Виникнення і природа свідомості

Питання про походження і сутність свідомості пов'язується з розглядом матерії, яка здатна саморухатись і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість розуміти природу свідомос­ті як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властивості - відображення. Ось тут і постає необ­хідність послідовного історичного дослідження характеру ві­дображення як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії та дослідження свідомо­сті як найвищої форми відображення.

За останні 15-20 років філософія свідомості в англомовних країнах помітно перебудувалася, Вона взяла курс на зближення з природознавством, на розробку "наукової метафізики", набу­ла більш емпіричного, натуралістичного вигляду. Сьогодні до­слідження філософів зосередились на співвідношенні "духу" і "тіла", фізичного і психічного аспекту людини тощо. Багато уваги приділяється питанням, які виникають на межі філософії та мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свідомості.

Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій

притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості ко­ріниться в особливостях людського буття у світі.

Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знан­ням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб'єктивним значенням, співставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об'єктивних характеристиках, а як світ сво­го життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслід­ків, вона нерозривно пов'язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.

Отже, свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного ві­дображення, формою пізнання дійсності як незалежної від люд­ських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осяг­нення сенсу існуючого, міри відповідальності світу та його про­явів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення людей, їх пізнавальна діяльність потребують здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логі­чних схем оперування, то усвідомлення дійсності вимагає осо­бистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Духовний світ людини - це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідо­мість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духо­вних смислів. Свідомість не дорівнює мисленню та знанням, вона є одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дій­сності. Будь-який прояв духовності відбиває в собі (з різною мірою вираження) обидві форми ідеального відношення до світу - і пізнавальну, і ціннісну (духовно-практичну).

Сутність людського духу, походження свідомості містять в собі багато таємничого, і навряд чи коли-небудь людство знайде остаточне вирішення цих проблем. Загадка людського духу завжди буде викликати надзвичайний інтерес і спробу нових варіантів її розкриття. Але певний досвід в пізнанні свідомості вже є. В історії людської думки сформувалися і набули певного теоретичного обґрунтування різні підходи до цієї проблеми. Свідомість є предметом вивчення не лише філософії, але й соці­ології, психології, фізіології, генетики, медицини. Очевидним є той факт, що людська свідомість має певні біологічні передумо­ви, вона нерозривно пов'язана з матеріальним носієм — голо­вним мозком. Очевидне і те, що біологічні закони і генетична програма є невід'ємною умовою життя і діяльності кожної лю­дини. Психічне життя як відображення дійсності притаманне не лише людині, але й тваринам. Але тільки у людини виникає вища, специфічна форма психічного відображення об'єктивної реальності - мислення, свідомість.

Якщо розглядати свідомість з суто психологічної точки зору (як вищий рівень організації психічного життя і відображення дійсності у формі психічних образів), то в складі свідомості мо­жна виділити такі форми психічного відображення: підсвідо­ме, форми чуттєвого споглядання, емоцїі. почуття, воля, мислення, самосвідомість. Сфера підсвідомого включає в се­бе сукупність психічних явищ і процесів, прихованих від само­спостереження, не представлених в явній усвідомленій формі. Вона охоплює широке коло явищ - від елементарних (інстинк­тів, навичок, автоматизмів, типових емоційних станів) до най­складніших процесів, що впливають на художню творчість, на інтуїтивні акти пізнання тощо. Формами безпосереднього чуттєвого споглядання виступають відчуття, сприйнят­тя і уявлення. Більш складним елементом психічного відо­браження дійсності є емоції і почуття. Вони обумовлюють вольові процеси людської психіки. Вищою формою психічного відображення дійсності є логічне мислення як засіб понятійно­го осягнення сутності речей і розкриття закономірностей ото­чуючого світу. Мислення притаманне і тваринам (процеси ана­лізу і синтезу, індуктивні і дедуктивні способи міркування, експериментальна діяльність).У людей воно є вищою формою понятійного пізнання дійсності, її творчого образного сприйнят­тя.. Ці психологічні особливості індивіда впливають і на само­свідомість. Людина в своєму розвитку спирається на певні фор­ми духовності, які існують незалежно від її індивідуальної сві­домості. Філософські системи по-різному визначали факт об'єк­тивного існування духовних формоутворень. Релігійні концепції апелюють до Бога, що наділив людину духовністю. Системи

об'єктивного ідеалізму (Платон, Гегель та ін.), констатуючи об'­єктивність форм духовності, факт їх існування в просторі люд­ської культури, пояснюють це наявністю поза - і надлюдської духовної субстанції - абсолютного духу, світу ідей, духов­ної космічної енергії тощо. Сучасний матеріалізм, на відміну від релігійних і ідеалістичних концепцій, основи духовності вбачає саме в людському суспільстві, в особливостях соціально-практичного і культурно-історичного буття людини у світі. Згі­дно з матеріалістичною концепцією, свідомість породжується всім розвитком матеріального світу, його революцією. Але люд­ська духовність виникає не шляхом стихійного розвитку мате­рії взагалі, а внаслідок розвитку такої форми матеріальності, як людська практична діяльність, що відбувається за певних соці­альних умов.

Духовний світ людини сформувався у процесі антропосоціогенезу на основі суспільної праці і спілкування індивідів. Особ­ливість людського способу буття полягає в тому, що людина діє не за біологічною програмою, інстинктивною схемою поведінки, вона не пристосовується до навколишнього середовища, а акти­вно перетворює його в процесі суспільної практики, предметної діяльності. Причому перетворення, зміна зовнішньої діяльності можливі лише у відповідності з власними закономірностями природи. Тому в процесі суспільної практики людина відобра­жає ці закономірності, сутності речей і явищ. На цьому ґрунту­ється здатність людського мислення до об'єктивності відобра­ження. До того ж людська діяльність не обмежується відтво­ренням, реконструкцією наявного стану речей. Вона є актив­ною, творчою діяльністю. Людина здатна створювати щось нове, змінювати природні речі (але дотримуватись законів природи), продукувати нові форми, відсутні в природі. Тому практиці притаманна і така риса, як універсальність, тобто потенційна можливість діяти за логікою нескінченної природи. Актив­ність, творчість, універсальність притаманні і свідомості, як ідеальному аналогу відображення практичної діяльності. Людина потенційно, в принципі здатна пізнати і відтворити будь-який предмет природи, бо ставиться до існуючого з точки зору всього людського суспільства.

В процесі суспільної життєдіяльності формується соціаль­ний тип спадковості. Суспільний досвід акумулюється не лише у формах спілкування, в суспільних відносинах, не лише у засобах і знаряддях праці, але також і в мові. Мова виступає зовнішньою оболонкою думки, засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі суспільного досвіду та інформації. Не­зважаючи на те, що не всі елементи духовного життя можуть мати мовний вираз (наприклад, потреби, емоції, переживання, підсвідомі явища), свідомість як продукт суспільного життя нерозривно пов'язана з мовою, опосередкована нею.

Таким чином, будучи функцією мозку, свідомість знахо­диться поза сферою біологічних закономірностей, вона є суто соціальною за своїм походженням і змістом. Більш того, вищі прояви людської духовності - безкорисливий пошук істини і сенсу, моральність, свобода, самосвідомість, релігійно-духовний досвід, переживання краси, творчість - не можуть бути поясне­ні лише необхідністю функціонального забезпечення суспільно­го.життя, вона не є утилітарними засобами суспільно-практичної життєдіяльності. У цьому розумінні духовність має надсоціальну природу.

Поиск по сайту: