Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на дань задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.

Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.

1. Дана стаття конкретизує і розвиває положення статті 224 цього Кодексу. Безумовно, визначення складу та розміру збитків - справа складніша, ніж просто стягнення неустойки (штрафу, пені). Адже для цього необхідно виконати певні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які беззастережно підтверджували б їх реальний розмір на визначену дату. При цьому слід мати на увазі, що склад збитків, порядок їх розрахунку і доказування залежать не від характеру (виду) правопорушення, а від характеру ситуації, яка виникла у потерпілого суб'єкта у зв'язку з правопорушенням.

Однак незалежно від того, чи виникли всі види збитків чи лише деякі з них, розрахунок їх розміру необхідно проводити по кожному виду окремо, а отримані результати підсумувати.

Для того, щоб до складу збитків була включена вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, згідно з частиною 1 статті 225, необхідно дотримуватися загального правила: вартість такого майна мас бути визначена відповідно до вимог законодавства.

Слід підкреслити, що чинне законодавство містить багато таких вимог. Так, зокрема, пунктом 2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. [232], передбачено: розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за їх балансовою (з вирахуванням амортизаційних відрахувань) вартістю, але не нижче 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Мінстат, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору. Чимало таких вимог (правил) передбачено Повітряним кодексом України, Статутом залізниць України та низкою інших нормативних актів.

Що ж стосується включення до складу збитків зроблених управненою стороною витрат, то слід мати на увазі, що коментована стаття встановлює не вичерпний, а лише приблизний їх перелік. Крім названих, до них можуть бути включені, наприклад, витрати з доставки продукції прискореним способом (літаком замість залізниці), додаткові витрати з метою мінімізації збитків шляхом форсування виробництва після простою (доплати до середнього заробітку при переведенні працівників на час простою на іншу, менш оплачувану, роботу), провізна плата, яку стягнуто перевізником за втрачений вантаж тощо. Ці додаткові витрата підлягають відшкодуванню на загальних підставах. Але при включенні їх до складу збитків треба враховувати, як мінімум, таке. По-перше, відшкодуванню підлягають фактично понесені додаткові витрати, а не ті, які потерпіла сторона має ще зазнати у майбутньому у відповідності із законом чи договором. По-друге, відшкодуванню підлягають не будь-які витрати потерпілого суб'єкта господарювання, а лише ті, які були зроблені ним в розрахунку на прийняття належного виконання за договором (витрати з оренди складу, проценти за кредит, взятий посередником для попередньої оплати продукції, що не була поставлена) або з метою запобігання збиткам чи їх зменшення. По-третє, якщо додаткові витрати були спрямовані на запобігання збиткам чи їх зменшення, то витрати на реалізацію цих заходів не повинні перевищувати самих збитків. У протилежному разі дані витрати підлягають відшкодуванню лише у межах понесених збитків.

Важливою складовою збитків є неодержаний прибуток (втрачена вигода). Такі збитки мають місце, як правило, при зменшенні обсягів виробництва або реалізації продукції (робіт, послуг), вимушеній зміні їх асортименту або погіршенні їх якості внаслідок правопорушення, допущеного іншим учасником господарських відносин.

Неодвржаний прибуток (втрачена вигода) - це розрахункова величина втрати Очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якаю інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

За характером прояву неодержаний прибуток (втрачена вигода) буває двох видів. Це,, з одного боку - пряма, безпосередня втрата прибутку (доходу) за кожною одиницею продукції (робіт, послуг) в результаті зменшення обсягу їх виробництва чи реалізації або вимушеної зміни асортименту. З іншого - це опосередкована втрата прибутку (доходу) через збільшення постійних витрат у собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) внаслідок зменшення обсягу їх виробництва або асортиментних зрушень (для торгових підприємств - це відповідне збільшення фактичних витрат обігу). Поняття постійних, а також перемінних витрат наведено у пункті 16 Положення (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Мінфіну України від 31 грудня 1999 р. [224].

Віднесення тих чи інших витрат до постійних, а також визначення самої суми постійних витрат у собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) здійснюється у відповідності з діючими у галузях положеннями (інструкціями) з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). На необхідність включення до складу збитків двох зазначених вище видів неодержаного прибутку (втраченої вигоди) вказують, зокрема, роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від ЗО березня 1995 р. № 02-5/218 [121].

До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, котра допустила господарське правопорушення, коментована стаття включає також матеріальну компенсацію моральної шкоди. Під шкодою у праві прийнято розуміти будь-яке зменшення блага, що охороняється законом. Воно може бути майновим або немайновим. Відповідно, і шкода, що завдається, може бути майновою і моральною (немайновою).

Необхідно відразу зробити застереження: коментована стаття не дає визначення моральної шкоди. Воно міститься у правових нормах низки спеціальних законів, зокрема, у статті 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права" [56], статті 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування" [438], статтях 1, 33, 34 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" [293] тощо. Проте слід мати на увазі, що норми цих законів встановлюють різні критерії вказаного поняття, а отже, не дають однозначного трактування. Разом з тим вони не містять вичерпного переліку обставин, за наявності яких учасники господарських відносин могли б вважати, що їм заподіяно моральну шкоду.

Більш послідовною у цьому питанні є судова практика, яка у відповідності з пунктом 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 [122] моральною визнає шкоду, заподіяну організації порушенням її законних немайнових прав. Іншими словами, моральну шкоду судова практика завжди пов'язує з порушенням немайнових прав. До найбільш типових (характерних) випадків заподіяння моральної шкоди вона відносить поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать її ділову репутацію чи завдають шкоди її інтересам (ст. 49 Закону України "Про інформацію" [299]), а також порушення авторського права і суміжних прав (п. З ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

При вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди треба враховувати таке. На відміну від права на відшкодування матеріальних збитків, право на відшкодування моральної шкоди є обмеженим. Тому згідно з частиною 1 даної статті вимагати відшкодування такої шкоди можна лише у тому випадку, коли вказане прямо передбачено законом. При цьому відшкодування повинно здійснюватись у грошовій або іншій матеріальній формі, тобто у формі матеріальної компенсації. Якщо ж учасник відносин у сфері господарювання своїми діями (бездіяльністю) заподіяв як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то слід виходити з того, що відшкодування майнової шкоди не звільняє такого учасника від обов'язку відшкодувати моральну шкоду. Оскільки остання є самостійним видом шкоди, то, безумовно, обсяг матеріальної компенсації не повинен ставитися у залежність від заподіяної правопорушником майнової шкоди (збитків). При визначенні розміру компенсації моральної шкоди слід брати до уваги характер діяння особи, яка її заподіяла, а також ті негативні наслідки, що виникли через порушення майнових прав позивача (п. 6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р.).

Ні верхньої, ні нижньої межі відшкодування моральної шкоди коментована стаття не встановлює. Проте господарські суди виходять з того, що за всіх обставин розмір такого відшкодування не може бути меншим п'яти мінімальних розмірів заробітної плати (п. 6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р.). Оскільки інші строки позовної давності цим Кодексом не встановлені, то є достатні підстави вважати, що до вимог про відшкодування як матеріальної, так і матеріальної компенсації моральної шкоди повинні застосовуватись строки давності, передбачені статтями 256 і 257 Цивільного кодексу України (за винятками, встановленими ст. 268 ЦК).

2. За загальним правилом збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі за всіма їх видами. Тому обмеження відповідальності, передбачене частиною 2 даної статті, є винятком з принципу їх повного відшкодування. Проте вона не містить вказівок ні щодо того, у яких конкретно господарських зобов'язаннях розмір відповідальності у формі відшкодування збитків обмежується, ні тих способів, якими має реалізуватись зазначене обмеження. У ній передбачена лише можливість такого обмеження відповідними законами, що регулюють ті чи інші господарські правовідносини.

Чинне законодавство передбачає реалізацію вказаних обмежень такими способами:

1) відшкодування збитків обмежується межами вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна. Це означає, що потерпілому суб'єкту господарювання не відшкодовуються у зв'язку з порушенням зобов'язання як додаткові витрати, понесені ним, так і неодержаний прибуток (втрачена вигода). Зокрема, таку відповідальність несуть практично всі перевізники у випадках втрати, нестачі і пошкодження ними вантажу (див., наприклад, ст. 314 ГК України), підприємства поштового зв'язку (див.: п. 5 Правил виплати відшкодування операторами поштового зв'язку збитків, завданих унаслідок ненадання чи неналежного надання послуг з пересилання міжнародних поштових відправлень від 18 березня 2003 р. [251]);

2) відшкодування збитків обмежується межами позитивної шкоди (прямих збитків). У цьому разі потерпілому суб'єкту не відшкодовується неодержаний прибуток (втрачена вигода). Відповідальність у таких межах несуть, наприклад, проектно-конструкторські, а також підрядні організації за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво, оскільки дія положень Закону України "Про майнову відповідальність за порушення умов договору (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів" [319], які передбачають повну відповідальність сторін, вже чотири роки підряд зупиняється (див., наприклад, п. 25 ст. 63 Закону "Про Державний бюджет України на 2003 р." [101], п. 23 ст. 80 Закону "Про Державний бюджет України на 2004 р." [102]);

3) відшкодування збитків обмежується іншими шляхами. Так, у статті 352 Кодексу торгового мореплавства України вказується, що відповідальність судновласника за своїми зобов'язаннями обмежується щодо будь-яких інших вимог (крім вимог, викликаних втратою життя або ушкодженням здоров'я) для судна місткістю не більше 500 одиниць - 167000 розрахункових одиниць. До зазначеної суми додається така сума на кожну одиницю: від 501 до 3000 одиниць - 167 розрахункових одиниць тощо.

У даному пункті йдеться про можливість обмеження відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань тільки щодо окремих їх видів. З цього, на наш погляд, випливає такий висновок: на відміну від цивільних, у господарських зобов'язаннях обмеження відповідальності не може відбутися внаслідок згоди сторін.

3. Розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення, доводиться потерпілим суб'єктом господарювання. Пункт 3 статті 225 встановлює загальне правило, згідно з яким такі збитки повинні визначатись з урахуванням тих цін, що існували за місцем виконання зобов'язання на день добровільного задоволення боржником вимог сторони, яка зазнала збитків, а в разі його відмови від добровільного відшкодування - за цінами, що існували на день пред'явлення позову, якщо інше не передбачено законом або договором. Ціна (тариф) - це форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (ст. 189 ГК України). При цьому слід мати на увазі, що вони можуть використовувати у господарській діяльності різні ціни: вільні і державні. Перші - це ті, що визначаються суб'єктами господарювання самостійно, за згодою сторін на всі види продукції (робіт, послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни). Для розрахунку збитків у таких випадках можуть бути застосовані ціни, вказані у договорах, прайс-листах та надані офіційно статистичними органами на запити суб'єктів господарювання. Другі - ті, що встановлюються державою. Переліки продукції, послуг, на які встановлюються державні ціни, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Державне регулювання названих цін здійснюється різними шляхами, а саме: встановленням граничних рівнів цін, фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів торговельних надбавок, запровадженням обов'язкового декларування зміни цін тощо.

4. Із загального правила, встановленого частиною 3 статті 225, зроблено один виняток, а саме: суду надається право, виходячи з конкретних обставин, задовольнити вимогу про визначення розміру збитків з урахуванням ціни, що існувала на день винесення рішення суду (ч. 4 ст. 225 Кодексу). Це можливо, наприклад, тоді, коли ціна на продукцію (роботи, послуги) на день пред'явлення позову істотно відрізняється від ціни на день винесення рішення суду у бік зменшення чи збільшення. Тому клопотання про застосування такої ціни може бути заявлено до суду і позивачем, і відповідачем.

5. За взаємною згодою сторони господарського зобов'язання вправі встановити ще до виникнення збитків (наприклад, на стадії укладення договору чи у період його дії) заздалегідь погоджений порядок визначення їх розміру. Коментована стаття передбачає встановлення наперед погодженого розміру збитків у формі:

1) твердої суми, що підлягає відшкодуванню (наприклад, за порушення строку поставки обладнання в сумі 15 000 грн.);

2) відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання (наприклад, за годину простого цеху чи підприємства, за одиницю недоотриманої продукції, за поставку одиниці товару неналежної якості тощо). Так, сторони можуть передбачити у договорі, що у разі простою цеху протягом 4 годин через недопоставку сировини постачальник сплачує споживачу збитки в розмірі 4000 грн.

Тверді суми і відсоткові ставки можуть розроблятись як на базі даних попередніх спорів, так і шляхом прогнозування наслідків порушень умов договорів з урахуванням особливостей виробництва у галузі чи на окремому підприємстві. Вибір такого варіанта визначення розміру відшкодування збитків має ряд суттєвих переваг, і перш за все тому, що потерпілий суб'єкт господарювання, вказавши у договорі їх розмір у твердій сумі, звільняється від обов'язку доказувати дійсний розмір своїх збитків. Проте такий варіант не повинен застосовуватись для обмеження відповідальності сторін у тих випадках, коли розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. Так, закон забороняє сторонам включати у договір умову про відмову від стягнення неодержаного прибутку (втраченої вигоди) тоді, коли його стягнення передбачено законом для даного виду зобов'язань. Саме це, з нашої точки зору, і має на увазі частина 5 даної статті.

6. На сьогодні, крім Господарського кодексу України, існує понад 40 законів, які містять положення про необхідність відшкодування збитків у сфері господарювання. Проте загальноприйнятної методики їх підрахунку і доказування не існує. Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів, розроблена за активної участі співробітників Інституту економіко-правових досліджень НАН України і схвалена Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи 21 грудня 1990 р., явно застаріла, оскільки була розрахована на планову систему господарювання. Тому більш логічно було б не надавати Кабінету Міністрів України право лише затверджувати відповідні методики розрахунку збитків, а навпаки, зобов'язати його розробити, а потім і затвердити їх.

7. Право вирішувати питання щодо складу збитків у внутрішньогосподарських, відносинах Кодекс делегує самим суб'єктам господарювання, які, безумовно, здатні найповніше врахувати специфіку діяльності своїх внутрішніх підрозділів.

Оперативно-господарські санкції - це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення або зменшення його шкідливих наслідків. Їх оперативність полягає в тому, що вони вводяться в дію самими суб’єктами або державними органами, які контролюють додержання законності у відповідній сфері господарських відносин. Ці санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором, зокрема:

1) відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - в разі порушення зобов'язання другою стороною;

2) відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

3) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

4) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

5) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (роб

іт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

6) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Цей перелік не є вичерпним, у договорі сторони можуть передбачити також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Поиск по сайту: