Становлення агрохімічної служби України

З 1991 р. в Україні розпочалося реформування соціально-економічних відносин. В усіх галузях народного господарства поглибилася економічна криза, яка особливо негативно вплинула на стан сільськогосподарського виробництва. В господарствах не стало коштів для закупівлі необхідної кількості мінеральних добрив, засобів захисту рослин, оплати агрохімічних послуг [3].

Катастрофічно зменшилося внесення в ґрунту добрив. В 1998 р. в середньому на 1 га ріллі внесено лише по 1,9 тони органічних добрив і по 21 кг мінеральних, що відповідно в 4 і 7 разів менше, ніж в 1990 р. Обсяги вапнування ґрунтів знизились до 33 тис. га, або в 44 рази, гіпсування – до 4 тис. га, або в 76 разів. Деградація і виснаження ґрунтів охопили всі регіони. Як результат, у 1998 р. зібрано лише 8 млн. тон зерна і 17 млн. тон цукрових буряків, що менше проти 1990 р. відповідно на 23 і 27 млн. тон [3].

Реорганізація зачепила й систему “Укрсільгоспхімія”. У 1992 і 1993 рр. вона двічі змінювала свою назву – на “Укрґрунтозахист” та “Украгрохім” [3].

У СРСР забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами цілком знаходилося під державним контролем. Рішення по виробництву, розподілу і використанню добрив приймали централізовано і планово, виходячи з державних нормативів. Відповідно до централізовано визначених цілей сільськогосподарського виробництва радгоспи і колгоспи передавали замовлення на мінеральні добрива на розгляд у район для наступної передачі в обласні і центральні органи керування. Після збору інформації і відповідного коректування потреб на обласному і республіканському рівні визначалося державне замовлення на мінеральні добрива і планувався їхній імпорт відповідно до національних потреб. Заводи-виробники одержували квоти на виробництво мінеральних добрив, що потім передавалися державному органу. Усе здійснювалося централізовано через державне об'єднання "Укрсільгоспхімія".Така система забезпечення села мінеральними добривами проіснувала до 1996 року, поступово руйнуючись в зв'язку з неможливістю держави фінансувати проекти, що вимагають значних капіталовкладень, а всі подальші схеми найчастіше просто копіювали її, узявши за основу систему централізованого розподілу добрив.

В 1995 р. державне об’єднання “Украгрохім”, його обласні і районні формування, відповідно до Указу Президента України “Про приватизацію в агропромисловому комплексі”, розпочали цей процес. З нього були виділені госпрозрахункові підрозділи із забезпечення агрохімікатами і відповідно до чинного законодавства, приватизовані. Так утворилося відкрите акціонерне товариство “Агрохімцентр” [3]. ВАТ "Агрохімцентр" з доручення ДП "Украгрохім" займалося постачанням і розподілом міндобрив.

У державному об’єднанні “Украгрохім” залишились управління координації роботи регіональних формувань, а також державні служби моніторингу ґрунтів та захисту рослин. У 1998 році державні служби реформувалися у Центральну державну станцію родючості ґрунтів і захисту рослин. [3].

В обласні агрохімічні об'єднання входять зональні агрохімічні лабораторії, обласні станції захисту рослин, міжрайонні біологічні лабораторії, районні агрохімічні лабораторії. Інфраструктуру системи агрохімічного обслуговування становлять виробничо-сервісні підприємства і служби, комерційні посередницькі центри, товарні і фондові біржі, страхові фірми, мережа спеціалізованих банків, дрібнооптові та фірмові магазини, аукціони, ярмарки та ін.

ВАТ “Агрохімцентр” взяло на себе функцію координуючого органу щодо забезпечення мінеральними добривами і засобами захисту рослин всіх товаровиробників нашої країни. Останні роки його спеціалісти разом з регіональними формуваннями відпрацьовують і успішно реалізують надзвичайно складні механізми забезпечення товаровиробників мінеральними добривами та засобами захисту рослин без залучення бюджетних коштів [3].

Напрямки діяльностіВАТ "Агрохімцентр"[3]:

1. Забезпечення сільськогосподарських товаровиробників і населення мінеральними добривами та біологічними препаратами.

Налагоджені прямі ділові стосунки з усіма підприємствами хімічної промисловості України, що виробляють засоби хімізації: Горлівське ВАТ “Концерн Стирол”, ВАТ “Рівне азот”, Сіверодонецьке ДВП “Об’єднання Азот”, ВАТ “ДніпроАзот”, Черкаське ВАТ “Азот” та ін. [3].

З питань оптової закупівлі та завезення в Україну засобів захисту рослин та діючих компонентів речовин для їх виробництва ВАТ “Агрохімцентр” співпрацює з іноземними фірмами: японською компанією “Сумітомо Корпорейшн”; американськими – “Монсато”, “Дюпон” та “Юніроял Кемікал”; німецькими – “Агрево”, “БАСФ”, “ФМСі” та “Байєр”; англійською – “Зенека”; французькою – “Рон-Пуленк”; австрійською – “Нуфарм”; ізраїльською – “ м актешим Аган”; швейцарською – “Новартіс”; угорською – “Хіноін”, з якими налагоджені постійні комерційні зв’язки та рядом вітчизняних підприємств [3].

ВАТ “Агрохімцентр” здійснює реалізацію пестицидів, в основному, шляхом оптової торгівлі через Браїлівський виробничий центр, що розташований у Вінницькій області. Завчасне постачання, широкий асортимент інсектицидів, гербіцидів, фунгіцидів, родентицидів, десикантів та протруювачів, доступні ціни на них вигідно відрізняють ВАТ “Агрохімцентр” від інших дистриб’юторів [3].

Товариство проводить роботу щодо придбання як вітчизняної, так і зарубіжної сільськогосподарської техніки, яку передає у довгострокову оренду тим, хто працює на землі [3].

Таким чином, створюються механізовані загони або машинно-технологічні станції, які виконують роботи щодо підвищення родючості ґрунтів та захисту рослин від бур’янів, шкідників та хвороб [3].

2. Підвищення родючості та вирощування сільськогосподарської продукції [3]

3. Власне виробництво товарів у вигляді біогумусу, біологічних препаратів для захисту рослин та фасованих хімічних пестицидів для присадибних ділянок [3].

4. Виробництво сільськогосподарської продукції на орендованій землі.

Регулювання економічних взаємовідносин господарств з постачальницькими організаціями щодо поставок хімічної продукції і виконання агрохімічних робіт здійснюється за договорами. Договір передбачає застосування економічних санкцій за невиконання сторонами договірних зобов'язань.

У 1998 р. з ініціативи обласних агрохімічних формувань та за підтримки Міністерства агропромислового комплексу України на установчих зборах засновників було прийняте рішення про створення Національної асоціації з агрохімічного забезпечення «Укрсільгоспхімія». Засновниками асоціації стали 26 агрохімічних формувань всіх областей України, Автономної Республіки Крим та ВАТ «Агрохімцентр». Асоціація постійно готова до прийому інших суб’єктів, що займаються питаннями агрохімічного забезпечення сільських товаровиробників [3].

У травні 1999 р. “Укрсільгоспхімія” офіційно зареєстрована як недержавна організація, мета якої – координувати діяльність обласних формувань щодо агрохімічного забезпечення сільськогосподарського виробництва та представляти інтереси засновників в органах державної влади [3].

Отже, у пострадянські часи агрохімічне обслуговування (агрохімсервіс) проводить (рис. 1) Національна асоціація “Укрсільгоспхімія” та ВАТ “Агрохімценр” разом з обласними та районними акціонерами, товариствами асоціації, державними та комерційними підприємства та об’єднання [3].

Схематично організаційні і функціональні зв’язки об’єднання “ Укрсільгоспхімія” можна подати головною, районною, обласною і республіканською ланками, як самостійну структуру. [3]

Головна ланка – землекористувачі (селянські, кооперативні АТ, фермери, орендарі, садово-городні товариства тощо) [3].

Районна ланка (райсільгоспхімія) виконує роботи за замовленнями землекористувачів та забезпечує засобами хімізації, надає консультаційні та інформаційні послуги з питань хімізації сільського господарства [3].

Республіканська (обласна) ланка – бере участь у реалізації регіональних програм по відтворенню родючості ґрунту; узагальнює попит на засоби хімізації; надає інформаційно-комерційні та рекламні послуги; здійснює правовий захист інтересів підприємств; надає їм відповідну юридичну і консультаційну допомогу; сприяє створенню матеріально-технічної бази підприємств галузевого характеру за рахунок централізованих коштів підприємств; сприяє впровадженню заходів щодо прискорення науково-технічного прогресу; представляє інтереси підприємств на біржах, аукціонах та ін. комерційних структурах, промислових підприємствах і фірмах; організовує і здійснює підвищеннякваліфікації кадрів [3].

Рис. 1. Структура агрохімічної служби після реформування

У 1999 р. проектно-розвідувальні станції хімізації сільського господарства перетворені у Державні проектно-технологічні центри охорони родючості ґрунтів і якості продукції (центри “Облдержродючість”) [3]

Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів, агрохімічні лабораторії науково-дослідних установ і навчальних закладів належать до державних підприємств агрохімічної служби [4].

За весь період існування агрохімічної служби проведення моніторингу земель сільськогосподарського призначення значно поповнило банк даних про землі регіони [3].

Наукове забезпечення здійснюється через Національний центр ґрунтознавства та агрохімії, Інститут агроекології і біотехнології УААН, агрохімічні підрозділи науково-дослідних установ, кафедр агрохімії ВУЗів, обласні, державні проектно-технологічні центри, районні та господарські агрохімлабораторії [3].

Наукові дослідження з проблем агропромислового комплексу проводяться у 72 наукових установах УААН і 19 навчальних закладах та іншій системі АПК. У них працює 13,1 тис. науковців і викладачів, з них 5764 кандидатів і 952 доктори наук. У науково-дослідних установах Академії працює 5,7 тис. науковців, з них 393 доктори 1960кандидатів наук [3].

Вітчизняний і закордонний досвід свідчить про те, що найраціональнішим шляхом ефективного проведення хімізації сільського господарства є організація спеціальних підрозділів з агрохімічного обслуговування господарств із матеріально-технічними засобами і кадрами [3].

Перехід України до ринкових відносин господарювання зумовив необхідність радикальних змін у сфері агрохімічного сервісу, зокрема в агрохімічній службі України, яка була монопольно-централізованою системою й несприйнятливою для ринкових умов. В процесі реорганізації агрохімічна служба України трансформувалася з державної в приватну форму власності.

Перехід агропромислового комплексу України до ринкових відносин, нових економічних методів управління вимагає змін у виробничих відносинах між господарствами, фермером і агрохімічною службою, яка повинна стати консультаційною та сервісною [3].

Проте, в умовах посилення дії ринкових механізмів постійно виникають нові проблеми, пов’язані з агрохімічним обслуговуванням, а саме: реорганізація та створення на базі існуючих регіональних агрохімічних формувань організаційних структур, які відповідали б сучасним умовам ринкового середовища; створення спеціалізованих консультативних підрозділів з агрохімічного обслуговування на базі існуючих регіональних агрохімічних формувань; спрощення виробничих зв’язків в системі агрохімічного сервісу; зацікавленість агрохімічних формувань на оптимальні кінцеві результати як власного виробництва, так і сільськогосподарських товаровиробників. Тому питання ефективності агрохімічного обслуговування галузі рослинництва на регіональному рівні, в умовах становлення ринкової економіки, є актуальним, містить суттєву теоретичну та практичну значимість, що обумовило вибір теми дослідження, її мету та завдання.

В перспективі розвиток та функціонування ринку агрохімічного обслуговування повинні базуватися на прямих зв’язках між виробниками й споживачами, забезпеченні вільного вибору партнерів з комерційних відносин, наявності конкуренції між виробниками та посередниками, а також скасуванні системи розподілу для формування та функціонування ефективного ринку агрохімічних послуг.

Рис. 2. Схема державної агрохімічної служби України станом на 1.01.2002 р.

За час перебудови агрохімічна служба ініціювала підготовку необхідної законодавчої та нормативної бази. Верховна Рада України прийняла Закони України “Про пестициди і агрохімікати”, “Про захист рослин”, “Про охорону навколишнього природного середовища”. Президент України видав Указ “Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення”; Уряд прийняв Програму інтенсифікації землеробства та низку постанов, які забезпечили реалізацію зазначених законів України. Ці документи передбачають науково обґрунтоване, екологічно безпечне комплексне обслуговування товаровиробників, включаючи агрохімічну паспортизацію орних земель, розробку системи удобрення сільськогосподарських культур, постачання і внесення агрохімікатів в строки і в обсягах, передбачених технологічними картами і фітосанітарними прогнозами. Це є основною перспективою діяльності “Укрсільгоспхімії” [3].

Створена в 1999 р. Міжвідомча наукова рада Національної академії наук та Української академії аграрних наук з проблем агропромислового комплексу є постійно діючим експертно-консультативним органом при президіях двох академій і здійснює аналіз стану та розробляє рекомендації для президій академій та державних органів управління щодо розвитку пріоритетних наукових напрямів досліджень, сприяє їх проведенню та розв’язанню конкретних завдань АПК щодо освоєння агропромисловим комплексом результатів завершених наукових робіт. Серед найважливіших проблем, які розглянуто радою, слід відзначити такі: господарське використання радіаційно забруднених земель; перспективи інформатизації АПК; екологічно безпечне водокористування в АПК; розвиток досліджень у галузі застосування генної інженерії та молекулярних маркерів; перспективи розвитку виробництва біопалива в Україні. З тих цих та інших питань було підготовлено аналітичні записки та розроблено рекомендації для органів законодавчої та виконавчої влади [3].

Отже, система забезпечення сільських товаровиробників добривами, засобами захисту рослин, пестицидами тощо, яка прийшла на зміну державному централізованому постачанню, потребувала, з одного боку, припинення монопольного положення підприємств і організації агрохімічного сервісу системи «Сілогоспхімії», а з іншого – формування елементів інфраструктури на ринку сільськогосподарської продукції з постачання добрив, засобів захисту рослин, пестицидів тощо [5].

У зв’язку з цим актуальною проблемою стала трансформація підприємств існуючого агрохімічного забезпечення для роботи в ринкових умовах і створення паралельно діючих структур багатоканальної торгівлі засобами хімізації: акціонерних товариств, торгових домів, кооперативів, спеціалізованих бірж, лізингових компаній, дилерських пунктів тощо [5].

Ставилося питання про широку диверсифікацію сервісу, тобто не тільки про постачання мінеральних дорив, пестицидів та інших агрохімікатів, а й забезпечення сільських товаровиробників машинами та обладнанням для їх приготування і внесення, пропонування виробничих послуг фермерам із цих процесі, їх кредитування, а також надання наукової та технічної допомоги, комп’ютерних програм одержання високих врожаїв на зразок зарубіжного досвіду. Тобто, Україна повинна орієнтуватись на світовий досвід створення і функціонування елементів інфраструктури агрохімічного ринку на ринку сільськогосподарської продукції. Однак, прямуючи до світового рівня використання засобів захисту рослин, пестицидів, добрив, не слід забувати про власний досвід вирощування сільськогосподарських культур, впровадження технологій органічного виробництва екологічно чистої продукції, використання елітного сортового насіння, біопрепаратів, що є основою зниження потреби у мінеральних добривах і засобах захисту рослин [5].

Для вирішення проблем забезпечення і використання засобів захисту рослин, вживання заходів із підвищення родючості грунтів і загалом удосконалення ринку засобів хімізації на ринку сільськогосподарської продукції необхідно врегулювати:

· Собівартість і ціноутворення на засоби хімізації за рахунок повнішого використання вітчизняної сировини та енергетичних ресурсів;

· Розвиток власного виробництва;

· Надання сільськогосподарських підприємствам пільгового кредитування для придбання добрив, меліорантів і засобів захисту рослин;

· Державний моніторинг стану родючості сільськогосподарських земель і контроль за вживанням заходів щодо їх збереження, відтворення й раціонального використання;

· Економічне стимулювання власників землі, землекористувачів за підвищення родючості грунтів і поліпшення їх екологічного стану та застосування санкцій у разі порушення цих показників [5].

В умовах ринкової економіки виробничі відносини елементів інфраструктури з агрохімічного обслуговування із сільськогосподарськими товаровиробниками повинні ґрунтуватися на принципах взаємовигідного партнерства, що зумовлює формування нової системи, характерними мотивами і ознаками якої є:

· Виникнення нових організаційних форм господарювання у сільськогосподарському виробництві;

· Зростання цін на засоби механізації для внесення добрив і хімікатів та відсутність коштів у сільськогосподарських підприємств;

· Зміна форм власності на підприємствах «Сільгоспхімії» та ліквідації її монополії на агрохімічне обслуговуваня»

· Виникнення нових форм і підприємства агрохімсервісу;

· Зменшення площі землекористування сільськогосподарськими товаровиробниками [5].

У нинішніх умовах елементи інфраструктури агрохімічного постачання стали виробничими структурами на ринку сільськогосподарської продукції. У межах свого регіону і сферах діяльності вони вивчають попит, купівельну спроможність споживачів, умови реалізації, терміни поставок і на основі зібраної інформації налагоджують відповідне постачання засобів хімізації. Виробництво та реалізація засобів хімізації, надання відповідних виробничих послуг набули в ринкових умовах характеру цілісного технологічного процесу [5].

Основними напрямками вдосконалення засобів хімізації на ринку сільськогосподарської продукції мали б стати розвиток прямих зв’язків між їх виробниками та споживачами, усунення посередників, що забезпечило б зниження вартості. Проте, у зв’язку з високою робленістю сільськогосподарських підприємств, функціонування фермерських і великої кількості особистих селянських господарств налагодження ринкових прямих зв’язків у сфері забезпечення сільських товаровиробників мінеральними добривами та хімічними засобами захисту рослин дещо ускладнюється, але водночас передбачає вільний вибір партнера у комерційних відносинах, наявність здорової конкуренції між виробниками та посередниками, а також скасування існуючої розподільної системи мінеральних добрив в обмін на сільськогосподарську продукцію [5].

Для вирішення цих питань елементами інфраструктури «Агрохімсервісу» необхідно змінити форму організації обслуговування сільськогосподарських товаровиробників. Кожний елемент інфраструктури з агрохімічного обслуговування має самостійно визначити перспективу своєї діяльності, пропонувати такі види та форму обслуговування, які необхідні споживачам. Діяльність таких підприємств повинна бути орієнтована на вимоги ринку сільськогосподарської продукції та стимулювання збуту. Найбільшого поширення набули дві форми агрохімсервісу – на внутрішньогосподарському і районному рівнях. Підприємства інфраструктури внутрішньогосподарського рівня можуть бути колективною власністю, стати самостійною або кооперативною власністю; підприємства районного рівня можуть бути акціонерними товариствами відкритого типу або кооперативними підприємствами. Усі вони в ринкових умовах повинні докорінно змінити економічний механізм діяльності з агрохімічного обслуговування сільського господарства, тобто ставити свою роботу в залежність від інтересів виробників сільськогосподарської продукції [5].

Нині постачальницькі елементи інфраструктури на ринку сільськогосподарської продукції створюються з метою закупівлі і продажу засобів виробництва, добрив, вапнякових матеріалів, устаткування, запасних частин, пестицидів, добрив та інших хімікатів, постачання насіння, сировини і матеріалів сільськогосподарським виробникам, а також закупівлі та постачання необхідних їм споживачі товарів, продовольства, одягу, палива, медичних і ветеринарних препаратів, книг тощо [5].

Зміст

Поиск по сайту: