ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Адміністративне право об’єктивно взаємопов’язане з таким соціальним явищем, як управління. Сам термін став універсальним засобом для характеристики певного виду діяльності, спрямованої на досягнення відповідної суспільно значимої мети. У ширшому розумінні управління визначається як керівництво певними суспільними процесами. Отже, виникає потреба щодо розкриття змісту самого поняття «управління» та його функціонального призначення в суспільстві. Ці процеси органічно поєднані з виникненням і становленням держави і права - адже тільки з розвитком суспільства відбувається диференціація праці.

Об’єктами управління виступають: суспільна праця (процес виробництва); державні органи та об’єднання громадян; громадяни, в тому числі й іноземні та особи без громадянства; тварини і рослинні організми; технічні засоби (машини, агрегати).

Державне управління – одна з головних форм діяльності держави, особливий вид соціального управління в суспільстві. Державному управлінню притаманні всі основні риси, які характеризують суспільне управління. Це насамперед свідоме, цілеспрямоване здійснення впливу на всі сфери суспільства в інтересах людей. У широкому значенні - це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових.

Структура державного управління відрізняється складністю. Її основними елементами виступають керівні й керовані системи, їх суб’єкти та об’єкти. Це - виконавчі органи, їх апарат, сфери й галузі управління, підприємства, установи, організації тощо.

Державне управлінняє підзаконна виконавча діяльність органів виконавчої влади, спрямована на практичне втілення законів у процесі повсякденного і безпосереднього управління в господарській, соціально-культурній та адміністративній сферах.

Адміністративне право України являє собою окрему галузь вітчизняного права, що покликана регулювати особливу групу суспільних відносин. Головною їх особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного управління у зв’язку з організацією та функціо­нуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі.

Отже, визначаючи предмет адміністративного права, слід брати до уваги: сферу державного управління, що охоплює будь - які аспекти державно-управлінської діяльності; наявність у ній суб’єкта виконавчої влади; необхідність практичної реалізації повноважень, наданих суб’єктам виконавчої влади для провадження ними державно-управлінської діяльності.

Можна зазначити, що не всі суспільні відносини у сфері державного управління входять до кола відносин, які складають предмет адміністративного права. По суті, це лише ті умови, за яких управлінські відносини виникають як захід практичної реалізації завдань і функцій виконавчої влади.

Предмет регулювання адміністративного права охоплює коло однорідних суспільних відносин, до яких слід віднести: управлінські відносини, в межах яких безпосередньо реалізуються завдання, функції та повноваження виконавчої влади; управлінські відносини внутрішнього організаційного характеру, що склались у процесі діяльності інших органів державної влади; управлінські відносини, що виникають за участі суб’єктів місцевого самоврядування; управлінські відносини організаційного характеру, що виникають усередині системи громадських організацій.

Адміністративне право є окремою галуззю права, що складає систему правових норм, покликаних регулювати суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.

З огляду на чисельність джерел адміністративного права доцільно поділити їх на такі види:

1. Конституція України. Вона є провідною у системі джерел адміністративного права. Закріплені в Конституції норми мають безпосередньо адміністративно-правову спрямованість. Вони визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських організацій в управлінні державними та громадськими справами тощо.

2. Адміністративно-правові норми закріплюються в законодавчих актах, що їх приймає ВерховнаРадаУкраїни. До найактуальніших законодавчих актів необхідно віднести Закони України «Про об’єднання громадян», «Про політичні партії в Україні», «Про державну службу», «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін.

3. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру (наприклад, «Про ліквідацію наслідків стихійного лиха»).

4. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління (наприклад, «Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України»).

5. Нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також затверджені ним положення, статути, правила, інструкції та інші кодифіковані акти. Нормативні постанови прийняті Кабінетом Міністрів України спільно з профспілковими організаціями.

6. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому масштабах виступають відомчі нормативні акти, тобто ті, що їх приймають міністерства, державні комітети і служби України.

7. Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і відомств. До цієї групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками згаданих вище інституцій.

8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань та організацій (чи акти їх колективних органів). Дія норм зазначених актів обмежена конкретним формуванням.

9. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування(наприклад, рішення місцевої ради, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному місці).

10. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані державними органами і містять правила, що регулюють будь-які аспекти адміністративного управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону).

В Україні було проведено копітку роботу з кодифікації адміністративно правових актів, наслідком чого стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу України про адміністративні правопорушення, який з доповненнями та поправками діє дотепер. Він складається з 5 розділів, які включають 33 глави.

Розділ І. Загальні положення. Він містить однойменну главу 1.

Розділ ІІ. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність (Загальна та Особлива частини).

Загальна частина охоплює такі глави: 2. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність. 3. Адмі­ністративне стягнення. 4. Накладення адміністративного стягнення.

Особлива частина включає такі глави: 5. Адміністративне правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення. 6. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність. 7. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури. 8. Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії. 9. Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил. 10. Адмініст­ративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку. 11. Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою. 12. Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів. 13. Адміністра­тивні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції та метрології. 14. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку. 15. Адміні­стративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Розділ ІІІ. Органи, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Він містить такі глави: 16. Основні положення. 17. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.

Розділ ІV. Провадження у справах про адміністративні правопорушення. Він охоплює такі глави: 18. Основні положення. 19. Протокол про адміністративне правопорушення. 20. Адміні­стративне затримання. Особистий огляд. Огляд речей і вилучення речей та документів. 21. Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення. 22. Роз­гляд справ про адміністративне правопорушення. 23. Постанова по справі про адміністративне правопорушення. 24. Оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Розділ V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Включає такі глави: 25. Основні положення. 26. Провадження по виконанню постанови про винесення попередження. 27. Провадження по виконанню постанови про накладення штрафу. 28. Провадження по виконанню постанови про оплатне вилучення предмета. 29. Провадження по виконанню постанови про конфіскацію предмета, грошей. 30. Про­вадження по виконанню постанови про позбавлення спеціального права. 31. Провадження по виконанню постанови про застосування виправних робіт. 32. Провадження по виконанню постанови про застосування адміністративного арешту. 33. Про­вадження по виконанню постанови в частині відшкодування майнової шкоди.

Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-правовими нормами.

Склад зазначених адміністративно-правових відносин вклю­чає об’єкт, суб’єктів, юридичні факти та зміст правових відносин.

Об’єкт адміністративно-правових відносин - це те, на що спрямовані правові інтереси їх учасників (дія, бездіяльність, поведінка). Вони можуть бути матеріального та нематеріального характеру (здоров’я, моральний стан тощо).

Суб’єктами адміністративно-правових відносин виступають державні органи управління, їх посадові особи, недержавні господарські й соціально-культурні об’єднання, підприємства, установи та громадські організації (об’єднання) різних рівнів та фізичні особи (громадяни, іноземці та особи без громадянства).

Зміст адміністративно-правових відносин включає права, обов’язки та законні інтереси їх учасників.

До суб’єктів адміністративного права необхідно віднести учасників правових відносин, які виступають носіями суб’єк­тивних прав і обов’язків адміністративно-правового характеру. З теорії права відомо, що суб’єкти (як учасники правових відносин взагалі, так і адміністративних відносин зокрема), мають володіти правосуб’єктністю. В адміністративному праві правосуб’єктність є складним явищем і своїм змістом охоплює адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність суб’єкта.

Підадміністративною правоздатністю розуміють потенційну здатність суб’єкта мати права та обов’язки адміністративно-правового характеру. Особливістю цього різновиду правосуб’єктності є та обставина, що у разі коли суб’єктом є фізична особа, то правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється з настанням смерті, а юридичної - відповідно з часу реєстрації підприємства (організації, установи) та до моменту її ліквідації (реорганізації), або з моменту накладення адміністративних заходів щодо припинення її функціонування.

Адміністративна правоздатність посадових осіб (державних службовців) зумовлена компетенцією відповідного державного органу, до штату якого вони належать, та особливостями посад, які вони обіймають.

Адміністративна дієздатність - це здатність суб’єктів реалізовувати свої права та обов’язки адміністративно-правового характеру. Вона є показовою як для юридичних осіб, так і для громадян. Особливістю є те, що адміністративна дієздатність державних органів, підприємств, організацій, установ і громадських об’єднань виникає і припиняється разом з їх адміністративною правоздатністю, а дієздатність громадян у повному обсязі настає при досягненні особою повноліття, тобто 18 років. Однак в окремих випадках може виникати при досягненні іншого певного віку, як правило, 16 років. Тобто, її межі залежать від віку, статі, стану здоров’я, освіти та інших факторів, передбачених чинним адміністративним законодавством. Не володіють дієздатністю душевнохворі та малолітні. В окремих випадках складовою правосуб’єктності виступає адміністративна деліктоздатність, яка полягає у здатності суб’єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність. Прикладом адміністративної деліктоздатності може слугувати здатність неповнолітнього нести відповідальність за вчинене ним адміністративне правопорушення та бути обмеженим у своїх правах і свободах. Однією з суб’єктивних передумов деліктоздатності є вік порушника. Зокрема згідно з чинним законодавством, адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16 років. Разом з тим законодавець передбачає окремі види адміністративних правопорушень, за вчинення яких особи віком від 16 до 18 років не підлягають адміністративній відповідальності, тобто не є деліктоздатними. До таких випадків необхідно віднести адміністративну відповідальність за доведення неповнолітнього до стану сп’яніння, яка настає лише з 18 років.

Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Ознаками адміністративної відповідальності будуть такі:

1. її підставою є не тільки адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

2. Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У КпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності.

3. Право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них - органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди. Повний їх перелік міститься в розділі 111 КпАП.

4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо).

5. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати.

6. Право встановлення адміністративної відповідальності має досить широке коло суб'єктів: Верховна Рада;

Президент; Кабінет Міністрів; міністерства, що наділені правом затвердження загальнообов'язкових правил (наприклад, Міністерство охорони здоров'я затверджує санітарні правила, Міністерство транспорту - правила користування транспортними засобами і т. д.); обласні. Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, що приймають рішення, які передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями) і затверджують правила, за порушення яких передбачена відповідальність (порушення правил благоустрою), порушення правил торгівлі на колгоспних ринках, порушення тиші в громадських місцях КпАП; районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації, які приймають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями).

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

Поиск по сайту: