Основні загальноприйняті скорочення слів

Практичне заняття № 12

Тема: Скорочення слів. Правила переносу слів. Рубрикація тексту

План

1. Основні загальноприйняті скорочення слів.

2. Орфографічні правила переносу слів з рядка в рядок.

3. Технічні правила переносу слів.

4. Рубрикація тексту як важливий компонент культури писемного мовлення.

5. Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій.

6. Основні правила використання нової системи нумерації.

Основні загальноприйняті скорочення слів

Слова можна записувати скорочено з метою економії часу й текстової площі. Але скорочування потрібно здійснювати так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння: скорочуємо або за прийнятими традицією правилами, або усікаємо таку частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст. Графічні скорочення вимовляють повністю і скорочують лише на письмі. Такі скорочення (крім стандартних скорочених значень десяткових одиниць виміру: м – метр, мм – міліметр, см – сантиметр, дм – дециметр, г – грам, кг – кілограм, ц – центнер, т – тонна, га – гектар; до речі, одиниці виміру скорочуються тільки після числових назв) пишуть з крапками на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний) та ін.

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать:

Слова не скорочують на літері, яка позначає голосний звук,і на м’якому знакові. Наприклад, слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: стін. (стінний) календар, ден. (денна) норма. При збігу двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або власноручн. (власноручний), зовніш. або зовнішн. (зовнішній), але тільки власт. (властивий).

Скорочення імен та по батькові – ініціальне, тому написання типу Ів., Андр., Ант., Олекс. неправильні (у рідкіснихвипадках при наявності відомих однофамільців допускається інше скорочення, наприклад: П. П. Чучка (батько) і Пв. Пв. Чучка (син) – відомі мовознавці, обох називають Павло Павлович. Якщо перед прізвищем є назва наукового ступеня, вченого звання, посади, професії, то після цієї назви пишемо прізвище, а потім ініціали(проф. Олійник І. С.). без таких назв ініціали записуються перед прізвищем(І. С. Олійник). Цього вимагає й етика. Так само й у публіцистичних матеріалах не бажано писати ім’я після прізвища – в усному мовленні наголос падатиме на ім’я, а це нелогічно, неправильно, бо не ім’я, а прізвище виокремлює з групи подібних (Василь Петренко, а не Петренко Василь). У списках, наприклад, у шкільному журналі, де діє алфавітний принцип, на першому місці пишуть прізвище.

Поштові відправлення (листи, бандеролі) підписують так: прізвище, ім’я та по батькові (у Д. в.), вулиця, будинок, квартира, село, район, область, індекc, країна:

Андрюку Петрові Васильовичу

вул. Південна, № 3, кв. 1,

с. Валява,

Кіцманський р-н,

Чернівецька обл.,

18005,

Україна

Щоб уникнути одноманітності, чоловічі прізвища або імена, що відмінюються за II відміною, варто подавати з паралельними закінченнями: Жовтобрюху Михайлові Андрійовичу, Карпенкові Юрію Олександровичу.

Дотримання специфічних правил вимагають епіграфи й цитати.

Чужі слова, зазвичай, беруть у лапки. Функцію виокремлення можуть виконувати й інші знаки.

Зміщення епіграфа відносно тексту (написання справа на листку) уже виділяє його, тому епіграфи не беруть у лапки. Якщо вказівку на автора слів наведеного епіграфа подають відразу після останнього слова, то ініціали (або один ініціал) і прізвище записують у дужках, а після них ставлять крапку. Якщо фраза епіграфа закінчувалася знаком питання або знаком оклику, то їх пишемо після останнього слова, автора зазначаємо в дужках, а після дужки все ж ставимо крапку. Якщо ж вказівка на автора подається з нового рядка – як підпис (так краще, особливо для епіграфа, що є віршованим текстом), то ініціали й прізвище в дужки не беруть, а після прізвища ставлять крапку.

Цитати можуть бути у віршованій і в прозовій формі.

Віршовані цитати (обсягом у строфу або півстрофи) виносимо на новий рядок, записуємо без лапок, розташовуючи пропорційно на аркуші. Це позбавляє від неточностей у написанні кожного рядка строфи з великої чи з малої літери, що при записуванні суцільним текстом потрібно враховувати.

Цитати ж із прозових текстів (або окремі слова іншого автора) записуємо як пряму мову, тобто беремо їх у лапки. Великі за обсягом цитати теж можна виносити в наступний рядок, але записують увесь текст, змістивши його вправо відносно основного тексту.

У цитатах потрібно зберігати всі особливості авторського написання, не можна змінювати жодного слова, на місці пропущених слів ставимо у квадратних дужках три крапки. Коли якесь слово потребує пояснення, то вказуємо, що це пояснення наше (напр.: «Він (поет. – М. С.) не йде на компроміс із совістю»). Якщо в цитаті підкреслюємо слово або частину фрази, то після цитати в дужках вказуємо: (підкреслення наше. – М. С.); якщо слово виділяємо в друкованому тексті курсивом чи жирним (або прописним) шрифтом, зазначаємо: (виділено нами. – М. С.). Цитату необхідно подавати у властивому їй колориті, у точному значенні, без найменшої видозміни. На письмі виділення, які необхідно технічно виконати, позначають для набірника тексту підкресленням: жирний шрифт – прямою лінією, розрядка – пунктиром, курсив – хвилястою, ПРОПИСНИЙ – дві прямі лінії під словом.

Поиск по сайту: