ЕКОЛОГІЧНЕ МАРКУВАННЯ І СЕРТИФІКАІІІЯ

Під екологічним маркуванням слід розуміти один із видів екологічної декларації, яка характеризує вплив продукції або послуги на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу. Маркування може мати форму знака, графічного зображення на виробі або тарі, бути подане у вигляді тек-стового документа, технічного бюлетеня, рекламного оголошення тощо.

Головною метою екологічного маркування є виділення серед групи од-норідної продукції тієї продукції, яка на всіх стадіях життєвого циклу має менший вплив на навколишнє середовище, з присвоєнням їй відповідного знака.

Екологічний знак присвоюється продукції, якій властиві певні еко-логічні переваги серед аналогів групи однорідної продукції. Таке екологічне маркування є добровільним і може виконуватися громадськими чи приват-ними установами, а також мати національний, регіональний або корпора-тивний масштаб.

3гідно з міжнародним стандартом ISO 14020, екологічне маркування поділяється на три типи. Екологічне маркування знаком, що присвоюється за результатами сертифікації продукції третьою стороною, є маркуванням за типом І. Це маркування реалізується в межах відповідної програми замов-ника. Програма маркування за типом І вимагає, щоб замовник відповідав певним критеріям, які зумовлюють можливість маркування продукції пев-ним знаком. Маркування за типом ІІ ґрунтується на самодекларації відповідності продукції певним екологічним нормативам. При цьому про-дукція маркується особливим знаком. Маркування за типом ІІІ схоже з мар-куванням за типом І, однак пов’язане з певною інформацією про характе-ристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції.

Екологічне маркування функціонує на таких принципах:

1. Екологічні знаки та декларації повинні бути точними, доречними, достовірними, такими, що перевіряються.

Цей принцип визначає необхідність досягнення споживачами й поста-чальниками згоди щодо надання надійної інформації. Інформація має бути нетривіальною, декларувати характеристики екологічності, бути достатньо зрозумілою всім споживачам, незалежно від їхнього рівня еко-логічних знань.

2. Інформація щодо характеристик екологічності продукції та послуг, яка міститься в документації, що стосується маркування, має надаватися безпосередньо виробником, який застосував маркування.

3. Екологічне маркування та декларації повинні ґрунтуватися на системній методології, яка розглядає життєвий цикл продукції, оцінку екологічного ризику, забезпечення відтворюваності результатів досліджень.

4. Інформація, що використовується для екологічного маркування, має бути доступною для зацікавлених сторін.

5. Екологічне маркування та декларація мають враховувати характеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції.

6. Будь-які адміністративні вимоги щодо надання інформації з екологічно-го маркування повинні бути обмежені необхідністю лише оцінити відповідність застосовуваним критеріям чи стандартам з екологічного маркування. Це дає змогу вирівняти можливості малих і великих підприємств в одер-жанні достатньої інформації.

7. Процедури й критерії екологічного маркування не повинні створювати додаткових перешкод у торгівлі, дискримінацію в придбанні вітчизняних чи іноземних виробів та послуг.

Поиск по сайту: