Ліквідаційна процедура. Суб’єкти у відносинах банкрутства

Тема 9. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОВЛЕННЯ

ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ БОРЖНИКА АБО ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ

Поняття банкрутства.

Суб’єкти у відносинах банкрутства.

3. Організаційно-правові питання запобіганню банкрутству.

Підстави для застосування банкрутства.

Провадження у справах про банкрутство.

Ліквідаційна процедура.

7. Мирова угода.

Література: 1)В.С.Щербина «Господарське право». К.2006. стр.335-364.

2) ЗУ «Про відновлення сплатоспроможності боржника або визнання його

банкрутом» в ред.30.06.99.

3) ГКУ, гл.23, ст.ст.209-215.

1. Банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою сплато-

спроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як

через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури (ч.2 ст.209 ГК).

Банкрутство має економічний і правовий характер. З економічної точки зору

воно є неспроможністю продовження суб’єктом своєї підприємницької

діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості.

Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов’язань

перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред’явлені у визначені для цього строки, то ліквідного майна суб’єкта не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб’єкта є

кредитори, тобто особи що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб’єкта підприємництва.

2. Суб’єктами банкрутства (банкрутами) є юридичні і фізичні особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. Не можуть бути банкрутами казенні підприємства, державні до виключення їх у встановленому порядку з періоду об’єктів, що не підлягають приватизації, юридичні особи, які не займаються систематично підприємницькою діяльністю, та фізичні особи-непідприємці.

Щодо окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності (містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів, громадян-підприємців тощо) закон визначає особливості регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством.

Якщо учасниками відносин банкрутства є іноземні кредитори, то це регулюється законодавством України з урахуванням положень міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ.

Боржник – це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування,

податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом 3-х місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржником відповідний суб’єкт вважається на всіх стадіях впровадження у справі про банкрутство, банкрутом – після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом. Кредитори – це юридичні і фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по зарплаті працівникам боржника, а також органи державної податкової служби, та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю направленню страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів). До інших державних органів Закон відносить: органи місцевого самоврядування або центральні органи виконавчої влади; державні органи з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки,

з питань геології та використання надр; державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю; з питань регулювання ринку цінних паперів (ст..ст.42,43,45,46 Закону). Кредитори поділяються на два види – конкурсні і поточні.

Конкурсні кредитори – це кредитори за вимогами до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні

згідно з законом і зобов’язання, яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори – це кредитори за вимогами до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

3. Державним органом з питань банкрутства УПУ від 23.10.2000р. визнано

Міністерство економіки. Держгоспрозрахункова установа «Агентство з питань банкрутство», яке було утворено ПКМУ 24.04.2000 №691 ліквідовано

ПКМУ 24.09.05 № 942. Законодавством передбачено два види позасудових

процедур, які можуть провадитися з метою запобігання банкрутству: фінансова допомога і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація). Фінансова допомога боржника в розмірі, достатньому для погашення зобов’язань боржника перед кредиторами, може бути надана будь-ким. Боржник зобов’язаний у передбаченому законом порядку взяти на себе зобов’язання перед особами, які подали допомогу.

Досудова санація – це система заходів щодо відновлення платоспроможності

боржника. Для держпідприємств провадиться за рахунок коштів держпідприємств

та інших джерел фінансування. Держбюджет щорічно встановлює обсяг коштів на досудову санацію держпідприємств. Санація держпідприємств за рахунок інших джерел встановлюється КМУ від 17.03.2000 № 515. Санація боржника може бути як досудова, так і як судова процедура.

4. Підставою для застосування банкрутства є економічний фактор, тобто

неспроможність виконати грошові зобов’язання протягом 3-х місяців після

настання встановленого строку їх сплати. Склад і розмір грошових зобов’язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в госпсуд заяви про порушення справи про банкрутство. Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до госпсуду, яка називається «заява про порушення справи про банкрутство». Її подає будь-хто з кредиторів або кілька з однією заявою. Боржник з власної ініціативи може звернутися до госпсуду, якщо у нього є кошти на судові витрати.

Справа про банкрутство порушується госпсудом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно складають не менше 300 МРЗП, які не були задоволені боржником протягом 3-х місяців після встановленого для їх погашення строку. Слід врахувати, що МРЗП періодично змінюється, а тому змінюється і розмір безспірних вимог. Законом встановлені окремі особливості щодо розмірів безспірних вимог і строку їх непогашення. Заява на відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог та строку невиконання зобов’язань. Для фермерського господарства – строк 6 місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.

5. Провадження у справах про банкрутство здійснюють господарські суди у декілька стадій:

1) порушення провадження у справі;

2) підготовче засідання госпсуду;

3) виявлення кредиторів на інвесторів;

4) попереднє засідання госпсуду;

5)проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;

6) винесення ухвали про санацію;

7) визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

8) припинення провадження у справі про банкрутство.

1. На стадії порушення провадження у справі госпсуд розглядає заяву на

предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа – порушенню. Заява –

обов’язково у письмовій формі. Зміст заяви і додатків до неї в ст. 7 Закону.

Заяви обкладаються держмитом. Протягом 5 днів з дня надходження суддя

госпсуду приймає заяву про порушення справи про банкрутство або відмовляє в її прийнятті, про що виносить ухвалу, в якій вказує дату проведення

підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше, ніж на тридцятий

день з дня прийняття заяви, введенню мораторію на задоволення вимог

кредиторів. Протягом дії мораторію: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня),

не застосовуються інші санкції за невиконання обов’язкових грошових зобов’язань. Дія мораторію не поширюється на виплату зарплати, аліментів, відшкодування шкоди здоров’ю громадян, авторські винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі. Звернення на майно, на яке не діє мораторій, виключно за ухвалою суду, який розглядає справу про банкрутство. Ця ухвала направляється сторонам та держоргану з питань банкрутства.

2. Підготовче засідання госпсуду необхідне для: оцінки подання документів;

заслуховування пояснення сторін; розгляд обґрунтованості заперечень боржника; призначення розпорядника майна, якщо він не був призначений; розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов’язує заявника подати до офіційних друкованих органів (газети «ГУ» та «УК», облради за місцем знаходження боржника) у 10-денний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство визначеного змісту. У підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначається розмір вимог кредиторів, дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, дата попереднього засідання суду, дата скликання перших загальних зборів кредиторів, дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання його банкрутом, чи припинення провадження у справі.

3.Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання конкурсними кредиторами

у місячний строк з дня опублікування оголошення до госпсуду письмових заяв про

грошові вимоги до боржника та документів, що їх підтверджують. Вимоги, заявлені

після строку не розглядаються і вважаються погашеними, про що госпсуд зазначає

в ухвалі, якою затверджують реєстр вимог кредиторів. Строк є граничним і

поновленню не підлягає. Фізичні і юридичні особи – інвестори, які бажають брати

участь у санації боржника, подають розпоряднику майна заяву та свої пропозиції

щодо санації (план санації).

4. Попереднє засідання госпсуду проводиться не пізніше 3-х місяців після

підготовчого засідання суду з повідомленням учасників провадження. У попе-

редньому засіданні суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо

яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до

реєстру вимог кредиторів. Виноситься ухвала з розміром визнаних судом вимог

кредиторів та призначається дата проведення зборів кредиторів.

5. Протягом 10 днів після винесення цієї ухвали розпорядник майна повідомляє

кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів

кредиторів та організує їх проведення. Збори кредиторів вибирають членів комітету

кредиторів, їх кількість, визначення його повноважень, дострокове припинення

повноважень комітету або окремих його членів, інші питання, передбачені Законом.

Обраний зборами комітет кредиторів (не більше 7 осіб) приймає рішення про:

вибори голови комітету, скликання зборів кредиторів, підготовку та укладання

мирової угоди, внесення пропозиції щодо продовження або скорочення строку

процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника, звернення до суду

з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і

відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого та його заміну, надання на укладення значних угод боржника, інші питання.

6. Суд має право за клопотанням комітету кредиторів винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше 12 місяців з продовженням ще до 6 місяців або

скороченням. З дня винесення ухвали про санацію керівник боржника відстороня-

ється від посади у порядку, визначеному КЗпПУ, управління боржником переходить

до керуючого санацією. Протягом 3-х днів з дня прийняття рішення про санацію та

призначення керуючого санацією старі органи управління зобов’язані забезпечити

передачу йому бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів,

матеріальних та інших цінностей. Здійснення санації організовує керуючий санацією. Одним з основних обов’язків керуючого санацією є підготовка і подання

комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо боржник більше

50% має державного майна, то керуючий санацією зобов’язаний попередньо погодити план санації з органом, уповноваженим управляти державним майном.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в 4-місячний строк з дня винесення ухвали про санацію і вважається схваленим, якщо він був підтриманий більшістю голосів членів комітету. Якщо протягом 6 місяців з дня ухвали про санацію в госпсуд не буде поданий план санації, госпсуд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов’язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити його членів

про час і місце проведення засідання комітету. За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет приймає рішення про звернення до госпсуду з клопотанням щодо:

а) припинення процедури санації у зв’язку з виконанням плану;

б) продовження встановленого строку санації;

в) припинення санації, визнання

боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

г) припинення процедури

санації і укладення мирової угоди.

Якщо комітет не прийняв жодне з цих рішень або

воно 15 днів не поступило в госпсуд з дня закінчення санації, госпсуд розглядає

питання про банкрутство і ліквідацію боржника.

7 стадія – окремі питання лекції.

8 – Припинення провадження у справі про банкрутство – згідно ст. 40 Закону про

8 підстав. Про припинення провадження виноситься ухвала, яка може бути перевірена у встановленому законом порядку.

6. Ліквідаційна процедура. Підстави для винесення судом постанови про визнання

боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури передбачені ч.ч.5,6 ст.18,

ч.12 ст.20, ч.ч.5,6,11,15 ст.21 Закону. Строк процедури не може перевищувати 12

місяців з продовженням госпсудом на 6 місяців. У постанові про визнання боржника банкрутом суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, яким може

бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна керуючого санацією.

З дня постанови боржник періодично переходить у новий правовий статус – банкрута: підприємницька діяльність завершується закінченням технологічного циклу з виготовленням продукції, яку можна продати; строк усіх грошових

зобов’язань і обов’язкових платежів вважається таким, що настав; припиняється

нарахування неустойки, процентів по всіх видах заборгованості боржника; фінансове становище банкрута перестає становити комерційну таємницю;

забороняється укладання угод, пов’язаних з відчуженням майна боржника;

скасовується арешт на майно банкрута; нові арешти на майно не допускаються тощо. Обов’язки ліквідатора в ст.25 Закону. Він виконує повноваження керівника

банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу. До складу комісії включаються представники кредиторів фінансових органів, а в разі необхідності також держоргану у справах нагляду за страховою діяльністю ДМКУ, з

питань банкрутства(по держпідприємствам) та органів місцевого самоврядування. В

ліквідаційну масу входять всі майнові активи, крім держжитлофонду, гуртожитки, дитячі дошкільні заклади, об’єкти комунальної інфраструктури, які

передаються до комунальної власності. Майно оцінюється арбітражним керуючим, після чого ліквідатор розпочинає продаж на відкритих торгах, якщо комітет не встановив інший порядок. Порядок продажу, склад, умови і строки

погоджуються з комітетом. При двох і більше пропозицій - конкурс (аукціон). Продаж майна банкрута по договорам купівлі-продажу, які укладаються між

ліквідатором і покупцем відповідно до ЗУ. Черговість спрямування одержаних від

продажу майна коштів встановлена ст.31 Закону. Існує 6 черг. Вимоги кожної

наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо

для однієї черги коштів недостатньо вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. При відмові кредитора його

вимога не враховується. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого

для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними, як і вимоги, не задоволені за недостатністю майна. Майно, що залишилось після задоволення вимог

кредиторів, передається власникові, а майно держпідприємств – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Виручку – в Держбюджет. Після

завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до госпсуду звіт та

ліквідаційний баланс з додатками. Госпсуд заслуховує звіт ліквідатора та думки членів комітету і виносить ухвалу про затвердження звіту і балансу. Ліквідатор

повідомляє держорган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

8. Мирова угода – це домовленість між боржником і кредиторами стосовно

відстрочки або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів

боржника, яка оформляється угодою сторін, не підлягає списанню за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Від імені кредиторів мирову угоду

підписує голова комітету кредиторів, а від боржника – його керівник чи арбітражний керуючий (санацією, ліквідатором). Вона затверджується госпсудом і

з цього дня чинна. Затвердження госпсудом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Госпсуд може відмовити в затвердженні мирової

угоди, або визнати її недійсною, що поновлює провадження у справі про

банкрутство.

Поиск по сайту: