Чорна Пантера і білий Ведмідь

В. Винниченко

п’єса на чотири дії

In: Володимир Винниченко Оповідання. Київ, Наукова думка. 1999.

Дійові особи

Корній Каневич (Білий Ведмідь) – митець

Ганна Семенівна – його мати

Рита (Чорна пантера) ––- його жінка

Сніжинка

Мулен – критик, журналіст

У Рити і Корнія хворий син Лесик. Немає кому викликати до нього лікаря. Рита просить свого чоловіка, але Білий Ведмідь хоче, щоб позувала його жінка із хворим сином. Рита нарікає, що через Корнія Лесик хворий. Рита: „Він мусить бути батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, і йому все байдуже (377).

Корній задивляється на Сніжинку. Сніжинка: Ех, Білий Ведмедю, скували себе лікарями, Лесиками, пелюшками! Артист мксить бути вільним од усього і жерцем тільки краси! (383). Білий ведмідь гине в пелюшках (384).

Сніжинка: От, Мігулес, женіться й малюйте дітей і їхні страждання.

Мігулес: В стражданні дитини найбільше чистоти і краси (383).

Мати і Рита благають Корнія продати незавершене полотно і поїхати із сином за Париж на лікування.

Рита тримає дитину на руках і Корній знову бачить якійсь „нові рисочки” (388).

Рита гнівається і кидає дитину на декілька днів. Іде до Мулена:”…Я не можу сидіти над ним (Лесиком) і дивитись на те, як він гине. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сім’ї (390).

Корній з’являється на балу „незалежних новаторів” (394).

Сніжинка до Корнія: „Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? … Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарешті, прямо. Що з того? Ну, не стане на світі шматочка м’яса, яке кричить, робить неестетичні штуки і … і в’яже людей. А замість того ви стаєте вільним, легким, ви всі сили дасте тому, що вічно, що вище м’яса! (396). Сім’я – це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса – в чисто людському (397). … Для моєї любові треба бути вільним, моя любов не в’яже і не знає зв’язаних, моя любов – тільки любов (398).

Корній вагається у своїх почуттях: „А я знаю, чи я люблю її, чи ненавиджу? Я знаю? Вона здушила мене, от що я знаю! (399).

Рита вертається додому і питає: А я думала, що Лесика мого вже одняли… Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мій, який же ти став! Як же тихо ти посміхаєшся страшно, дитино моя, життя моє? Лесику! Мама?.. Пізнав. Пізнав маму? Пізнав свою кров. Посміхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нікому, мама безумна, але мама серце своє вирве для тебе… (408).

Корній до Рити: …Люблю так, що… І сам не думав, що так люблю. І Лесика, тебе (410).

Корній просить Риту сісти з дитиною, щоб намалювати „одну рисочку”, бо в дитини „чудова блідість” (412). … Хай мерзне, плаче, покладіть!(413). Мати дуже сердиться, щоб дитина не змерзла. Корній: В тебе зовсім не той вираз страждання. Так же не можна… Ну, дивись на Лесика… (414).

Корній роздумовує: Хіба я живу для того, щоб сім’ю содержувати? Сім’я мені головне? Та з якої речі? … Одну річ хотів зробити і от тобі – давай її сім’ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сім’ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути мені дійсним товаришем, то мусиш все віддати для мистецтва (419).

Корній: „Мусиш піти до Мулена, продатись йому і взяти для сім’яї й для мене грошей. …Я рятував сім’ю, ти рятуй мистецтво (420). Рита хоче рвати полотно. Корній: Не смій! Чуєш? Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як поріжеш! (421).

Лесик помирає. Сніжинка Корнію: „Що за легкодушність? Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя, а щастя (429). Ех, Білий Ведмедю, не рити вам треба! Рита – для самця, а не для творця (431). Корній просить Риту сідати з мертвою дитиною перед ним, щоб він міг домалювати своє полотно.

Рита дає собі і Корнію снодіючі ліки і помирають всі як „одно”.

Поиск по сайту: