Види гіпотез, санкцій та диспозиції правової норми

ДОДАТОК 1

Гіпотеза — це така частина правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає у дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми. Не повністю визначена гіпотеза містить формулювання в загальній формі «у необхідному випадку». Відносно визначена гіпотеза - обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Санкція — частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання обов'язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільно-небезпечної, шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції — забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.

Отже, диспозиція — розпорядження, гіпотеза — це припущення, а санкція - стягнення.

Структуру правової норми можна виразити такою логічною схемою: «якщо - тоді - інакше». Наприклад, у ст. 147 КЗпП записано, що «за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення».

Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: «Якщо буде порушена трудова дисципліна працівником, то відносно нього власник має право згідно з трудовим кодексом (статутами, положеннями - для окремих категорій працівників) застосувати тільки один з таких заходів стягнення - догану, звільнення, дотримуючись процедури накладення дисциплінарних, передбачених іншими статтями КЗпП».

Цей приклад показує, що структура норми права часто не співпадає із статтею закону. Більшість статей нормативно-правових актів мають лише двочленну структуру правової норми -диспозицію і гіпотезу або диспозицію і санкцію.

Гіпотеза і диспозиція вважаються простими, якщо вони містять по одному правилу поведінки, а санкція - коли передбачається лише один правовий наслідок. Якщо частини правової норми включають більше правил поведінки або передбачається більше правових наслідків, то ці частини правової норми вважаються складними.

Види гіпотез:

§ проста, тобто одна умова дії, що передбачає, даної норми;

§ складна, тобто предусматривающая дві й більше умови, сукупність яких необхідна для дії даної норми;

§ альтернативна (різновид складної), тобто предусматривающая кілька умов, але для дії даної норми досить настання якого-небудь однієї із цих умов.

Види диспозицій:

· а) проста, тобто предусматривающая один правовий наслідок;

· складна, тобто предусматривающая певну сукупність правових наслідків;

За формою вираження (або характеру правового приписання) є диспозиції: управомочивающие, що зобов'язують, заборонні.

Види санкцій:

1) проста, тобто предусматривающая один правовий наслідок;

2) складна, тобто предусматривающая певну сукупність правових наслідків.

По характері несприятливих наслідків є санкції:

ü правовосстановительные (відшкодувальні);

ü штрафні (каральні).

По ступені визначеності є санкції:

v абсолютно-определенные (абсолютно точно визначають міру несприятливого наслідку правопорушення);

v относительно-определенные (визначають тільки нижча й вищий або тільки вища межа міри несприятливого наслідку правопорушення);

v альтернативні (допускають вибір варіанта міри несприятливого наслідку правопорушення із двох або декількох можливих варіантів).

ДОДАТОК 2

Спеціалізовані норми права:

- виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому регулюванні;

- позбавлені традиційної триелементної логічної структури, характерної для норм права як класичного припису, а мають нетрадиційну, нетипову структуру (тому часто ці норми іменують нетиповими).

Спеціалізовані норми є досить неоднорідними за своїм характером,змістом та цільовим призначенням. Вони можуть бути поділені на дві групи: відправні норми та інші спеціалізовані норми.

Особливе призначення відправних норм полягає у встановленні вихідних засад, основ правового регулювання суспільних відносин. Завдяки цим приписам визначаються цілі, завдання, принципи, межі та методи правового регулювання. Вони є носіями духу права і мають велике значення як в нормотворчому процесі, так і при тлумаченні класичних норм права. Іноді їх іменують истемоутворюючими нормами. До відправних належать норми-засади, норми-завдання, норми-принципи тощо.

Норми-засади — це норми, що закріплюють загальні засади, на яких ґрунтуються політична і правова системи. Наприклад, такі норми закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально економічного, політичного і державного життя, взаємовідносини держави і особистості. Норми-засади зосеред жено насамперед у конституції. Наприклад, ст. 1 Конституції України проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; ст. 2 визначає Україну як унітарну державу, а ст. 5 — як республіку. Стаття 15 Конституції України закріплює політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність суспільного життя в Україні.

Норми-завдання — це норми, які ви значають завдання окремих інститутів або галузей права. Так, ст. 1 КК України встановлює завданням цього кодексу правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Стаття 1 СК України вбачає завданням правового регулювання сімейних відносин, зокрема, зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб та утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї.

Норми-принципи — це найбільш загальні і стабільні імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права, і визначають її характер та напрямки подальшого розвитку. Так, ст. 8 Конституції України закріплює принцип верховенства права, а ст. 24 — принцип рівності;

ст. 3 ЦК України проголошує принципи справедливості, добросовісності та розумності тощо.

Колізійні норми — це норми, що встановлюють правила вибору норми права, яка підлягає застосуванню за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами, що регулюють однакові фактичні обставини. Ці норми допомагають подолати колізії в законодавстві, тому іноді їх іменують нормами-арбітрами. Так, у ст. 8 Конституції України констатовано, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У непрямій формі ця стаття встановлює правило, що у разі розбіжності між нормами Конституції і нормами закону (іншого нормативно-правового акта)застосуванню підлягає норма Конституції.

Оперативні норми — це норми, спрямовані на введення в дію і припинення дії інших норм права. Наприклад, згідно з п. 4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України 2003 р., положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Норми-дефініції — це норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, у ст. 202 ЦК України наведено визначення поняття правочину, одностороннього правочину та дво- чи багатостороннього правочину. Стаття 11 КК України містить визначення поняття злочину, а ст. 364 — визначення поняття службової особи. Ці норми виконують головним чином орієнтаційну і інформаційну функції в правовому регулюванні, допомагаючи в застосуванні тих норм права, в яких використані відповідні категорії і поняття.

Відсутність норм-дефініцій у системі права позбавила б право ясності, ускладнивши процес його застосування.

Норми-строки — це норми, які містять правила обчислення строків. Наприклад, у ст. 69 ЦПК України встановлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Ці норми допомагають правильно обчислити строки, з початком, зупиненням,поновленням, продовженням та закінченням яких класичні нормиправа пов’язують певні юридичні наслідки.

Норми-презумпції — це норми, які закріплюють припущення щодо існування або відсутності певних юридичних фактів. Наприклад, ЦК України встановлює презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи, презумпцію винності особи, яка завдала шкоди, або презумпцію недостовірності негативної інформації, поширеної про особу.

Норми-преюдиції — це норми, що виключають будь-яке оспорювання існування вже доведеного юридичного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності. Наприклад,згідно з ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Норми-фікції — це норми, які для цілей правового регулювання визнають існуючими ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті, і навпаки. Так, відповідно до ст. 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це.

Норми-презумпції, норми-преюдиції та норми-фікції допомагають у застосуванні тих класичних норм, в яких використовуються відповідні юридичні факти. Наприклад, презумпція добросовісності та розумності поведінки особи допомагає у застосуванні норм, в яких встановлено правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права.

Норми-декларації — це норми, які нічим не гарантовані. Наприклад "Вбивати людей не можна - тебе за це посадять" - це реально діюча норма, яка забезпечена санкцією, тобто мірою примусу, а от норма просто "Вбивати не можна" буде декларативною, тому що в ній не передбачається будь - яка відповідальність.

На відміну від інших спеціалізованих норм принципи в деяких випадках можуть виступати як безпосередня нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, наприклад, при виявленні прогалин у праві.

Інші спеціалізовані норми можна умовно поділити на дві підгрупи: - системозберігаючі норми (колізійні і оперативні норми); - системоспрощуючі норми (норми-дефініції, норми-строки, норми-презумпції,норми-преюдиції, норми-фікції та ін.).

Норми-декларації в інформаційному праві виконують дві функції:

· вони формують систему винятків щодо права на інформацію – заборони розголошення, заборони збирання, заборони розповсюдження з метою охорони прав і законних інтересів третіх осіб, інтересів держави та суспільства тощо. Наприклад, ст. 32 Конституції України забороняє втручання в особисте життя та збирання, зберігання, використання й поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

· вони створюють гарантії реалізації права на інформацію та захисту прав і свобод людини у сфері інформації, як, наприклад, норма ч. 3 ст. 15 Конституції України, яка визначає, що “цензура заборонена”.

Вони відрізняються тим, що норми-принципи виконують свою функцію лише у тому випадку, коли у справі є прогалини, які потрібно заповнити змістовними доказами, а норми-декларації є першочерговими, вони застосовуються одразу і виступають головними. Вони забезпечені санкцією, тобто мірою примусу, а норми-принципи ні.

Поиск по сайту: