До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В тісному поєднанні з ним розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.

Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м³ клеєної деревини необхідно 2,3 м³ деревини, 1 т деревної маси — близько 3 м³ і т.д. Відходи виробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20%, а в лісопильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки деревини з метою зменшення відходів.

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх до споживача (сортування, сушка, ув'язування в пакети тощо), спеціального устаткування для цього, складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транспорту (лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.

На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м деревини) і водомісткістю (350 м³ на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського господарства та ін

При розробці основних напрямів розвитку лісогосподарського комплексу в Україні необхідно також враховувати реальний стан фінансування галузі, стан реалізації проекту паювання сільськогосподарських земель, успішність проходження ринкових реформ, можливості інвестування галузі.

Посилення природоохоронних функцій лісу необхідно розв’язувати за рахунок вжиття заходів, спрямованих на інтенсифікацію відтворення лісосировинних ресурсів, докорінну перебудову галузевої політики з пріорітетним розвитком деревообробного виробництва, впровадження нових технологій для стабільного вирощування лісів.

Лісова галузь України має зберегти такі пріоритети свого розвитку, як збереження та розширине відтворення лісів, раціональне невиснажливе лісокористування, збереження наукової школи українського лісництва, розвиток та впровадження новітніх технологій лісозаготівель та лісопереробки, розширення заповідних і рекревційних територій.

Для досігнення зазначених пріорітетів передусім необхідно спрямувати зусилля на пошук нових методів і технологій вирощування лісів для захисту територій від повиней, переорієнтацію інвестування з розширеного виробництва на розвиток новітніх технологій, удосконалення та використання раціональніших способів рубок лісу (наприклад, комбінованих, лінійно-вибіркових, смугами, коридорних) та вилучення з переліку заповідних територій тих, які необґрунтовано значаться серед заповідних або вже виконали свої функції.

Підвищення ефективності збереження і примноження лісового фонду передбачає здійснення заходів щодо відновлення лісу, збільшення площ, зайнятих лісовими культурами, поліпшення якості та структури лісів за породами, віковим складом тощо, а також боротьби зі шкідниками лісу, захисту його від хвороб, пожеж та ін. Проведення таких робіт і заходів має фінансувати держава як основний власник лісового фонду України.

Для досягнення стійкого та тривалого ефекту від упровадження нових способів лісовідтворення та лісокористування реструктуризація галузі має здійснюватися за двома напрямами — екстенсивним (розширення земель, відведених під розведення лісів) та інтенсивним (підвищення рівня раціональнішого використання наявних лісових ресурсів

Розширення земель, відведених під розведення лісів, вимагає, крім додаткового фінансування, таких організаційно-технічних заходів, як включення до складу цих земель невикористовувані в сільському господарстві землі, дуже еродовані пасовища, яри, піски, балки, крутосхили, картування зазначених земель і ґрунтово-типологічне їх обстеження. Особливої актуальності залучення невикористаних земель набуває у гірських регіонах України, де часто, крім лісу, нічого більше рости не може. Більше того, вирощування цінних порід дерев на цих землях є не лише економічно вигідним — воно допомагає укріплювати ґрунти, попереджати зсуви та захищати гірські регіони від повеней.

Показник лісистості в Україні досягає в середньому 15,6%, тоді як рівень, що забезпечив би належний екологічний ефект і державу лісовими ресурсами, має становити 21-22%. Підвищення рівня раціональності використання наявних деревинних ресурсів передбачає збільшення продуктивності лісів, використання усієї біомаси дерева та відходів виробництва. З метою повнішого та раціональнішого використання деревинних ресурсів необхідно розвивати технології переробки макулатури, соломи, костри, відходів деревини, різних волокнистих матеріалів, сушіння деревини і виготовлення напівфабрикатів зі зрощеної та склеєної деревини.

Крім того, раціональне лісокористування вимагає виведення з експлуатації лісів, що виконують функцію захисту територій від ерозійних процесів. Недотримання цієї вимоги може призвести у майбутньому до катастрофічних руйнувань і додаткових витрат на відновлення екологічної рівноваги. Тому виведення захисних лісів з експлуатації має здійснюватися лише в ерозійно небезпечних ділянках лісу, і навпаки, там, де загрози ерозії немає, ліси мають вилучатися зі складу захисних. Такі заходи дали б можливість зробити ефективнішим використання захисних лісів, не збільшуючи при цьому їхню площу. Одночасно має бути переглянуто чинне законодавство щодо проведення лісогосподарської діяльності в захисних лісах

Мають бути докорінно переглянуті механізми планування галузі, її фінансування, ціноутворення, оподаткування. Необхідним є розвиток альтернативних форм власності та стимулювання розвитку лісогосподарського комплексу. У той же час збільшення обсягів експорту лісопродукції дасть додаткові можливості переоснащення лісозаготівельного і лісопереробного виробництва, сприятиме впровадженню передових технологій деревообробки. З 1994 по 1999 р. обсяг експорту лісопродукції в Україні зріс у 10 разів.

Кошти, отримані від експорту лісопродукції, насамперед мають спрямовуватися на кредитування розробки високоефективних технологій переробки деревини, надання кредитів лісозаготівельним, лісопереробним і торговельним підприємствам.

При стратегічному плануванні розвитку лісової галузі слід чітко визначати першочергові джерела фінансування робіт з лісовідновлення, лісокористування та здійснення виробниче-господарської діяльності. Ринкова система господарювання значно розширює джерела фінансування галузі за рахунок користувачів лісосировинними ресурсами, фінансово-комерційної діяльності лісогосподарських підприємств та інших джерел, пов'язаних з розвитком ринкових відносин між власниками лісів, лісокористувачами і комерційними структурами, що реалізують продукцію переробки лісосировинних ресурсів. Нові форми господарювання у лісовій галузі, виникнення різноманітних форм власності у лісопереробні диктують нові форми дивідендної та кредитної політики держави.

На сьогодні Лісовий фонд України закріплений за рядом міністерств та відомств, серед яких найбільшими користувачами є Держкомлісгосп (72,1%) та Міністерство аграрної політики України (24,1%), а решта фонду належить Міноборони, Мінекології та іншим відомствам. Розпорошеність лісового фонду призводить до порушень ведення лісового господарства, зокрема правил лісокористування.

В Україні функціонує мережа природних національних парків та заповідних територій. Специфіка їх полягає у тому, що господарювання на цих територіях є обмеженим. Це значно зменшує кількість використовуваних у лісовому та сільському господарстві земель. Необхідно докорінно переглянути традицію введення заповідних територій на користь державних заповідників, природних національних парків, заказників, еталонних урочищ, пам'яток природи. Хоча останні мають різні функції та завдання, усі вони передбачають заборону або заощадливе часткове користування природними ресурсами цих територій, тому переведення окремих заповідних зон до об'єктів з менш жорсткими вимогами господарювання дасть можливість розв'язати питання їх фінансування, проводити наукові дослідження, розширити обсяги робіт з обмеженим користуванням, не завдаючи при цьому шкоди природі та зберігаючи природні ресурси.

Чинним Лісовим кодексом України передбачено, що на даному етапі всі ліси у державі перебувають у державній власності. Це пояснюється тривалістю процесу вирощування лісів, перевагою їх природоохоронного значення над сировинним, необхідністю збереження лісових багатств для майбутніх поколінь, а також недостатньою на сьогодні правовою та економічною культурою лісокористування, недосконалістю механізму контролю за раціональним і невиснажливим природокористуванням.

Досвід розвинених країн свідчить, що абсолютна монополія держави у лісовій галузі є так само неефективною, як і в будь-якій іншій. Крім того, ліс — це не тільки деревинні ресурси, а й побічна продукція лісу, різноманітний тваринний світ.

Введення та функціонування системи платного лісокористування сприятиме створенню конкурентного середовища у галузі, ощадливому догляду за кожною окремою ділянкою лісу, а за умов постійного контролю з боку держави щодо виконання вимог раціонального природокористування — збереженню лісового ареалу, примноженню його рослинних багатств та тваринного світу

За умов ринкового господарювання питання розвитку мережі рекреаційних та курортно-оздоровчих об'єктів набуває стратегічно важливого значення. Україна значно відстає від розвинених країн світу у плані забезпечення населення рекреаційними ресурсами. Для поліпшення ситуації необхідними є заходи щодо відтворення приміських та курортних лісів, природних національних та ландшафтних парків, зон відпочинку та курортно-рекреаційних комплексів. В умовах ринкової економіки власниками курортно-оздоровчих об'єктів можуть бути як державні підприємства, так і колективи та приватні особи. Різноманіття форм власності, вільний вияв господарської ініціативи та розвиток міжнародного туризму допомогли б розв'язати питання фінансування рекреаційної галузі та залучити додаткові інвестиції для розвитку лісового господарства в цілому.

Найбільш прийнятна форма роздержавлення лісогосподарського комплексу — створення акціонерних товариств, малих, приватних та спільних підприємств, які також можуть працювати в курортно-рекреаційній індустрії, мисливстві та рибальстві, промисловому вирощуванні й збиранні цінних видів лікарської сировини, грибів, ягід та лісопереробної індустрії.

Для ефективнішого розвитку лісової галузі є вкрай важливим від голослівних декларацій нарешті перейти до всебічної підтримки підприємництва.

Пріоритетними напрямами розвитку лісового господарства України на найближчий період мають стати:

• розширене відтворення лісів та раціональне лісокористування;

• технологічне переоснащення деревообробного виробництва на користь матеріале-, трудо- та енергозберігаючих технологій з метою випуску якіснішої продукції, переробки низькосортної та вторинної сировини;

• зменшення обсягів експорту круглого лісу і збільшення виробництва кінцевої продукції;

• впровадження різноманітних форм власності на лісозаготівельних та деревообробних підприємствах, стимулювання розвитку підприємництва, впровадження системи лізингу (оренди спеціального обладнання);

• впровадження системи плати за користування лісовими ресурсами;

• збільшення площ заповідних територій, розширення системи рекреаційного використання лісів.

Основними завданнями лісогосподарської галузі на найближчий період є збільшення посадки лісів за рахунок площ, непридатних для сільськогосподарського користування, забезпечення умов для розширеного лісовідтворення, належного функціонування лісової галузі і ефективного використання лісових ресурсів. Це потребує у свою чергу використання нових принципів лісовирощування, застосування прогресивних технологій у деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості, реконструкції та перепрофілювання діючих підприємств та створення належних умов для розвитку підприємництва

Поиск по сайту: