Вибори, виборче право, принципи виборчого права України

Поняття і форми прямої демократії; вибори та їх соціальне призначення; види виборів; виборче право; виборча система; конституційні принципи виборчого права України: вільні, загальні, рівні, прямі вибори, таємне голосування; порядок призначення виборів.

Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя - безпосередня (пряма) і представницька демократія. Безпосередня демократія пов'язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конституцією та законами України формах.

Форми безпосередньої демократії'— це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною (територіальною громадою, населенням адміністративно-територіальної одиниці), які унеможливлюють передання владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.

* * *

Під виборами в найширшому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні визначених осіб. Завдяки виборам формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських органі-

зацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади та органи місцевого самоврядування тощо.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їхньої посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата, мають право балотуватися два та більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом (наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України).

Соціальне призначення виборів полягає в тім, що:

1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомоги, зокрема, формуються парламент - Верховна Рада України; представницький орган Автономної Республіки Крим і представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів. У демократичній державі з республіканською формою правління взагалі не може бути органів, які набували би владних повноважень в інший, ніж пряме чи опосередковане волевиявлення народу, спосіб.

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав. Як підкреслює Г. Майєр, вибори - це «єдиний акт, в якому політична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати, до того ж в обов'язковій з позиції права формі, державну волю»¹.

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів - громадяни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати

¹ Государственное право Германии: В 2 т.~ Т. 1.- М.: Ин-т государства и права РАН, 1994.-С. 121.

основні напрямки зовнішньої та внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції.

Вибори є одним із найдавніших інститутів людського суспільства. Вони починають застосовуватися вже в родовому суспільстві, а в суспільствах стародавніх Греції та Риму вибори стають важливим способом організації державної влади.

Вибори мають глибоке історичне коріння і на українських землях, де вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічового, а згодом і магдебурзького права, слугували основою побудови всіх ланок влади козацької державності.

У сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя суспільства, характеризують ступінь демократизму державного режиму і являють собою основну форму волевиявлення народу, реалізації народного суверенітету.

Тому не випадково значну увагу виборам приділяє міжнародне право, норми якого закріплююсь стандарти щодо організації та проведення виборів в органи публічної влади, які, своєю чергою, запозичуються конституційно-правовими системами окремих країн, зокрема й України.

Найважливіше значення в цьому плані мають такі міжнародно-правові акти:

1. Загальна декларація прав людини ООН 1948 p., у ст. 21 (п. 3) якої зазначено: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитися за загального і рівного виборчого права таємним голосуванням або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування».

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p., в якому конкретизуються положення Загальної декларації прав людини. Стаття 25 пакту проголошує, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації та без необгрунтованих обмежень право і можливість:

a) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

b) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права за таємного голосування і забезпечують свободу волевиявлення

виборців.

3. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 p.), що містить таке положення: «Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори

з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народові вільне виявлення його думки під час вибору законодавчої влади».

3. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 p.), що містить таке положення: «Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народові вільне виявлення його думки під час вибору законодавчої влади».

Ці міжнародні норми мають загальний характер, вони універсальні та слугують важливою гарантією виборчих прав громадянина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовариства. Дотримання вимог, сформульованих у зазначених міжнародно-правових документах, а серед них насамперед слід звернути увагу на вимоги вільних, справедливих та справжніх виборів, є обов'язковим для того, щоб вибори були визнані легітимними. При цьому вільними визнаються вибори, що характеризуються відсутністю тиску й залякування виборців, їхньою важливою гарантією є незалежність судової влади. Справедливими можуть бути визнані лише такі вибори, які проводяться на основі дотримання демократичних принципів виборчого права (загальні та рівні вибори за таємного голосування). Справжні вибори забезпечують виборцям реальний вибір, вони мають проводитися на основі політичного плюралізму.

Міжнародні норми щодо організації та проведення виборів отримали повне відображення в Конституції України, з прийняттям якої в червні 1996 р. було закладено передумови для подальшого розвитку в українському суспільстві інституту виборчого права відповідно до сучасних вимог. Закріплені в Конституції поняття «народ», «влада», «права і свободи людини і громадянина», «народне волевиявлення», «вибори» є визначальними. Так, у преамбулі Конституції зазначено, що Верховна Рада України приймає її дбаючи про забезпечення прав і свобод людини. У ст. 5 закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основними формами безпосереднього здійснення влади народом є вибори та референдум (ст. 69). У ст. 24 визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в ст. 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 3) також декларує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини, зокрема право обирати і бути обраним, та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

* * *

Види виборів. Вибори класифікують за різними підставами, зокрема:

1) залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та місцеві - вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;

2) залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні та часткові (коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;

3) залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, проміжними;

4) залежно від способу волевиявлення виборців вибори можна поділити на прямі та непрямі.

* * *

Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституційно-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

1) він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2) значна частина його норм є полівалентними, себто такими, що одночасно належать до двох та більше галузей права;

3) переважна більшість норм цього інституту є процесуальними нормами.

Норми інституту виборчого права встановлюють: принципи

виборчого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування і реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб'єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації та голосування; порядок визначення результатів виборів тощо. Джерелами інституту виборчого права є:

1. Конституція України.

2. Закони України - «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р.¹; «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р.; «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р.²; «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р.

3. Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України³.

4. Міжнародні договори України, в яких встановлено загальновизнані норми щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них, зокрема, належать: Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 p.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954 p., ратифікована Українською РСР 22 липня 1954 р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963 p.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р.

Особливістю виборчого законодавства України сьогодні є його суттєве оновлення, мета якого - запровадження нових засад виборів і зміцнення гарантій виборчих прав громадян України. Зокрема, нове виборче законодавство передбачає зміну виборчої сис-

¹ Набирає чинності з 1 жовтня 2005 р. До того часу діятиме Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.

² Набирає чинності з 1 жовтня 2005 р. До того часу діятимуть закони України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р. та «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 12 лютого 1998 р.

³ Наприклад, Рішення Конституційного Суду України 17 квітня 2003 р. № 9-рп/2003 (справа про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

теми на парламентських і місцевих виборах, перехід від змішаної та мажоритарної систем (схема 10) до пропорційної системи (мажоритарна система залишається лише на виборах Президента України та сільських, селищних, міських голів), підвищення ролі партій в організації та проведенні виборів.

Суб'єктивне виборче право - закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України, територіальної громади, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат). У науці конституційного права розрізняють такі виборчі корпуси:

1) юридичний- сукупність зареєстрованих виборців (включених до списку виборців);

2) фактичний - сукупність виборців, які проголосували на виборах;

3) потенційний - сукупність як зареєстрованих, так і через будь-які причини незареєстрованих виборців.

* * *

Принципи виборчого права - це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних міжнародно-правових документах. Так, ч. З ст. 21 Загальної декларації прав людини встановлює: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифі-кованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування». У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації... та без необгрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого

права за таємного голосування і забезпечують свободу волевиявлення виборців...».

У повній відповідності до цих міжнародно-правових документів Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб'єктивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи загального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування (схема 19).

При цьому слід зазначити, що Конституція України закріплює принципи виборчого права як універсальні, вони стосуються до всіх видів виборів, а їх проголошення як конституційної основи виборчої системи свідчить про справді демократичний характер формування виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування України та є вагомою передумовою демократизму конституційного ладу, свідченням реального народовладдя. Деталізація цих конституційних принципів здійснюється у виборчому законодавстві.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує - брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою.

Із принципу вільних виборів випливає відсутність обов'язкового вотуму - юридичного обов'язку виборців брати участь у голосуванні: у встановленні результатів виборів не враховується, яка частка виборців взяла участь у голосуванні,- вибори вважаються такими, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець.

Отже, принцип вільних виборів забороняє будь-яке переслідування за ухиляння від участі голосуванні (абсентеїзм), хоч би якими причинами воно було викликане - хвороба, від'їзд, незацікавленість у результатах виборів, бажанням використати свою неучасть у голо-

суванні як політичну демонстрацію тощо. Так, залежно від мотивів неучасті у виборах виділяють такі види абсентеїзму, як політичний, економічний, соціальний, аполітичний тощо. Наприклад, за політичного абсентеїзму виборець, ухиляючись від участі у виборах, висловлює свій протест політичним програмам і передвиборним платформам усіх кандидатів, він вважає, що жодна з них не відповідає його власним політичним поглядам. Політичний абсентеїзм може бути також пов'язаний із сумнівами виборця щодо можливості проведення чесних виборів. За економічного та соціального абсентеїзму виборець висловлює протест стосовно складної економічної чи соціальної ситуації, що склалася в суспільстві (безробіття, недостатня соціальна захищеність, кепська екологія тощо), він не вірить у бажання і здатність усіх кандидатів боротися з цими негативними явищами. Аполітичний абсентеїзм не пов'язаний із політичною демонстрацією, він полягає в байдужому ставленні, відсутності будь-якого інтересу виборця до виборів і політики в цілому.

Можна по-різному оцінювати явище абсентеїзму. З нашої власної історії, з практики інших країн ми знаємо багато прикладів, коли абсентеїсти обвинувачуються в нерозумінні соціального значення та демократичної цінності виборів, у невиконанні важливого громадського обов'язку тощо. Така оцінка абсентеїзму має певне об-грунтовання, адже масове ухиляння від участі у виборах призводить або до обрання представницького органу влади невеликою частиною виборців, що дозволяє ставити під сумнів його легітимність, або ж може затягнути виборчий процес (у разі встановлення обов'язкового мінімуму участі у виборах необхідно проводити повторні вибори). З метою штучного стимулювання активності виборців законодавство окремих країн навіть передбачає обов'язковий вотум чи обов'язкове голосування, а абсентеїсти притягуються до юридичної відповідальності. Звичайно, це сприяє активнішій участі виборців у голосуванні, але не вирішує головної проблеми - не усуває пасивності виборця, який вимушено проголосував, а лише маскує її. Примус до участі в голосуванні на практиці призводить до того, що пасивний виборець або стає здобиччю політичної демагогії, або ж голосує навмання, без свідомого вибору. І в першому, і в другому випадках обов'язкове голосування фактично призводить до спотворення народного волевиявлення та фальсифікації народного представництва і, отже, не може розглядатись як демократичний інструмент підвищення політичної активності громадян.

Саме з цими обставинами пов'язана заборона застосування примусу у виборчому законодавстві України - насильства, погроз,

обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця на виборах народних депутатів України (наприклад, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Водночас публічні заклики або агітація за бойкотування виборів забороняються. Подібні дії, зокрема, передбачають адміністративну відповідальність (штраф від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) - ст. 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Принцип загального виборчого права (схема 20) означає:

по-перше, право голосу на всіх виборах мають лише громадяни України. Вимога належності до громадянства України пов'язана з тим, що виборче право - це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами, воно належить до політичних прав, відповідно, негромадяни, зокрема й апатриди, які проживають на території України, не наділяються виборчим правом. Подібна вимога передбачена законодавством інших країн, за винятком Нової Зеландії. Договір про Європейський Союз 1992 р. (Маастрихтський договір) передбачає надання на умовах взаємності виборчих прав іноземцям - громадянам інших держав - членів EC, але лише на місцевих виборах;

по-друге, відповідно до положень ст. 24 Конституції України виборче законодавство України забороняє будь-які привілеї чи обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис. При цьому до природних властивостей можуть бути віднесені раса, колір шкіри, стать, а до громадянських властивостей - політичні, релігійні та інші переконання, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, мовна належність.

Виділення цих властивостей громадянина у виборчому законодавстві обумовлене особливостями України як держави з багатонаціональним складом населення, громадяни якої використовують різні мови та належать до різних релігійних конфесій. Слід зазначити, що перелік властивостей громадянина, за якими забороняється дискримінація його виборчих прав, не є вичерпним. Так, наприклад, у ч. 4 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» йдеться також про необхідність врахування «інших ознак», які можуть виникнути в процесі реалізації виборчих прав. Такий підхід повною мірою узгоджується із загальновизнаними нормами міжнародного права. Зокрема, ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права прямо вказує на те, що кожний громадянин

УМОВИ НАБУТТЯ ПАСИВНОГО ВИБОРЧОГО ПРАВА

наявність права голосу (активного виборчого права)

додаткові (порівняно з активним виборчим правом) умови та фактори

підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року на парламентських виборах і до 35 - на президентських)

встановлюється ценз осілості на парламентських і президентських виборах

встановлюється ценз судимості

встановлюється мовний ценз на президентських виборах

Схема 20. Загальне виборче право

повинен мати без будь-якої дискримінації та без необгрунтованих обмежень право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах;

по-третє, забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та цим Законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України окремі обмеження виборчих прав громадян можуть бути встановлені в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому повинен бути зазначений строк дії цих обмежень. Наприклад, надзвичайний стан на всій території України може бути введено на строк не більше як на ЗО діб і не більше як на 60 діб в окремих місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України не більше як на ЗО діб (ст. 7 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»).

У ст. 70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначають спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфікації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчого права). До них відносять:

1) віковий ценз - активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років;

2) ценз дієздатності - не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

При цьому передбачений Конституцією України 18-річний вік виборця має бути підтверджений відповідними документами, до яких Закон України «Про вибори народних депутатів» (ч. 2 ст. 2) відносить: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; військовий квиток для військовослужбовців строкової служби; тимчасове посвідчення громадянина України; картка (довідка) установи кримінально-виконавчої системи, що повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи,-для осіб, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи.

Недієздатним визнається громадянин, який внаслідок психічної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вимога визнання громадянина недієздатним тільки судом спрямована на зміцнення гарантій виборчих прав громадян. Це означає, що у випадку, коли громадянин тяжко хворий і навіть перебуває на обліку у відповідній психі-

атричній медичній установі, то самі по собі ці обставини не можуть бути підставою для відсторонення його від участі у виборах. Лише суд на підставі ретельного вивчення медичного висновку може визнати громадянина недієздатним і, отже, нездатним обирати та бути обраним.

Що стосується процедури визнання громадянина недієздатним, то вона визначена у розділі IV Цивільного процесуального кодексу України¹.

Так, заява про визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатричному закладі,- за місцем цього закладу. Така заява може бути подана членами сім'ї фізичної особи, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки й піклування, психіатричним закладом. У заяві повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не є здатною усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки й піклування. Воно і є підставою для ухвалення рішення відповідним виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у містах ради не включати цього громадянина до загального списку виборців або виключити його з цього списку і відповідно - про виключення його зі списку виборців на виборчій дільниці.

Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною може бути скасоване в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану, що здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки й піклування.

Рішення суду про поновлення громадянина в дієздатності є підставою для включення його як до загального списку виборців, так і до списку виборців на виборчій дільниці;

3) ценз осілості передбачено у проведенні місцевих виборів -депутати сільських, селищних, міських рад і сільські, селищні, міські голови обираються громадянами України, які належать до

¹ Набирає чинності з 1 січня 2005 р.

відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»).

Конституція і виборче законодавство України не передбачають інших виборчих цензів для активного виборчого права на президентських і парламентських виборах. Зокрема, мають право голосу громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі за вироком суду, а також затримані, заарештовані за підозрою у скоєнні злочину тощо. Водночас зі змісту ч. 6 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» можна зробити висновок, що не можуть реалізувати свого виборчого права на виборах народних депутатів України громадяни України, які проживають або перебувають у період підготування та проведення виборів за межами України і перетнули кордон України на підставах, що не можуть бути визнані законними.

Очевидно, до такої категорії осіб слід віднести громадян, які виїхали з України з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. Так, відповідно до ст. 1 зазначеного Закону на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються всі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами, зокрема правом голосу, і несуть установлені законом обов'язки. Такі громадяни отримують документи, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, зокрема: закордонний паспорт громадянина України; посвідчення особи моряка чи посвідчення члену екіпажу. Лише за наявності цих документів громадяни України вносяться до списків виборців на виборчих дільницях, утворених при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном;

4) на місцевих виборах установлено ще два цензи - проходження строкової військової служби та ценз судимості: не мають права голосу на місцевих виборах військовослужбовці строкової служби та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі (ст. З Закону України «Про вибори де-

путатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»). Таке обмеження пов'язане з тим, що зазначені особи не можуть бути віднесені до певної територіальної громади.

Конституція України та виборче законодавство України встановлюють додаткові, порівняно з активним виборчим правом, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян:

1) підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року на виборах народних депутатів України і до 35 років на виборах Президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави, парламентаря передбачає наявність у нього певного життєвого досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, правових, економічних і соціальних проблем, а це, своєю чергою, досягається з відповідним віком;

2) встановлюється ценз осілості на виборах Президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадянином України визнається право бути обраним Президентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а народним депутатом - після п'яти років. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави, член законодавчого органу має бути добре обізнаний з різними аспектами суспільного життя країни. При цьому термін «проживання в Україні» за Законом України «Про вибори народних депутатів України» (ч. 2 ст. 9) означає:

проживання на території в межах державного кордону України;

перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

перебування громадян України в установленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їхніх органах;

перебування на полярних станціях України;

перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України;

перебування громадян України за межами України відповідно до міжнародних договорів України;

3) встановлюється мовний ценз на виборах Президента України -Президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє державною мовою (ст. 103 Конституції України);

4) передбачається також обмеження пасивного виборчого права для осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому зако-

ном порядку {ценз судимості). Зміст поняття умислу розкривається у ст. 24 Кримінального кодексу - це така форма вини, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел) або усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного громадянина прав і можливостей впливати на результат виборів. Цей принцип випливає із загальнішого конституційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне, так і на пасивне виборче право. При цьому рівність прав і можливостей виборців вимагає дотримання таких умов:

1) усі виборці повинні мати однакову кількість голосів на виборах (заборона плюрального вотуму, тобто надання одним виборцям більшої кількості голосів стосовно до інших залежно від майнового стану чи інших факторів). Зокрема, на виборах Президента України кожний виборець має один голос, якого він може використати у день голосування тільки на одній виборчій дільниці (ч. 2 ст. З Закону України «Про вибори Президента України»);

2) повинна бути забезпечена єдина норма представництва -кожний депутат має представляти приблизно однакову кількість виборців. Реалізація цієї вимоги забезпечується утворенням одномандатних виборчих округів (на виборах депутатів сільських, селищних рад) з приблизно рівною кількістю виборців та визначеним виборчим законодавством України порядком установлення результатів виборів у багатомандатних виборчих округах, який передбачає необхідність обчислення виборчої квоти;

3) забороняється поділ виборців на розряди (курії) за майновою, національною, становою, релігійною, етнічною чи іншою ознакою;

4) усім виборцям має бути гарантовано рівний захист законом і судом активного і пасивного виборчого права.

Рівність прав і можливостей кандидатів брати участь у виборчому процесі забезпечується:

1) забороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

2) забороною втручання органів державної влади та органів міс-

цевого самоврядування у виборчий процес, опріч випадків, передбачених виборчим законодавством;

3) рівним ставленням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх службових і посадових осіб до кандидатів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;

4) забороною використання партією (блоком) під час фінансування передвиборної агітації, крім коштів свого виборчого фонду та коштів Державного бюджету України, інших коштів;

5) рівним доступом кандидатів у депутати, партій (блоків) -суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації на умовах, визначених законами України (наприклад, ч. 4 ст. З Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Пряме виборче право означає, що депутати, інші виборні особи обираються безпосередньо виборцями, і його слід відрізняти від непрямого (багатоступеневого) виборчого права, яке застосовується в деяких країнах (наприклад, у США на виборах Президента США).

Пряме виборче право є демократичнішим, оскільки не передбачає ніяких проміжних інстанцій між виборцями та кандидатами в депутати: виборець голосує безпосередньо за кандидата.

Не може вважатися порушенням прямого виборчого права голосування на виборах народних депутатів України та на місцевих виборах за кандидатів у депутати, внесених до виборчих списків політичних партій (блоків), оскільки в цьому випадку мова може йти лише про певний спосіб голосування безпосередньо за кандидатів у депутати, а політичні партії не підміняють виборців у такому голосуванні, про що зазначається, наприклад, у Рішенні Конституційного Суду України від 26.02.1998 р. № 1 рп/98.

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб'єктами. Виборче законодавство не деталізує засобів і методів здійснення такого контролю - він може бути як державним, так і позадержавним, мати різні мотиви, здійснюватись у різних формах тощо. Проте мета будь-яких спроб порушити таємницю голосування одна: здійснити вплив на процес народного волевиявлення для спотворення його результатів.

Виборче законодавство України передбачає спеціальні організаційні заходи та процедури із забезпечення таємниці голосування, зокрема:

• кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передання виборцем права голосу будь-якій

іншій особі забороняється (наприклад, ст. 8 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

• виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка відкидає можливість установити, хто саме його заповнив (ст. 64 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

• голосування має проводитись у спеціально відведених та облаштованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування (ст. 67 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

• бюлетені повинні заповнюватися виборцем особисто в кабіні (кімнаті) для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні (кімнаті) для таємного голосування інших осіб (ст. 69 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

• для випадків голосування за межами спеціально відведених приміщень (для голосування осіб, які за станом здоров'я не можуть прибути до приміщення для голосування) має бути передбачена така процедура, яка виключає порушення таємниці голосування або спотворення волевиявлення виборців (ст. 70 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також установленням відповідальності осіб, які порушили таємницю голосування. Зокрема, кримінальна відповідальність за порушення таємниці голосування передбачена ст. 159 Кримінального кодексу України: умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, учинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища,- карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Поиск по сайту: