Політична соціалізація: сутність і стадії

Термін “соціалізація” в науковий обіг запровадили наприкінці XIX ст. американський соціолог Ф. Гіддінс та французький соціопсихолог Г. Тард. Його смисл визначався як “процес розвитку соціальної природи людини”, “формування особистості під впливом соціального середовища”. Сучасна соціологія уточнює розуміння цього поняття і визначає соціалізацію як процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, що надають йому можливість функціонувати як повноправному членові суспільства.

У середині ХХ ст. в американській політології було сформульовано поняття “політична соціалізація” як різновид соціалізації в цілому. Політична соціалізація означає процес входження людини в соціально-політичне середовище, опанування нею упродовж свого життя певною сукупністю політичних знань, норм і цінностей, набуття навичок політичної участі, оволодіння методами політичної діяльності, апробації різних типів і форм політичної поведінки.

У процесі політичної соціалізації відбувається формування, розвиток і відтворення певної політичної культури окремих громадян та суспільства в цілому, накопичується загальносуспільний політичний потенціал.

Політична соціалізація постає як надзвичайно важливий чинник суспільного життя. Маючи властивості процесу, тобто рухливості, неперервності, гнучкості і багатства форм, зміни якості, політична соціалізація є зручним засобом у діяльності багатьох політичних сил – кожна з них в цьому широкому процесі може знайти вигідні для себе способи впливу на політичну свідомість громадян та їх політичну поведінку.

Виділяють такі характерні риси політичної соціалізації особи:

– вона триває упродовж усього свідомого життя індивіда і проходить у кілька стадій, що мають свою специфіку;

– поєднує в єдиному процесі механізми зовнішніх соціальних впливів та індивідуально-специфічні властивості окремої особи у сприйнятті, відборі і засвоєнні елементів політичного життя;

– за особливостями протікання може бути визначена як “первинна” і “вторинна”, “пряма” і “опосередкована”.

Первинна соціалізація означає формування політичної культури індивіда в процесі простого засвоєння політичної інформації та цінностей як готових форм, з подачі інших людей, у їхній інтерпретації. Такого типу соціалізація має чітко виражений характер в дитячому віці. Під час вторинної соціалізації виявляється здатність людини до самостійного аналізу політико-культурних явищ та формування власної системи політичних уявлень, оцінок і норм поведінки.

Пряма політична соціалізація характеризує процес становлення політичного індивіда на основі досвіду особистої участі в політиці, безпосередньо реалізованої ним самим необхідності вирішувати ті чи інші політичні питання, а також можливості зробити вільний політичний вибір відповідно до своїх переконань. Опосередкована соціалізація вказує на певну залежність особи в ході сприйняття нею політичних явищ від конкретно-індивідуальних обставин її життя. Це може бути незбіг між особистими морально-етичними установками і середовищем перебування, ситуація, що змушує підкоритися непереборним обставинам, цілеспрямований маніпулятивний вплив ззовні, відсутність прямого доступу до джерел первинної політичної інформації тощо;

– має ефект “зустрічного руху”, тобто передбачає здатність особи чинити зворотний вплив на політику;

– відбувається за конкретно-історичних умов розвитку суспільства, які впливають на зміст, інтенсивність і рівень політичної соціалізації.

Процес взаємопроникнення “політичного” і “людського”, внаслідок чого індивід набуває, демонструє і видозмінює свої якості “політичної людини”, проходить чотири основні стадії (різні автори виділяють різну кількість таких періодів – від двох до чотирьох):

1) рання соціалізація: відбувається у віці з 3-4-х до 7 років. Дитина, перебуваючи в колі родинного спілкування, під впливом ставлення до політики, яке демонструють її батьки, домашніх розмов на цю тему набуває перших знань про політику, у неї формуються “сімейні” начала політичних поглядів і уподобань, зачатки політичної психології – позитивні чи негативні емоції;

2) соціалізація періоду становлення особистості: це роки навчання в загальноосвітній школі та вищих закладах освіти. У цей час активно розвиваються процеси вторинної і прямої соціалізації. Особа усвідомлює основний зміст і різноманіття загальносуспільних та групових політичних цінностей, безпосередньо стикається з результатами практичної політики, здобуває початковий досвід особистої політичної поведінки – як виборець, учасник громадських рухів або окремих політичних акцій. Вагомішим стає багаж політичних знань, і значно ширшою – гамма політичних почуттів;

3) період соціальної зрілості: 25-ти – 60-65-річний вік. Як правило, це найактивніша стадія самореалізації індивіда як політичної особистості. Людина може пройти шлях від рядового учасника політичного процесу до загальнонаціонального лідера, від простого споживача політичної інформації до експерта з політичних питань, від виконавця чужих настанов до теоретика-ідеолога, який сам є розробником ціннісних систем, творцем суспільно значущих ідей і програм. На цій стадії соціалізації політична культура індивіда зумовлена рівнем політичної суб’єктності, якого він досяг. Політичні уподобання остаточно усталюються або зазнають неодноразових корекцій. Ставлення до політичних подій визріває внаслідок складної взаємодії раціонально-практичних та емоційно-психологічних елементів політичної свідомості й поведінки особи;

4) соціалізація в завершальний (післятрудовий) період життя людини. Для більшості громадян у цей час характерним є зниження політичної активності, переважання побутової свідомості. Участь у громадсько-політичних акціях вмотивована переважно колективними емоціями групи спілкування, до якої входить індивід. Інтерес до політики не зникає, але часто служить лише підставою для відверто скептичних та критично-гострих оцінок діяльності політиків.

На всіх вищерозглянутих стадіях політичної соціалізації людина перебуває в станах політичної адаптації та інтеріоризації. Перший стан виявляється у її пристосуванні до політичної сфери, політичних норм, інформації, інститутів, дій політичних суб’єктів та власних політико-рольових функцій. Стан інтеріоризації особистості означає процес засвоєння нею політичних цінностей і настанов, форм і типів політичної поведінки, властивих певним соціальним групам та інтегрування елементів політичної системи в структуру власної свідомості.

Поиск по сайту: