Особливості виробництва окремих видів добрив в Україні

В даний момент у структурі українського виробництва мінеральних добрив домінують азотні: карбамід, аміачна селітра, сульфат амонію. Потужності по виробництву інших видів добрив незначні чи не використовуються. У 2000 році з вироблених в Україні 1,554 млн. тонн мінеральних добрив на частку азотних припадало 94%, фосфорних - 5% і калійних - 1%.

Україна майже повністю залежна від іноземних ресурсів для виробництва мінеральних добрив. Ціна української аміачної селітри чи карбаміду повністю залежна від ціни на газ із Росії та Середньої Азії; суперфосфату чи амофосу - від фосфоритів Казахстану, Близького Сходу чи Африки; калійної солі - від Росії та Білорусі.

1) АЗОТНІ ДОБРИВА: райони видобутку природного газу, на трасах газопроводів (Черкаси, Рівне, Одеса); райони коксохімічного виробництва (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ, Сєверодонецьк).

В Україні серед азотних добрив найбільший обсяг виробництва приходиться на карбамід, що пояснюється його експортною спрямованістю. У 2000 році на долю карбаміду приходилось більш 61% усього випуску азотних добрив, питома вага аміачної селітри складала майже 31%, сульфату амонію - більш 4,5% і карбамідоаміачної суміші - близько 3%.

Аміак виробляють в Україні 6 крупних заводів. Частина товару використовується для внутрішнього виробництва цих заводів, частина продається в Україні і, більша частина експортується. Причому, як уже зазначалося, Україна має досить вагомі позиції у світовій торгівлі аміаком. Не варто також забувати про аміакопровід «Тольятті-Південний», що був збудований ще у 1981 році. Аміакопровід – унікальна споруда на континенті. У США є аналогічний, але з меншою протяжністю. Дякуючи аміакопроводу, разом з українським, із “Південного” експортується і російський аміак.

Аміакопровід має протяжність 1396 км, діаметр 355,6 мм, на українській території він обслуговується державним підприємством УДП «Укрхімтрансаміак». В Україні трубопровід проходить через Горлівку, де знаходиться ВАТ «Концерн Стирол». Підприємство використовує аміакопровід для перекачки аміаку із Горлівки у порт “Южний”. Можливість підключення до аміакопроводу має ЗАТ "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" та ВАТ «Дніпроазот». Ці підприємства також експортують аміак, але залізницею.

ВАТ «Азот» (Черкаси) спеціалізується в основному на виробництві аміаку (17–18% виробництва в Україні) і карбаміду

В Україні аміачну селітру на сьогоднішній день роблять ВАТ «Концерн «Стірол», ВАТ «Рівнеазот», Сєверодонецкий «Азот», Черкаське ВАТ «Азот», «Дніпроазот» і Одеський припортовий завод. Більш 56% від загального виробництва цієї продукції приходиться на ВАТ «Азот» (Черкаси) і ДПП об'єднання «Азот» (Сєвєродонецьк).

Для України селітра не тільки традиційний, але і найбільш прийнятний товар, як за ціною, так і за споживчими характеристиками. Коливання цін на селітру також є сезонним, як і на карбамід.

Аміачна селітра стає більш затребуваною на внутрішньому ринку, переходячи з експортного товару у внутрішній. Для виробників цей товар є свого роду буферним, потужності якого завантажуються у випадку надлишку аміаку або різкого падіння цін на нього. Поки рано говорити про той час, коли українські аграрії почнуть рахувати частину азоту в карбаміді, однак уже зараз на ринку стають усе більш популярними тукосуміші, NPK і кальцинована селітра.

Аміачна селітра як то вар, стратегічно важливий для аграрної економіки України, підкоряється державному регулюванню, однак у більш вузькому ракурсі. Тут застосовується державна реєстрація зовнішньоекономічних контрактів, а також проводиться постійний моніторинг ринку, публікуються довідкові ціни. Всі ці функції покладено на Міністерство економіки України та підлеглі йому організації. Однак, як показала історія, в період гострого дефіциту мінеральних добрив саме селітра для держави була пріоритетним добривом, що і відбивалося на політиці регулювання ринку.

Карбамідоаміачну суміш в Україні випускає лише ВАТ «Азот» (Черкаси), що виробив у 2000 році 146,3 тис. тонн цієї продукції.

В Україні лідерами по випуску карбаміду є ВАТ «Стирол» (Горлівка) і ВАТ «Дніпроазот» (Дніпродзержинськ). У 2000 році ці два підприємства випустили близько 48% від загального виробництва карбаміду.

ВАТ «Авдіївський КХЗ», ГГМК «Криворіжсталь» і ВАТ «Запоріжкокс» забезпечили випуск більш ніж 57% загальноукраїнського виробництва сульфату амонію. Усього ж цієї продукції в 2000 році було зроблено 223,2 тис. тонн.

Як відомо, Україна – один із провідних експортерів азотних мінеральних добрив у світі. Основні споживачі української продукції – США, Іспанія, Туреччина, країни Західної Європи.

У структурі експорту азотних добрив карбамід займає 71,4%, аміачна селітра - 17,8%. При цьому частка карбаміду може варіюватися в основному за рахунок зміни частки інших добрив, експорт карбаміду мало мінливий.

Карбамід як товар для України, насамперед, не вигідний виробникам, адже на зовнішньому ринку напрацьоване коло постійних покупців, товар добре відомий і в українських виробників сильні позиції. Крім цього, це валютна виручка з усіма наслідками, що випливають.

Найбільші обсяги карбаміду з України експортує концерн «Стирол» – більш чверті загальних обсягів. Ще 20% забезпечує Одеський припортовий завод. На частку «Дніпроазота» приходиться близько 15%. Основний потік експорту йде в Туреччину, Італію і Бразилію.

В Україні концерн «Стирол» є лідером по експорту аміачної селітри – майже 40% експортної продукції зроблено на цьому підприємстві. На частку Сєвєродонецька і Черкас приходиться відповідно 18,5% і 12%.

Трохи менше половини українського експорту аміаку забезпечує Одеський припортовий завод. Приблизно по 16-17% приходиться на «Стирол» і Сєвєродонецький «Азот». Близько 10% експорту аміаку приходиться на Черкаський «Азот» і майже 5% - на «Дніпроазот», Рівненське підприємство експортує менш 2% українського аміаку. Велика частина української продукції відправляється в Туреччину й Іспанію.

Експорт карбамід-аміачних сумішей забезпечений за рахунок черкаського «Азоту» і «Стиролу». Експорт цієї продукції спрямований, головним чином, у США.

Сульфат амонію з України експортують, крім коксохімічних заводів, черкаський «Азот» і «Сумихімпром». Велика частина сульфату амонію адресована в Туреччину і Єгипет.

В Україну імпортують азотні добрива ВАТ «Ясиновський коксохімічний завод» (Росія) – сульфат амонію, МКХ «Єврохім» (Росія) та інші.

2) ФОСФОРНІ ДОБРИВА: використовують сировину імпортну (апатити Кольського півострова) та місцеві фосфорити.

Ресурси Р₂О₅ у фосфорних рудах України (млн т) розподіляються таким чином: апатити — 130; фосфорити — 400, але, на жаль, у більшості родовищ їхній вміст не перевищує 6–10%, що робить поклади не придатними для використання в промислових цілях. Доцільними можуть бути їхнє видобування та переробка в невеликих кількостях для господарств, що розміщені неподалік родовищ.

Проблема виробництва фосфорних добрив пов’язана з відсутністю запасів високоякісної фосфатної сировини в Україні. На сьогодні практично вся сировина для виробництва фосфорних добрив імпортується.

В Україні є незначні запаси апатитів у Кропивенському, Видоборгському, Давидовському і Федорівському родовищах, але освоєння їх пов’язане з великими витратами. Також виявлено і різною мірою вивчено 8 великих родовищ фосфоритів з доступними запасами 100-120 млн. т Р₂О₅. Загальна кількість родовищ фосфоритів, в тому числі і малих, складає близько 360. Основні родовища розташовані у Волинсько-Подільському і Харківсько-Донецькому регіонах, а також в Сумській, Вінницькій, Одеській та інших областях з потенційними запасами близько 4 млрд. т діючої речовини Р₂О₅. Проте місцеві фосфорити мають низький вміст фосфору і залягають на глибинах до 70 м, що ускладнює їх добування. Фосфорити зернисті природні можуть бути застосовані як безпосередньо на добриво, так і як хімічні меліоранти, адже у їх складі вміст СаО сягає 30% і більше.

В українському виробництві частка фосфорних добрив складає приблизно 5%. Причому виробництво цих добрив в Україні цього року знизилося більш ніж у два рази. Всі основні українські виробники цієї продукції знизили виробництво: «Рівнеазот» - на 52%, «Сумихімпром» - на 17%, Придніпровський хімзавод - на 73%.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т сировини). Їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були апатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегулярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочення виробництва добрив.

А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів.

Висновок науковців України свідчить про те, що фосфорити України, враховуючи сумарний ефект (дія + післядія), характеризуються високою агрохімічною ефективністю. Найбільший ефект було одержано при використанні зернистого фосфориту Волинського родовища — 70% ефективності суперфосфату. Отже, застосування фосфоритів України на чорноземах лісостепової зони з рН сольовим меншим 5,5 є доцільним. За даними геологічного прогнозу, прояви родовищ і вже розвідані родовища доволі рівномірно розміщені у західній, північній і східній частинах країни. Значні поклади зернистих фосфоритів є у Волинській, Рівненській і Тернопільській областях, а також жовнових фосфоритів — у Донецькій, Луганській, Сумській та інших областях. У цілому родовища України бідні на вміст фосфору (пересічно 5—7% Р₂О₅, максимум — 10—15%), при цьому вони мають домішки — як корисні (титан і рідкоземельні метали), так і шкідливі (кислотнорозчинні окиси). Крім того, в Україні є значна кількість малих родовищ, де можна видобувати руду навіть з низьким вмістом Р₂О₅, одержувати фосфоритне борошно і використовувати його на кислих ґрунтах, а також виробляти сумішеві форми добрив без хімічної переробки і великих енерговитрат. Наявний досвід використання українських фосфоритів свідчить, що за впливом на врожайність вони не лише не поступаються стандартним добривам (суперфосфату), але й перевищують їх. Так, ЗАТ “Агрофос” на базі фосфатглауконітових руд Новоамвросіївського (Донецька обл.) родовища освоїло виробництво мінерального добрива під торговою маркою “ Агрофоска ”, технологія якого основана на одержанні фосфоритного борошна з наступним гранулюванням. Заслуговують на увагу також роботи консорціуму “ Укрфосфорити” (Рівне), створеного для організації видобутку вітчизняної фосфорної сировини. Проте слід мати на увазі, що апатитові і фосфоритові руди містять домішки токсичних сполук, найбільш небезпечними з яких є сполуки фтору, урану, стронцію, кадмію, миш’яку. Внаслідок систематичного внесення фосфорних добрив їх вміст у грунті може досягти відносно високих значень та іноді навіть перевищувати санітарні норми. На відміну від фосфатної сировини, у якій фтор та деякі інші токсичні елементи містяться у вигляді нерозчинних сполук, у добривах вони, здебільшого, перебувають у водорозчинній формі, що сприяє їх легкому засвоєнню рослинами і вимиванню у водойми. На нашу думку, розв’язання цієї проблеми лежить у площині екологічно грамотного регулювання родючості грунтів і живлення рослин, а також еколого-економічного обгрунтування вибору сировини й асортименту добрив. У цьому плані рекомендується виробляти фосфоровмісні добрива шляхом механічної переробки фосфоритів з більш тонким помелом, гранулювання і введення до їх складу інших добрив і добавок, що доповнюють за комплексністю дії і створюють сприятливі умови для підвищення частки цитраторозчинної форми Р₂О₅. На відміну від хімічної переробки руд така технологія дає змогу не лише підвищити ефективність фосфоритів, а й одержати екологічно чисті мінеральні добрива. При цьому типові шкідливі домішки фосфоритної руди залишаються у малоактивній формі, тоді як у процесі хімічної переробки вони переходять у водорозчинні сполуки. Крім того, на 1 т Р₂О₅ у так званих “хвостосховищах” нагромаджується 4—6 т фосфогіпсу — важкоутилізованого відходу.

Споживання господарствами фосфорних добрив майже у 12 разів менше за науково обґрунтовані норми. Найбільш раціональним шляхом вирішення цієї проблеми є комплексний підхід: часткове використання імпортної сировини та інтенсивне залучення фосфоритів вітчизняних родовищ для виробництва фосфорних добрив.

Найбільшими підприємствами є Вінницький і Костянтинівський хімзаводи, Одеський суперфосфатний завод, Сумське ВО «Хімпром», металургійний завод «Азовсталь», де з доменних шлаків виготовляють фосфорні добрива (фосфатшлаки). Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

В Україну імпортують фосфорні добрива «Росапатитінвест», ОАО «Аммофос» (м. Череповець), ОАО «Балаковские минеральные удобрения», ООО «Минудобрения» (м. Мелеуз), «Фосагро», «Апатитгрупп», ВАТ «Минудобрения» (м. Розсош), ОАО «Воскресенские минеральные удобрения», МКХ «Єврохім».

3) КАЛІЙНІ ДОБРИВА: сировина (Калуш, Стебник – Івано-Франківська обл.) Калуське та Стебниківське родовища калійних руд майже вичерпані.

Україна має значні поклади калійних руд (полімінерали калійно-магнієвих руд) в прикарпатському регіоні, запаси яких складають близько 15 млрд.т. Це дає можливість створити найпотужніший промисловий центр в Східній Європі з виробництва сульфатний калійно-магнієвих добрив, цінність яких для рослин і вартість на міжнародному ринку значно вища, ніж хлорид них. Проблема калійних добрив пов’язана з відсутністю потужного промислового потенціалу для їх виробництва.

Виробництво калійних добрив в Україні розвивалось в Прикарпатті у Калуші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріаломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагнієвому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом.

ТОВ «Стебницький калійний завод» і ВАТ «Оріана», ДП «Калійний завод», які працюють на базі прикарпатських родовищ, маже втратили свої потужності.

Українське виробництво калійних добрив з 2000 р. цілком зосереджене в м. Калуш Івано-Франківської області. Роздольське і Стебницьке підприємства випуск продукції практично припинили. Калушський калійний завод ВАТ «Оріана» відчуває проблеми з забезпеченням сировиною, тому не може в повному обсязі задовольнити потреби внутрішнього ринку.

Калусько-Долинський вузол об'єднує підприємства Калуша, Долини, Вигоди і Рожнятова. Крім виробництва калійних добрив, магнію на ВО «Оріана» у Калуші до складу вузла входять гірничодобувна, газова, нафтопереробна та інші галузі.

Традиційно калійні добрива (хлористий калій, З0-40 % калійна сіль, сільвініт ) надходили з Росії і Білорусії

В Україну імпортують калійні добрива ЗАТ «Білоруська калійна компанія», ОАО «Гомельский химический завод», ОАО «Сильвинит».

Поиск по сайту: