АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Особливості виробництва окремих видів добрив в Україні

Читайте также:
  1. А. АЗОТНІ ДОБРИВА
  2. Автоматизовані банки даних (АБД), їх особливості та структура.
  3. Б. ФОСФОРНІ ДОБРИВА
  4. В чому полягають особливості концепції особистості Ч.Кулі – 15 б.
  5. В. КАЛІЙНІ ДОБРИВА
  6. Вибір монополістом ціни й обсягу виробництва
  7. Вибір обсягів виробництва у короткостроковому періоді
  8. Вибір обсягів виробництва у короткотерміновому періоді
  9. Види рядів динаміки та їх особливості
  10. Види трудових договорів. Особливості окремих видів трудових договорів.
  11. Визначте особливості концепції З. Фрейда – 15 б.
  12. Випишіть військові операції часів Першої світової війни (укажіть хронологічні межі), які відбувалися на Україні. Зазначте час їх проведення.

1. Стан виробництва добрив в Україні Однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив.

В колишньому Радянському Союзі на Україну припадало понад 20% виробництва добрив. В країні вироблялись усі три основних види добрив – азотні, фосфорні та калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше вироблялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийшли азотні добрива (понад 60% всього виробництва у 1990 р.).

Українська хімічна промисловість дісталась Україні у спадок від самодостатнього хімічного комплексу Радянського Союзу. Специфіка галузі колишнього СРСР полягала в тому, що доволі часто хімічні підприємства розміщалися регіонально, як правило, наближаючись до сировинної бази. Лише підприємства-виробники добрив були наближені до споживачів, – розташовані в аграрних регіонах.

Часи “нової смути”, або 90-ті роки XX сторіччя, відомі абсолютним диспаритетом цін між сільськогосподарською продукцією та вартістю елементів, що її продукують, завдали дуже сильного удару по сільському господарству України. В кризовий стан, насамперед, потрапили й галузі, які надають складові та послуги сільському господарству чи споживають продукти аграрного комплексу: сільськогосподарське машинобудування, сільгосптехніка, переробка і, звичайно, виробництво мінеральних добрив. Найбільше це стосувалось підприємств, які виробляли калійні, фосфорні та комплексні добрива. Кризу посилювали також втрата або нове налагодження давніх економічних зв’язків у нових реаліях та нестача сировини для виробництва мінеральних добрив: апатитів з Росії, калійної солі з Росії та Білорусі, а, головне, — брак стабільного попиту від сільськогосподарського виробника. Зупинилися або “символічно” працювали заводи з виробництва фосфорних та комплексних добрив у Сумах і Вінниці; калійних добрив у Калуші.

Більше “пощастило” заводам із виробництва азотних добрив. Це пояснюється двома причинами. Перша: щоб хоч якось дотримуватися технології вирощування сільськогосподарських культур, виробник вносив виключно азотні добрива (найчастіше аміачну селітру) в невеликих нормах і лише під одну-дві культури в сівозміні (зазвичай, під цукрові буряки та озиму пшеницю); друга: невеликий експорт до інших країн якісної продукції (карбамід), що відповідала світовим стандартам (Одеський припортовий завод, “Стирол”), в умовах антидемпінгових розслідувань з боку світових організацій.



Ситуація для виробників мінеральних добрив почала поліпшуватися наприкінці 90-х – на початку 2000-х років, коли світ відчув «привід» продовольчої кризи. Не останню роль в його появі відіграло прискорення біопаливної програми, передусім у США та Європі. Провідні фінансові установи світу чи не вперше звернули увагу на сільське господарство не на як завжди дотаційного постачальника їжі для населення, а як на галузь, цілком придатну для ведення бізнесу з високим показником маржинальності.

Інвестиційні потоки дедалі частіше стали спрямовувати в аграрний бізнес. Це посприяло стрімкому збільшенню споживання основних ресурсів сільським господарством світу. На великих заводах — виробниках сільськогосподарської техніки — дистрибутори записувалися в чергу, вносячи передплату за рік до її фактичного виробництва та відвантаження споживачам. Компанії-оригінатори високоякісного гібридного чи сортового насіння звітували про близькі до нуля перехідні залишки насіння. Щоб задовольнити всіх високоякісним насінням, їм не вистачає ділянок для розширеного його продукування; грошовий обіг компаній-виробників оригінальних та генеричних продуктів засобів захисту рослин збільшується щороку на 15–20%, а основні порти країн-виробників мінеральних добрив змушені будувати додаткові логістичні термінали лише для експорту мінеральних добрив.

Більшість виробників мінеральних добрив відчули проблему різкого подорожчання вхідної ціни на сировину для виробництва мінеральних добрив: природний газ, калійну сіль і, особливо, на апатити та фосфати. Але навіть за такого ринкового стану сільське господарство світу й надалі збільшує рівень споживання мінеральних добрив. Для прикладу: Росія, яка завжди була експортером апатитів до інших країн, останнім часом перейшла на імпорт фосфатів із Північної Африки, Середньої Азії та Близького Сходу, експортуючи вже готові мінеральні комплексні добрива. Різко (на 30%) збільшилася ціна на гербіцид Раундап, одним із основних компонентів якого є фосфор із тих самих джерел, що й для мінеральних добрив.

Хімічна промисловість України, як і решта галузей промисловості, за радянських часів розвивалася, задовольняючи насамперед потреби Москви. Тому її структура нині не зовсім відповідає потребам народного господарства нашої країни. Крім того, у спадок від командно-адміністративної системи країні дісталися підприємства здебільшого із застарілим устаткуванням і малоефективними очисними системами. Тому розвиток хімічної промисловості України за ринкових відносин починає чимдалі більше залежати від екологічних проблем.

Потужності підприємств завантажені, як правило, на 60-80%. Повне завантаження потужностей можливе лише після капітальної модернізації та при умові достатньо розвинутої транспортної інфраструктури, сприятливої кон’юнктури ринку. В останні роки актуальною стала модернізація з метою енергозбереження й зменшення споживання дорогої сировини.

Особливістю української промисловості, що виробляє мінеральні добрива, є віддаленість від сировинної бази і близькість до портів Чорного моря.

Після 1991 р. більш стійкими виявилися підприємства, що використовують сировинну базу українського походження, особливо ті, які мають «доступ до сировини» (ЗАТ „Кримський Титан”), найрозвиненіші технологічно, а також ті, що займаються глибокою переробкою хімічних продуктів, мають широкий спектр готової продукції – підприємства-виробники добрив (ВАТ „Азот”, ВАТ „Дніпроазот”, ВАТ „Одеський припортовий завод”, ВАТ „Рівнеазот”, ВАТ «Концерн „Стірол”, ВАТ „Сумихімпром”, ЗАТ «Сєвєродонецький Азот», ЗАТ „ Кримський Титан”), які почали виробляти не тільки добрива, але й інші хімічні продукти, використовуючи при цьому відносно дешеву сировину українського та російського походження. Теоретично жодне підприємство не могло бути збитковим, однак, в даний момент майже всі виробники знаходяться на приватних ринках.

З початком переходу до ринкової економіки і скороченням дотацій сільському господарству з боку держави внутрішнє споживання добрив в Україні, як і в сусідній Росії, скоротилося до мінімуму. У результаті вся промисловість мінеральних добрив країн колишнього Радянського Союзу переорієнтувалася на зовнішній ринок. На початку 90-х років сприятлива кон'юнктура світового ринку мінеральних добрив і порівняно невисока вартість сировини й енергоресурсів дозволяли підприємствам хімічної галузі країн СНД до деякої міри компенсувати спад внутрішнього споживання за рахунок росту експортних постачань.

У перше десятиліття незалежності обсяги власного виробництва в українських підприємствах за всіма видами продукції, окрім експортно-орієнтованих, скорочувалися. Внутрішній ринок через сильний економічний спад став абсолютно неплатоспроможним. Єдиним порятунком для підприємств був експорт. Лише в останні 5-7 років виробники добрив почали нарощувати потужності. Основна частка у виробництві припадає на мінеральні добрива и аміак, які в основному експортуються Україною.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)