Правові проблеми медичної генетики, генної інженерії і генної терапії, генетичних технологій модифікацій природи людини та тварин

Метою державної політики в галузі біоетики є гарантування громадянам України особистих прав і свобод, забезпечення поваги до їх людської гідності, тілесної цілісності та індивідуальності, в процесі розробки, впровадження та використання результатів наукової і практичної діяльності людства, а також дотримання етичних норм у відносинах суспільства до живої природи та її окремих складових.

Основою для досягнення мети державної політики в галузі біоетики є створення економічної, законодавчої, соціальної та матеріальної бази, що забезпечить вирішення таких завдань:

· підготовка рекомендацій щодо основних напрямів діяльності в галузі біоетики і біоетичної експертизи в Україні;

· розроблення пропозицій щодо законодавчого регулювання в галузі біоетики;

· сприяння встановленню основних засад регулювання відносин в цій сфері, що виникають в процесі подолання негативних наслідків науково-технічного прогресу, а також розробки і використання результатів наукової та практичної діяльності, які можуть негативно вплинути на біологічну безпеку людини і довкілля, з дотриманням етичних норм і принципів;

· підготовка рекомендацій щодо механізму гарантування громадянам України особистих прав і свобод, поваги до людської гідності, тілесної, психічної та духовної цілісності відповідно до Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень науково-технічного прогресу, в тому числі в біології та медицині;

· забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з біоетичних питань та виконання відповідних зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України в межах повноважень, що встановлені чинним законодавством.

Враховуючи досвід інших країн, реалізацію основних заходів державної політики в галузі біоетики слід впроваджувати поетапно.

На I етапі (2003-2005 рр.) реалізації державної політики здійснюється ратифікація. Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і медицини (Конвенції про права людини та біомедицину). З метою втілення в життя положень Конвенції розробляються нові та вносяться пропозиції та зміни до вже існуючих законів, що стосуються біоетики.

Проводиться робота із створення нових етичних комітетів у діагностично-лікувальних та інших закладах. Узагальнюється досвід роботи з утворення і діяльності локальних та галузевих біоетичних комітетів, розробляються методичні рекомендації для їх роботи. Здійснюються підготовка членів біоетичних комітетів шляхом періодичного проведення семінарів, тренінгів тощо. Готуються та проводяться міжнародні симпозіуми, конгреси та конференції, а також забезпечується участь українських вчених у таких подіях за кордоном з метою обміну досвідом, удосконалення роботи етичних комітетів та здійснення біотичної експертизи, а також розробки загального нормативного акту з біоетики.

Розробляється процедура проведення та вводиться біоетична експертиза кандидатських та докторських дисертацій, зокрема в галузі біології і медицини.

Здійснюється підготовка підручників з біоетики та розробляються програми викладання біоетики для студентів вищих навчальних закладів. Вводяться уроки з біоетики у загальних та спеціальних закладах середньої освіти.

Висвітлюються в закладах масової інформації найбільш актуальні питання в галузі біоетики.

На II етапі (2006-2008 рр.) продовжується робота з удосконалення та створення нових нормативних актів в галузі біоетики та біоетичної експертизи. Завершується процес створення біоетичних комітетів у медичних закладах України. Розробляється процедура проведення та вводиться біоетична експертиза при друкуванні наукових статей в галузі біології і медицини.

3. Основні принципи державної політики в галузі біоетики - об’єктом державної політики в галузі біоетики є громадяни України та їх права;

· здоров’я людини – найважливіший пріоритет держави;

· впровадження і використання результатів наукової та промислової діяльності повинні не спричиняти негативну дію на стан здоров’я людини та живої природи і її складових. Держава створює нормативні акти, які гарантують громадянам дотримання етичних принципів і норм в процесі наукової та практичної діяльності, зокрема в галузі біології та медицини.

Найважливішим фактором державної політики в галузі біоетики є принцип розвитку біоетичних норм і правил, які повинні випереджати впровадження в практику новітніх технологій, гарантувати при їх застосуванні громадянам України особисті права і свободи, забезпечувати повагу до їх людської гідності, тілесної цілісності та індивідуальності, а також збереження навколишнього природного середовища.

Нормативно-правова база медичної генетики складається переважно з підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення Українського науково-дослідного інституту медичної генетики у м. Києві” від 2 липня 1999 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України “Заходи щодо подальшого поліпшення медико-генетичної допомоги населенню на 2004–2008роки” тощо.

Генна терапія (генотерапія) – це сукупність генно-інженерних (біотехнологічних) і медичних методів, спрямованих на внесення змін у генетичний апарат соматичних клітин людини з метою лікування захворювань. Найбільш популярними є методи генної терапії в лікуванні спадкових захворювань. Незважаючи на те що генна терапія як методи впливу на пошкоджені органи і тканини людини на теоретичному рівні досить розроблені, на практиці вони здебільшого залишаються у стадії медичних експериментів. Основний недолік медичних аспектів генної терапії, - безпека пацієнтів. Як негативний приклад використання генної терапії можна навести смерть у 1999 р. 18-річного пацієнта в клініці Пенсильванського університету, що настала через кілька днів після введення в організм речовини, що впливає на генетичному рівні на ферменти печінки. Розслідуванням цього випадку зайнялися два федеральних агентства охорони здоров'я, а також ряд університетів і компаній. За результатами досліджень, реакція пацієнта на введену речовину була незвичайною і могла бути зумовлена або невстановленими генетичними особливостями хворого, або паравірусною інфекцією. Стримуючим фактором розвитку генетичного напряму в медицині є євгенічні течії, інтерес до яких періодично зростає у різних країнах.

Євгеніка (від грец. “eugenes” – гарного виду) – вчення про спадкове здоров'я та способи його збереження і поліпшення. Уперше цей термін був запропонований у другій половині XIX ст. Ф. Гальтоном. Євгенічні ідеї швидко поширились в понад 30 країнах, у тому числі Німеччині, Данії, Швеції і набули форм жорстких законів про примусову стерилізацію осіб, які народили дітей з епілепсією, олігофренією, шизофренією та іншими захворюваннями. Тільки у США в період із 1907 по 1960 роки було насильно стерилізовано понад 100 тис. осіб. Особливої актуальності євгеніка набула у фашистській Німеччині, де в 1935 р. був прийнятий закон “Про захист нащадків від генетичних захворювань”. Наслідком дії цього закону була заборона укладення шлюбів між людьми, що мають певні захворювання, а також насильницька стерилізація, якій піддавалася певна частина населення. Концепція “расової гігієни”, що проголошувала перевагу німецької вищої раси, багато в чому базувалася на принципах євгеніки. Тим самим позитивні ідеї про поліпшення спадкового здоров'я людини, покладені в основу євгеніки, були дискредитовані нелюдським способом. У Німеччині за перший рік нацистської євгенічної програми було стерилізовано приблизно 80 тис. осіб.

В Україні розвиток медичної генетики законодавчо підтримано розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року, яким затверджено заходи щодо подальшого поліпшення медико-генетичної допомоги населенню на 2004-2008 роки. Незважаючи на сьогоднішній стан багатьох напрямів медичної генетики в стадії медичного експерименту, є надія на їхнє поступове удосконалення і ширше впровадження у повсякденну медичну практику. Генна терапія припускає розробку безпечних і високотехнологічних способів введення у клітини людини відсутніх генів або заміну дефектних генів. Розроблено підходи для корекції молекулярних порушень як методами генної інженерії, так і шляхом відновлення структури і функцій ушкоджених біологічних мембран при імунодефіцитах, захворюваннях печінки, нервової системи. Міжнародно-правовим стандартом у цій сфері є Положення про генетичне консультування та генну інженерію, прийняту Всесвітньою медичною асамблеєю в Мадриді в 1987 році. Для вирішення наукових та естетичних питань розвитку генетики ВМА визначила дві основні сфери генетичної діагностики: Дослідження перед зачаттям дитини майбутніх батьків щодо генетичних захворювань для оцінки ймовірності зачаття хворої дитини. Внутрішньоутробні дослідження після зачаття для визначення стану плода. Обов'язком лікаря, який провів генетичне діагностування, є попередження батьків щодо майбутнього стану здоров'я дитини та прийняття ними свідомого рішення про народження. Виявлення генетичного дефекту плода для батьків є підставою вимагати штучного переривання вагітності, а лікарю – за власними моральними переконаннями рекомендувати за чи проти використання методів стерилізації, контрацепції, переривання вагітності чи надавати інше консультування щодо генетичних проблем подружжя. Лікар, який вважає, що контрацепція, стерилізація, переривання вагітності не сумісні з його моральними цінностями і совістю, має право не надавати генетичних послуг. Однак за певних обставин лікар все одно зобов'язаний попередити майбутніх батьків про існування генетичних проблем і направити пацієнта за медичною генетичною консультацією до кваліфікованого фахівця.

Поиск по сайту: