танків до вступу на службу навіть не бачила трактора і паровоза. Г.Жуков з цього приводу говорив: “Нужно правду сказать, что из-за неграмотности и бескультурья наших кадров мы очень часто несли большие потери в технике и живой силе, не достигнув возможного успеха».

8. Червона армія до запровадження загальної військової повинності була кадровою і рівень підготовки бійців і командирів був високий. Про це свідчать спогади тих ветеранів війни, що пройшли війну від її початку. Падіння професійності і рівня підготовки почалося після початку швидкого збільшення чисельності ЧА.

9. Війська не були вчасно приведені у бойову готовність (за окремими виключеннями), щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське керівництво було вчасно попереджено про можливий напад.

9. На передодні війни Сталін мав десятки повідомлень з різних джерел про плани Німеччини. Лише незначна частина цих повідомлень вказувала, що війна почнеться у червні 1941 р. Чи повинен був вірити Сталін цим повідомленням, якщо відомості про початок війни у травні 1941 р. не справдилися.

10. Авіація була зосереджена на основних аеродромах, а не на польових, що призвело до величезних втрат на початку війни. (У перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків.)

10. Попри знищення значної кількості авіації у перші години війни на аеродромах, радянська авіація все рівно чисельно переважала ворога, а рахунок у повітряних боях першого дня війни був 1:1.

Запитання і завдання

1. Як називався план нападу німецько-фашистських військ на СРСР?

2. Назвіть дату нападу нацистської Німеччини на СРСР.

3. Чи правильно те, що всю політичну, державну і військову владу в країні зосередив в своїх руках Державний Комітет Оборони?

4. Назвіть основні події на радянсько-німецькому фронті влітку - восени 1941 р.

5. Назвіть групу німецько-фашистських армій, націлену на Україну.

6. Що таке "бліцкриг»?

7. Хто командував радянськими військами, що протистояли гітлерівським арміям на території України?

8. Розкажіть про мобілізаційні заходи 1941 р. в Україні,

9. Визначте хронологічну послідовність подій:

- початок оборони Севастополя;

- поразка радянських військ під Харковом;

- початок оборони Одеси;

- залишення радянськими військами Києва.

10. Яка роль відводилась Україні в планах гітлерівської Німеччини?

11. Який вплив на подальший хід Другої світової війни мала героїчна оборона Києва, Одеси, Севастополя?

12. В чому полягають причини невдач Червоної Армії на початковому етапі війни? Висловіть власну точку зору та аргументуйте її.

13. Заповніть таблицю:

Співвідношення збройних сил СРСР і Німеччини напередодні війни

Радянські війська на Україні

Німецькі війська групи армій «Південь»

Стрілецькі дивізії

Літаки

Гармати

Які висновки можна зробити, спираючись на ці статистичні дані?

14. Як Ви вважаєте, чи можна було запобігти військовій катастрофі, яка спіткала радянські війська на початку війни? Обґрунтуйте свою точку зору.

15. Чому, на Вашу думку, гітлерівській армії все ж таки не вдалося здійснити «бліцкриг»?

16. Чи згодні Ви з думкою про те, що сталінське керівництво намагалося компенсувати власні військові прорахунки масовим героїзмом радянських людей?

Поиск по сайту: