АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Чинники (“агенти”) політичної соціалізації; типи політичних особистостей

Читайте также:
  1. I. Основні риси політичної системи України
  2. БIОЛОГIЧНО АКТИВНI ЧИННИКИ ЛIКАРСЬКИХ РОСЛИН
  3. Вимір та чинники
  4. Держава як соціальний університет політичної влади
  5. Держава – основна складова політичної організації суспільства
  6. Етапи етнополітичної історії України
  7. За даними таблиці побудуйте кліматодіаграму. Визначте тип клімату та територію, для якої він характерний. Вкажіть чинники, що вплинули на його формування. (12 балів)
  8. Зміст і структура політичної діяльності
  9. Інституціоналізація та функції політичних партій
  10. Легітимність політичної влади
  11. Міжнародний поділ праці, його суть та чинники. Зовнішня торгівля, її фактори та показники
  12. Місце політичних відносин у системі суспільних відносин

Людина політично соціалізується як індивід, як представник певної соціальної групи (спільноти) і як член суспільства в цілому. Ця теза методологічно є дуже важливою при дослідженні чинників політичної соціалізації.

На загальносуспільному рівні людина відчуває на собі вплив глобальних проблем сучасності (загроза ядерної війни, регіональні воєнні конфлікти, міжнародний тероризм, екологічні небезпеки і т. ін.). Вона співвідносить їх з поняттями загальнолюдських цінностей і національних інтересів, прикладами дружніх, гуманістично-змістовних, суверенних стосунків між державами і народами, внаслідок чого в неї формуються світоглядні аспекти політичної свідомості.

Належність індивіда до певної соціальної групи зумовлює механізм його політичної соціалізації залежно від місця, яке ця група займає в системі суспільних відносин. Важливими тут є відносини власності і споживання, пов’язані з конкретною сферою трудової діяльності особи (матеріальним виробництвом, культурою і мистецтвом, освітою і наукою, підприємництвом тощо), а також рівень загальної культури даної соціальної групи і характер особистісного спілкування між її учасниками.

На індивідуальному рівні формуються психологічні імпульси готовності до політичної дії або стан політичного відчуження, який також є елементом політичної поведінки. Вибір індивіда на користь політичної дії або недіяння залежить від складної системи детермінант, що утворюють кілька груп: інституціонально-нормативні; ідеологічні; ціннісні; статусно-рольові та персоніфіковані; психолого-емоційні; соціально-економічні й демографічні; форс-мажорні; глобальні.

Поняття “детермінанти” вжито тут на позначення сукупності внутрішньо сформованих суб’єктом (більш-менш стійких) мотивів і стимулів прийняти те чи інше рішення та зовнішніх (об’єктивних) чинників впливу на нього (так званих регуляторів). Останні, за певних умов (якщо їхня дія має тривалий чи стресовий характер, наприклад, стан суспільної депресії, глибока політична криза, війна, наступальна пропаганда чи агітація з боку певних політичних сил), здатні різко прискорити процес політичної соціалізації особи, скорегувати тип поведінки суб’єкта від толерантного до агресивного, від аполітичного до активно-учасницького із солідарним або протестним потенціалом.



Вплив зовнішніх регуляторів на суб’єкта політики може мати різні соціально-психологічні наслідки:

1) сприяти подальшому зміцненню і збагаченню вже по суті сформованої мотиваційної системи індивіда чи групи;

2) так чи інакше корегувати політичні уподобання, інтереси, активність тощо, але сприйматися як природний процес і таким чином створювати передумови для усвідомлення суб’єктом необхідності змін у рівнях та формах своєї політичної поведінки;

3) викликати стан амбівалентності, двоїстості чуттєвих переживань, відчуття своєрідної „політичної депресії” як комбінації настроїв зацікавленості, тривоги і протесту. Суб’єктові необхідний певний час, аби правильно оцінити зовнішні регуляційні впливи: як політичну волю, що є домінантною (неминучою, і з цим треба змиритися), як цінність, корисну для його власної мотиваційної системи, чи навпаки – спробувати поставити „загороджувальні бар’єри” перед не бажаним проникненням у його мотиваційне „Я” неорганічних, в принципі неприйнятних для нього елементів.

Розглянуті механізми політичної соціалізації є варіантами двох основних моделей цього процесу: інтересу і підкорення. Модель “інтересу” базується на ліберально-демократичному розумінні відносин між політикою й індивідом, коли держава дедалі менше втручається в соціально-економічне й приватне життя (концепції англійських учених: “економічного індивідуалізму” – А. Сміта (1723–1790) та “демократичного лібералізму” – Г. Спенсера (1820–1903)). У цьому випадку основним джерелом залучення особи до політичного процесу, власне рушієм політичного життя, виступають інтереси особи, що перетворюють її з пасивного об’єкта прикладання політико-владних сил в активний суб’єкт політики. Модель “підкорення” випливає з концепцій “спільної волі”, “загальнонародної держави”, “історичного ворога” і т. ін. Таку модель політичної соціалізації ще можна назвати мобілізаційною. У ній індивідуальна воля, свідомість і поведінка поступаються обов’язкові суворо дотримуватися ідеологічних настанов і практичних правил, сформульованих офіційною владою або тими політичними силами, котрі бачать себе виключно в ролі “месій” і “вождів народу”.

Отже, чинники (“агенти”) політичної соціалізації можна поділити на таківиди:

політичні і громадські інститути: а) власне політичні (форма державного правління, політичний режим, діяльність політичних партій, конкретні політичні події); б) неполітичні (освітня, культурно-духовна та інформаційна сфери, національні традиції, пам’ять і досвід);

соціальні чинники: а) походження особи та сімейне виховання; б) соціальне оточення (вплив групових форм спілкування і колективних потреб і настроїв); в) соціальне становище (професія, особистий статус, рівень забезпечення матеріальних і духовних потреб);

правові норми: визначають правовий зв’язок особи з державою, права, свободи та обов’язки людини і громадянина; встановлюють систему адміністративної і кримінальної відповідальності – таким чином формують правосвідомість як необхідну умову існування політичної свідомості громадян та виявлення ними суспільно корисної політичної поведінки;

ситуації форс-мажору: соціальні й політичні конфлікти, війни, акції політичних екстремістів, стихійні лиха;

міжнародна політика: позиції країни в світі, рівень суверенітету, інтегрованість у міжнародні структури, політичні та соціально-економічні надбання інших країн, способи вирішення проблемних і конфліктних ситуацій тощо.

У процесі політичної соціалізації формуються певні типи політичних особистостей залежно від ступеня готовності індивіда брати участь в політичному житті:

1) активісти: демонструють активне ставлення до політики – як правило, усвідомлене й обґрунтоване; самі прагнуть влади, виявляють лідерські якості на державній чи партійній роботі, очолюють опозиційні рухи;

2) компетентні спостерігачі: добре розуміються на політиці, але участь в ній не є для них основним заняттям (це переважно представники інтелігенції, учені-політологи, бізнесмени);

3) компетентні критики: політичні знання застосовують для обґрунтування негативного ставлення до влади; часто займають вичікувальну позицію, але прагнуть до публічного визнання своїх поглядів і потенційно готові до боротьби за владу;

4) пасивні громадяни: більшість з них до влади ставиться негативно і упереджено, зокрема через те, що особливо політикою не цікавиться; політична участь для них епізодична і випадкова;

5) політично відчужені: таким особам властивий фактично нульовий стан політичної суб’єктності; їхня поведінка майже не містить елементів дії, пов’язаної з політикою, за винятком вимушеного виконання розпоряджень влади.

Політологи звертають також увагу на якісні типи політичної соціалізації за критеріями соціальної етики і моралі:

гармонічний тип: можливий у розвинутих демократіях; існує постійний і процедурно внормований діалог між владою і громадянським суспільством; засвоєння політичних цінностей нації поєднується з повагою політичних культур інших народів;

гегемоністський тип: має потужну ідеологічну складову; політичні цінності й ідеали окремого суспільства чи політичного режиму активно пропагуються як найкращі взірці для інших суспільств; може виявлятися також у міжгрупових відносинах;

конфліктний тип: формується на основі гегемоністського або в боротьбі з ним; характеризує ситуацію зіткнення різних політичних культур чи субкультур;

плюралістичний тип: наявність автономних субкультур у суспільстві не призводить до конфліктів на політичній, національній чи соціальній основі, оскільки більшість громадян визнає пріоритетність загальносуспільних цінностей, як-от: громадянські свободи, національна злагода, права і гідність людини, дотримання закону тощо.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)