Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі та за колом осіб

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважаються основними.. Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке "територія України". Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України"'. Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору".

Поняттям "територія України" охоплюються:

а) суша, море, ріки, озера і решта водойм, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України. ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф - поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів

б) підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря;

в) наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галиндес цього материка;

г) запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції "Про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір" 1975 р. у реєстр космічних об'єктів України. Такі об'єкти підпадають під юрисдикцію і сферу дії кримінального законодавства України.

4. Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства (останніми вважаються особи, які проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї належності до іноземної держави), які, знаходячись на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

5. Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено.

6. Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

7. Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають, не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.

11. Видача осіб,які вчинили злочин.(екстрадиція.)

- передача злочинців д-вою, на тер. якої вони перебувають, іншій д-ві (на її вимогу) для притягнення їх до крим. відповідальності або для приведення у виконання обвинувального судового вироку, який набув чинності. Питання В. з. регулюється як внутр. правом, так і міжнар. угодами — двосторонніми та багатосторонніми (Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957, Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 та ін.). В. з. є суверенним правом кожної д-ви. Обов'язок екстрадиції виникає у неї на підставі взятих на себе міжнар. зобов'язань. Вимогу про В. з. може пред'явити д-ва, гр-нином якої є злочинець, або на тер. якої вчинено злочин, або якій завдано шкоду злочином. Вимога підлягає задоволенню лише у разі, коли скоєний злочин караний як за законом країни, що вимагає видачі, так і за законом країни, до якої звернено вимогу. Міжнар. договори можуть містити положення про відстрочку видачі, тимчасову видачу, видачу за клопотанням кількох держав, межі крим. переслідування виданої особи. В. з. з метою проведення крим. переслідування передбачається тільки з приводу таких злочинів, за котрі, як правило, загрожує позбавлення волі на строк понад рік або суворіше покарання, а видача з метою виконання покарання — щодо особи, засудженої до позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців або до суворішого покарання (напр., п/п «с» п. 1 ст. З Конвенції про передачу засуджених осіб 1983). У В. з. може бути відмовлено, коли стосовно особи, котра вчинила злочин на тер. д-ви, до якої звернено вимогу, суд цієї д-ви виніс вирок або постанову про закриття провадження у справі, що вступила в законну силу, тощо. В більшості держав видачі не підлягають власні гр-ни. Відповідно до ч. 2 ст. 25 Конституції України та ст. 9 Закону «Про громадянство України» (1991) гр-нин України не може бути виданий ін. д-ві. В законодавстві деяких держав зазначається, що видача громадян цих країн іноз. д-ві не допускається, крім передбачених міжнар. угодами випадків. Це може стосуватися, зокрема, осіб з подвійним громадянством, а також тих, які вчинили злочини проти осіб, що користуються міжнар. захистом. Не підлягають видачі особи, які вчинили політ, злочини і користуються правом притулку. Не розглядаються як політ, злочинці особи, котрі вчинили воєнні злочини, злочини проти миру і людства. Діє також ряд міжнар. договорів, в яких передбачено, що окр. види правопорушень не підпадають під категорію злочинів, які виключають В. з. (напр., Конвенція ООН про боротьбу з незаконним оборотом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988).

С. С. Яценко.

Поиск по сайту: