Основні теорії й концепції походження держави

З давніх-давен мислителі задумувалися над особливостями різних форм земного життя людини, у тому числі й державницьких. Наявність держави й політичної влади майже в усіх народів земної кулі та всесилля цієї особливої організації, поза впливом якої практично не може залишитися жодна сфера суспільства, потребували розуміння сутності цього феномену, а отже й усвідомлення закономірностей його виникнення, серйозності причин, що зробили державу такою необхідною для людського існування.

Політична думка витворила чимало, різною мірою науково аргументованих, теорій та концепцій походження держави. Основні з них такі:

1) теологічна (грец. Theos – Бог; logos – вчення), очевидно, найдавніша за часом появи. Пояснює виникнення держави і влади, з волі Бога. Через це влада релігії, церкви має переважати над політикою, владою земних владик. Подібна версія представлена в найдавніших релігіях Стародавнього Сходу, сучасному ісламі, частково в інших релігіях. Її творцями були, зокрема, такі видатні ідеологи християнської церкви, учені-богослови, як Аврелій Августин (V ст.) та Фома Аквінський (XIII ст.);

2) патріархальна (грец. pater (patros) – батько; arhe – початок). Розглядає державу як продукт розвитку сім’ї. Через природну потребу в спілкуванні, а також під впливом економічних та історичних умов сім’ї об’єднувалися в родові союзи, племена, народності. Державна влада виникла як результат поступового перетворення влади батька (патріарха сім’ї) cпочатку у владу родового старійшини, а згодом – монарха. Члени суспільства мають виконувати розпорядження правителя, як діти слухаються свого батька, а обов’язком монарха є захищати своїх підданих та опікуватися їхнім благом. Такої думки дотримувалися Конфуцій, Платон, Аристотель. У XVII ст. англійський мислитель Р. Філмер у книзі “Патріархія, або Захист природного права королів” (1642 р.) вже акцентує увагу не на обов’язках, а на правах монарха, що нібито одержав у спадок усю повноту необмеженої влади від самого Адама;

3) патримоніальна (лат. patrimonialis – спадковий). Ще давньоримський мислитель Марк Тулій Цицерон (106–43 рр. до н.е.) вважав, що право власності передує державному порядку, тому головною причиною походження держави, крім потреби людей жити разом, стала також необхідність охороняти власність, зокрема земельну. Власність на землю, яка в первісному суспільстві належала усьому племені, з часом зосереджується в руках окремих осіб – багатих людей, вождів, а згодом – монархів (королів, царів тощо), які набувають права розпоряджатися нею, в тому числі передавати у спадок. Заволодіння землею автоматично породжує владу над людьми, які живуть на цій землі. Тобто право власності на землю стає першоосновою панування над територією, формування і здійснення державної влади, яка також стає власністю, постійно діючим механізмом, неперервним, спадковим (традиційним) явищем;

4) договірна, або конвенціональна, її ще називають “теорією суспільного договору”. Ця ідея, очевидно, вже існувала в стародавню добу і має багатовікову традицію. За Нового часу теорія договірної держави знайшла розробку в працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Прокоповича, І. Канта та інших мислителів. Згідно з цим вченням, до появи держави люди знаходилися в “природному стані” (“status naturalis”), що, на думку Т. Гоббса, означав “війну всіх проти всіх”, а з погляду Дж. Локка, – “стан свободи і рівності”. Однак приватна власність породила нерівність і гострі суперечки, тому люди уклали між собою та між суспільством і правителем добровільну угоду заради забезпечення спільного блага, спокою в суспільстві (“status civilis”). Свідомо делегувавши державі певну частину прав (право створювати закони), громадяни залишили за собою свої “природні права” (життя, власність, рівність, свобода);

5) теорія насильства. Її суть полягає у тому, що першопричиною створення держави була груба сила, фізичне насильство, яке з часом змінилося на силу економічного панування. Ця теорія виникла в другій половині ХІХ ст.; засновник – польсько-австрійський соціолог і юрист Л. Гумплович (1838–1909), послідовники – Є. Дюринг, К. Каутський та ін. Л. Гумплович заперечував можливість суспільного прогресу, зокрема морального вдосконалення людини. Суспільний розвиток бачив як кругообіг, в якому кожна спільнота проходить етапи становлення, розквіту й загибелі. Був прихильником “соціального дарвінізму”: головним чинником суспільного життя він вважав безперервну і жорстоку боротьбу між соціальними групами (зокрема, етнічними, які він називав расами), а спільною основою всіх соціальних процесів – прагнення людини до задоволення матеріальних потреб. Неодмінна причина виникнення держав – насильство, завоювання одних племен і народів іншими. Результатом первісного фізичного насильства стає майнова і соціальна нерівність. Переможці утворюють клас імущих, володарів, а переможені – клас незаможних, підвладних. На думку К. Каутського, для управління переможеними переможці створюють апарат примусу, який перетворюється на державу. Отже, держава – це сила, нав’язана суспільству ззовні;

6) історико-матеріалістична (марксистська). Це найбільш науково доведена теорія. Блискучий її виклад здійснив видатний німецький політичний мислитель Ф. Енгельс (1820–1895) у своїй праці “Походження сім’ї, приватної власності і держави” (1884 р.). (Див.: Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 21). Під час роботи над книгою Ф. Енгельс використав результати дослідження американського ученого Л. Г. Моргана “Стародавнє суспільство” (1877 р.), коментарі до нього К. Маркса та численний і різноманітний додатковий матеріал власних досліджень з історії Греції, Риму, давніх кельтів і германців.

Висновки, зроблені Ф. Енгельсом, доцільно процитувати, вдаючись лише до незначних скорочень: “Родовий лад віджив свій вік. Він був підірваний поділом праці та його наслідком – розколом суспільства на класи. Він був замінений державою”; “...держава жодним чином не є силою, що нав’язана суспільству ззовні... Держава є продукт суспільства на певному щаблі розвитку; держава є визнанням, що це суспільство заплуталося в протиріччя з самим собою, яке неможливо розв’язати, розкололось на непримиренні протилежності, звільнитися від яких воно безсиле. А щоб ці протилежності, класи, з суперечливими економічними інтересами, не пожерли одна одну й суспільство у безплідній боротьбі, для цього стала необхідною сила, яка стоїть, очевидно, над суспільством, сила, котра б поменшувала зіткнення, утримувала його в межах “порядку”. І ця сила, яка походила із суспільства, але така, що ставить себе над ним, все більше і більше відчужує себе від нього, є держава”; “...оскільки вона разом з тим виникла в самих зіткненнях цих класів, то вона за загальним правилом є державою наймогутнішого, економічно панівного класу, який за допомогою держави стає також політично панівним класом і здобуває таким чином нові засоби для придушення та експлуатації пригніченого класу”; “...держава існує не одвічно. Були суспільства, котрі обходилися без неї, котрі поняття не мали про державу і державну владу... Класи зникнуть так само неминуче, як вони в минулому виникли. Із зникненням класів зникне неминуче держава. Суспільство, яке по-новому організує виробництво на основі вільної і рівної асоціації виробників, відправить всю державну машину туди, де для неї буде тоді справжнє місце: в музей старожитностей, поряд з прядкою і бронзовою сокирою”;

7) психологічна. Походження держави тлумачить з погляду особливостей взаємодії індивідуальної, групової та масової психіки. Різниця у психологічній природі окремих людей призводить до того, що одні більш схильні до влади, управління, а інші – до підлеглості, покори, оскільки не володіють психологічною готовністю до відповідальності за колективні дії. Маси завжди відчувають потребу в певній організації, владі над собою, тому самі прагнуть підкорятися волі сильних особистостей. Психологічна теорія концептуально наближена до деяких теорій політичного лідерства. (Прибічники: Л. Петражицький, Ж. Бордо та ін.);

8) соціально-психологічна, або антропологічна. Один з авторів – Е. Дюркгейм. Передумовою державотворення вважає суспільну природу людей. Людина за своєю психікою є колективною істотою, тому сама по собі прагне до солідарних форм життя. У цій теорії очевидним є вплив ідеї Аристотеля про людину як “істоту суспільну, політичну”.

Існують й інші концепції походження держави: сакральна (Ж. Фрезер; головне – воля політичного лідера-харизматика, наділеного надприродними, надлюдськими властивостями); органічна (Р. Спенсер; держава – результат біологічної еволюції людини); психо-аналітична (З. Фрейд; поява держави викликана необхідністю стримування тваринних інстинктів у людині, спровокованих підсвідомими біопсихічними процесами, що можуть виявлятися, зокрема, в прагненні до інцесту (кровозмішування); гідравлічна (потреба людей в об’єднанні для будівництва великих зрошувальних систем); космічна (вплив на виникнення земної цивілізації, у тому числі державних форм організації людей, представників більш розумних спільнот Всесвіту).

Більшість з названих теорій і концепцій є цілком раціональними і в сукупності дійсно пояснюють причини утворення держави. Головними слід визнати такі: розвиток виробництва; суспільний поділ праці; майнова нерівність; приватна власність; утворення класів; виникнення експлуатації та позаекономічного примусу; демографічні процеси: ріст населення, перехід від кочового до осілого способу життя, упорядкування спадкових та шлюбних відносин (поява моногамної сім’ї); ускладнення суспільної організації; виокремлення управлінської функції в спеціальний вид діяльності; формування інститутів публічної влади; воєнно-територіальні завоювання. Але, говорячи про походження держави, крім загальних причин, принципово важливо враховувати, про які саме країни йдеться і в яких конкретно-історичних умовах їхнього існування.

Поиск по сайту: