ТРОПЫ И СТИЛИСТИЧЕСКИЕ ФИГУРЫ

СТИХОТВОРНЫЕ РАЗМЕРЫ

ЯМБ - двусложная стопа с ударением на втором слоге

ХОРЕЙ – двусложная стопа с ударением на первом слоге

ДАКТИЛЬ – трехсложная стопа с ударением на первом слоге

АМФИБРАХИЙ – трехсложная стопа с ударением на втором слоге

АНАПЕСТ – трехсложная стопа с ударением на третьем слоге

ПИРРИХИЙ – дополнительная двусложная стопа, состоящая из двух безударных слогов

СПОНДЕЙ – дополнительная стопа, состоящая из двух ударных слогов

РИФМА

абаб – перекрестная, аабб – парная, абба – кольцевая (опоясывающая), аабссб - смешанная

МУЖСКАЯ – ударение падает на последний слог рифмующихся слов

ЖЕНСКАЯ – ударение падает на предпоследний слог рифмующихся слов

Псевдоніми:

Григорій Квітка-Основ’яненко – Квітка Григорій

Марко Вовчок – Вілінська Марія

Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Панас Мирний – Рудченко Панас

Іван Білик – Рудченко Іван

Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван

Микола Садовський – Тобілевич Микола

Леся Українка – Косач Лариса

Олександр Олесь - Кандиба Олександр

Олег Ольжич – Кандиба Олег

Микола Хвильовий – Фітільов Микола

Остап Вишня – Губенко Павло

Іван Багряний – Лозов’ягін (Лозов’яга) Іван Юрій Клен – Бурґгардт Освальд

Присвяти:
М.Коцюбинський – «Intermezzo» (Кононівським полям)
Т.Шевченко – «Кавказ» (іскрєннєму моєму Якову де Бальмену)
«Гайдамаки» (Григоровичу на пам'ять 22.04.1838)
«Катерина» (Жуковському)
М.Хвильовий – «Я (Романтика)» («Цвітові яблуні»)
Г.Тютюнник – «Три зозулі з поклоном» (Любові всевишній)

О.Кобилянська – «Земля» (Юліанові Я.Кобилянському, батькові)

Празька школа: Євген Маланюк
Шістдесятники: Василь Симоненко, Іван Драч, Григір Тютюнник, Ліна Костенко
Письменники-емігранти: І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, Т. Осмачка, О. Олесь
Дисиденти: Василь Стус

Стопи: двоскладові: хорей (U —́);

ямб (—́ U); спондей (—́ —́); пірихій (U U)
трискладові: дактиль (—́ U U);

амфібрахій (U —́ U); анапест (U U —́)

Тема — це коло життєвих явищ, вiдображених у творi у зв'язку з певною проблемою, що
служить предметом авторського осмислення та оцiнки. Тема — узагальнена основа змiсту
художнього твору, те, про що в цiлому йдеться всьому.

Ідея художнього твору — емоцiйно-iнтелектуальна, пафосна спрямованiсть художнього
твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провiдна думка, ядро задуму
автора.

Літературний жанр — тип літературного твору, один з елементів класифікації літературного матеріалу, позначає літературні твори, які умовно об'єднуються за певною структурою та спільними ознаками зображення дійсності. Наприклад, серед епічних творів найчастіше виділяють такі жанри (види): казка, байка, легенда, оповідання, новела, повість, роман, епопея та ін.; серед ліричних: ліричний вірш, пісня, елегія, епіграма та ін.; серед драматичних: трагедія, комедія, драма, водевіль, фарс та ін.

Новела — невеликий за обсягом прозовий епiчний твiр про незвичайну життєву подiю з
несподiваним фiналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дiєю.

Майстрами новели в українській літературі виявили себе М. Коцюбинський,
(Новела “Цвіт яблуні”) В. Стефаник, якого навіть назива­ли «українським Мопассаном», Л. Мартович, Г. Косинка, Μ. Хвильовий, Ю. Яновський, О. Гончар

Повiсть — епiчний прозовий твiр (рiдше вiршований), який характеризується
однолiнiйним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ i глибиною ïх
розкриття посiдає промiжне мiсце мiж романом та оповiданням (перша украïнська
повiсть — "Маруся" Г. Квiтки-Основ'яненка).

Роман — великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рiдше вiршований) епiчний
твiр, в якому життя людей розкривається на тлi iсторичних або соцiально вагомих
обставин.

Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Лiрика — 1. Один iз трьох родiв художньоï лiтератури, в якому навколишня
дiйснiсть зображується шляхом передачi почуттiв, настроïв, переживань, емоцiй
лiричного героя чи автора. 2. Певний вiршовий твiр або сукупнiсть творiв.

Сонет — лiричний вiрш, який складається з чотирнадцяти рядкiв п'ятистопного або
шестистопного ямба, тобто з двох чотиривiршiв (катренiв) з перехресним римуванням та
двох тривiршiв (терцин) тернарного римування за основною схемою (abab abab bbd ggd),
хоча можливi й iншi конфiгурацiï рим.

Драма — 1. Один з основних родiв художньоï лiтератури, що зображує дiйснiсть
безпосередньо через висловлювання та дiï самих персонажiв. 2. Один iз жанрiв
драматичного роду, поряд з комедiєю, трагедiєю, це п'єса соцiального чи побутового
характеру з гострим конфлiктом, який розвивається в постiйнiй напрузi.

Трагедiя — драматичний твiр, де зображуються нерозв'язнi моральнi проблеми, що
призводять, як правило, до загибелi героя (героïв) (наприклад, "Сава Чалий" І.
Карпенка-Карого).

Комедiя — драматичний твiр, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативнi
суспiльнi та побутовi явища, виявляється смiшне в навколишнiй дiйсностi чи людинi
(наприклад, "За двома зайцями" М. Старицького).

Сюжет — органiзована в життєво правдоподiбну картину система подiй за участю певних
персонажiв.

До позасюжетних елементів відносять портрет (опис зовнішності), пейзаж і обстановку (інтер'єр, опис речей), авторські відступи, вставні епізоди, обрамлення, назву твору, епіграф, присвяту.

Композицiя — побудова твору. Найпоширенiшi види: лiнiйна — подiï зображаються в
хронологiчнiй послiдовностi; ретроспективна — подiï, що вiдбулися ранiше,
зображаються пiзнiше; паралельна — двi подiï, що вiдбулися одночасно,
зображаються як послiдовнi; монтаж — кiлька подiй, що вiдбуваються одночасно,
зображаються по черзi.

Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

"…течуть ріки, кривавії ріки" (Тарас Шевченко)
"Хто се, хто се по сім боці чеше косу? Хто се?" (Тарас Шевченко)
"Cпи собі, спис обіруч стиснувши перед собором" (Мігель де Сервантес Сааведра)
"Осінній день, осінній день, осінній!О синій день, о синій день, о синій!Осанна осені, о сум! Осанна,Невже це осінь, осінь, о! – Та сама..." (Ліна Костенко)

Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює її музичність.

"Була гроза, і грім гримів,Він так любив гриміти,Що аж тремтів, що аж горівНа трави і на квіти." (Микола Вінграновський)

Тавтологія — повторення одного й того ж слова, однокореневих чи близьких за значенням, щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці.

"Мати любила його без пам'яті, тряслась над ним і у всім волила його волю" (Іван Франко)
«Як стрель стрельнув у дівчину» (Панас Мирний)
«... було чути, Як реве ревучий» (Тарас Шевченко)

Метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. На­приклад: вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів

За стилістичним забарвленням серед метафор розріз­няють:

• стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день про­йшов;

• образні загальномовні метафори: час біжить, дні ле­тять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;

• образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згу­била камертон (Ліна Костенко).

Види метафор:

· уособлення (персоніфікація) – образний вислів, у якому ознаки неживої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище.

• алегоричний образ (гр. “іносказання”) – все зображене має переносне значення. Алегоричними є байки (можуть бути і ліричні твори. Алегорична мова здобула назву “езопівської”.
• символ (гр. “умовний розпізнавальний знак”) – споріднений з алегорією троп. Якщо основне в алегоричному образі є те, що він відтворює якусь сторону життя за подібністю, то символ – образ умовний. Розвинулись символи з усної народної творчості на основі паралелізму: ч ервона калина – дівчина; сокіл – парубок. Широко застосовував образи – символи у своїй творчості Т.Шевченко: степова могила – символ героїчного минулого українського народу; буйний вітер – символ волі; тополя – самотня дівчина; барвінок – символ дівочої чистоти,
• оксюморон (оксиморон) (гр. “нісенітниця”) – поєднання слів протилежного значення Наприклад: дорослі діти, живі мерці, невесело сміявся.

Літотою (грец. λιτότηζ — простота) називається словесний зворот, в яко­му ознаки описуваного предмета подаються з надмір­ним їх применшуванням. Наприклад: «О принесіть як не надію, // То крихту рідної землі: // Я притулю до уст її // І так застигну, так зомлію» (О. Олесь); «Такой маленький рот, что больше двух кусочков никак не может пропустить» (М. Гоголь). Літота виступає як троп, проти­лежний гіперболі.

Гіперболою (грец. υπερβολή —перебільшення) називається словес­ний зворот, в якому ознаки описуваного предмета подаються в надмірно перебільшеному вигляді з метою привернути до них особливу увагу читача. О. Потебня писав, що «гіпер­бола є наслідком якогось сп'яніння в почуттях, що пере­шкоджає бачити речі в їхніх звичайних розмірах». На­приклад: «Давно, давно вже Київ панував. // Його церкви аж хмари зачіпали» (А. Метлинський); «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ // Лиш приходить подібне кохання» (В. Сосюра); «Консул... имел такие страшные карманы в своих шароварах, что мог поместить туда всю лавку зазе­вавшейся торговки» (М. Гоголь); «Шаровары шириною в Чёрное море» (М. Гоголь).

Епітет - художнє означення, прикметник, вжитий у переносному значенні для найточнішої характеристики явища ("довгорука ніч" – Г.Чубай). Виділяють фольклорні епітети, запозичені з народних пісень. Їх художня вартість – не в оригінальності, а у близькості до народної свідомості ("золоте сонце", "біле личенько").

Порівняння - пояснення одного явища через подібне за допомогою єднальних сполучників як, мов, наче, ніби: "і в рояля холодні клавіші, білі-білі, немов зима" (Г.Чубай). Іноді сполучник опускається, в такому випадку порівняння наближається до метафори ("доба – вовчиця" (О.Ольжич)). Значна кількість порівнянь має фольклорні корені ("дівчина, як калина", "хлопець, як явір").

Метонімія - це перенесення найменування з одного предмета чи явища на інший предмет або явище на основі суміжного зв’язку між ними (але не подібності). Напри­клад: Київ спить (тобто жителі Києва сплять), чайник ки­пить (тобто вода в чайнику кипить), випити чарку (тобто чарку алкоголю), читати Коцюбинського (тобто твори Ко­цюбинського), слухати Веделя (тобто музику Веделя).

Різновидом метонімії є синекдоха, що характеризуєть­ся кількісною заміною понять: перенесенням назви з ча­стини на ціле і навпаки, з загального на одиничне чи на­впаки, з родового поняття на видове і навпаки. Наприклад: чорна борода засміялася (тобто людина з чорною бородою засміялася), пофарбувати вікна (тобто рами вікон), абі­турієнт повинен володіти державною мовою (маються на увазі всі абітурієнти), берегти копійку (тобто гроші).

Антитеза (грец. άντίθεσιζ — проти­ставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).

Інверсія - зміна звичайного (нормального) порядку слів у реченні з метою виділення тих чи інших його членів; порушення звичайного порядку слів, зумовлене логічними, стилістичними або ритмічними вимогами.

Зелена гілка в лузі на вербі // Від доторку твого зів'яне» (Д. Павличко), замість: Зелена гілка в лузі на вербі зів'яне від твого доторку.

Громадянська лірика — розкриває суспільно-національні питання і почуття ("Золотий гомін" П. Тичини, "Любіть Україну" В. Сосюри, "Любому парламенту" П. Скунця).

Інтимна лірика відображає переживання героя, пов'язані з особистим життям. її різновиди:

а) любовна — про кохання як стан душі ліричного героя ("Так ніхто не кохав" В. Сосюри);

б) еротична — про тілесне чуттєве кохання (збірка "Золоте ябко" Д. Павличка);

в) родинна ("Сива ластівка" Б. Олійника);

г) лірика дружби ("Без вожаків" П. Скунця).

Філософська лірика — осмислення змісту людського життя, проблеми добра і зла (зб. Ліни Костенко "Над берегами вічності").

Пейзажна лірика передає роздуми і переживання ліричного героя, викликані явищами природи

Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічного критерію.

Ямб — у силабо-тонічному віршуванні, поширеному в українській поезії, це двоскладова стопа із наголосом на другому складі (˘ /).

Хоре́й, або Трохе́й —двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило, непарний (—U)

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі.

Амфібрахій — у силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з наголосом на другому складі.

Анапест — у силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з наголосом на останньому складі.

Монорима або наскрізне римування (франц. monorime від грецьк. monos — один) — вірш, у якому всі рядки (більше трьох) охоплює одна рима.

Реалізм — літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Модернізм — загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.

Експресіонізм — літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.

Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.

Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Новела «Intermezzo» - Михайло Коцюбинський

Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії й Росії. Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною.

Михайль Семенко видав збірку поезій «Prèlude», a 1914 — «Дерзання» і «Кверофутуризм»

Сюрреалізм - напрямок у мистецтві, літературі та кіно; виник у Франції бл. 1920 (гол. теоретик А. Бретон), розквіт припадає на 30-ті ХХ ст.; створення видимості надреальної дійсності, яка поєднує риси яви й сну, перебуває поза логікою, доводами розуму, традиційними естетичними та моральними нормами; звернення до гротеску, чорного гумору, пародії; запровадження т. зв. автоматичного запису (Оcrіture automatіqe) як точного переказу внутрішньої мови.

В українській поезії риси сюрреалізму мали вірші Василя Хмелюка, частково Богдана-Ігора Антонича, з 1950-их pоках найсильніші в поезії і прозі Емми Андієвської (творення «надреальної» мови), Юрія Тарнавського і письменників молодого покоління.

ТРОПЫ И СТИЛИСТИЧЕСКИЕ ФИГУРЫ.

ТРОПЫ (греч. tropos — поворот, оборот речи) - слова или обороты речи в переносном, иносказательном значении. Тропы - важный элемент художественного мышления. Виды тропов: метафора, метонимия, синекдоха, гипербола, литота и др.

СТИЛИСТИЧЕСКИЕ ФИГУРЫ - обороты речи, применяемые для усиления экспрессивности (выразительности) высказывания: анафора, эпифора, эллипс, антитеза, параллелизм, градация, инверсия и др.

ГИПЕРБОЛА (греч. hyperbole — преувеличение) - разновидность тропа, основанная на преувеличении («реки крови», «море смеха»). Средствами гиперболы автор усиливает нужное впечатление или подчеркивает, что он прославляет, а что высмеивает. Гипербола встречается уже в древнем эпосе у разных народов, в частности в русских былинах.
В русской литре к гиперболе охотно прибегали Н. В. Гоголь, Салтыков-Щедрин и особенно

В. Маяковский ("Я", "Наполеон", "150 000 000"). В поэтической речи гипербола часто переплетается с другими художественными средствами (метафоры, олицетворения, сравнения и др.). Противоположность – литота.

ЛИТОТА ( греч. litotes — простота) - троп, противоположный гиперболе; образное выражение, оборот, в котором содержится художественное преуменьшение величины, силы, значения изображаемого предмета пли явления. Литота есть в народных сказках: "мальчик с пальчик", "избушка на курьих ножках", "мужичок с ноготок".
Второе название литоты – мейосис. Противоположность литоте – гипербола.

К литоте часто обращался Н. Гоголь:
«Такой маленький рот, что больше двух кусочков никак не может пропустить» Н. Гоголь

Поиск по сайту: