АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Оцінка та калькуляція об’єктів обліку

Читайте также:
  1. II. Визнання та оцінка запасів
  2. II. Визнання та первісна оцінка запасів
  3. II. Визнання та первісна оцінка нематеріальних активів
  4. III. Визнання та первісна оцінка основних засобів
  5. III. Оцінка після первісного визнання та переоцінка нематеріальних активів
  6. IV. Оцінка вибуття запасів
  7. IІІ. Проведення перевірок суб’єктів господарювання та органів влади та інших підконтрольних об’єктів органами Держтехногенбезпеки України
  8. V. КЛІНІЧНА ТА ДИСПАНСЕРНА КАТЕГОРІЯ ОБЛІКУ ХВОРОГО
  9. V. Особливості обліку деяких запасів
  10. VII. Переоцінка та зменшення корисності основних засобів
  11. Автоматизація обліку праці та заробітної плати
  12. Амортизація в управлінському обліку

Лекція 10

 

1. Суть та значення вартісного вимірювання

2. Оцінка об’єктів бухгалтерського обліку

3. Поняття про калькуляцію, види калькуляцій

 

1. Вирішальне значення у веденні бухгалтерського обліку має грошовий вимірник. За його допомогою усі об’єкти обліку підлягають грошовій оцінці або вартісному вимірюванню. Без неї бухгалтерський облік є неможливим та втрачає своє практичне значення.

Питання правильного вибору оцінки є досить складним та багатоваріантним.

Економічна література відображає два підходи для визначення оцінки:

I. Оцінка орієнтована на поточний момент (поточні продажні ціни);

II. Оцінка орієнтована на минулий час (за закупівельними цінами та собівартістю).

Вибір правильного підходу до оцінки об’єктів обліку залежить від стану економіки країни. Так, в умовах стабільності економіки, відсутності інфляції раціонально використовувати другий підхід, в умовах інфляційної економіки - перший підхід.

Основними принципами оцінки є реальність і єдність. Принцип єдності заключається в тому, що існує державна регламентація оцінки об’єктів обліку: одні і ті ж об’єкти на різних підприємствах оцінюються за однією методикою. Реальність оцінки базується на тому, що в основі оцінки лежить фактична собівартість.

2. Оцінка – це спосіб вираження у грошовому вимірнику наявності й руху активів (майна) підприємства. Мета оцінки ― узагальнення інформації про різнорідні господарські процеси й економічні явища, які відбуваються на підприємстві.

Основні види оцінки, які передбачено П(С)БО:

1) фактична собівартість (для основних засобів застосовують термін “первісна вартість”) – це сукупність витрат, понесених підприємством при придбанні або створенні (виробництві) активу. Вона є основною оцінкою об’єктів бухгалтерського обліку;

2) залишкова (чиста балансова) вартість основних засобів та нематеріальних активів – це різниця між первісною вартістю основних засобів та нематеріальних активів і сумою нарахованого зносу;

3) чиста вартість реалізації запасів – це очікувана ціна реалізації запасів за вирахуванням витрат на завершення їх виробництва та реалізацію;

4) чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості – це різниця між сумою поточної дебіторської заборгованості (первісною вартістю) і величиною резерву сумнівних боргів;

5) переоцінена вартість основних засобів і нематеріальних активів – це первісна й залишкова вартість основних засобів і нематеріальних активів після їх переоцінки (множення на індекс переоцінки).

Оцінка найважливіших видів активів на дату балансу:

• основні засоби та нематеріальні активи відображають у двох оцінках – за первісною вартістю (фактичною собівартістю) та залишковою вартістю;

• виробничі запаси, незавершене виробництво й готову продукцію відображають за найменшою з двох оцінок: фактичною собівартістю або чистою вартістю реалізації;

• дебіторську заборгованість за продукцію відображають у двох оцінках: за первісною вартістю і чистою реалізаційною вартістю.

 

3. Зведення всіх витрат в грошовому вимірнику називається калькуляцією. В калькуляції по продукції розраховують собівартість всієї продукції і собівартість її одиниці.

Термін калькуляція в бухобліку має два значення. По-перше, це сукупність розрахунків із визначення фактичної собівартості всього обсягу, а також одиниці виготовленої продукції. По-друге, це документ, у якому містяться калькуляційні розрахунки. Саме перший є методом виміру економічних процесів.

Об’єкт калькуляції (калькулювання) ― окремий вид чи група однорідної продукції, певний вид робіт чи послуг, щодо яких розраховується фактична собівартість їх виробництва.

Калькуляційна одиниця – це вимірник об’єкта калькулювання. Калькуляційні одиниці можуть бути натуральними (штуки, тони, метри), умовно-натуральними, умовними, трудовими.

В залежності від періоду складання калькуляції поділяють на попередні і послідуючі. Попередн і - складають до початку звітного періоду, а послідуючі - після закінчення звітного періоду. До попередніх калькуляцій відносять планові, нормативні, проектно-кошторисні і технічні.

Планова калькуляція - це розрахунок планової собівартості на основі норм витрат, які підприємство планує досягти до кінця планового періоду.

Нормативна калькуляція - це розрахунок нормативної собівартості на основі технічно-обгрунтованих норм, які склалися на початок планового періоду.

Проектно-кошторисна калькуляція - це розрахунок собівартості на виробництво робіт по впровадженню нової техніки і технології.

Технічна калькуляція - це розрахунок собівартості на виробництво нових видів продукції.

До послідуючих калькуляцій відноситься звітна. Вона складається на основі бухгалтерських даних про фактичні витрати.

В попередніх калькуляціях спочатку розраховують собівартість одиниці продукції (робіт), а потім всієї продукції (робіт). Собівартість всієї продукції визначається шляхом множення собівартості одиниці на кількість продукції.

В послідуючих калькуляціях на основі бухгалтерських даних визначають собівартість всієї продукції, а собівартість одиниці розраховують шляхом ділення собівартості всієї продукції на кількість випущеної продукції.

Найбільш поширені такі способи калькулювання: прямого віднесення витрат, спосіб розподілу витрат, спосіб виключення витрат, комбінований спосіб.

При способі прямого віднесення витрат всі витрати, які пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції відносять на даний вид продукції на підставі відповідних документів.

Спосіб розподілу витрат полягає в тому, що при неможливості прямого віднесення витрат, оскільки вони пов’язані з виробництвом чи реалізацією декількох видів продукції, їх розподіляють між окремими видами продукції до встановленої бази.

Спосіб виключення витрат застосовується там, де в процесі виробництва одержують один вид основної і один вид побічної продукції. Побічна продукція оцінюється по плановій собівартості або ціні можливого використання (можливої реалізації). Фактична собівартість основної продукції при даному способі визначається як різниця між загальною сумою фактичних витрат і вартістю або плановою собівартістю побічної продукції.

Комбінований спосіб - це поєднання способу виключення і способу розподілу витрат.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)