Індивідуальні та колективні права

Конституція України закріплює права і свободи, які можуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. Наприклад, право на працю реалізується індивідуально (частина перша ст. 43 Конституції), а право на страйк, на захист своїх економічних і соціальних інтересів (частина перша ст. 44 Конституції) — тільки колективно. Тільки колективно може бути реалізоване право громадянина України на збори, мітинги, походи, демонстрації (частина перша ст. 39 Конституції).

Індивідуальні і колективні права тісно взаємозв'язані, хоча й різні за своєю природою. Основою їх взаємозв'язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати прав і свобод індивіда.

Право індивіда — це природне право, яке йому притаманне від народження. Воно е однією з головних цінностей людського буття і водночас мірилом усіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Порушення природних прав людини деформує розвиток суспільства і дегуманізує саме це суспільство. Міжнародне співтовариство виробило принцип людського виміру, який в останній чверті XX ст. став орієнтиром у складних і суперечливих процесах, які мають місце і сьогодні у світі.

Колективні права (право народу, право нації, право спільноти, асоціацій) не є природним, оскільки вони формуються і кристалізуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу, їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять до тієї чи іншої спільноти, колективу. Вони мають якісно інші властивості, які визначаються цілями й інтересами колективних утворень. Якими б різноманітними не були ці права, їх правомірність має визначатися людським виміром — правами індивіда. Колективні права не повинні ігнорувати прав людини, суперечити їм або обмежувати їх. Щодо цього винятком є надзвичайні ситуації, які створюють загрозу правам окремої людини, а отже, меті, яка об'єднує таку спільноту, є актуальними і протиправними. У сучасному світі не завжди вдається чітко поєднати індивідуальні й колективні права. Так, суперечності, які виникають між правами людини, правами держави, народу, нації, національних меншин, малих народів, є однією з причин міжнаціональних конфліктів, у яких кожна зі сторін висуває свої аргументи правоти, справедливості, законності, обстоює своє право на суверенітет, свої претензії на перегляд кордонів, використовуючи при цьому історичні аргументи, що тлумачаться на свою користь, обстоюючи право на самовизначення1.

Реалізація колективних прав пов'язана з волевиявленням народу. Так, згідно з частиною другою ст. 5 Конституції право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові. Тільки народ України виключно всеукраїнським референдумом вирішує питання про зміну території України (ст. 73). У ст. 12 Конституція встановлює, що держава сприяє консолідації та розвитку української нації, етичної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Поиск по сайту: