Походження і сутність політики

Політика як явище є історичним, вона закономірно виникла на певному етапі розвитку людської цивілізації. Первісні люди не знали політики. стосунки між ними ґрунтувалися на кровних, родинних зв’язках і регулювалися релігійними нормами, звичаями і традиціями. Однак поділ праці, поява приватної власності, подальше зростання національно-етнічних, поселенських відмінностей призвели до поглиблення процесів соціального розшарування суспільства, формування груп населення з різними, протилежними інтересами, загострення конфліктів, які вже не можна було врегулювати традиційними механізмами – нормами моралі, релігії та звичаїв. Виникла потреба в нових формах організації і узгодження колективної поведінки, спеціальному апараті, що має назву публічна влада, котра відрізняється від влади всередині роду тим, що вона організована особливим чином: а) не за кровною спорідненістю, а за територіальним принципом; б) має особливу матеріальну базу (данина, податки); в) здійснюється професійними чиновниками; в) спирається на спеціальні примусові установи (військо, система і органи покарання, суд тощо).

Термін „політика” походить від однойменної назви праці грецького філософа Аристотеля і пов’язаний з грецьким словом „polis”, що означає „місто-держава”, та похідним від нього прикметником „politicos” – те, що стосується держави, державні справи. Давня Греція складалася з окремих міст – полісів, до яких належала сільська округа. Це було своєрідне станово-класове громадянське суспільство – союз власників, які мали і обов’язок брати участь у політичному житті міста.

Саме з ім’ям Аристотеля та його учителя Платона пов’язана одна з інтерпретацій сутності політики – соціально-етична, або консенсусна, основана на вченні про суспільну етику. У цьому розумінні політика є виявом суспільної згоди, держава як офіційний носій публічної влади покликана забезпечувати цілісність суспільства, узгоджувати суспільні інтереси. Політика, за Платоном, це „мистецтво жити разом”, або, як вважав Аристотель, сама життєдіяльність – природна властивість людини займатися разом з іншими людьми спільними для них справами.

Іншими основними тлумаченнями політики є такі:

– класово-конфліктне. Сутність політики визначають відносини згоди, підкорення, панування, конфлікту і боротьби між класами, соціальними групам, окремими людьми (внутрішня політика) та державами (зовнішня політика). У руслі такого трактування виникли марксистська теорія класової боротьби, яка є головним рушієм історії (К. Маркс, В. Ленін), і теорія конфліктної природи (К. Шміт, Ж. Френд). Безумовно, класовий аспект політики є одним із визначальних, у суспільстві завжди існують різні, нерідко діаметрально протилежні інтереси, потенційні і реальні конфлікти, що зберігає наукову цінність марксизму і до сьогодні. Але в умовах демократичного, громадянського суспільства, до якого прагнуть усі цивілізовані країни, все більше виявляється потреба спільного вирішення завдань, домінування загальнолюдських інтересів над класовими, тому політика виступає засобом досягнення балансу соціальних інтересів, а не класового панування;

– владно-соціологічне. Політика ототожнюється з іншими політичними і соціальними явищами, насамперед владою, державою (а також такими, як панування, організація, уміння, знання, ораторське мистецтво, політична символіка тощо). М. Вебер (1864 – 1920) у своїй праці „Політика як покликання і професія” зауважував: „Політика... означає прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади чи то між державами, чи то всередині держави між групами людей, які вона в собі обіймає” [Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990. – С. 646];

– функціональне. Пояснює сутність політики через визначення її функцій – управління, підтримання порядку, збереження внутрішнього і зовнішнього миру, або, навпаки, ведення війн, застосування насильства, контроль за суспільством, людиною тощо. Однак перерахування функцій політики заради її якомога повнішого визначення не має кінця, а отже, й особливого смислу.

Складність політики як явища, а через це неоднозначність розуміння її сутності викликають труднощі і при формулювання її визначення. Найбільш поширені з них пов’язані з поняттям політичної влади. На різних етапах здійснення політики влада виступає і її метою, і засобом досягнення певних суспільних цілей. Український дослідник П. Шляхтун вважає, що з урахуванням соціального призначення політики вона може бути визначена як „діяльність з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. Сутністю політики є не влада, а управління” [Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної думки): Підручник. – К., 2002. – С. 154]. Один з російських політологічних словників наводить таке визначення політики: це – „організаційна і регулятивно-контрольна сфера суспільства, основна в системі інших таких самих сфер: економічній, ідеологічній, правовій, культурній, релігійній” [Политология: Энциклопедический словарь /Общ. ред. и сост.: Ю.И. Аверьянов. – М., 1993. – С. 251]. Схоже і більш конкретизоване визначення пропонує український енциклопедичний словник з політології: „Політика – організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб ” [Політологічний енциклопедичний словник /Упоряд. В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К., 2004. – С. 497 – 498].

Отже, політика – це суспільне явище, яке виступає у багатьох взаємопов’язаних аспектах: як специфічна сфера суспільного буття; особливий вид активності соціальних суб’єктів, пов’язаної з досягненням і здійсненням політичної влади; як організація та функціонування органів державної влади і управління.

Поиск по сайту: