Чартистський рух

Закон про бідних та парламентсь­ка реформа 1832 року не дали обі­цяних робітникам прав, насамперед у виборчій системі. Поштовхом до Інших заворушень стала чергова економічна криза, яка охопили Ан­глію н 183(1-1838 роках. Упали ціни п.І топарІІ, а неврожаї спричинили подпііінс подорожчання хліба.

Від 1836 року у Великобританії розгорнувся масовий гррмадсько-демократичний рух за політичні пра­ва. Цей рух мав за мету вплинути на законодавчу діяльність парламенту. Кістяком руху стала лондонська асо­ціація робітників, яку очолив столяр У. Ловетт. Свої вимоги представни­ки руху сформулювали в хартіях (грамотах). Передбачалося передати їх на розгляд парламенту. Цей рух дістав назву чартизм, (від англійсь­кого слова «чартер) — хартія).

Перший документ (хартія) чар­тистів уміщував 6 вимог, зокрема:

- загальне виборче право для чо­
ловіків, які досягли 21 року і прожи­
вали в своїй парафії не менше 6
місяців;

- скасування майнового цензу для
кандидатів у депутати парламенту;

— рівне представництво і зрівнян­ня виборчих округів.

Лондонську асоціацію робітників підтримав «Великий Північ­ний Союз», яким керував адвокат Ф. О'Коннор, у м. Лідсі і «Пол­ітичний Союз» ум. Бірмінгемі на чолі з банкіром Т. Атвудом. Уся Англія була охоплена мітингами на підтримку шести пунктів хартії.

1838 року чартисти склали пер­шу національну петицію (прохан­ня), яка вміщувала вимоги Лон­донської асоціації робітників. Пуб­лікація петиції в чартистських ви­даннях викликала нову хвилю на­родної підтримки. Того ж року в Лондоні відбувся / з'їзд чар­тистів, який дістав назву Націо­нального конвенту. За час його ро­боти чартисти визначилися у фор­мах і методах боротьби за прийнят­тя Народної хартії.

Прибічники У. Ловетта (Лон­донська асоціація) відкидали на­сильницькі методи боротьби, дотри­муючись політики «моральної си­ли». Представники «фізичної сили» під керівництвом Дзк. Гарні висту-палп ла революційне повалення політичного і соціального ладу, за ліквідацію економічної і політичної нерівності.

Третє угруповання «змішаних ме­тодів боротьби» очолив О'Коннор. Примикаючи в основному до при­хильників «фізичної сили», він, од­нак, вважав, що тільки за умови, якщо мирні засоби не зарадять і парламент не прийме хартії, слід вдатися до насильницьких засобів впливу.

Першу петицію про народну хар­тію підписали понад 1 млн чоловік. 18 червня 1839 року її врочисто внесли до парламенту. По всій Англії прокотилася хвиля масових заворушень. Поліція заарештувала 80 активістів - членів чартистсько­го руху в Бірмінгемі, у відповідь на що прибічники чартизму розгроми­ли елітні квартали. Після цих по­громів в Бірмінгемі, Лондоні та Манчестері уряд запровадив стан облоги. В липні 1839 року палата Общин відкинула петицію про На­родну хартію. Тоді прибічники «фізичної сили» поставили вимогу оголосити тривалий загальнодер­жавний страйк — «священний

місяць». Підготовка до страйку затяглася, а жорстокі репресивні за­ходи уряду Англії не дали розгорну­тися рухові масового протесту. Страйки стали локальними і нечис­ленними. Восени 1839 року у країні почалося економічне підне­сення, відтак зменшилося безробіт­тя. Підприємці отримали мож­ливість дещо підвищити заробітну платню. Чартистський рух пішов на спад, наприкінці вересня був роз­пущений Національний конвент. По всій країні прокотилася хвиля арештів і судів над чартистами.

Початок 1842 року позначився но­вою економічною кризою, що при­звело до погіршення становища ро­бітників. У травні 1842 року чар­тисти знову спробували внести на розгляд парламенту другу петицію про Народну хартію