Агрохімічна служба в Україні у радянські часи

В Україні нові спеціалізовані підрозділи зі застосування добрив і хімічних меліорантів почали створюватись ще на початку 70-х років. Спочатку в господарствах було організовано пункти хімізації (постійні або сезонні), в районах – міжгосподарські пункти хімізації [3]. Поряд з цим було організовано постійні і сезонні підрозділи родючості, механізовані загони і спеціалізовані підрозділи районного відділення Сільгосптехніки, які в більшості випадків виконували тільки такі агрохімічні роботи, як вапнування і гіпсування ґрунтів, завезення із прирейкового складського комплексу мінеральних добрив та пестицидів, внесення безводного аміаку [3]. В окремих областях були організовані трести обласних об’єднань Сільгосптехніки з виробничого і агрохімічного обслуговування колгоспів і радгоспів. Їх робота виявилась досить ефективною, але розрізненість і підкорення різним відомствам негативно впливали на їх діяльність [10].

Пункти хімізації були створені в багатьох господарствах на початку 70-х років на базі бригад та ланок родючості, які в господарствах займались внесенням органічних і мінеральних добрив, пестицидів, обслуговуванням сільськогосподарської авіації [3].

Пункт хімізації є спеціалізованим господарських або міжгосподарським госпрозрахунковим підрозділом по застосуванню засобів хімізації. Він обладнаний всіма необхідними матеріально-технічними засобами, а також проектно-розрахунковою і плановою документацією на виконання робіт. Вони мають склади для зберігання мінеральних добрив, пестицидів і інших засобів хімізації, обладнання для виготовлення тукосумішей, вузли для приготування розчинів, злетно-посадочні полоси для сільськогосподарської авіації, техніки для внесення добрив, меліорнтів та засобів захисту рослин, автомашини і інші технічні засоби хімізації, приміщення для зберігання техніки [1,4]. В їх склад входять один або декілька механізованих загони, що складаються з ланок: автотранспортної, по застосуванню органічних добрив, по застосуванню мінеральних добрив, по хімічній меліорації, по захисту рослин тощо [4].

Організація пунктів хімізації дає можливість підвищити ефективність праці механізаторів за рахунок скорочення витрат часу на їх переїзди до місця роботи, зменшити невиробничі втрати ПММ, амортизацію техніки на холості перегони, більш оперативно маневрувати при її використанні, підвищувати частку участі об’єднань у загальному обсязі робіт з хімізації. Організація пунктів хімізації полегшує контроль за якістю агрохімічних робіт, оскільки роботи виконуються постійними ланками, що сприяє організації бригадного підряду і зацікавленості механізаторів в кінцевому результаті [5].

Господарський пункт хімізації підкоряється безпосередньо головному агроному господарства. Міжгосподарських пункт хімізації, створений декількома господарствами на кооперативних засадах, підкоряється раді із представників господарств-організаторів. Він має свій власний баланс, розрахунковий і інші рахунки в відділеннях банку [4].

Головними завданнями пункту хімізації є:

- раціональне використання мінеральних і органічних добрив, пестицидів і інших хімічних засобів

- нагромадження і застосуваннямісцевих добрив, виготовлення компостів;

- протруювання насіння;

- боротьба з шкідниками і хворобами, хімічні прополки;

- виготовлення тукосумішей;

- зберігання, перевезення, підготовку до внесення і внесення засобів хімізації

- високоефективне використання техніки і робочої сили

- підвищення економічної ефективності добрив і інших хімічних засобів

- впровадження у виробництво досягнень науки і провідного досвіду

- керівник розробляє річний план хімізації і забезпечує його виконання

- забезпечення дезінфекції, дезінсекції і дератизацію виробничих приміщень в господарстві

- проведення разом із спеціалістами обласної (районної) стації з хімізації сільського господарства відбір проб ґрунту, добрив і рослин

- проведення в господарствах дослідів з добривами і іншими засобами хімізації;

- контроль якості робіт з хімізації

- спостереження за заходами з охорони довкілля під час використання добрив і пестицидів; забезпечення безпеки праці

- обслуговування сільськогосподарської авіації [ 1,4 ].

В пункті хімізації концентрується і вся агрохімічна документація: матеріали обстеження ґрунтів і картограми вмісту елементів живлення; плани застосування добрив; рекомендації науки і передового досвіду. Для своєчасного і високоякісного виконання агрохімічних робіт пункт хімізації має потужну матеріально-технічну базу: сховища для зберігання добрив і пестицидів, приміщення та майданчики для зберіганні і ремонту техніки, підсобні і побутові будівлі і споруди, злітно-посадочні смуги для літаків і сільськогосподарської авіації [3].

Здійснені заходи забезпечили відповідне зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Але належної віддачі від створеного потенціалу не було отримано, не підвищився врожай цукрових буряків, соняшнику тощо. Однією з основних причин, які не сприяли ефективності виробництва і продуктивності сільськогосподарських угідь, була відсутність належного наукового агрохімічного забезпечення галузі [ 12 ]. Тому в 1973-78 рр. у Черкаській, Вінницькій, Харківській та ін. областях, як альтернатива механізованим загонам “Сільгосптехніки” починають створюватися міжгосподарські агрохімічні об’єднання – районні агрохімцентри, створені на базі кооперування колгоспів, радгоспів і інших підприємств в межах адміністративних районів за рахунок пайових внесків господарств. При цих центрах утворюються агрохімічні лабораторії, в деяких районах до їх складу входили і станції захисту рослин. Таким чином, у середині 70 років започатковує своє існування єдина агрохімічна служба на регіональному рівні [12]. В наступні роки ці об’єднання об’єднувались в обласні Агрохімічні об’єднання (АХО).

Агрохімцентри розширили номенклатуру робіт щодо агрохімічного забезпечення, почали виробляти та вносити добрива, захищати посіви від шкідників, хвороб, бур’янів. При цьому вони запроваджували науково-обґрунтовані системи використання засобів хімізації, балансово-розрахунковий метод визначення доз добрив на запланований урожай, розпочали на практиці використовувати результати агрохімічних обстежень ґрунтів (картограми), що їх виготовляли зональні агрохімічні лабораторії (ЗАЛ) [12].

Існували і спеціалізовані підрозділи з осушення і вапнування ґрунтів в системі Міністерства меліорації і водного господарства СРСР. Їх робота виявлялась ефективною, але виникали складності із-за підпорядкованості різним органам. Із всіх різноманітних форм організації виробничого агрохімічного обслуговування найбільш ефективною виявилась організація пунктів хімізації (господарських і міжгосподарських), трудові колективи яких матеріально були зацікавлені в ефективному використанні засобів хімізації і підвищенні врожайності. Необхідно було скоординувати діяльність всіх підрозділів і служб, які займались хімізацією сільськогосподарського виробництва. Було вирішено зосередити агрохімічну службу як в центрі, так і на місцях у сільськогосподарських органах, передавши їм всю призначену для цього виробничу базу. У 1978 р. було вирішено питання «Про створення єдиної спеціалізованої агрохімічної служби в країні» в системі Міністерства сільського господарства республіки.

Відповідно до постанови наприкінці 1979 р. всі підрозділи Держкомсільгоспхехніки УРСР і Міністерства сільського господарства республіки, що виконували роботи з хімізації сільського господарства, були сконцентровані в спеціальному виробничо-науковому об’єднанні «Укрсільгоспхімія» Міністерства сільського господарства УРСР. До його складу ввійшли Республіканська станція захисту рослин, а також Лабораторія прогнозів і діагностики шкідників та хвороб сільськогосподарських культур [8].

У кожній області і районі сформовані обласні та районні виробничі об’єднання «Сільгоспхімії». До їх складу увійшли обласні проектно-розвідувальні станції хімізації, створені на базі колишніх зональних агрохімічних лабораторій,обласні та районні станції захисту рослин, біологічні і токсикологічні лабораторії, пункти прогнозів шкідників та хвороб сільськогосподарських рослин [8,3]. Вони мали спеціалізовані механізовані загони, які виконували внесення добрив. Створення їх викликано необхідністю удосконалення організаційних форм агрохімічного обслуговування господарства з планомірним зростанням обсягів застосування добрив, хімічних меліорантів і пестицидів [3].

На об’єднання «Укрсільгоспхімія», його структурні підрозділи було покладена відповідальність за своєчасне забезпечення господарств засобами хімізації для створення оптимальних умов їх використання відповідно до науково обґрунтованих рекомендацій [11].

Об’єднання «Укрсільгоспхімія» виконували наступні функції:

- розвантажування добрив з вагонів у складські приміщення або на спеціально обладнані майданчики;

- контроль за якістю добрив (вологість, фізичні властивості);

- зберігання та підготовка до внесення (подрібнення й змішування в необхідних співвідношеннях);

- транспортування та внесення добрив безпосередньо на поля господарства;

- будівництво складів і прискладських приміщень, зберігання, підготовка та застосування за допомогою спеціальних машин або сільськогосподарської авіації пестицидів та інших засобів захисту рослин;

- розвантаження, зберігання, підготовка та внесення вапнякових матеріалів і гіпсу;

- вивезення на поля та внесення в ґрунт органічних добрив; покращення робіт з органічними добривами, організація вивезення і внесення органічних добрив на поля, виготовлення компостів;

- організація в идобування торфу, місцевих вапнякових і гіпсових матеріалів;

- виконання в господарствах (за договором) робіт з підвищення родючості ґрунту, хімічної меліорації, виготовлення тукосумішей, вивезення і внесення мінеральних і органічних добрив тощо;

- розробка проектів річних, п’ятирічних і перспективних планів економічного і соціального розвитку з хімізації сільського господарства, включаючи потребу сільськогосподарських підприємств в мінеральних добривах, вапнякових і гіпсових матеріалах, в хімічних і біологічних засобах захисту рослин, кормових добавках, полімерних плівках і інших хімічних продуктів і техніці по їх застосуванню;

- складання зведених заявок на всі матеріально-технічні засоби;

- постачання господарствам засобами хімізації;

- прикріплення споживачів до заводів-постачальників і контроль за своєчасністю розрахунків за поставлену хімічну продукцію;

- обслуговування сільськогосподарської авіації;

- організація пунктів хімізації і розвиток міжгосподарських кооперативів з будівництва об’єктів виробничої бази хімізації (складів мінеральних добрив і хімічних ЗЗР тощо);

- вивчення і впровадження у виробництво досягнень науки, техніки і передового досвіду з агрохімічного обслуговування; впровадження у виробництво нових більш ефективних технологічних схем проведення агрохімічних робіт;

- контроль за виконанням регламентів із застосування пестицидів і добрив;

- контроль поставки засобів хімізації сільському господарству [3].

- проведення комплексного агрохімічного окультурювання полів (КАХОП – комплексне агрохімічне окультурення ґрунтів), що включає в себе проведення вапнування, фосфоритування, внесення органічних і мінеральних добрив, а також мікроелементів і хімічних засобів боротьби з бур’янами і шкідниками сільськогосподарських культур [3,4,5].

Об’єднання були обладнані власними складськими комплексами, приміщеннями і обладнанням для приготування тукосумішей, складами для зберігання пестицидів і цистерн для зберігання рідких добрив; пункт технічного обслуговування тракторів, криті майданчики для зберігання техніки [3].

Наукову основу об’єднань становили обласні проектно-розвідувальні станції хімізації та станції захисту рослин.

Проектно-розвідувальні станції хімізації сільськогосподарського виробництва були науково-технологічними центрами агрохімічної служби. Створені у 1981 р. на базі зональних агрохімічних лабораторій.

Вирішували основні завдання в області хімізації сільськогосподарського виробництва:

- проводить агрохімічні обстеження ґрунтів сільськогосподарських угідь господарств з метою визначення в ґрунтах елементів живлення рослин;

- розробляє і впроваджує в господарствах проектно-кошторисну документацію за раціонального застосування засобів хімізації;

- складає науково обґрунтовані плани застосування добрив під сільськогосподарські культури для господарств району;

- проведення польових і виробничих дослідів з добривами і хімічними меліорантами, на основі яких вони розробляють нормативи для розподілу в внесенні засобів хімізації;

- контроль за якістю добрив, меліорантів і пестицидів;

- визначення якості і поживності кормів;

- визначення залишкового вмісту пестицидів в ґрунті і рослинах і вміст нітратів в сільськогосподарській продукції;

- організовувати і проводити діагностику живлення рослин і на основі отриманих результатів отриманих результатів уточнювати дози і строки внесення добрив;

- вивчати баланс елементів живлення в ґрунтах, якість продукції тваринництва;

- виконувати арбітражні і контрольні аналізи добрив, хімічних меліорантів, торфу, що використовується як добриво, кормових добавок, консервантів і інших засобів хімізації;

- проводити державний контроль за якістю і своєчасним проведенням заходів, що виконують об’єднання «Сільгоспхімія», а також закладами інших відомств;

- пропагує і впроваджує в виробництво досягнення науки і передового досвіду [5,9].

Науковими центрами, що визначали комплекс проблем хімізації сільського господарства і здійснювали методичне керівництво всією агрохімічною службою республіки, був Український науково-дослідний інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського і Київський філіал Центрального інституту агрохімічного обслуговування сільського господарства СРСР (Київська філія ЦІНАО) [6].

УНДІГА здійснював науково-методичне керівництво проведенням дослідної роботи, узагальнює ці дані в цілому по республіці й розробляє районування території по ефективності добрив, необхідне для раціонального планування їх використання [6].

Центральними інститутом агрохімічного обслуговування сільського господарства (ЦІНАО) було проведене порівняльне вивчення різних методів і підходів до розрахунку норм добрив для отримання запланованого врожаю високої якості. Інститутом також було проведене уточнення наукових підходів до розрахунку норм внесення вапнякових матеріалів і фосфоритного борошна [4].

Для вирішення виробничо-наукових завдань в безпосереднє підпорядкування «Союзсельхозхімії» було передано наукові заклади: науково-виробниче об’єднання «Агропибор», Центральна експериментальна конструкторсько-технологічна лабораторія застосування рідкого аміаку (ЦЕЛАР), Центральна науково-дослідна лабораторія прогнозів розвитку шкідників і хвороб рослин, Всесоюзний науково-дослідний і проектно-технологічний інститут з технології і економіки зберігання, транспортування і механізації внесення в ґрунт мінеральних добрив [4].

Виробнича основа – районні виробничі об’єднання «Сільгоспхімія», які мають механізовані загони, автопарк, склади для приймання і зберігання мінеральних добрив, засобів захисту рослин та іншої хімічної продукції [8].

Ресубліканське об’єднання і підлеглі йому 25 обласних та 478 районних підрозділів становили у 1981 р. єдину систему агрохімічного обслуговування сільського господарства України [8].

Так розрізнену агрохімічну службу було об’єднано в єдину систему служб, де значно зріс її статус. Поряд з цим незмінним залишалось державне фінансування державних служб, що влилися в об’єднання, значні кошти виділялися на капітальне будівництво, насамперед складів для зберігання засобів хімізації, придбання тракторів і спеціальної техніки [12].

[9] (1988 р.)

У перші п ’ ять років значно посилюється наукове забезпечення. Щороку здійснюється агрохімічне обстеження ґрунтів майже на 8 млн. га. Господарствам видаються повні характеристики стану родючості земель, здійснюється їх фітосанітарна та радіологічна оцінка.

На основі цього філія ЦІНАО, обласні, зональні агрохімічні лабораторії розпочинають програмування врожаю сільгоспкультур залежно від родючості полів, сівозмін тощо. Агрономи отримують науково обґрунтовані системи удобрення і захисту рослин.

Значно зросли обсяги поставок мінеральних добрив для потреб сільськогосподарського виробництва. В 1986 році було внесено в ґрунт 46 тис. тонн поживних речовин, що на 1,2 тис. тонн більше, ніж у 1980 році. Внесення органіки досягло 270 млн. тонн. Вапнування ґрунтів здійснюється на 1,5 млн. га, гіпсування на 330 тис. га. 98-100% обсягу цих робіт виконують загони районних об’єднань “Сільгоспхімія”. Крім цього вони беруть на себе 45% обсягу робіт з внесення мінеральних добрив, 35% – органіки, 25% – із захисту рослин, до 10% інших сільгоспробіт, включаючи підготовку ґрунту та посіву.

У 1988 р. на гектар ріллі внесено 150 кгпоживних речовин мінеральних та 8,6 т органічних добрив. Заходи, що здійснювалися для підвищення родючості ґрунтів, зупинили їх виснаження, а в більшості господарств Лісостепу і Полісся забезпечили позитивний баланс гумусу. Турбота про родючість ґрунтів обертається щедрим урожаєм [12].

Необхідна була налагоджена робота по використанню органічних і мінеральних добрив. Виходячи із методів розрахунку норм добрив, необхідне застосування їх точних норм, при цьому обов’язково необхідно забезпечувати повний комплекс добрив і гербіцидів під вирощувані культури [1]. Отже, на агрохімічну службу було покладено дослідницька і консультативна робота з питань хімізації сільського господарства.

Агрохімічна служба постійно аналізує економічну ефективність застосування добрив. Це дає можливість оцінити рівень використання добрив, порівняти з досягненнями передових господарств, виявити резерви подальшого покращення використання добрив і підвищення на цій основі ефективності сільськогосподарського виробництва [1].

Головними завданнями агрохімічної служби є розробка науково обґрунтованих рекомендацій з розподілу і ефективному використанню мінеральних добрив і інших засобів хімізації, проведення масових аналізів ґрунтів, добрив і кормів, складання агрохімічних картограм земель, допомога господарствах в хімізації землеробства і тваринництва [2].

У радянські часи апарат агрохімслужби забезпечував контроль за якістю і своєчасним надходженням добрив в сільське господарство, за правильним розподілом їх по республіках, краях, областях, по колгоспах. Для цього було створено управління, відділи і групи з хімізації при сільськогосподарських органах [2].

Проте, створення єдиною служби хімізації не призводило до зменшення участі в роботах з підвищення родючості ґрунтів сил і засобів всіх організацій, які до того виконували і завдання, насамперед сільськогосподарських підприємств. Законодавцем хімізації залишався агроном, який повинен планувати в господарстві всі агрохімічні роботи, визначати завдання агрохімікам, своєчасно виділяти їм поля для проведення робіт, передбачених планом підвищення родючості грунтів і забезпечення вирощування запланованого врожаю всіх культур [8].

У 1985 р. країна вийшла на перше в світі місце за виробництвом добрив. Розширився і асортимент добрив та збільшилась частка концентрованих добрив. Мають місце державні дотації господарствам на закупівлю добрив. Зростають площі удобрення і норми внесених елементів живлення. Добрива почали вносити під більший спектр сільськогосподарських культур. Значно зросли обсяги внесення органічних добрив та хімічних меліорантів. Поширена практика закріплення протягом року чи кварталу заводів-постачальників за споживачами. [ 11 ].

Зміст

Поиск по сайту: