Така ж приблизно ситуація складається з правовим режимом об'єктів, створених за замовленням. Вони, також, належать творцеві і замовникові спільно

Методологічні проблеми охорони та захисту права інтелектуальної власності України

Людство все більше усвідомлює необхідність суспільної інтелектуалізації суспільства, без чого подальший рух соціально-економічного прогресу взагалі неможливий. За визнанням видатних мислителів, XXI століття буде століттям інтелектуалізації кожної країни. Цей процес уже почався в деяких країнах ще в другій половині XX ст., в інших країнах він ще тільки починається. Це об'єктивний, закономірний процес, без якого будь-який прогрес є неможливий. Все більше зростає роль і значення інтелектуальної дійсності та її результатів - інтелектуальної власності для розвитку будь-якого суспільства, в тому числі і України. Саме від рівня цього виду суспільно-корисної діяльності залежить науково-технічний рівень виробництва, і в кінцевому підсумку, добробут народу. Вислів одного із мислителів «наука ще не розорила жодної держави» набуває все більше реального звучання. Вісімнадцять лауреатів Нобелівської премії заявили, що «шлях людства до щастя лежить через науку».

Зазначені фактори викликають значний інтерес до проблем інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності з боку, передусім, споживачів цього своєрідного товару, підприємців, бізнесменів, керівників різного рангу, фахівців та суспільства в цілому. Адже кожна держава бажає забезпечити своєму народу пристойний рівень життя, але постає проблема, в який спосіб не можна зробити якнайшвидше. Інтерес до результатів інтелектуальної діяльності -інтелектуальної власності виникає у осіб, які бажають неправомірно скористатися чужою інтелектуальною власністю. Іншими словами, інтелектуальна власність в останні роки стає чи не найголовнішою проблемою суспільства.

Проблема інтелектуальної власності породжує низку менш істотних, але не менш важливих проблем. Це проблема всебічного розгортання інтелектуальної діяльності, стимулювання творчої активності. Це проблема створення необхідних соціально-економічних, матеріальних, фінансових, правових тощо умов для активної інтелектуальної, творчої діяльності. Не менш важлива проблема чіткого визначення суб'єктивних прав творців інтелектуальної власності та їх охорона. Окремо слід виділяти проблему захисту права інтелектуальної власності. Не можна відкинуть проблему прогнозування розвитку науки, культури і техніки. Важливою проблемою є організація належного використання здобутків інтелектуальної діяльності.

В Україні зазначеним проблемам надається відповідна увага. Президент України, Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України вживають необхідних заходів для вирішення невід'ємних проблем. Проте, до повного вирішення них проблем ще далека. При цьому, слід зазначити, що динаміка інтелектуальної, творчої діяльності дуже стрімка. Не встигли вирішити одну проблему, як виникає кілька нових. Це також закономірний процес. Проте, є проблеми, які можуть і повинні бути вирішені суспільством.

В 2002 році була затверджене Кабінетом Міністрів України «Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності»¹. В концепції чітко визначено напрямки подальшого розвитку, а саме: удосконалення нормативно-правової бази, забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності, сприяння комерційному використанню результатів інтелектуальної діяльності тощо.

Зазначена Концепція не містить концептуальних положень розвитку правової охорони інтелектуальної власності на певну перспективу. В ній ні словом же згадується про наукове і науково-технічне прогнозування, про Інтернет. Вона має метою лише удосконалення чинної системи охорони права інтелектуальної власності, спрямована на «латання» чинного законодавства. Як же інакше можна розцінити прийняття Закону України від 22 травня 2003 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності»², який було прийнято уже після прийняття нового Цивільного кодексу України, проте, останній в найменший мірі не врахований зазначеним законом.

Патентні закони України максимально наближені до світових стандартів, в них враховані міжнародні договори з питань охорони промислової власності. Але вони в жодній мірі не враховують особливості української економіки, не враховують перспектив її розвитку, дотримаються правил, що склалися уже давно і певною мірою не відповідають вимогам ринкової економіки.

В методологію права інтелектуально власності не вніс нічого нового і новий Цивільний кодекс України. Якщо бути точним, то певні зміни є. Так, ЦК вводить нового суб'єкта права інтелектуальної власності. За ст.1112 ЦК (ч. 3), оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. Отже, замовник стає безпосереднім і єдиним власникам замовленого нам (купленого) твору образотворчого мистецтва. При цьому, абсолютно логічно, особисті немайнові права залишаються за творцем нього твору. Проте, кінцева норма цієї частини ст. 1112 ЦК проголошує: «При ньому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлене договором».

Отже, власником проголошується замовник образотворчого твору, але майнові права інтелектуальної власності належать творцеві. Появилася нова фігура - власник твору, але без майнових прав на цей твір. Адже кожному зрозуміло, майновими правами власника є право на володіння, користування і розпорядження своєю власністю. Покупець купив картину, її автор застерігає: «майте на увазі, усі майнові права на неї належать мені». Ось вам новий підхід, нова методологія ЦК.

Наведені та багато інших прикладів недосконалості системи охорони прав інтелектуальної власності свідчать і зумовлюють необхідність нових підходів до вирішення деяких проблем права інтелектуальної власності. Потрібно шукати нові шляхи вирішення зазначених проблем. Настійне удосконалення («латання») чинного законодавства, окремі напрями якого не відповідають сучасним вимогам, не придатні забезпечити надійну охорону права інтелектуальної власності.

Передусім, необхідно розробити прогнози розвитку інтелектуальної діяльності хоча б на ближчі 10 років з урахуванням, безперечно, перспектив розвитку науки і техніки. Без такого прогнозу не можна розробляти концепцію правової охорони інтелектуальної власності. Концепція має врахувати надання правової охорони будь-яким результатам інтелектуальної діяльності та передбачити нові підходи де вирішення окремих проблем охорони права інтелектуальної власності.

Правова охорона інтелектуальної власності повинна поширюватися не тільки на об'єкти, які підпадають під охорону законів про інтелектуальну власність, а на всі результати інтелектуальної, творчої діяльності. Часто буває так, що окремі результати творчої діяльності з певних причин не можуть дістати охорону з боку закону. Наприклад, відомості про створений досить цінний винахід були розголошені раніше ніж за дванадцять місяців до подання заявки на нього. У видачі патенту на таку пропозицію буде відмовлене через формальні підстави. Відмовлено правильно, відповідно до чинного законодавства. Проте пропозиція через це не втрачає своє цінності, вона залишається досить цінним винаходом, який не одержав правової охорони лише через те, що бути порушені формальні вимоги.

Але така пропозиція (вирішення досить складної технічної проблеми) за чинним законодавствам України про інтелектуальну власність правової охорони не одержить взагалі. Цивільно-правові засоби для надання правової охорони такій пропозиції не можуть бути застосовані.

Серед цих пропозицій, як уже підкреслювалося, можуть бути досить цінні, але держава з невідомих причин легко від них відмовляється. Шкода, але статистика не повідомляє, скільки і яких пропозицій (заявок на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші об'єкти промислової власності) відхиляється через передчасне розголошення сутності заявленої пропозиції.

Отже, висновок напрошується один - усім результатам науково-технічної творчості повинно надаватися правова охорона. В якій формі і в який спосіб така охорона має надаватися - це вже інше питання. Очевидно, не у формі патентів, але така охорона має надаватися, оскільки це не єдиний випадок, коли об'єкти промислової власності залишаються без охорони. Але про це трохи нижче.

Таке ж становище складається і у випадках припинення правової охорони об'єктів права інтелектуальної власності (не тільки об'єктів промислової власності) та скасування чинності патентів.

Припинення правової охорони об'єктів авторського та суміжних прав може бути лише одним способом - спливом строку правової охорони цих об'єктів. Стосовно об'єктів права промислової власності, то законом допускається дострокове припинення правової охорони на них.

Дострокове припинення авторського права і суміжних прав (права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва, та на об'єкти суміжних прав) законом не передбачається. Припинення охорони на зазначені об'єкти можливе зі спливом строку охорони. Видається, що в передбачених законом випадках варто було б передбачити дострокове припинення охорони права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва та на об'єкти суміжних прав. Таке дострокове припинення може бути викликане мотивами автора, а також у випадках порушення норм моралі та суспільними інтересами. В окремих випадках припинення охорони зазначених об'єктів повинно супроводжуватися вилученням творів і об'єктів суміжних прав із цивільного обороту.

Слід допустити дострокове припинення права інтелектуальної власності на твори літератури, науки і мистецтва та на об'єкти суміжних прав за ініціативою авторів та суб'єкти суміжних прав. В житті складаються такі ситуації, коли автор хотів би відмовитися від свого права на зазначені об'єкти.

Право інтелектуальної власності на результати науково-технічної творчості може бути припинене як за спливом строку правової охорони, так і за ініціативою суб'єкта цього права — як самого творця, так і патентовласника та його правонаступників. В даному разі, мовиться не про підстави припинення та його способи, а лише про факт припинення.

Деякі об'єкти промислової власності, хоча і рідко, але зберігають свою споживчу вартість і після спливу строку їх правової охорони. Такі об'єкти законом проголошені нічиїми, їх може використовувати будь-хто і без виплати винагороди за їх використання. Це ж правило стосується і об'єктів авторського права і суміжних прав. Правда, в Законі «Пре авторське праве і суміжні права» містяться норма, за якою твір, правова охорона якого закінчилася, переходить у надбання суспільства. Це означає, що такий твір може бути використаний без будь-якого дозволу будь-якою особою і без виплати винагороди за його використання (ст. 30 Закону). Ніби з гордістю цю норму проголошує і ЦК. Ст. 447 ЦК сповіщає: «Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір, він може вільно та безплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом».

Строк охорони об'єктів прана промислової власності може припинятися за ініціативою суб'єкта цього права. Це можуть бути різні підстави — неможливість підтримання чинності патенту, втрата комерційної вартості тощо.

Нарешті, патент на об'єкт промислової власності (свідоцтво) в установлених законом випадках може бути проголошений недійсним протягом усього строку його чинності.

В усіх наведених випадках правова охорона об'єктів інтелектуальної власності припиняється або проголошується такою, що не набрала чинності від дати видачі патенту. Авторські права і суміжні права не можуть бути визнані недійсними. Правовим наслідком припинення чи скасування прав промислової власності є те, що об'єкти права промислової власності проголошуються нічиїми і їх може використовувати будь-яка особа без виплати винагороди. Складається досить парадоксальна ситуація. З одного боку, суспільство, держава визнають результати інтелектуальної, творчої діяльності найціннішим капіталом, а з другого - держава від цього найпізнішого капіталу відмовляється. Правда, проти цієї тези можуть заперечити, що за загальним правилом зазначені об'єкти права інтелектуальної власності уже втрачають цінність товару. У тих випадках, коли правова охорона припиняється за спливом строку охорони, це може бути так. Але і в цьому випадку можуть бути об'єкти, які ще не втратили своєї товарної цінності.

У випадках, коли правова охорона припиняється достроково або скасовується, то серед об'єктів, позбавлених правової охорони, можуть бути досить цінні і проголошувати їх нічиїми, нікому, в тому числі державі, непотрібними, такий висновок, м'яко кажучи, є необгрунтованим. Відмовлятися державі від них просто нераціонально.

Об'єкти авторського права і суміжних прав хоча Законом проголошуються надбанням суспільства. Об'єкти промислової власності такої честі не удостоїлися. ЦК від таких об'єктів просто відмежовується - вони нікому не належать.

Постає резонне запитання, чому зазначені об'єкти можуть використовуватися і одержувати від такого використання певний доход будь-якою особою. Адже використання таких об'єктів може мати місце лише в тих випадках, коли воно приносить дохід. Чому суспільство, держава відмовляються від нього доходу.

В усіх випадках припинення охорони прав інтелектуальної власності на будь-які результати творчої діяльності та скасування чинності патентів право інтелектуальної власності повинно переходити до держави. Має бути встановлений спеціальний реєстр таких об'єктів, до якого повинні заноситися всіх об'єкти, які з певних причин втратили правову охорону чи її скасували, незалежно від ринкової вартості цих об'єктів. Держала повинна бути проголошена суб'єктом права інтелектуальної власності. До речі сказати, за чинним Законодавством України, держава чітко не визнана суб'єктом відносин, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності і власності і суб'єктом права інтелектуальної власності. Держава повинна бути проголошена суб'єктом права інтелектуальної власності і у випадках відсутності у суб'єкта права інтелектуальної власності спадкоємців за законом і за заповітом.

Проте, основною проблемою правового статусу суб'єктів права інтелектуальної власності є статус творця. Його правовий статус поки що незавидний. За законодавством України про інтелектуальну власність, творець у багатьох випадках істотно обмежується у своїх майнових правах інтелектуальної власності. Зазначені обмеження виступають у різних формах, передбачених законом.

Найбільш істотним обмеженням майнових прав суб'єкта інтелектуальної власності є позбавлення цих прав на службові об'єкти. У сфері авторського права і суміжних прав це обмеження досягає приблизно до 50 відсотків на твори, що створюються в порядку виконання службових обов'язків. На об'єкти промислової власності цей відсоток сягає 90 і, навіть, більше відсотків. Отже майже половина авторів творів науки, літератури і мистецтва та половина суб'єктів суміжних прав та майже 90 відсотків творців об'єктів промислової власності зовсім позбавляються своїх майнових прав на створені ними об'єкти права інтелектуальної власності. Грабунок серед білого дня за законом. Навряд чи такий підхід законодавця буде надихати творця на творчі звершення.

Чинним законодавством України про інтелектуальну власність передбачені й інші обмеження прав інтелектуальної власності. Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає низку випадків так званого вільного користування творами науки, літератури і мистецтва. Певні обмеження містять патентні закони України.

Знову таки складається нелогічна ситуація. Держава, з одного боку, надає право вільного використання об'єктів права інтелектуальної власності, які ще же втратили своєї цінності, але втратили правову охорону, будь-кому і без виплати винагороди, а з другого - в інтересах інших осіб обмежує права суб'єктів права інтелектуальної власності. Це навантаження несуть зазначені суб'єкти, передусім, творці об'єктів інтелектуальної власності.

Новий ЦК спробував певною мірою вирішити цю досить складну проблему. Ст. 429 ЦК проголосила, ще майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення прав на спільний об'єкт, можуть бути встановлені законом.

Це лише один крок до вирішення цієї проблеми. Визнання спільної власності на службовий об'єкт права інтелектуальної власності за роботодавцем і творцем не є кращим варіантом вирішення зазначеної проблеми. Творець зацікавлений в якнайшвидшому використанні створеного ним об'єкта, а роботодавець має намір (тільки стосовно об'єктів промислової власності) прийняти рішення про збереження інформації про заявлену пропозицію як конфіденційну інформацію. Виникає спір між творцем і роботодавцем, який може тягнутися роками.

Така ж приблизно ситуація складається з правовим режимом об'єктів, створених за замовленням. Вони, також, належать творцеві і замовникові спільно.

Проте, шедевром нового ЦК сет. 1112, про яку йшлося вище. За цією статтею, оригінал твору образотворчого мистецтва, як відомо, переходить у власність замовника. При ньому, майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором. Власником твору образотворчого мистецтва проголошується замовник, але цей власник без майнових прав інтелектуальної власності, оскільки останні залишаються за творцем.

Уявити власника без майнових прав не просто важко, а неможливо. Можуть заперечити, що мовиться лише про майнові права інтелектуальної власності. Нагадаємо, що відповідно до ст. 424 ЦК майновими правами на об'єкт інтелектуальної власності є: 1) право використання; 2) виключне право перешкоджати неправомірному використанню; 3) виключне право дозволяти використання іншій особі; 4) інші майнові права.

Наведені майнові права інтелектуальної власності охоплюються відомого тріадою власника - право володіння, користування і розпорядження. То чи може бути власник образотворчого твору, який не має права володіти ним, користуватися чи розпоряджатися.

Проте, проблема визначення правового режиму твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, не так проста, як видається на перший погляд. Питання постає прямо, чи може замовник, який став власником твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, дозволяти використання твору образотворчого мистецтва іншим особам. Чи може замовник, як власник такого твору, його тиражувати, розповсюджувати чи будь-яким іншим способом вводити цей твір в цивільний оборот і одержувати доходи.

Чи може творець такого твору, який позбавився статусу власника, користуватися цим твором, дозволяти його використання іншим особам, перешкоджати неправомірному використанню тощо. Однозначні відповіді на поставлені запитання, мабуть, сформулювати важко. Творець твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, не є власником і формально не має права вчиняти зазначені дії. Але ж, ст. 1112 ЦК наділяє творця майновими правами інтелектуальної власності, зміст яких і складають зазначені дії. Отже, формально, відповідно до ЦК, замовник, хоча й проголошений власником твору, не може вчиняти зазначені дії, оскільки він позбавлений майнових прав. Творець твору не є власником, але він законом наділений майновими правами, які дозволяють йому вчиняти будь-які дії стосовно твору. Але така позиція закону суперечить самій елементарній логіці. Власником проголошений замовник, але без будь-яких прав. Творець продав свій твір, але залишає за собою всі права суб'єкта права інтелектуаль­ної власності. Першокурсник, який ще не знайомий з цивільним правом, скаже: «Так не буває». Так не повинно бути, але так є.

Творець твору, створеного за замовленням, не може передавати, принаймні не в усіх випадках, майнові права інтелектуальної; власності на цей твір. Замовник дійсно повинен бути власником такого твору. Як власник, він повинен мати право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм твором. Але він не повинен-мати права на відтворення твору, його розповсюдження та деякі інші права. Але й творець також повинен бути обмежений в здійсненні права на відтворення і розповсюдження, принаймні, без дозволу замовника. Наприклад, створений за замовленням надгробний пам'ятник. Твір, так би мовити, однозначного використання. Ні для яких інших цілей цей твір не маже бути використаний.

Позиція закону в ньому питанні не послідовна. Ст. 1112 ЦК надає право творцеві і відтворювати, і розповсюджувати, і вчиняти будь-які дії стосовно твору, створеного за замовленням. Проте, за нормами авторського права ЦК, суб'єктом цього права є будь-який правонаступник. Отже, покупець майнових прав на будь-який твір (ст. 435 і ст. 1107 ЦК) може вчиняти будь-які дії стосовно твору. Такої ж позиції дотримується Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 31). Але цей же Закон містить іншу норму. Ст. 26 проголошує, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі, автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо).

Отже, творець твору образотворчого мистецтва при переході права власності на нього до іншої особи не позбавляється права використовувати цей твір для відтворення і виготовлення примірників. Зрозуміло, що ці примірники виготовляються з метою їх продажу. Таким чином, правовий режим твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, істотно відрізняється від правового режиму інших творів. Цю специфічну особливість зазначених творів і варто буде чітко визначити в ЦК. Безперечно, власником твору образотворчого мистецтва, створеного за замовлен­ням, має бути замовник зі всіма майновими правами власника.

Але право власності замовника має бути обмежено на користь творця в частині майнових прав. В якій частині і яких майнових прав має бути обмежений замовник-власник слід вирішувати в залежності від виду твору, його призначення та інших особливостей. Все це мало знайти відображення в ЦК.

Плутанина з правовим режимом твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, сталася в результаті поспішності підготовки проекту ЦК до прийняття його Верховною Радою України та усунення вчених-розробників проекту від участі в роботі над проектом на останньому етапі.

Не менш складна ситуація з майновими правами інтелектуальної власності на будь-які результати творчої діяльності. Вище відзначалося, що творча діяльність є підґрунтям, основою будь-якого прогресу. Основою, рушійною силою, двигуном будь-якого виду творчості, основним стилем творчості є майнові права інтелектуальної власності, якими законодавець наділяє творця. Не будемо затуляти очі на те, що у більшості випадків творець, наділений природою чи Богом даром, використовує його для поліпшення добробуту свого власного життя та своїх близьких. Це нормальне, природне явище. Скажемо простіше, - у більшості випадків об'єкти права інтелектуальної власності створюються для того, щоб заробити гроші. Тому, реальний зміст майнових прав інтелектуальної власності, їх ефективність, захищеність, реальна можливість їх здійснення зумовлює рівень творчої активності. Творець має бути наділений такими майновими правами і пільгами, наявність яких викликала б бажання брати участь у творчому процесі кожного.

На сьогодні такого стану немає. Як уже відзначалося, у багатьох випадках творці взагалі або позбавляються своїх майнових прав, або вони істотно обмежуються. Нічого нового в цю ситуацію не вніс новий ЦК. Більш того, ще більше заплутав. Передусім звертає на себе увагу необгрунтований поділ майнових прав інтелектуальної власності на виключні і не виключні (ст. 424 ЦК). До виключних ЦК відніс праве дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності та право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. Усі інші майнові права інтелектуальної власності належать до не виключних.

При цьому, за ст. 440 ЦК, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, уже не визнається виключним. Так само за ст. 452 ЦК. Ст. 464 знову право перешкоджати неправомірному використанню визнає виключним. Права інтелектуальної власності на комерційне найменування не поділяються на виключні і не виключні. Право на торговельну марку знову поділяється на виключне і не виключне.

В ньому поділі важко помітити якісь конкретні критерії поділу чи систему. Якби цей поділ майнових прав інтелектуальної власності був сам по собі, то це не викликало б якогось сумніву.

Справа в тому, що поділ права інтелектуальної власності на виключні і не виключні тісно пов'язаний з початком набуття ними чинності. Як відомо, авторські права набувають чинності з моменту створення твору, незалежно від їх поділу на виключні і не виключні (ст. 437 ЦК). Проте, звертає на себе увагу редакція ст. 446 «Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір». Ця стаття проголошує: «1. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом». З цієї редакції випливає, що авторське право на будь-який твір набуває чинності з 1 січня наступного за роком смерті автора року і є чинним сімдесят років. Протягом життя автора та відрізок між датою смерті автора (5 січня поточного року) і 1 січня року, що настає за роком смерті автора, авторське право не діє. Безперечно, це не так, але ж так випливає з даної редакції ст. 446 ЦК.

Можливо, автори проекту цієї статті вкладали якийсь інший зміст в її рядки, не зрозумілий для рядового читача. Очевидно, не одна дисертація буде написана з цього приводу. Чи може автори редакції проекту (і не тільки цієї статті) дотримувалися наполеонівського принципу. Коли його запитали, як писати конституцію, він відповів: «Коротко і незрозуміло».

Але повернемося до питання визначення початку перебігу чинності майнових прав інтелектуальної власності. Початок перебігу чинності майнових прав на об'єкти авторського права і суміжних прав сумніву не викликав, він визначений досить чітко: авторське право виникає з моменту створення твору (ст. 437 ЦК).

Інша справа з визначенням початку набуття чинності майнових прав на об'єкти промислової власності. Термін набуття чинності них прав на зазначені об'єкти залежить від характеру майнових прав інтелектуальної власності. Проте, слід підкреслити, що ЦК взагалі не визначає термінів набуття чинності майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності. ЦК лише встановлює строки чинності цих прав на зазначені об'єкти.

Стаття 465 ЦК визначає: «Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності них прав відповідно до закону» (ч. І цієї статті). Проте, ч. 3 цієї ж статті проголошує: «Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому Законом порядку...»

Відповідно, десять років на корисні моделі і п'ятнадцять років на промислові зразки. Але для нас важливо те, що ці строки починають свій перебіг від дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Отже, загальне правило: - майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації (ч. І ст. 465 ЦК). Відповідно до ст. 424 ЦК майновими правами визнаються як виключні, так і не виключні права інтелектуальної власності. Проте, ч. З ст. 465 проголошує, що виключні майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок набувають чинності від дати подання заявки на зазначені об'єкти. Будемо вважати це винятком із загального правила.

На нашу думку, терміни набуття чинності правдами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є, принаймні, не точними. Якщо, навіть, взяти кращий варіант, що майнові права інтелектуальної власності на зазначені об'єкти набувають чинності від дати, що настає за датою їх державної реєстрації, то в цьому випадку суб'єкт цих прав не може ними скористатися. Адже в нього ще немає правоохоронного документа - патенту чи свідоцтва. Реально цими правами можна скористатися лише тоді, коли на руках є патент (свідоцтво). Отже, чинність цих прав слід віджовувати від дати вручення патенту чи свідоцтва особі, яка має право на його одержання. Це правило слід було зафіксувати в нормі ЦК.

Ще складніше справа з виключними правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок. За ч. 3 ст. 465 ЦК виключні права набувають чинності від дати подання заявки. Поки що не будемо торкатися питання про дату визначення дати подання заявки. Ця дата, за чинним патентним законодавством, визначена досить не чітко. Водночас слід підкреслити, що ЦК не визначає дати набуття чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності. Зазначена ч. 3 ст. 465 ЦК лише визначає строк чинності цих прав, який відліковується від дати подання заявки. Цей наголос робиться тому, що знову ж таки автори проекту цієї статті могли мати на увазі й іншу дату.

Все ж будемо дотримуватися норми, за якою строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності відліковується від дати подання заявки. Отже, зазначені майнові права набувають чинності також від дати подання заявки. Нагадаємо, що виключними майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнаються: 1) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Постає резонне питання, як можна скористатися так званим виключним правом дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, якого ще немає в природі. Є тільки заявка на винахід, чи будь-який інший об'єкт права промислової власності, але самого об'єкта поки що немає і невідомо чи він буде, адже результати кваліфікаційної експертизи ще не відомі. А ЦК вже проголошує, що суб'єкт права інтелектуальної власності, якого ще також немає, вже може видавати дозвіл на використання об'єкта, якого немає. Заявка буде розглядатися, можливо, навіть: чотири-п'ять років¹, патент буде виданий через шість років віддати подання заявки, а заявнику уже надають право дозволяти використання заявленої пропозиції іншим особам. Але ж правових підстав для надання такого дозволу у заявника ще немає.

Між тим, давати дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності є не що інше як ліцензія або ліцензійний договір (ст. 1107 ЦК). Видається, що надання дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності у формі ліцензії чи ліцензійного договору є фактом передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які, відповідно до ЦК або іншого закону, е чинними після їх державної реєстрації.

До речі, тут знову спостерігаємо неузгодженість норм ЦК. Ст. 465 ЦК проголошує, що чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності починається від дати подання заявки, а ч. 2ст. 1114 ЦК говорить про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які, відповідно до ЦК та іншого закону, є чинними після їх державної реєстрацій. Але ж таких виключних майнових прав інтелектуальної власності, які набувають чинності після їх державної реєстрації, ЦК просто не передбачає. Лише розділ 42 ЦК строк чинності виключних майнових прав на сорти рослин, породи тварин відліковує з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав. Інші патентні закони України датою набуття чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності визначають дату подання заявки в установленому законом порядку до Установи. Ліцензія та ліцензійні договори за ЦК не визначають конкретної дати початку набуття ними чинності.

Як би там не визначали ліцензію і ліцензійний договір, ці дві форми надання дозволу на використання об'єкта права промислової власності не можуть бути укладені без пред'явлення патенту на зазначені об'єкти. Жоден ліцензіат не вступить в договірні відносини з ліцензіаром, доки не пересвідчиться хто є хто, що ліцензіар дійсно має виключне майнове право інтелектуальної власності на певний об'єкт.

Друге виключне майнове право інтелектуальної власності полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. Це право також виникає від дати падання заявки. Воно також від дати подання заявки і до дати видачі патенту не може бути реалізоване. Це декларація, а не право.

Заявник в зазначений період не має жодних правових підстав кому б то не буде і будь-яким чином перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності. Принаймні, до прийняття Установою рішення про видачу патенту, ще немає самого об'єкта права інтелектуальної власності, який може бути неправомірно використаний ким-небудь. У заявника немає ще патенту, який може бути правовою підставою для застосування протидії цьому неправомірному використанню.

Неправомірний користувач на повному резоні може запитати заявника, а на якій підставі ви мені перешкоджаєте використанню цього об'єкта, яке ви маєте право на нього. Ці запитання будуть резонні. Крім того, ЦК не визначає, що таке неправомірне використання, як можна йому перешкоджати, в тому числі забороняти. Адже, неправомірне використання це є порушення права інтелектуальної власності, а порушення ні ЦК, ні інші закони України про інтелектуальну власність не визначають (окрім Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Не дуже зрозумілий вислів «перешкоджати неправомірному використанню», в тому числі забороняти. Як може суб'єкт права інтелектуальної власності перешкоджати неправомірному використанню чи заборонити його. Мова, очевидно: йде про дії, які мають бути застосовані самим суб'єктом права. Щo це за дії, як вони мають співвідноситися з законом. Забороняти неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності, очевидно, лише через правоохоронні органи. Сам суб'єкт права заборонити не може, в нього для цього немає ні сил, ні способів і засобів, ні правової підстави.

Істотною методологічною проблемою є захист права інтелектуальної власності. Сучасний захист права інтелектуальної власності побудований на засадах цивільно-правового захисту прав, тобто він носить компенсаційний характер. Відповідальність порушника повинна точну співрозмірятися з обсягом заподіяної порушником шкоди. Порушник повинен лише повернути те, що вкрав, безпідставно присвоїв, неправомірно використав. До речі, за стародавнім римським приватним правом присвоєння чужого, використання чужого визнавалося крадіжкою. Але і відповідальність наставала за дещо іншими принципами.

Якщо злодій, за сучасним правом, в цивільно-правовому порядку несе відповідальність лише в розмірі украденого, то за стародавнім римським правом, в залежності від характеру крадіжки (спійманий підчас крадіжки або виявлений потім), злодій зобов'язаний повернути те, що вкрав і плюс до цього, відповідно, чотирикратну вартість краденого або двократну вартість краденого. Ось ці принципи не завадило б застосовувати для захисту права інтелектуальної і власності.

Як відомо, проблема цивільно-правової відповідальності в цивільно-правовій літературі дискутувалася раніше, не втратила вона своєї гостроти і зараз. Дискусія зводилася до того, що таке цивільно-правова або майнова відповідальність. В основному, думки зводилися до того, що це несення порушником невигідних майнових наслідків. Ось тут і приховується основний зміст цивільно-правової відповідальності - що це за невигідні майнові наслідки, в чому вони полягають¹. Одні стверджували, що ці невигідні для порушника майнові наслідки полягають в тому, що він повинен відшкодувати завдану ним шкоду. Інші наводили інші мотиви, інше обґрунтування, але зміст був той самий. Порушник має лише відшкодувати завдану ним шкоду і тільки в кількох передбачених законом випадках порушник зобов'язаний крім відшкодування завданої ним шкоди, сплатити невеликий штраф (пеню).

Не відійшов від цих позицій і новий Цивільний кодекс України. Ст. 22 ЦК проголошує, що збитки мають буди відшкодовані особі, якій вони завдані. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як видно із наведеного, цивільно-правова відповідальність в основному, в переважній більшості випадків, зводиться до відшкодування завданих порушенням збитків. В окремих випадках, передбачених законом або договором, відшкодування може бути меншим або більшим. І тільки відшкодування доходів (упущеної вигоди) не може бути меншим від доходу, одержаного особою, яка порушила право.

Будь-яка особа, право якої порушено, в тому числі і право інтелектуальної власності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ст, 23 ЦУ).

Отже, так як і було раніше, новий ЦК встановлює цивільно-правову відповідальність за компенсаційним принципом. Нічого нового не містять норми про відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності. Лише п. 5 ч. 2 ст. 432 ЦК передбачає можливість застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається, відповідно до закону, з урахуванням вини та інших обставин, що мають істотне значення.

ЦК, м'яко кажучи, обійшов гострі кути цієї проблеми. У яких випадках застосовується разове грошове стягнення замість відшкодування збитків, який розмір цього стягнення, як він визначається ЦК не встановлює, він відсилає до закону, якого немає. Лише один закон про інтелектуальну власність містить норми про разове грошове стягнення. Ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав. Зокрема, п.«г» ч.1 ст. 52 цього закону надає право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

На цій підставі суд може прийняти рішення про виплату компенсації, що визначається судом у розмірі від 10000 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

В цій же частині цієї ж статті міститься норма, за якою, при визначенні розміру збитків, які мають бути відшкодовані особі, право якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судом витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених п.«г» цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Як видно із наведеного, при визначенні розміру компенсації (разового грошового стягнення - за ЦК), суд зобов'язаний врахувати обсяг порушення та (або) наміри відповідача. Іншими словами, розмір разового грошового стягнення не може бути більшим від обсягу завданих збитків. При цьому, суд має право постановити рішення про стягнення разового грошового стягнення, але не зобов'язаний.

Проте, суд зобов'язаний розмір цього стягнення визначити з урахуванням обсягу порушення та (або) наміри відповідача. Разове грошове стягнення не може бути більшим від розміру завданих збитків. Це принцип цивільного права, основна засада цивільно-правової відповідальності,

Як уже відзначалося, новий ЦК в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності» норм про відповідальність за порушення права інтелектуальної власності взагалі не містить. Ст. 432 ЦК говорить лише про рішення, які може постановити суд в разі порушення права інтелектуальної власності. З цього випливає висновок, що порушення права інтелектуальної власності тягне за собою звичайну цивільно-правову відповідальність, тобто компенсацію завданих збитків. За першою редакцією ст. 176іст. 177 Кримінального кодексу України, максимальний розмір штрафів за порушення права інтелектуальної власності був встановлений 17000 грн. Таке покарання за порушення права інтелектуальної власності в сучасних умовах є не що інше, як укус комара.

Максимальний розмір разового грошового стягнення (компенсації) замість відшкодування збитків за Законом України «Про авторське право і суміжні права» може сягати 13 мільйонів 250 тисяч грн. (п.«г ч.2 ст.52 цього Закону). Але встановлений розмір максимального грошового стягнення замість відшкодування збитків нагадує щось подібне до крил вітряка — махає сильно, але голови порушника не дістає. Адже цей розмір обмежується розміром завданої шкоди.

Нині в усьому світі швидкими темпами зростають масштаби порушень права інтелектуальної власності. В сучасних умовах інтелектуальна власність дійсно стає одним із найбільш цінних капіталів. Цей капітал приваблює багато любителів одержати неправомірним шляхом великі доходи, не вкладаючи для цього значних коштів. Розвиток сучасної інформаційної техніки, засобів відтворення і порушення істотно полегшує цю справу. Сучасні правові межі цивільно-правової відповідальності не є серйозною перешкодою на шляху порушення права інтелектуальної власності. Про це свідчать численні законодавчі та інші нормативні акти, спрямовані на припинення порушення, які, поки що, не стали надійним захистом права інтелектуальної власності.

Необхідна нова методологія охорони права інтелектуальної власності, потрібні нові підходи до захисту права інтелектуальної власності. Передусім, настав час відмовитися від компенсаційного принципу цивільно-правової відповідальності.

В законі потрібно чітко визначити, які конкретно дії вважаються порушенням права інтелектуальної власності, протиправними діями. У сфері інтелектуальної власності не можна визначити порушення права інтелектуальної власності традиційною цивільно-правовою тріадою -порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК). Вище уже доводилося, що не можна визначати порушення права інтелектуальної власності через порушення, посягання, зазіхання тощо.

Проте, слід істотно посилити відповідальність за порушення права інтелектуальної власності. Вона, безперечно, має бути майновою. Але вона має бути не компенсаційною, а такою, яка б назавжди відбивала у порушників бажання порушувати право інтелектуальної власності. Майнова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності має бути кратною стосовно обсягу самого порушення. В поняття збитків, завданих суб'єкту права інтелектуальної власності порушенням його права, мають включатися будь-які витрати, що їх поніс зазначений суб'єкт у зв'язку а порушенням.

Порушник має бути зобов'язаний відшкодувати завдані порушенням збитки та їх кратну вартість. Яка має бути кратність нього майнового покарання, має визначати суд з урахуванням вини порушника та всіх інших обставин справи. Безперечно, збитки мають бути відшкодовані суб'єкту права інтелектуальної власності в повному обсязі. Збитки майнові і немайнові - моральні.

Стосовно майнового покарання порушника, то кратна вартість завданих збитків має бути стягнута на користь Установи. Зазначені кошти мають бути спрямовані на розвиток інтелектуальної, творчої діяльності, на надання допомоги творцям. Слід виходити з того, що порушник посягає на найцінніше суспільне надбання - інтелектуаль­ну власність.

Необхідність нової методології права інтелектуальної власності зумовлює поява всесвітньої інформаційної мережі Інтернет та його останніх модифікацій. Інтернет все більше проникає в сфери нашого життя, в тому числі і у сферу інтелектуальної, творчої діяльності. Точніше сказати, не в тому числі, а в першу чергу в інтелектуальну творчість.

Будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності є, передусім, інформація, специфічність якої полягає в тому, що вона блискавично стає відомою в усьому світі. Ще однією істотною особливістю цієї інформації є те, що вона стала легкодоступною кожному, хто цією інформацією цікавиться. Зазначені специфічні особливості інтернату уже поставили перед фахівцями низку важко вирішуваних проблем. Однією із найістотніших проблем, зумовленою Інтернетом, є те, що Інтернєт істотно змінить контури правової охорони інтелектуальної власності'. Нині чинна в усьому світі система правової охорони інтелектуальної власності стає несумісною з Інтернетом, який істотно підриває підвалини цієї системи. Легка доступність до найціннішої інформації ставить питання про необхідність не просто нових форм охорони права інтелектуальної власності, а про від мову від будь-якої правової охорони інтелектуальної власності. Будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності в усьому світі мають стати надбанням усього людства. Вони можуть використовуватися будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати будь-якої винагороди. Так уже є з науковими відкриттями.

Безперечно, творці мають всіляко заохочуватися до творчої діяльності. Яким чином і в який спосіб, формі, ким, за який рахунок ці питання мають стати об'єктом нових пошуків.

Поиск по сайту: