СуддяСташків Р.Б

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-34/1972-2012 18.04.12

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення 904 000 грн.

СуддяСташків Р.Б.

Представники від позивача -ОСОБА_2 (представник за довіреністю);від відповідача:ОСОБА_3 (представник за довіреністю);ОСОБА_4 (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»(далі -позивач або Товариство) звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»(далі -відповідач або Банк) про стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі пункту 1.3 Кредитного договору позивачем було сплачено Банку комісійну винагороду в загальній сумі 1 300 000 грн., виходячи із розміру 0,2% від суми ліміту кредитної лінії (650 000 000 грн.). Вказані кошти були перераховані позивачем згідно з встановленим графіком сплати протягом квітня -серпня 2008 року. Водночас 26 лютого 2006 року між сторонами було укладено договір про внесення змін № 20-0352/2-1 до Кредитного договору, відповідно до якого ліміт кредитної лінії було зменшено до 170 000 000 грн. Пізніше, 18 березня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про внесення змін № 20-0685/2-1 до Кредитного договору, згідно з яким ліміт кредитної лінії було збільшено до 198 000 000 грн.

Враховуючи зазначені обставини, на думку позивача, у зв'язку із внесеними змінами, на підставі пункту 3.1 Кредитного договору комісійна винагорода банку за надання кредиту позичальнику склала 396 000 грн., замість сплачених 1 300 000 грн.

Ухвалою суду від 20.02.2012 порушено провадження у даній справі, розгляд справи було призначено на 14.03.2012.

Ухвалою суду від 14.03.2012 розгляд справи, у зв'язку із неявкою представника відповідача, було відкладено на 02.04.2012.

У судовому засіданні 02.04.2012 відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення по суті справи № 5011-35/4038/2012 за позовом Банка до Товариства про тлумачення змісту Кредитного договору та договорів про внесення змін до кредитного договору від 26.02.2009 та від 18.03.2011.

Заслухавши думки представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даного клопотання, зважаючи на можливість розгляду даної справи до вирішення Господарським судом м. Києва справи № 5011-35/4038/2012.

Сторони також клопотали перед судом, щоб суд при вирішенні спору по суті здійснив тлумачення умов Кредитного договору та договорів про внесення змін до кредитного договору від 26.02.2009 та від 18.03.2011, які стосуються комісії.

У судовому засіданні, призначеному на 02.04.2012, оголошувалась перерва до 18.04.2012.

У судовому засідання 18.04.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Представником позивача у судових засіданнях позовні вимоги були підтримані.

Відповідач у відзиві, а його представники у судових засіданнях позов не визнали з підстав його необґрунтованості. Відповідач зазначив, що кошти на оплату комісії ним були отримані на підставі домовленості сторін, викладеної у Кредитному договорі, а при внесенні змін до умов останнього, зокрема при зменшені розміру кредитної лінії, сторонами не було узгоджено, що у зв'язку із цим якась сума комісійної винагороди підлягає поверненню. Представники відповідача також зазначили, що передбачена у пункті 3.1 Кредитного договору комісія була встановлена Банком за право на отримання коштів у межах встановленої кредитної лінії. До моменту зменшення ліміту кредитної лінії позивач мав право на отримання кредитів у межах 650 000 000 грн.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких залучені до матеріалів справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2008 року між Банком та Товариством (Позичальник) було укладено Кредитний договір, відповідно до пункту 2.1 якого Банк зобов'язувався надати Позичальнику (Товариству) кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 650 000 000 грн. (ліміт кредитної лінії), або в доларах США, євро у сумах, еквівалент яких не може перевищувати 650 000 000 грн. за курсом, встановленим Національним банком України в день надання коштів, на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

Цим же пунктом Кредитного договору сторони встановили, що остаточне повернення Позичальнику отриманих сум кредиту та одночасне зменшення максимального обсягу кредитної лінії здійснюється за наступним графіком:

- з 20 лютого 2011 року ліміт встановлюється в сумі 450 000 000 грн.;

- з 20 березня 2011 року ліміт встановлюється в сумі 250 000 000 грн.;

- з 28 квітня 2011 року ліміт встановлюється в сумі 0 грн.

Датою остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту є 28 квітня 2011 року (пункт 2.2 Кредитного договору).

Абзацом шостим пункту 1.3 вказаного Кредитного договору сторони передбачили, що за надання кредиту позичальнику встановлюється комісійна винагорода в розмірі 0,2% від суми кредиту, передбаченої пунктом 2.1 цього Договору (далі комісійна винагорода за надання кредиту). Протягом двох банківських днів з дня підписання цього Договору позичальник сплачує Банку комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 50 000 грн. (без ПДВ) на рахунок №3600833110066/980, відкритий в Банку. Надалі комісійна винагорода за надання кредиту сплачується на рахунок №3578330110066/980, відкритий в Банку, згідно графіку:

- 210 000 грн. - не пізніше 15.05.2008 року;

- 260 000 грн. - не пізніше 30.05.2008 року;

- 260 000 грн. - не пізніше 30.06.2008 року;

- 260 000 грн. - не пізніше 30.07.2008 року;

- 260 000 грн. - не пізніше 29.08.2008 року.

Позивач на виконання вказаного положення Кредитного договору перерахував на рахунки Банку комісійну винагороду наступними платежами (за наступними платіжними документами):

- за платіжним дорученням №38144 від 30 квітня 2008 року - 50 000 грн.;

- за платіжним дорученням №42427 від 15 травня 2008 року - 210 000 грн.;

- за платіжним дорученням №47945 від 30 травня 2008 року - 260 000 грн.;

- за платіжним дорученням №59027 від 27 червня 2008 року - 260 000 грн.;

- за платіжним дорученням №72179 від 30 липня 2008 року - 260 000 грн.;

- за платіжним дорученням №85620 від 29 серпня 2008 року - 260 000 грн.

26 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про внесення змін № 20-0352/2-1 до Кредитного договору, відповідно до якого ліміт кредитної лінії було зменшено до 170 000 000 грн., а 18 березня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про внесення змін № 20-0685/2-1 до Кредитного договору, згідно з яким ліміт кредитної лінії було збільшено до 198 000 000 грн.

Зважаючи на те, що остаточний ліміт кредитної ліні за Кредитним договором (у редакції пункту 2.1 Кредитного договору, викладеній у договорі про внесення змін № 20-0685/2-1 від 18.03.2011) склав 198 000 000 грн., позивач вважає, що сума комісійної винагороди сплачена Банку повинна бути перерахована виходячи із остаточного розміру ліміту кредитної лінії, а різниця між сплаченою сумою такої комісійної винагороди підлягає поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.

Отже, спір у даній справі виник внаслідок різного тлумачення сторонами змісту пункту 3.1 Кредитного договору та визначення у зв'язку із цим розміру комісійної винагороди, що підлягала сплаті Банку за Кредитним договором.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 637 ЦК України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи із даної норми кредитний договір за своєю правовою природою є відплатним та консенсуальним договором. Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами.

Пунктами 1.7, 1.9 Кредитного договору сторони визначили, що в цьому Договорі під терміном «кредитна лінія»розуміється форма кредиту, за якою протягом встановленого терміну, позичальник (Товариство) має право повністю або частково отримувати кредит в межах максимально дозволеної банком суми (ліміту кредитної лінії), а під терміном «ліміт кредитної лінії»- максимальний рівень заборгованості позичальника за кредитом у всіх видах валют, який виник внаслідок видачі кредиту та не повинен перевищуватися позичальником.

У Кредитному договорі передбачено, що кредит надається Банком Товариству шляхом оплати в межах сум та відповідно до термінів, визначених пунктом 2.1 цього Договору, розрахункових документів (платіжних доручень) відповідача безпосередньо з позичкових рахунків, зазначених у цьому пункті, відповідно до цільового призначення кредиту (для будівництва, облаштування, комплектації та обслуговування торгівельних об'єктів, поповнення обігових коштів та інші виробничі потреби (абзац 1 пункту 3.1, пункт 2.3 Кредитного договору).

Відповідно до пункту 4.1.1 Кредитного договору Банк зобов'язувався з урахуванням умов, встановлених положеннями цього договору, видавати кредит у безготівковому порядку шляхом оплати розрахункових документів позичальника, або шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника виключно з дати набрання чинності іпотечними договорами, передбаченими пунктом 3.8 цього Договору, що є забезпеченням виконання позивальником зобов'язань за цим Договором.

Таким чином, після укладення Кредитного договору позичальник користувався правом на отримування кредиту в межах максимально встановленої банком суму -650 000 000 грн.

При укладені 26 лютого 2009 року договору про внесення змін № 20-0352/2-1 до Кредитного договору, сторони зменшили ліміт кредитної лінії до 170 000 000 грн., та у зв'язку із цим змінили графік зменшення максимального обсягу кредитної лінії. Інші умови Кредитного договору (в т.ч. і пункт 3.1, у якому, зокрема, були передбачені конкретні суми комісійної винагороди) залишили без змін. А при укладенні 18 березня 2011 року договору про внесення змін № 20-0685/2-1 до Кредитного договору, сторони збільшили ліміт кредитної лінії до 198 000 000 грн., змінили у зв'язку із цим графік зменшення максимального обсягу кредитної лінії, а також пункт 3.1 Кредитного договору виклали у новій редакції, відповідно до якої прибрали абзац шостий, який регулював розмір та порядок сплати комісійної винагороди.

Умови Кредитного договору передбачали визначення розміру комісії виходячи не із конкретних сум виданих кредитів, а виходячи із максимального розміру кредитної лінії.

Враховуючи вищезазначене, з'ясувавши зміст Кредитного договору, договорів про внесення змін до нього № 20-0352/2-1 від 26.02.2009 та № 20-0685/2-1 від 18.03.2011 за правилами визначеними в статті 213 ЦК України, зважаючи на загальноприйняте у банківській сфері відносин значення терміну «комісійна винагорода», виходячи із системного аналізу змісту Кредитного договору, намірів сторін, звичаїв ділового обороту, подальшої поведінки сторін, суд дійшов висновку, що під комісійною винагородою передбаченою у пункті 3.1 Кредитного договору розуміється сума, що стягується Банком з Товариства за право на отримання коштів у Банку в межах встановленої кредитної лінії протягом часу дії Кредитного договору. При цьому, відповідач повинен був надавати кошти в межах встановленої кредитної лінії у відповідності з умовами визначеними Кредитним договором.

Як убачається з матеріалів справи, у період дії Кредитного договору і, відповідно, його пункту 1.3 у первісній редакції, тобто протягом строку з 29.10.2008 до 26.02.2009 року, позивач мав право на отримання кредитних коштів у межах встановленого ліміту у сумі 650 000 000 грн. Відповідач, відповідно до умов Кредитного договору, зобов'язаний був у зазначений період надавати кредит шляхом оплати розрахункових документів (платіжних доручень) позивача в межах 650 000 000 грн. Тому комісійна винагорода підлягала сплаті та була сплачена саме виходячи із зазначеного розміру ліміту кредитної лінії.

Судом враховано, що при зміні ліміту кредитної лінії сторонами не було узгоджено, що у зв'язку із такою зміною комісійна винагорода банку підлягає перерахуванню. При цьому, при викладенні у новій редакції пункту 3.1 Кредитного договору сторони не вказували в ньому про комісійну винагороду, позаяк вказана винагорода була сплачена позивачем у повному обсязі та не підлягала додатковому врегулюванні.

При укладенні договорів про внесення змін до Кредитного договору № 20-0352/2-1 від 26.02.2009 та № 20-0685/2-1 від 18.03.2011, позивач мав право, враховуючи свободу договору (положення статей 6, 627 ЦК України), передбачити в них умову, згідно з якої розмір комісійної винагороди підлягав перерахуванню, або відмовитись від зменшення розміру кредитної лінії.

Зі змісту цих договорів вбачається, що в них не закріплена умова про перерахування розміру комісійної винагороди.

Посилання позивача на ту обставину, що зменшення розміру кредитної лінії за Кредитним договором відбувалося за ініціативою Банку через фінансові труднощі (введення тимчасової адміністрації, здійснення дій, направлених на фінансове оздоровлення, зменшення обігу кредитних ресурсів тощо), суд не бере до уваги, оскільки дана обставина не стосується предмету спору, та не спростовує попередні висновки суду.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Позивачем не доведено належними засобами доказування свої позовні вимоги.

Відтак, позовні вимоги не можуть вважатися законними та обґрунтованими, і тому не підлягають задоволенню.

Судовий збір, сплачений у зв'язку із розглядом даної справи, відповідно до статті 49 ГПК України, покладається на позивача, і не підлягає відшкодуванню.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Поиск по сайту: