|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Екофілософія
Екофілософія як окрема ділянка філософського знання виникла на початку XX ст. Екологія (грецькою "вчення про житло") вивчає взаємовідносини організмів одного з одним і з середовищем їх існування. Загальним поштовхом до й" появи було перетворення людської діяльності в геологічну силу, що сформувало потребу нового осмислення співвідношення суспільства і природи. Першою групою безпосередніх причин виникнення екофілософії став розвиток природознавства; другою - загострення кризи в оточуючому нас середовищі; а третьою - проблеми майбутнього Землі, її живої оболонки. На жаль, в наш час погляди на екологію перетворилися у вузьку науку, яка насамперед вивчає допустимі межі промислового впливу людей на природу. Більш широке розуміння екологічних проблем: прогнозування майбутнього Землі, завдання щодо гармонізації взаємодії людини і природи тощо, крім спеціалістів, фактично нікого не турбує. І як не дивно, не турбує не лише малоосвічених людей, а й усі верстви населення. Від екології чекають лише чистих продуктів, незабруднених водоймищ та повітря, але тільки не суворого втручання в пагубну для природи виробничу діяльність соціуму. І тим не менш з 80-х років XX ст. розпочалася екологізація всієї науки. Екологія вийшла за межі дослідження окремих ділянок природи, відношень всередині біомів (тварин, рослинних організмів) на рівні популяції, біологічних видів тощо. Сьогодні її об'єктами стали екосистеми, біосистеми, вся біосфера в цілому. Відтак з'явилися різноманітні підходи в екологічних роздумах. Так, розгортаючи ідею В. Вернадського про живу речовину як сукупність організмів, що є основою біосфери (до неї - явища космічного, входить і людина), американець Джеймс Лавлок висунув цікаву гіпотезу. На його думку, всі земні сфери (атмо, гідро, літо та ін.) разом з біосферою складають дуже злагоджений механізм. Ноосфера ж, проникнувши в усі пори цього механізму, заносить в нього людську агресію, руйнуючи його. Особливо це стало характерним для цивілізації XX ст., що поглиблює проблеми, пов'язані з виживанням людства. Це точка зору екоалар місті» (французькою "аларм" - "тривога"). Сьогодні формується екосоціологія - свого роду синтез екології і соціології, яка займається пошуком виходу як з екологічної кризи, так і вирішення багатьох глобальних проблем взагалі. В ній виділяють окремі напрями: - теорія біоцентризму, концепції якої спрямовані на охорону дикої природи; - концепція консерваціолізму, формування продуктивної діяльності людей без екологічної загрози; - теорія екологістів, попередження екокатастрофи на підставі об'єктивних вимог природознавства; - вимоги еколого-економістів щодо значного обмеження економічного росту споживання соціуму та ін. Центральною категорією екофілософії є життя, що розуміється як космічне явище, куди входять біологічні, психологічні, духовні та душевні характеристики, інтуїція і чуттєвість, завдяки чому руйнується межа між світом людей і світом природи. Так розглядав проблему людини і життя французький релігійний філософ П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955). Він у своїй праці "Феномен людини" співвідносить людську природу зі Всесвітом, підкреслюючи, що культура підпорядкована універсальній еволюції і космогенезу. Людська культура, за Тейяром де Шарденом, не штучне утворення, а необхідний етап розвитку Космосу, а людина - згусток усіх етапів його розвитку, регулятор, початок і кінець Всесвіту. Нова культура людей без сучасного егоїзму можлива лише на підставі любові, а для цього слід об'єднати зусилля науки і релігії. Німецько-французький філософ Альберт Швейцер (1875-1965) створив етичну концепцію благоговіння перед життям, у якій стверджується, що добро зберігає і розвиває життя, а зло - знищує його. Суттєво розгорнули екологічні проблеми учасники Римського клубу (крупні вчені, політики, бізнесмени), який очолював італійський вчений Ауреліо Печчеї (1908-1984). Під егідою клубу відбувалися і відбуваються різноманітні міжнародні теоретичні і практичні акції (конференції, ведеться радіо і телепропаганда, спрямовуються дії Грінпісу тощо). Новий гуманізм, запропонований А. Печчеї, сповідує розвиток відчуття глобальної відповідальності, любові до справедливості і нетерпимості до насилля. Наявні і багато інших концепцій: культурної еволюції, повернення людини до "природного начала" - відречення від сучасної цивілізації і т.п. Всі вони, безперечно, повинні принести благодатні плоди для безпечного існування людства. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |