Теріторіально-галузева структура лісопромислового комплексу

Основу лісопромислвого комплексу України становить лісове господарство. Воно вивчає, веде облік і проводить роботу щодо збереження лісів, посилює їхні корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, а також сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ведення лісового господарства визначено відповідними законодавчими актами (лісове законодавство, лісовий кодекс України). Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з необхідності поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто переважно в Українських Карпатах, на Поліссі, в Кримських горах, в лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства лісового господарства — лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість України — сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну і лісохімічну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівель в Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. м³, у тому числі 9,2 млн. м³ — ділової деревини.

У лісозаготівельній промисловості України переважають комплексні комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які, крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).[4,213]

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства. Вона об'єднує різні за матеріаломісткістю виробництва. Одні з них (фанерна, меблева) відзначаються високою питомою вагою витрат сировини на виготовлення продукції і дуже великими виробничими відходами, інші — використанням відходів (стружка, опилки) і перетворенням їх у цінну продукцію (плити). Ряд деревообробних галузей (меблева, паркетна) широко використовують цінну деревину дуба, бука, горіха та ін.

Особливістю деревообробної промисловості є споживання у великій кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки і фарби, пластмаси, хімічні волокна та ін.). Проектування і виробництво меблів потребує також високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь деревообробки. Основними видами продукції деревообробної промисловості є пиломатеріали, деревні плити для потреб будівництва, заготовки і деталі для вагоно-, авто-, суднобудування, а також машинобудівна дерев'яна тара, меблі та ін. Сировинна база деревообробної промисловості України складається з місцевої деревини, яку заготовляють у лісах, та девізної деревини з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні та твердолистяні породи), яка широко використовується в меблевій промисловості при виготовленні музичних інструментів та спортивного інвентарю. Девізна деревина задовольняє потреби в сировині при виробництві масової продукції деревообробки.

Обробка деревини як галузь промисловості почала розвиватися в Україні у другій половині XVIII ст., коли виникли перші лісопильні заводи. На Україні у 1913 р. діяло 274 лісопильно-деревообробних підприємства. Це були переважно приватні майстерні, засновані на ручній праці. Традиційно підприємства деревообробної промисловості розміщені в місцях зосередження лісосировинних ресурсів — на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область). У 1996 р. виробництво пиломатералів в Україні становило 2,3 млн.м³ (в 1985 р. — 7,6 млн. м³).

Основною галуззю деревообробної промисловості України є меблева, підприємства якої виробляють меблі для житлових, культурно-побутових, адміністративних та інших громадських приміщень. Висока концентрація виробництва меблів склалася у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які виготовляють понад 25% загальної кількості меблів. В інших регіонах осередками меблевого виробництва є обласні центри. Найбільшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявсь-кий, Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнів-ський (Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область), Чернівецький, Броварський (Київська область) деревообробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська, Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровоградський, Дрогобицький, Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих підприємств по виробництву меблів виділяється Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють деревностружкові і деревоволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою - солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості використовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.[5,251]

На території України вперше паперове виробництво виникло в XVII ст. Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIX ст. У 1913 р. вже працювало 43 підприємства. Найбільші з них були розміщені у Понінці, Славуті, Малині, Рогані. Нині целюлозно-паперова промисловість України представлена 25 великими підприємствами, серед яких виділяються: Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу і близько 20 видів картону. В 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (в 1985 р. — 299 тис. т) і 188 тис. т картону (в 1985р. —105 тис. т).

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні масла, карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол використовуються для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію лісохімічної промисловості застосовують у хімічній, металургійній і харчовій промисловості. В Україні лісохімічні промисли відомі з XII ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі), пізніше на Поліссі та у Карпатах розвивалося виробництво поташу, який використовували як мінеральне добриво. Заводська лісохімія виникла у другій половині XIX ст. — на початку XX ст. У 1923—1924 рр. в Україні вперше організовано промислове підсочування сосни, а у 1934 р. введено в дію Київський хімічний комбінат з каніфольно-терпентинним виробництвом. Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область). У гірських, поліських і лісостепових районах розвивається переробка хвої на хвойно-вітамінне борошно, ефірну олію, хлорофіло-каротинову пасту тощо, а також переробка соснових пнів на каніфоль і терпентину.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін. Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех по виробництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська область), Вінницький, Слов'янський (Донецька область) та Васильківський (Київська область) дріжджові заводи.[6, 252]

Поиск по сайту: