Держава як соціальний університет політичної влади

Особливе місце в політичній системі суспільства посідає держава як основне знаряддя влади. Саме в державі концентру­ється вся система економічних, політичних, соціальних і духо­вних цінностей та інтересів різних спільностей людей.

Поняття "держава" сформувалось близько трьох тисячоліть тому. Наприклад, стародавня держава Урарту існувала, в ЇХ-VI ст. до н.е. У різні історичні епохи в поняття "держава" вклада­вся різний зміст. Стародавній грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Прихильник утопічного соціалізму англієць Томас Мор (1478-1535) тлумачив державу як змову багатих проти бідних. Регель вважав, що держава - це образ і дійсність розуму, життя Бога в світі. А французький король Людовік XIV (1638-1715) стверджував:

"Держава - це я". Цей вислів увійшов у історію як символ аб­солютної державної влади.

В аналізі та визначенні суті держави є два підходи: позакласовий і класовий.

Позакласовий підхід знайшов відображення в ряді теорети­чних концепцій. Так, згідно з "патріархальною" теорією, яку обстоював Аристотель, держава походить від сім'ї, а влада мо­нарха є продовженням влади батька в сім'ї (патріарха).

Теократична теорія стверджувала, що держава подарована людству Богом. Договірна теорія, яку поділяли Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та інші, виходила з положення, що держава виникла вна­слідок угоди (домовленості) між людьми. Теорія "насильства" тлумачила виникнення держави завоюванням одного племені іншим. За " психологічною" теорією, виникнення держави зу­мовлено необхідністю панування однієї, сильнішої частини на­селення над іншою, психологічно слабшою.

Згідно з класовим підходом, держава виникає разом із по­ділом суспільства на класи. Вона формувалася в умовах зітк­нення класів і ставала, як правило, організацією економічно-панівного класу. За допомогою держави цей клас ставав також і політичне пануючим.

Прихильники класової теорії, до яких належав і марксизм, визначають державу як основний інститут політичної системи класового суспільства. Але слід зазначити, що в деяких країнах формування держави сприяло класовому розчаруванню суспіль­ства. Такими країнами були Стародавній Єгипет і Вавілон, Ста­родавній Китай, Ізраїльське царство Давида, царство Урарту, Київська Русь та інші.

Більш того, у процесі історичного розвитку, подальшої де­мократизації суспільства держава чим далі набуває рис надкла­сової, загальнонаціональної організації. Адже однією з найваж­ливіших функцій держави є її здатність інтегрувати суспільст­во.

Таким чином, держава - це суспільне утворення, покли­кане захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносин між ни­ми, використовуючи в разі необхідності спеціальні органи примусу.

За будовою держави різних історичних епох не схожі між собою. Але у них є певні ознаки, які так чи інакше притаманні кожній з них.

Загальними ознаками держави є:

1. Територія, що окреслена кордонами держави. Держава будується не за кровнородними чи релігійними ознаками, а на основі територіальної і часто етнічної спільності людей.

2. Формування публічної влади та її відокремлення від сус­пільства. У суспільстві формується спеціальний шар управлін­ців-професіоналів, численних службовців, які і складають пуб­лічну владу.

3. Суверенітет, тобто верховна влада, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій і установ. Тільки державі належить суверенне творення законів і норм, обов'язкових для всього населення.

4. Наявність закону. Всі видатні володарі і царі були на­самперед законодавцями. Визначними законодавцями вважа­ються царь Соломон, афінський стратег Перікл, київський князь Ярослав Мудрий, французький імператор Наполеон та інші.

5. Право стягувати податки і збори з населення. Ці податки необхідні для забезпечення державної політики: оборонної, со­ціальної та іншої, а також для утримання численного держав­ного апарату.

6. Обов'язковість членства в державі, наявність громадянс­тва. На відміну, наприклад, від такої політичної організації, як партія чи спілка молоді, перебування в якій не обов'язкове для населення, державне громадянство людина отримує з дня свого народження.

7. Наявність державних символів (герб, прапор тощо). Офі­ційний статус держави і її громадян закріплюється головним законом країни - Конституцією.

Визначення зазначених загальних ознак держави має не лише наукове, а й суттєве практичне значення. Особливо це важливо в міжнародних відносинах, оскільки держава є суб'єктом цих відносин. Тільки наявність ознак держави дає можливість тій чи іншій організації бути визнаною суб'єктом міжнародного права.

У сучасному міжнародному праві виділяють як мінімум три ознаки держави, а саме: територія, народ, який об'єднаний правовим союзом громадян (громадянством), і суверенна влада, що здійснює ефективний контроль хоча б над більшістю тери­торії і населення.

Відповідно до свого призначення держава виконує певні внутрішні та зовнішні функції.

Внутрішніми функціями держави вважаються: законодавча, політика-економічна, соціальна, національно-інтегративна, де­мографічна, освітянська, культурно-виховна, правоохоронна, екологічна, фіскальна.

До основних зовнішніх функцій держави можна віднести дипломатичну (встановлення широких сталих економічних, по­літичних, культурних зв'язків з іншими державами) та оборон­ну функцію.

Систему організації верховної влади, порядок утворення її органів називають формою державного правління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархічну та респу­бліканську.

Монархічна форма правління характеризується тим, що влада глави держави передається спадково. Монархічна форма правління має кілька різновидів. Абсолютна монархія передба­чає всевладдя глави держави (короля, царя, імператора) і відсу­тність конституційного ладу. Конституційна монархія обмежує повноваження глави держави Конституцією.

Республіканська форма правління передбачає виборність найвищої державної влади (парламенту, ради). Глава держави також обирається. Історії відомі два основні різновиди респуб­ліканської форми правління: президентська республіка і парла­ментська республіка.

За президентської республіки вагомою є роль президента в системі державних органів. Він одночасно є главою держави й главою уряду, посада прем'єр-міністра відсутня. Прикладом тут може бути СІЛА.

Парламентська республіка (Італія, Австрія, ФРН та ін.) ви­знає переважаючу роль парламенту та обраного ним уряду. Президент обирається або парламентом, або особливою колегі­єю, що включає членів парламенту.

Як суб'єкт політичної влади держава має свої форми уст­рою.

Форма державного устрою — це територіально-політична організація держави, що включає політико правовий статус Ті складових частин та принципи взаємо­відносин центральних і регіональних органів влади. Існу­ють дві основні форми державного устрою: унітарна і феде­ративна.

Унітарна форма державного устрою - єдина, злита. Ад­міністративно-територіальні одиниці не мають політичної само­стійності. Ознаками унітарної форми державного устрою є: єди­на конституція, єдина система органів державної влади та управління, єдине громадянство, поділ на адміністративно-територіальні одиниці, де статус органів управління визнача­ється загальнодержавними правовими нормами.

Україна - унітарна держава, але має певну особливість - наявність адміністративно-територіальної одиниці - Автономної Республіки Крим.

Федеративна форма державного устрою складається з кількох державних утворень. Кожне з таких утворень має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів, своє громадянство. Поряд із цим встановлюються єдині федеративні органи державної влади, єдина грошова одиниця, єдине грома­дянство. Федерація складається з певних державних утворень (штати, землі, республіки, провінції тощо). Прикладами феде­ративних держав можуть бути СІЛА, Австралія, Австрія, Росія, ФРН, Швейцарія та ін.

Існує і така форма державного устрою як конфедерація. У конфедерації кожен із її членів, зберігаючи державну самостій­ність, об'єднується з іншими державами в спільний союз (У наці час створити конфедерацію намагається Росія і Білорусь).

На сучасному етапі розвитку державності в більшості циві­лізованих країн світу постала проблема співвідношення держа­ви і громадянського суспільства. Необхідність вирішення цієї проблеми обумовлена тим, що формування соціальне справед­ливої держави, її функціонування й розвиток нерозривно пов'язані зі становленням і вдосконаленням громадянського суспільства.

Розробка теорії громадянського суспільства йде від Локка, Монтеск'є, Канта і Гегеля.

Певне місце вона посіла і в теорії марксизму. Концепція співвідношення громадянського суспільства і держави розроб­лялася також українською філософською думкою. У найбільш розгорнутому вигляді її подав український історик та соціолог В'ячеслав Казимирович Липинський (1882-1931).

Розглядаючи демократичний політичний режим, ми вже визначали громадянське суспільство як сукупність людських відносин, в яких суспільні сили ведуть свою діяльність у відно­сній незалежності від держави. Іншими словами, громадянське суспільство - це та частина соціуму, яку не охоплює держава чи її структури.

Економічною основою громадянського суспільства є приват­на власність в усій багатоманітності її форм. Приватна влас­ність забезпечує реальну економічну свободу, без якої не може існувати ні політична, не соціальна свобода. Громадянське сус­пільство гарантує законом вільний вибір форм економічного і політичного буття людини, виключає монополію на ідеологію і світогляд.

Структуру громадського суспільства можна трактувати як систему відносин господарчого, економічного, сімейно-родинного, етнічного, правового і морального характеру. У гро­мадянському суспільстві, на відміну від державних структур, переважають не вертикальні, а горизонтальні зв'язки. Слід за­значити, що в наш час межу між громадянським суспільством і державою проводити стає дедалі важче. Держава все більше на­магається втручатися як в економічні, так і в соціально-правові відносини. Але розрізняти ці системи необхідно для своєчасного виявлення і запобігання тоталітарним тенденціям державних структур.

Становлення громадянського суспільства в умовах сучасної України має спиратися на використання світового досвіду, на реалізацію прогресивної ролі приватної власності і на створення правової держави. Головний зміст ідеї правової держави поля­гає в утвердженні суверенітету народу як джерела і суб'єкта влади, у підпорядкуванні держави суспільству, пануванні зако­ну.

Філософська основа правової держави була розроблена ні­мецьким філософом І.Кантом. Він розглядав державу як об'єднання людей, підпорядкованих правовим законам. Сучасні соціальні філософи виділяють такі основні загальні риси право­вої держави:

1) верховенство права. Це означає, що право є невід'ємною власністю людини. Право ніким не надається й ніким не може бути відібрано;

2) відповідність закону правові. Будь-який закон, прийня­тий державою, має бути правовим;

3) відповідність законодавства нормам міжнародного права;

4) наявність розвинутого громадянського суспільства;

5) суверенітет народу. Лише народ е джерелом влади, дер­жавний суверенітет має представницький характер;

6) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

7) свобода і право інших людей - єдине обмеження свободи особистості. Свобода кожного закінчується там і тоді, де і коли порушується свобода інших;

8) визначальна роль суду в розв'язанні усіх спірних питань. Незалежність судової влади від органів державного управління і різних політичних сил.

Таким чином, правова держава — це держава, в якій не створюються закони, що суперечать моральній ідеї права, і в якій державний інтерес, що порушує закони, не має ніякої цінності.

Що ж необхідно для розбудови правової, соціально-справедливої української держави?

По-перше, забезпечення справжнього демократизму й від­критості нормотворчих функцій представницьких органів усіх рівнів.

По-друге, щорічні звіти про діяльність виконавчих органів перед представницькими органами.

По-третє, реальна незалежність суду й прокуратури.

По-четверте, створення сучасного державного апарату, що формується на засадах конкурсу і підконтрольності представни­цьким органам і народові.

По-п'яте, формування українського громадянського суспі­льства на сучасних економічних і політичних засадах, забезпе­чення ефективного функціонування всіх його організацій (пар­тій, рухів, об'єднань).

Отже, громадянське суспільство та правова держава є під­валинами прогресу України. І чим розвинутішим буде грома­дянське суспільство, тим ефективнішим стане соціальний за­хист особистості, тим реальніші її можливості для самореалізації в різних сферах суспільного буття.

Цілеспрямована, ефективна взаємодія правової держави та громадянського суспільства визначає не лише соціальну захи­щеність особи, а і демократизм, і гуманістичну спрямованість усього соціуму.

Таким чином, політична сфера суспільного буття є важли­вим компонентом життєдіяльності суспільства. Як складна, саморегульована сфера суспільного буття вона носить системний характер і включає в себе не менш складні підсистеми: еконо­мічну, правову, соціальну, моральну тощо.

Контрольні запитання:

1. У чому суть політики як соціального явища?

2. Дайте визначення політичної системи суспільства.

3. Що таке влада? Чому владні відносини відзначають харак­тер політичної системи?

4. Проаналізуйте різноманітні теорії походження держави.

5. Чому держава вважається базовим інститутом політичної системи?

6. Що таке громадянське суспільство?

7. Які загальні риси правової держави ви можете назвати?

8. Що, на вашу думку, необхідно для розбудови правової, со­ціально-справедливої української держави?

Поиск по сайту: