 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ГРОШІ ТА КРЕДИТ
Тема: “Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм”
План:
1. Загальні основи кількісної теорії грошей.
2. Основні постулати абстрактної теорії грошей.
3. Напрями монетарної теорії грошей.
Ключові поняття: абстрактна теорія грошей, номіналістична теорія грошей, марксистська теорія грошей, монетарна теорія грошей, класична кількісна теорія грошей, неокласична теорія грошей, сучасний монетаризм.
Рекомендована література:
1. Гроші та кредит: Підручник. – 5-те вид., без змін / М.І. Савлук, А.М. Мороз, І.М. Лазепко та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2008 – 744. (ст. 407-442);
2. Михайлівська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит практикум: Навч. посібник – Львів: “Новий Світ - 2000”, 2008. – 312 с. (ст. 162-186).
1. Теоретичні проблеми розвитку грошових відносин завжди посідали чільне місце в системі наукових досліджень практично всіх шкіл і течій економічної думки. Можна без перебільшень засвідчити, що економічна наука і виникла як результат аналізу грошових відносин. Від зародження в теорії грошей сформувалися окремі течії та напрямки, що розвиваються на власних методологічних засадах чи конкурують одне з одним, серед яких можна виділити два підходи. Представники одного з них віддають перевагу внутрішнім аспектам явища грошей і недооцінюють їх зовнішні аспекти, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей називають абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металі стична теорія та марксистська теорія.
Представники другого напрямку проблеми теорії грошей приймають гроші такими, якими вони є, і досліджують питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: якими проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку; чи може держава використовувати цей механізм у своїй політиці; якою має бути грошово-кредитна політика в країні та ін.. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем називають прикладною теорією грошей. У західні літературі – монетариською теорією.
Найбільш відомим напрямком монетариської теорії є кількісна теорія, яка залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямком як відносно самостійне відгалуження сформувалися кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетариської теорії.
Основні напрямки кількісної теорії грошей показані у схемі (див. рис. 7.1)
Рис. 7.1 Основні напрями теорії грошей
2. Суть номіналістичної теорії грошей полягає у забезпеченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості. Згідно з цією теорією гроші виникають як продукт домовленості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням.
Номіналістична теорія грошей остаточно сформувалася у XVII – XVIII ст., коли грошовий обіг був опосередкований неповноцінними монетами. Об’єктивною умовою виникнення номіналізму став перехід від закритого золотого обігу до монетного, коли гроші почали прийматися не за вагою, а за найменуванням.
Першими буржуазними представниками номіналізму були Дж. Стюарт і Дж. Берклі. Англійський економіст і філософ Дж. Стюарт виступив з концепцією “ідеальної грошової одиниці”.
Аналогічної точки зору дотримувався англійський представник суб’єктивного ідеалізму Дж. Берклі, розглядаючи гроші як відношення абстрактної вартості, позбавлене матеріального змісту.
Інші номіналісти – Дж. Беллерс, Н. Барбон (Великобританія) – стверджували, що гроші – це тільки умовні знаки, які не мають нічого спільного з товарами. У визначеннях такого роду вартісна теорія грошей повністю ігнорується, а грошова одиниця трактується як суто технічний інструмент обміну.
У міру переростання монополістичного капіталізму у державно-монополістичний, номіналісти посилили критику золота як основи всіх грошових функцій. Дж. Кейсн оголосив золотий стандарт “варварським пережитком” і бачив у ньому перепону на шляху перетворення грошей в об’єкт державно-монополістичного регулювання.
Номіналістична теорія грошей має і прихильників сьогодні. Серед сучасних економістів Заходу поширеною є точка зору, згідно з якою грошима є умовні знаки, що не мають внутрішньої вартості і використовуються для погашення заборгованості. Так, на думку відомого економіста П. Самуельсона гроші є “соціальною умовністю”.
Металістична теорія грошей ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вона не враховує суспільної природи грошей, вважає гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення.
У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов’язували її з вивченням про гроші як про багатство нації.
Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і піднімали її міновою вартістю. На їх думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, що гроші – це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей.
Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом пізнього меркантилізму була система активного “торгового балансу”. При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.
Прихильники цієї теорії в XVII – XVIII ст. були: в Англії – У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Норе, в Італії – Ф. Галіані, у Франції – А. Монкретьєн.
Помилковість металі стичних поглядів меркантилістів полягає у:
визнанні золота і срібла грошима за їх природою;
ототожненні грошей з товарами;
нерозумінні суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію – слугує загальним еквівалентом;
ігноруванні того, що гроші – це історична категорія.
Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала слугувати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії почали протиставляти капітал у дії “мертвим” скарбам у вигляді золота і срібла. Оскільки ж розвиток промисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали проти металі стичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні гроші, які викликають непродуктивні витрати.
Підрив металічної системи обігу був різко прискорений у другій половині XIX ст. з розвитком капіталістичного кредиту і кредитних грошей. Усуваючи монополію благородних металів, цей фактор сприяв створенню паперово-грошового і кредитного обігу. Після першої світової війни 1914-1918 рр. прихильники металізму були змушені визнати неможливість відновлення золотомонетного стандарту і намагалися з позицій металі стичної теорії обґрунтувати золото злитковий і золотодевізний стандарти.
Після Другої світової війни 1939-1945 рр. деякі економісти відстоювали ідею відновлення золотого стандарту у внутрішньому грошового обігу. В 60-х роках металізм у модернізованій формі (неометалізм) відродився у Франції щодо сфери міжнародних валютних відносин. Його підтримував сам президент республіки Шарль де Голль і його радник Ж. Рюєфф
Після краху Бреттон-Вудської валютної системи на початку 70-х років прихильники неометалізму намагалися знову обґрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту, підвищення ролі золота в міжнародних економічних відносинах.
У сучасних умовах металі стична теорія грошей виявляється не прийнятною. Повернення до металістичної валюти, по-перше, поставило б грошові системи у залежність від виробництва золота, а отже, поставило б можливість державного втручання у грошово-кредитну і валютну сфери; по-друге, впровадження золотого грошового обігу збільшило б витрати обігу і призвело б до зменшення середньої норми прибутку.
3. Перші спроби теоретично осмислити суть грошей та їхнє місце в господарському житті суспільства були зроблені античними мислителями Ксенофонтом, Платоном, а особливо Аристотелем.
Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським ученим Д. Юмом у його трактаті “Про гроші”, опублікованому 1752 р. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність і взаємозв’язок між двома економічними величинами – рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. Її основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак – до зміни номінального вираження валового національного продукту.
Аргументуючи свої теоретичні погляди Д. Юм спирався на широко відомий в економічній історії факт підвищення у XVI-XVII ст. загального рівня цін, або так званої революції цін, викликаної відкриттям багатих родовищ золота і срібла і Північній Америці. Приплив до Європи коштовних металів значно збільшив пропозицію грошового товару, зо стало визначальною причиною різкого зростання цін.
Кількісна теорія Д. Юма створювала відповідну методологічну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним. Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Д. Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну.
Таким чином, кількісна теорія грошей – це загально-методологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю, і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв’язку зі зміною маси грошей в обороті. Класична кількісна теорія грошей пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів.
Наприкінці XIX – на початку XX ст. ідея кількісної теорії грошей отримала новий імпульс у своєму розвитку у зв’язку з методологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов’язаної з так званою маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний варіант І.Фішера та кембриджський варіант.
Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії грошей був американський економіст І.Фішер. він здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці “Купівельна спроможність грошей” опублікований в 1921 р. У книзі дається математичне обґрунтування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються при здійсненні товарообігу. Ідеться про рівняння обміну виражене формулою
MV = PY
де M – статистична кількість грошей (або грошова маса); V – швидкість обігу(середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг); P – рівень цін (середньостатистичне значення (індекс) цін готових товарів і послуг, виражене стосовно базового річного показника, що дорівнює 10); Y – реальний національний продукт (рівень фактичного обсягу виробництва).
Добуток рівня цін на реальний національний продукт – PY визначає обсяг номінального національного продукту. Йдеться про грошове вираження сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено економічною системою за визначений відбиток часу.
Кембриджський варіант кількісної теорії грошей – більш гнучкий. Він відрізняється від трансакційного новими методологічними підходами, що можуть розглядатися к його доповнення. Зміст цих доповнень:
по-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на мкроекономічному рівні функціонування економіки, то науковці кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб’єктами ринкової економіки. Як наслідок – макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним;
по-друге, рівняння Фішера базується на методологічній передумові про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому у кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій функції, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження;
по-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на об’єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб’єктивних засад, на характеристиці психологічної реакції господарських суб’єктів щодо використання грошової готівки;
по-четверте, представники англійської школи економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової рівноваги. Якщо в концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (Ms), то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною проблемою стає проблема попиту на гроші (Md), визначення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб’єктів ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків.
Зміст цієї теорії виражено широко відомою формулою Л. Пігу, або кембриджським рівнянням:
Md = kPY
де Md – попит на наявні касові залишки, або реальна потреба у грошах; k – кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей; P – ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується; Y – обсяг виробництва у фізичному вираженні.
За умов постійної k та P виникає обернено пропорційний зв'язок між вартістю (купівельною силою) грошової одиниці і величиною наявних у господарстві касових залишків.
“Кон’юнктурний” варіант М.І. Туган-Баранокського.
Одним із перших, хто піддав суттєвій ревізії основи теорії грошей, у тому числі кількісну теорію, був український економіст М.І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці “Паперові гроші і метал”, що була опублікована в 1916 р.
Багато уваги М.І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Початку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у праціях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу “рівняння обміну”, проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише “вдало завершив роботу і дав точний і стичлий вираз кількісної теорії в математичній формі”. Критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула Туган-Баранокського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.
По-перше, український економіст доводить, усупереч І.Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені у “рівнянні обміну”: кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту.
По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, яким його визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:
через зміну суспільного попиту на товари;
через зміну дисконтного процента;
через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань).
По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів.
По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей; довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього.
Кон’юнктурну теорію грошей М.І. Туган-Барановський вибудував на критиці класичної кількісної теорії як її альтернативу. Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв’язку “гроші-ціни” кількісна теорія повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об’єктом.
Механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі “кон’юнктурної теорії” Туган-Барановського можна подати у такому вигляді:
Доходи – Попит на товари
М Процент К = Р - В
Інфляційні очікування
де М – кількість грошей, К - кон’юнктура ринку; Р – ціни; В – виробництво.
Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, визначаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін – на виробництво, визнає: цей механізм впливу на прийняття рішень про майбутні капіталовкладення.
Дж. Кейнс відводив важливе місце аналізу мотиві нагромадження грошей: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Вони переважно об’єднуються під загальною рубрикою трансакційного попиту, який залежить від суми товарообмінних угод чи доходу. Але головна новизна у Дж. Кейнса – визначення третього елемента попиту на гроші – попиту на спекулятивні залишки. Дж. Кейнс пов’язував його з динамікою ціни фінансових активів чи облігацій.
Таким чином, сукупний попит на гроші (М) складається здвох частин – транс акційного (Л II), що є функцією доходу, і спекулятивного (М II), що є функцією процента:
M = M1 + M2 = L1 (y) + L2 (i)
де L1 (y) – функція доходу; L2 (i) – функція процента.
Отже, Дж. Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші в один із важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей та цін.
Однак післякейнсіанський розвиток призвів до різкого зниження інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських позицій зокрема. Коли період великої економічної депресії минув, певною мірою і завдяки політиці “дешевих грошей”, погляди економістів і політиків були звернені до іншого інструменту впливу на кон’юнктуру – до системи бюджетних заходів, що сприяло поширенню недооцінки грошових факторів.
Поиск по сайту: