Орієнтування за картою та компасом

Робота з картою включає: її читання; правильне орієнтування (за компасом, місцевими об'єктами); визначення точки знаходження. Робота з компасом передбачає визначення сторін горизонту і азимутів на місцевості, орієнтування карти і визначення азимутів на ній. До важливих елементів техніки орієнтування на місцевості відносяться також орієнтування карти за точками і лініями на місцевості, визначення точки знаходження методом засічок або зіставлення карти з місцевістю.

Орієнтування на місцевості має специфічні особливості, що пов'язані з характером місцевості, сезоном року, засобом руху. При орієнтуванні влітку при піших переходах особливу увагу треба приділяти лінійним об'єктам - дорожній мережі, системі лісових просік, річковій мережі, контурам озер тощо. Ґрунтові дороги та стежки в процесі орієнтування допомагають мало - на карті, як правило, їх зображують не всі і з малим ступенем детальності. До того ж ґрунтові дороги та стежки (особливо в степах і на луках) - найбільш мінливий елемент місцевості. Лісові просіки менш зручні для руху, але є більш надійними орієнтирами в лісі. Встановити місцезнаходження, маючи робочу карту лісовпорядкування, достатньо просто по написах на квартальних, візир­них і діляночних стовпчиках.

Специфіку орієнтування взимку визначає перш за все наявність снігового покриву і льодоставу на водних об'єктах. З настанням зими літні ґрунтові дороги та стежки в горах і лісах перестають бути надійними орієнтирами. Непрохідні влітку водойми і болота стають найбільш зручними для руху, особливо на лижах. Вони надають можливість скоротити шлях, рухаючись навпростець; сніг на них більш щільний, ніж в лісі. Зорове сприймання місцевості взимку відрізняється від літнього: на безлісій заплаві важко простежується русло річки, важко відрізнити озеро від болота, а болото від плоскої низовини. Більш чітко вимальовуються горби і вершини гір, відсутність листя на деревах набагато поліпшує видимість у лісі.

За сприятливих умов маршрути проводяться і взимку, і влітку. Умови подорожей і способи руху значно відрізняються, проте прийоми і тактика орієнтування мають багато спільного. На більшій частині маршрутів у горах, особливо влітку, існує добра видимість, відкриваються широкі краєвиди з одночасним оглядом багатьох вершин. Треба пам'ятати, що через значну прозорість повітря і крупні форми рельєфу відстані здаються значно меншими, ніж у дійсності.

Рух, який планується вздовж хребтів і по долинах (взимку переважно по долинах), можна легко контролювати, визначаючи точки знаходження способом зворотних засічок. Корисним для орієнтування у горох є використання панорамних замальовок або фотографій.

При проходженні водних маршрутів треба мати на увазі особливості орієнтування на невеликих річках і невеликих водоймах.

Плавання по великих річках - це з позицій орієнтування рух за орієнтиром. З поверхні річки, особливо якщо вона тече по лісистій закритій місцевості, огляд дуже малий. Бувають випадки, коли з човна не видно населеного пункту, вказаного на карті на самому березі річки. Виявити такі пункти допомагають опосередковані ознаки: витягнуті на берег човни, містки для прання білизни, водоплаваюча домашня птиця, наявність місць для купання тощо. Основним засобом орієнтування на таких об'єктах є чітка фіксація часу руху і швидкості разом із зоровою ідентифікацією орієнтирів у кожному можливому випадку.

Існують ділянки великих річок, великих озер та водосховищ, що мають плавуче та берегове судноплавне обладнання і по яких відбувається регулярне, а місцями інтенсивне судноплавство. У таких випадках для проходження маршруту необхідно заздалегідь вивчити правила руху для водного транспорту, основні технічні прийоми плавання по відкритих водоймах: рух у створі, читання карти та лоції, рух за "орієнтиром в азимуті" за допомогою компаса. Лоції надають багато інформації про орієнтири, які знаходяться на березі і за появою яких у полі зору слід спостерігати для загального орієнтування або для визначення азимута по них (пеленг) з метою детального орієнтування при визначенні точки знаходження.

Фундаментальна топографічна підготовка і володіння прийомами техніки орієнтування дозволяють вирішувати не тільки тактичні задачі на маршруті, але й завдання, пов'язані з безпекою учасників експедиції або подорожі.

Основними правилами орієнтування на місцевості, які необхідно виконувати, є такі:

- необхідно добре знати картографічний матеріал і прийоми роботи з ним, вміти користуватись компасом, визначати сторони горизонту, азимути, румби;

- при роботі в полі необхідно тренувати свій окомір, визначати на око відстані до видимих орієнтирів і перевіряти результати па карті;

- не треба поспішати з висновками, виявивши на місцевості "зайвий" струмок або новий об'єкт - чим дрібніший масштаб карти, тим менше деталей на ній зображено;

- підтримувати зв'язок між картою і місцевістю допомагає правильний розрахунок пройденого шляху. Треба мати на увазі властивість подорожуючих перебільшувати свою фактичну швидкість;

- рухаючись за азимутом, напрямок витримує ведучий групи, а відхилення частіше помічає замикаючий, тому на найбільш відповідальних ділянках необхідно організувати між ними взаємодію;

- маршрути слід прокладати по найбільш безпечних ділянках території з фіксацією усіх важливих орієнтирів. Протяжність їх і складність мають бути під силу всім учасникам;

- для критичних ситуацій необхідно мати запасний, більш безпечний варіант маршруту. У разі необхідності треба припинити роботи або рух за маршрутом, вийти на безпечне місце або чекати на допомогу, про яку необхідно заздалегідь потурбуватись.

Поиск по сайту: