I. Основні риси політичної системи України

Україна, як й інші пострадянські країни, перебуває на етапі трансформації своєї політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому – до високорозвиненого громадянського суспільства.

Основні правові засади функціонування нової політичної системи визначені Конституцією України, що була прийнята 28 червня 1996 р. Перший розділ Конституції – „Загальні засади” – містить щодо цього низку важливих положень:

– Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1);

– Україна є республікою; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5);

– державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6);

b. в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу (ст. 8);

c. суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15).

Правові норми, вміщені в інших розділах і статтях Конституції доповнюють і конкретизують характеристику національної політичної системи:

– кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34);

d. ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом (ст. 36);

e. не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37);

f. громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);

g. усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40);

h. народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69);

i. єдиним органом виконавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України (ст. 75);

j. Президент України є главою держави і виступає від її імені (ст. 102). (Посаду Президента України було запроваджено Законом України „Про створення посади Президента Української РСР і внесення змін і доповнень в Конституцію (Основний Закон) Української РСР” від 5 липня 1991 р.);

k. Кабінет міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ст. 113);

l. найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (ст. 125);

m. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ст. 147);

n. місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140).

Політична система України характеризується політичним плюралізмом, багатопартійністю, демократизацією виборчого процесу. Але її становлення відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз політичного й економічного характеру. Серед нагальних проблем і недоліків можна виділити такі:

o. багато проголошених Конституцією демократичних норм мають декларативний характер, погано працює механізм їх реалізації;

p. незбалансованість повноважень вищих органів влади, нерідко відбувається протистояння владних структур одна одній;

q. незавершеність формування механізму „стримувань і противаг”;

r. відсутність системного підходу до формування політичних структур;

s. дефіцит професійно підготовлених кадрів з державного управління, інтелектуального, наукового забезпечення політики;

t. недостатня зрілість національної політичної еліти, яка нерідко демонструє неспроможність вирішувати державні проблеми у поєднанні національних інтересів і загальноцивілізованих правил і норм;

u. значна корумпованість політичних структур;

v. загалом невисокий рівень легітимності влади;

w. більшість політичних партій не мають реальних програм суспільного розвитку, не орієнтуються на соціальні інтереси широких верств населення, а зосереджені на міжпартійній боротьбі за корпоративні й персональні інтереси;

x. відсутність сталої парламентської більшості, яка взяла б на себе відповідальність за політичне керівництво державою.

Гармонізувати політичну систему українського суспільства покликана політична реформа, здійснення якої передбачено з початку 2006 р. Головна її мета – створити такий механізм влади, який забезпечив би трансформацію президентсько-парламентської форми правління в Україні у парламентсько-президентську, посилив роль і відповідальність окремих політичних сил, партій у здійсненні державної політики, а також надав більше прав органам місцевого самоврядування.

Поиск по сайту: