Основні риси, що характеризують юридичну діяльність

Впопередньому матеріалі юридичну діяльність було розглянуто як окремий вид соціальної діяльності, завдяки чому слід визначити ряд особливих ознак, що дозволяють здійснити таке відокремлення. Однак, як нами вже було зазначено, щодо юридичної діяльності існують інші погляди та наукові підходи, згідно з якими поряд з основними можна виділити додаткові ознаки, які являються результатом мислення в іншому аспекті. Такий багатоаспектний підхід до предмету вивчення дає можливість розпізнати його з різних боків, врахувати багатофункціональний характер, знайти нові властивості. Зупинимося на вище запропонованому визначенні юридичної діяльності та охарактеризуємо її найбільш важливі риси.

Юридична діяльність здійснюється у сфері права.

Нами вже було зазначено той факт, що наявність права в суспільстві передбачає наявність юридичної діяльності, яка і забезпечує функціонування права, тобто його дію. У випадку відсутності правових норм, права в цілому, юридична робота перестає бути такою, тому що втрачає свій об'єкт впливу, та свій основний інструментарій. Сфера права - це всі структурні рівні та види суспільних відносин, де право реально здійснює свій вплив. Це різноманітні сфери соціального життя, найрізноманітніші життєві ситуації, в яких люди для отримання позитивного результату керуються приписами правових актів. Навіть в таких специфічних сферах соціального життя як сфера релігійної діяльності, сфера діяльності громадських об'єднань, право має також свій вплив, хоча дещо в опосередкованій формі.

Юридична діяльність здійснюється юристами — фахівцями на професійній основі. Це означає, що в сфері юридичної діяльності працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, виконують кваліфіковано юридично-значущі дії, що визначають зміст їхньої роботи.

Складність життєвих ситуацій, які вирішуються юристами, висока вимогливість правової процедури, особливість формально-абстрактного мислення та термінології юридичного спілкування передбачають, що юридичну роботу повинні здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці. Якщо проаналізувати законодавство України, що регулює діяльність органів прокуратури, суду, адвокатури та деяких інших органів та установ, які здійснюють юридичну діяльність, то однією із вимог до кандидатів на посаду є наявність вищої юридичної освіти. А щодо діяльності адвоката, наприклад, то висувається вимога скласти кваліфікаційний іспит, який приймає високо компетентна комісія. В органах суду також існують відповідні кваліфікаційні комісії, які періодично перевіряють рівень професіоналізму своїх співробітників. Для заняття особливо відповідальних посад в юридичних установах висуваються додаткові вимоги до претендентів, які передбачають наявність особливого рівня професіоналізму та значного досвіду юридичної практики.

Юридична діяльність спрямована на організацію діяльності інших суб'єктів права. Відомо, що право по відношенню до всіх його суб'єктів здійснює формально однаковий вплив, що обумовлюється формальною рівністю суб'єктів права перед силою правових приписів. Однак, не зважаючи на це, виділяється спеціальна група суб'єктів, які крім виконання своїх статусних обов'язків повинні визначати правове положення інших осіб, слідкувати за якістю здійснення ними правових норм, допомагати їм у реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, створювати належні умови для забезпечення високого рівня ефективності реалізації правових норм. Своєю діяльністю юристи створюють закони і підзаконні акти, які регламентують життєдіяльність досить значної частини населення. Крім того, на підставі цих актів фізичні та юридичні особи звертаються до юристів за допомогою у вирішенні конкретних життєвих ситуацій. Розподіл майна, отримання спадщини, реєстрація шлюбу, написання позову до суду - все це нескінченний перелік життєво важливих ситуацій, які вимагають свого вирішення за участю іншої сторони, роль якої виконують юридичні установи та окремо взяті фахівці права, спрямовуючи свою роботу у зовнішнє середовище.

Метою юридичної діяльності являється впорядкування та узгодження суспільних відносин. Право, як відомо, встановлює певні межі можливостей людини, за які не можна виходити, тому що порушується межа свободи іншої особи, відбувається втручання у сферу прав іншого суб'єкта. Завдання, які вирішуються в ході юридичної діяльності, в основному полягають в тому, щоб встановлювати межі можливої поведінки суб'єкта, наповнювати його можливості змістом, захищати сферу можливого від протиправного втручання інших суб'єктів та зобов'язувати винних до відновлення порушеної межі. Якщо за якихось умов цей механізм не спрацьовує, то між учасниками правових відносин виникають певні неузгодженості, суперечності, що не дозволяють задовольнити свій життєвий інтерес, використовувати соціальні блага. Це приводить до суперечності відносин, конфліктності ситуацій, що далеко не на користь окремим особам та суспільству в цілому. Історія нашого суспільства знає достатньо прикладів, коли невизначеність, неврегульованість ситуацій потрясали суспільство катаклізмами, призводили до трагічних наслідків, що свідчить про значну роль регулятивної функції юридичної роботи у суспільному житті.

В ході здійснення юридичної діяльності використовуються як правові, так і не правові засоби. Зрозуміло, що в сфері права неможливо обійтися без таких засобів, які так чи інакше пов'язані з правом і виконують роль основного інструментарія у реалізації повноважень юристів-фахівців. Такими засобами вважаються норми права, правові відносини, права та обов'язки, юридично значущі документи та вчинки, індивідуально-правові вказівки, розпорядження, правова свідомість, акти реалізації права тощо. Всі вони походять від права, являються явищами права. Однак, функціонувати їм доводиться у різних сферах життя суспільства та у взаємодії із неправовими явищами. Останні виконують роль супутніх або допоміжних засобів, що використовуються в практичній діяльності юристів та сприяють підвищенню ефективності їх роботи. Тому, характеризуючи юридичну діяльність, слід говорити про поєднання правових і неправових засобів здійснення своїх повноважень. Наприклад, поряд із складанням протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови про визнання підозрюваним особі, яка є учасником даного процесу, роз'яснюються права та обов'язки, сутність вини, протиправних дій та можливі негативні наслідки. Таким чином, одночасно із фіксацією юридично значущих дій або рішень використовується інформування суб'єкта, що являється неправовим засобом і не несе для суб'єкта правові наслідки. Також можуть бути використані організаційні або виховні засоби, які у поєднанні з правовими дозволяють досягнути певної мети. Наприклад, поряд із посиленням роботи патрульно-постової служби міліції використовуються такі засоби як інформування населення про стан правопорядку в районі та надання рекомендацій на випадок протиправних посягань на майно громадян. А з метою попередження правопорушень в умовах виробництва можуть вживатися не тільки заходи посилення контролю за трудовою дисципліною, але й роз'яснення необхідності збереження майна, можливості негативних наслідків, що являє собою елемент виховної роботи.

Правова регламентація юридичної діяльності. Право само по собі - дуже впливовий засіб, що пояснюється його державно-владним походженням. Тому застосування права по відношенню до інших осіб є однією із форм прояву влади. Правові дії юристів тягнуть за собою певні наслідки для інших суб'єктів, іноді дуже серйозні. Тому діяльність юристів досить чітко регламентується нормами права, хоча можна говорити й про регулятивну роль інших соціальних норм (норми моралі, корпоративні норми). Існування цілісної системи органічних законів, що регламентують діяльність суду, прокуратури, адвокатури, міліції, нотаріату, а також наявність системи процесуальних законів і норм свідчать про відповідну регламентованість здійснення правової процедури. Кожна компетенція посадової особи, юридичної установи державного або недержавного походження здійснюється у певній формі, за певною процедурою та у визначений строк. Норми процесуального права вказують на те, як звернутися до установи, які відомості про особу або подію фіксуються та у якій формі, який орган здійснює попереднє вирішення справи, у який термін можна оскаржити рішення тощо. Але така чітка регламентація юридичної процедури вимагає знання та дотримання її не тільки юристами-фахівцями, але й всіма іншими особами, чиї справи являються предметом правового вирішення.

Юридична діяльність здійснюється у формі практичної, наукової та освітньої діяльності. З іншого боку - це три окремі сфери правової роботи, які існують та розвиваються за своїми специфічними закономірностями, виконують свою соціальну роль. Між ними існує тісна взаємодія, ідо пояснюється єдиним походженням цих форм діяльності, їх існування на цій підставі слід розглядати комплексно, виходячи із специфіки функціонального призначення кожної окремо взятої форми. Так, якщо конкретні життєві ситуації вирішуються шляхом здійснення практичної роботи (форма практичної діяльності), в ході якої реалізуються права та обов'язки інших суб'єктів, вирішуються спірні ситуації, втілюється справедливість у реальне життя тощо, то підготовка фахівців-практиків для юридичної роботи можлива лише за умов здійснення освітньої форми юридичної діяльності. В системі освіти майбутні фахівці отримують спеціалізовані знання, набувають вмінь, навичок правової роботи, формують свою правову свідомість, формально-логічне мислення. В свою чергу, функціонування системи юридичної освіти неможливе без узагальнення юридичної практики, виявлення закономірностей, методів та форм її здійснення, без вироблення правових концепцій соціального розвитку, без формування окремих юридичних термінів - тобто без наукового дослідження правової дійсності, яке разом із всією системою засобів та умов виробництва нових знань складає окрему форму та напрям юридичної діяльності.

Поиск по сайту: