Поняття, сутність та ознаки держави

Держава в сучасних умовах є головним політичним інститутом, найважливішим елементом політичної системи суспільства. Це – багатоскладове поняття й утворення, що виконує численні функції, є об’єктом дослідження багатьох соціально-гуманітарних наук, які вивчають її окремі аспекти. Не дивно, що існує чимало тлумачень держави. Можна розуміти, що держава – це: 1) певна територіально організована спільнота людей і в цьому випадку як синоніми вживати поняття “країна”, “вітчизна”, “суспільство”; 2) вияв певних зв’язків та відносин між населенням та організацією управління, що склалася в суспільстві, – держава розуміється як наявність політичної влади та її реальне застосування; 3) система конкретних органів політичної влади, апарат політичного керівництва й державного управління, головний елемент політичної системи суспільства.

Уявлення про сутність (головне призначення) держави також різняться. Відповідно можна визначити такі основні підходи:

1) класовий (марксистський): держава розглядається як безпосередній наслідок поділу суспільства на класи та боротьби між ними, як “організація економічно панівного класу” (Ф. Енгельс). “Держава, – зазначав В.І. Ленін, – є машина для гноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати в покорі одному класові інші підлеглі класи” (Див.: Ленін В.І. Про державу: Лекція в Свердловському університеті 11 липня 1919 р. // Повне зібр. тв. – Т. 39. – С. 70). Отже, держава насамперед – це апарат примусу, класового насилля. (Згідно з цією теорією, у безкласовому – комуністичному – суспільстві держава мала зникнути, відмерти). Водночас засновники марксизму не заперечували, що держава є також і формою організації всього суспільства, виконує в ньому низку необхідних функцій щодо управління громадськими справами та узгодження соціальних інтересів;

2) суспільний: абсолютизує той факт, що держава є формою організації усіх членів суспільства, засобом вирішення громадських справ, забезпечення загального блага. При цьому держава і суспільство практично ототожнюються;

3) політико-правовий: головна сутність держави вбачається у тому, аби служити джерелом влади, права і закону;

4) діалектичний підхід: це найбільш поширене розуміння сутності держави, що відображає досвід існування сучасних розвинутих країн світу, котрі найбільш просунулись у творенні демократичних, правових, соціально-орієнтованих основ життя. З цього погляду, увага звертається як на єдність держави й суспільства, так і на їх відокремленість. Держава розглядається як особлива форма організації суспільства, центральний інститут його політичної системи, що відображає структуру соціальних відносин, є засобом їх упорядкування та забезпечення безперешкодного існування, але вона повністю не зливається з суспільством, не розчиняється в ньому, а є організацією, яка певним чином відокремлена, інституйована у вигляді політичного механізму, що має специфічні закономірності й форми становлення, функціонування та розвитку.

Держава має основні і вторинні (допоміжні, додаткові) ознаки.

До основних ознак держави належать:

– публічна політична влада, професійний бюрократичний апарат, який здійснює владу, керівництво й управління, нагляд і контроль щодо суспільства, тобто забезпечує існування відносин панування і підкорення між тими, хто наділений владними повноваженнями, та рештою членів суспільства. Ці відносини існують у формі системи владних органів – центральних і місцевих, які утворюють державний апарат;

– територія – просторово-матеріальна основа держави, її географічні межі. Держава має певний адміністративно-територіальний поділ відповідно до потреб управління, з урахуванням місцевих інтересів, історичних, національних та інших особливостей;

– населення – людська спільнота, що проживає на території держави;

– державний суверенітет, що означає верховенство, самостійність державної влади порівняно з іншими організаціями в суспільстві. Внутрішній суверенітет передбачає право і можливість держави вільно здійснювати владу в межах своєї території, розпоряджатися цією територією, природними ресурсами, збирати податки, примушувати населення до виконання законів тощо. У поняття зовнішнього суверенітету входить забезпечення територіальної цілісності держави та невтручання у її внутрішні справи з боку інших держав, незалежність у міжнародних відносинах, самостійність у визначенні напрямів і форм зовнішньої політики, визнання держави як суб’єкта міжнародного права. (Варто зауважити, що добросусідські, миролюбні, цивілізовані міжнародні стосунки вимагають певного обмеження зовнішнього суверенітету держав);

– писане (позитивне, юридичне) право, яке має реальне застосування.

Вторинними ознаками держави є:

– державна символіка (Прапор, Герб, Гімн);

– статус мови (або кількох мов) населення держави як державної чи офіційної;

– національна грошова одиниця;

– оригінальна правова система;

– Конституція;

– громадянство (стійкий правовий зв’язок особи з державою, що передбачає наявність в обох сторін взаємних прав, свобод і обов’язків);

– офіційно проголошена столиця (окреме місто).

У різні історичні періоди, на прикладі різних держав можна виявити відсутність тих чи інших вторинних ознак державності, що, однак, не позбавляє їх можливостей повноцінного політичного існування.

Отже, держава – це форма організації суспільства у вигляді особливим чином організованої політичної влади на певній території, що покликана забезпечувати інтереси й безпеку суспільства в цілому та окремих суспільних груп, здійснювати управління країною. Сутність держави суперечлива. З одного боку, політика держави має виражати загальнонародні інтереси, а з іншого, її спрямовують воля та інтереси конкретних політичних сил, що знаходяться при владі.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, вона відрізняється від інших інститутів політичної системи такими рисами:

1) це – всеохоплююча, універсальна організація, яка поширює свій вплив на усю свою територію, на все населення, яке перебуває в її межах (власних громадян, іноземців, осіб без громадянства), вирішує питання, що стосуються інтересів різних суспільних верств у різних сферах їхнього життя – політичній, соціальній, економічній, культурній тощо;

2) це – верховна владна організація, найвища за значенням та силою, її рішення у сфері загальносуспільних інтересів мають обов’язковий характер для всіх інших суспільних організацій. Держава має право скасовувати постанови і рішення недержавних політичних організацій;

3) це – офіційна організація, вона представляє все суспільство перед іншими державами та виступає від його імені;

4) це – організація, що володіє виключним (монопольним) правом на:

а) видання законів та багатьох інших нормативно-правових актів загальнообов’язкового характеру. (Право як атрибут державної волі, ознака функціонування держави в юридичному, нормативному, розумінні означає систему встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, дотримання яких забезпечується шляхом переконання або примусу);

б) легальне застосування примусу, насилля у різноманітних формах – від адміністративних стягнень, штрафів до покарання у виді позбавлення волі і смертної кари (в Україні з 2001 р. смертну кару замінено на довічне позбавлення волі). Держава примушує членів суспільства дотримуватися встановлених громадянських обов’язків, визнавати соціальні інститути, відносини, статуси тощо або накладає заборону на вчинення певних дій, що мають антисоціальний, антидержавний характер;

в) визначення грошової системи, встановлення й стягнення податків та інших примусових зборів з населення для суспільних потреб й утримання апарату управління тощо.

Поиск по сайту: