Гарбаренко Олександр

Р е ф е р а т

на тему:

“Економічні погляди М.Драгоманова”

Виконав студент І курсу

101 групи ІМВ

Гарбаренко Олександр

Київ 2013

План

1. Умови, в яких формувалася і розвивалися економічні погляди

М.Драгоманова

2. Головні напрямки економічних поглядів М.Драгоманова

3. Вплив економічних ідей М.Драгоманова на українську науку

4.Висновки

Вступ

Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) — видатний український

мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик.

Європейсько відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов

значну частину свого життя, а саме 19 років, змушений був провести за

кордоном, у еміграції. На жаль, на батьківщині, розділеній могутнішими

державами, належного офіційного визнання його як інтелектуала,

прихильника і генератора ліберальних поглядів та ідей – годі було й

сподіватися. Та й не дивно: Російська імперія побоювалася вільнодумства.

І саме на чужині (у Швейцарії, Австро-Угорщині, Болгарії) з’явилися

з-під пера кращі праці Драгоманова – вже зрілого мислителя.

Будучи прихильником європейського позитивізму та раціоналізму, і беручи

щонайактивнішу участь в інтелектуальному процесі на еміграції,

М. П. Драгоманов невтомно досліджував та осмислював можливості

реформування та розбудови існуючих суспільств, їх розвиток в

соціальному, національному та економічному напрямах. Значне місце у

науково-публіцистичній діяльності М. Драгоманова займають економічні

проблеми, тому його сміло можна віднести до видатних українських

економічних теоретиків.

Умови, в яких формувалася і розвивалися економічні погляди

М.Драгоманова

Перш ніж безпосередньо розглядати особливості економічних поглядів

М.Драгоманова варто було б розглянути умови, в яких формувалися і

розвивалися економічні погляди М.Драгоманова.

У другій половині XIX ст. на території України відбувалися величезні

зрушення в економіці та соціальній структурі суспільства. Ліквідація

кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в

сільському господарстві. Тогочасна наукова думка й мала дати відповідь

не тільки на питання щодо перспектив загальноросійського розвитку, а й

щодо України, економічна ситуація котрої, як побачимо далі, у деяких

відношеннях (особливо щодо форм селянського землеволодіння) була іншою,

ніж у більшості російських губерній. Українські економісти робили

вагомий внесок у розвиток світової економічної думки, особливо

статистики та математичної школи.

Ліквідація феодально-кріпосницької системи та зародження капіталістичних

відносин сприяли активізації суспільно-політичного життя всіх верств

населення. Активізувала свою діяльність і українська національна

буржуазія та її ідеологи.

Інтереси буржуазії, що народжувалась, відображали, головним чином,

ліберали. Український ліберально-буржуазний рух як суспільна течія

сформувався після реформи 1861 p. Він був породжений тими самими

суспільно-економічними умовами, що й ліберально-буржуазний рух у Росії,

тому за своєю суттю не відрізнявся від нього. Проте напівколоніальне

становище України у складі Російської імперії зумовило деякі специфічні

овище України у складі Російської імперії зумовило деякі специфічні

риси, властиві цьому рухові. Зростаюча економічна могутність української

буржуазії і національні обмеження з боку царизму й російських панівних

класів робили її опозиційною до самодержавства.

Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інтелігенцією,

яка гуртується у так званих громадах — своєрідній організаційній формі

руху. Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві

та інших містах України.

Спочатку громади охоплювали широкі кола як ліберальної, так і

демократичної інтелігенції. У 70-х pp., із посиленням революційного

народницького руху в країні, значна частина революційне налаштованої

молоді, яка групувалась у громадах, включилась у революційну боротьбу

народників. Київська громада розкололась на «Стару громаду» і «Молоду

громаду».

Активними діячами «Старої громади» в Києві були В. Б. Антонович, М. П.

Драгоманов.

Для громадівців у цілому, властивим було поєднання ліберально-буржуазної

і дрібнобуржуазної ідеологій. Навіть така надзвичайно поміркована

діяльність громадівців викликала незадоволення реакційних кіл і уряду.

Громади було знов заборонено. Ганебним Емським указом 1876 p.

заборонялось друкування та ввезення з-за кордону книжок українською

мовою. Було закрито «Південно-Західний відділ географічного товариства»,

припинено видання «Киевского телеграфа». З цього часу відкриту

діяльність громадівців було повністю перенесено за кордон, де

організувалось українське видавництво і куди емігрував М. Драгоманов,

звільнений 1875 p. з Київського університету. У Женеві він розпочав

видання української збірки «Громада».

Соціально-економічні ідеї української ліберальної інтелігенції з часом

зазнали певної еволюції. Ті зміни, які відбувались у житті країни,

позначились і на світогляді буржуазії. У другій половині 70-х pp. у добу

загального революційного піднесення громадівці, незважаючи на заборони й

перешкоди, продовжували свою діяльність нелегально. До 1879 p. регулярно

проводилися збори, посилювалися зв'язки з революційними народниками.

Якщо члени «Молодої громади» брали безпосередню участь у революційній

боротьбі народників, то члени «Старої громади» обмежувалися лише

матеріальною допомогою революціонерам.

Українофіли, як і ліберали в цілому, сподівались, що революційна

боротьба народників примусить уряд до певних поступок, до реформ.

Частина громадівців великі надії покладала на дарування царем

конституції. Так, О. Кістяківський, виступаючи на одному із засідань

громади, доводив необхідність домагань політичних свобод, конституції.

«У 1861 p., — говорив він, — скасовано лише частину кріпосного права —

кріпосне право поміщиків над селянами... Але після скасування цього

кріпосного права лишилось недоторканним кріпосне право самодержця і його

агентів — чиновників над усім населенням землі руської... Саме це

кріпосне право і мусить бути скасоване. Воно може бути скасоване лише

конституцією». Запровадження конституції, на його думку, бажано досягти

гти

мирним шляхом, шляхом реформ.

Частина громадівців не поділяла оптимістичних сподівань Кістяківського й

вимагала іншого спрямування діяльності громади — боротьби за розвиток

української демократичної ідеї. Центральним програмним завданням

українофілів проголошувалося розв'язання «народно-національного, а не

соціального питання», під яким розумілося утворення національної

держави. Для здійснення цих прагнень громадівці вважали за можливе

зосередитися тільки на культурно-освітній діяльності, спрямованій на

розвиток національних почуттів.

Суспільно-політичній орієнтації громадівців найбільше імпонувало

земство. Вони навіть заявляли, що програма земців така сама, що й у

громадівців, лише без національного забарвлення.

З кінця 1879 p., тобто після арештів і заслань найбільш радикальної

частини громадівців, у роки жорстокої політичної реакції українофіли не

тільки зрікаються політики, а й намагаються примирити українство з

урядом, довести свою непричетність до соціально-революційного руху. П.

Житецький у записці до урядових кіл підкреслював мирний напрям

українофільства, заявляв, що воно не виходить із «мирного кола ідей» та

відмежовувався від радикальних поглядів, проголошуваних М. Драгомановим

у закордонних виданнях. Згодом погляди громадівців і М. Драгоманова

повністю розходяться, що в середині 80-х pp. призводить до остаточного

розриву між ними.

Отже, громадівський рух в Україні створював свого роду національний

грунт, на якому розвивалася ліберальна суспільно-економічна думка.

Головні напрямки економічних поглядів М.Драгоманова

Народився М.Драгоманов у збіднілій дворянській сім'ї в м. Гадячі на

Полтавщині. Закінчив історико-філологічний факультет Київського

університету. У 1864 — 1875 p. був приват-доцентом цього університету. У

період посилення політичної реакції в Росії М. Драгоманова як політичне

«неблагонадійного» було звільнено з посади викладача. 1876 p. він виїхав

за кордон, до Відня, потім — до Женеви, де видавав збірник, а згодом

журнал «Громада». 1889 p. він став професором Софійського університету.

М. Драгоманов посідав визначне місце в громадсько-політичному та

науковому житті України. Він був активним учасником і одним із

фундаторів «Старої громади», брав активну участь в організації

«недільних шкіл». У своїх наукових працях, які друкувалися багатьма

європейськими мовами, М. Драгоманов опрацьовує питання історії,

літератури, філософії, релігії, фольклору. У численних публіцистичних

творах він викриває антинародну суть самодержавства, характеризуючи його

як перешкоду на шляху прогресивного суспільного розвитку. Він закликає

до об'єднання всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства. «Цей

ворог, — писав М. Драгоманов, — може бути переможений лише спільними

зусиллями всіх народів Росії, які й повинні для цього організуватися як

всередині себе, так і між собою». М. Драгоманов — прихильник об'єднання

всіх слов'янських народів на демократичних засадах.

Величезні заслуги М. Драгоманова в розвитку української національної

ідеї. Він палкий прихильник возз'єднання українських земель, розвитку

ідеї. Він палкий прихильник возз'єднання українських земель, розвитку

національної культури, виступає проти насильницької русифікації, за

право українського народу користуватись рідною мовою.

Водночас М. Драгоманов гостро засуджував реакційні консервативні

напрямки в українському суспільному русі, з обуренням виступав проти

аполітичності українофілів, доводячи цілковиту абсурдність їхніх

намагань відокремити культуру від політики. На відміну від більшості

громадівців, він не ігнорував соціальних проблем у національних рухах,

підкреслював, що саме соціальними ідеями вимірюється сила різних

«національних напрямів».

Громадсько-політичну програму М. Драгоманова найбільш повно викладено

ним у «Передньому слові» до першого числа збірки «Громада». Він

спирається на ідеї дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами

«громадівства», федералізму й анархізму. М. Драгоманов так і писав, що

за кінцеву мету він бере «цілковите безначальство і цілковите

громадство».

Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Драгоманова займають

економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним

відносинам. Реформу 1861 р. М. Драгоманов розглядав як позитивний акт,

вельми корисний для суспільства. Але водночас він підкреслював її

антинародну спрямованість, зазначав, що реформа була проведена в

інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали

лише особисту волю без землі. Реформа, писав він, не тільки не дала

селянам землі, «а й відібрала ту, яка в них була». Це призвело до

погіршання становища селянства, оскільки до феодальних форм

експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні її

форми. Селяни, позбавлені землі, мусили «йти в найми», писав М.

Драгоманов.

Причину тяжкого економічного становища селянства М. Драгоманов вбачав у

суспільно-політичних відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою

причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян. Пияцтво, писав він,

«головним чином є наслідок тих причин, які зумовлюють горе, злість і

т.п.».

На відміну від народників, М. Драгоманов не лише не заперечував

капіталістичного розвитку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей

шлях. Він правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку

продуктивних сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні

сторони капіталізму, такі як кризи, безробіття, що вже почали виявлятися

в Росії. Для критичного аналізу капіталістичного виробництва М.

Драгоманов намагається використати політичну економію. Високо оціюючи

фундаментальні праці з політичної економії західних економістів, він

підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розвитку в країні

економічної думки.

Саме відсутність економічної літератури, зазначав він, негативно

позначається на інтелектуальному розвитку молоді. Проте першочерговим

завданням він вважав не переклад Мілля, Маркса, Лассаля, а створення

популярного курсу політичної економії, зрозумілого для трудящих мас.

Приділяючи велику увагу тяжкому становищу робітничого класу за умов

капіталізму, М. Драгоманов пропонує заходи для його поліпшення. Це,

капіталізму, М. Драгоманов пропонує заходи для його поліпшення. Це,

передусім, «освіта та спільність між бідними людьми, між робітниками».

Крім того, писав він, необхідно домагатися підвищення заробітної плати,

поліпшення умов праці тощо.

Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив

у знищенні приватної власності.

Майбутнє суспільство М. Драгоманов зв'язував із соціалізмом

(громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм, ладом. Під

соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики,

заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й

результати сільськогосподарського виробництва — сільським громадам.

Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте,

і можливості революційних виступів, «без яких інколи не можна обійтись».

Водночас М. Драгоманов, який був обізнаний із працями К. Маркса і Ф.

Енгельса, заперечував марксистську теорію класової боротьби, теорію

соціалістичної революції, диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього

був справою далекого майбутнього. На його думку, першочергове завдання

соціалістів (а себе М. Драгоманов називав соціалістом, громадівцем)

полягає в завоюванні політичних свобод і вже на цьому грунті —

здійсненні соціально-економічних реформ.

Можна з упевненістю сказати, що М. Драгоманов у розумінні питань

суспільного розвитку був більшим реалістом, ніж деякі його пізніші

критики.

Оцінюючи суспільно-економічні погляди М. Драгоманова в цілому, слід

зазначити, що він був ідеологом дрібної буржуазії, але, як реформіст,

змикався з буржуазним лібералізмом.

Вплив економічних ідей М.Драгоманова

на українську науку

Фундатори Української Академії наук Володимир Вернадський, Агатангел

Кримський та Михайло Туган-Барановський значною мірою сприяли поширенню

ідей Драгоманова в Україні.

З-поміж міркувань Туган-Барановського варто особливо відзначити думку

про здатність науки розв’язувати соціальні проблеми (стаття “Вплив ідей

політичної економії на природознавство та філософію”).

Водночас суттєвим було обгрунтування важливої ролі приватної власності у

системі економічних відносин. Позиція Туган-Барановського в цьому

питанні вирізнялась від різного виду соціалістичних підходів. “Сучасне

людство, - писав він, - не може обійтися без цього стимулу господарської

енергії... Тому припинення дії приватногосподарської системи було б

рівнозначне економічному, культурному і взагалі соціальному занепадові”.

М.Туган-Барановський спробував проаналізувати проблему вагомості ролі

особистості в політекономічному контексті. “Правда, - говорить він, - що

інтереси різних суспільних класів різні, і, стоячи на точці зору кожного

з цих суспільних інтересів, доводиться висувати на перший план різні

завдання теоретичного дослідження. Але є можливість піднестися над цією

відмінністю інтересів, знайти таку точку зору, з якої практичні висновки

науки повинні бути обов’язкові для всіх суспільних груп, незалежно від

їх приватних інтересів”. Таким визначальним принципом учений вважав

ипом учений вважав

людську особистість. “Центральною ідеєю сучасної свідомості, -

стверджував він, - є сформульована Кантом ідея верховної цінності і, як

висновок звідси, рівноцінності людської особистості. Усяка особистість є

верховна мета у собі, через що всі люди рівні, як носії святині людської

особистості. Це і визначає верховний практичний інтерес, з точки зору

якого може бути побудована єдина політична економія: інтерес не

робітника, капіталіста або землевласника, а людини взагалі, незалежно

від приналежності її до того чи іншого класу”.

Знайомство відомого громадського діяча О.Терлецького з М. Драгомановим

не могло не позначитися на світогляді цього вченого. Він виступає як

революційний демократ і саме з цих позицій висвітлює найзлободенніші

проблеми Галичини. Найголовнішим питанням, яке потребувало вирішення,

було аграрне. І не випадково О. Терлецький підкреслює необхідність

звернути увагу саме на нього. Він критикує тих економістів, які причину

тяжкого становища селянства вбачали в його особистих вадах (пияцтві,

лінощах тощо) і пропонували рецепти морального виховання народу. О.

Терлецький у статті «Лихва на Буковині» (1878) пише, що саме економічні

злидні штовхають людей до морального та духовного занепаду.

Еволюцію світогляду І.Франка можна визначити як перехід від захоплення

ідеями Драгоманова до сприйняття ідей марксизму, а згодом їх критичного

осмислення і заперечення, особливо методів їх реалізації.

Отже, як бачимо, діяльність в економічній теорії М.Драгоманова знайшла

своє відлуння у багатьох прогресивних особистостях як України, так і

світу.

Висновки

Плідна й багатогранна діяльність М. Драгоманова залишається взірцем

служіння (в його ж таки розумінні) української нації. А сам він належить

до грона тих, хто став сіллю землі української.

Наукові дослідження цього видатного українського історика,

літературознавця, фольклориста, економіста й філософа не лише стали

надбанням тогочасного літературознавства, а й дали поштовх подальшому

розвитку української суспільно-політичної думки. Його ідеї, як уже

зазначалося, виявилися прийнятнішими на галицькому грунті, хоч зазнали

їхнього впливу і діячі Наддніпрянщини, яким у роки

національно-демократичної революції довелося розбудовувати державу.

Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Драгоманова займають

економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним

відносинам. Реформу 1861 р. М. Драгоманов розглядав як позитивний акт,вельми корисний для суспільства. Але водночас він підкреслював її

антинародну спрямованість, зазначав, що реформа була проведена в

інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали

лише особисту волю без землі.

Причину тяжкого економічного становища селянства М. Драгоманов убачав у

суспільно-політичних відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою

причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян. Пияцтво, писав він,

«головним чином є наслідок тих причин, які зумовлюють горе, злість і

т.п.».

На відміну від народників, М. Драгоманов не лише не заперечував ідею народникі.

М. Драгоманов не заперечував капіталістичного розвитку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний прогрес.

Бачив він і негативні сторони капіталізму, такі як кризи, безробіття, що

вже почали виявлятися в Росії.

Для критичного аналізу капіталістичного виробництва М. Драгоманов

намагається використати політичну економію. Високо оцінюючи

фундаментальні праці з політичної економії західних економістів, він

підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розвитку в країні

економічної думки.

Використана література:

1. Грушевський М. “На порозі нової України”. - К., 1991.

2. Дорошенко Д. “Спогади про давнє минуле”. – Вінніпег,1948.

3. Драгоманов М. Вибране.- К.,1991.

4. Драгоманов М. Переднє слово до «Громади» // Громада. Українська

збірка. — Женева, 1878—№1.—С.50.

5. Кистяковский Б. “Вехи”. В защиту права., 1909.

6. Франко І. Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова. – К., Наук.

думка, 1986. – Т. 45. – С. 428.

Поиск по сайту: