|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Філософія епохи Відродження та Нового часуЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ (ХУ-ХУІ ст.) характеризується формуванням антропоцентризму та спробою відновлення канонів філософії Стародавньої Греції. Проте ще тривалий час в європейській культурі відчувався вплив філософії Середньовіччя з її геоцентризмом. Відбувалася секуляризація філософської думки. Вона вивільнювалася з-під впливу релігії через оголошення людини природною, а не божою істотою. Поширювався і пантеїзм (грецькою "пан" - усе, а "теос" - бог) - ототожнення бога зі світом природи. Одним з перших звеличував людину німецький філософ Микола Кузанський (1401-1464). В його роздумах творцем сущого виступав бог, але поряд:і ним у світі вже наявна творча і активна людська особа. Італієць Джованні Піко делла Мірандола (1463-1494) проголосив людину винятковою істотою у світі. Вона такою є тому, що наділена свободою волі і можливістю вибору способів дій. На підставі ідей свободи волі та творчої активності людини сформовані і соціально-філософські погляди італійця Школо Макіавеллі (1469-1527). Він доводив, що суспільним життям керують людські інтереси. Вищими інтересами є інтереси держави, і тому під час їх реалізації можна нехтувати інтересами окремих людей, принципами моралі тощо. Пізній період Відродження (кінець ХУ-ХУІ ст.) також багатий на філософські роздуми. Так, голландець Еразм Роттердамськии (1469-1536) відкидав релігійне твердження про "зіпсованість" людини "першородним гріхом" і доводив, що у святому письмі людина покликана до активних дій, до життєвого самоствердження. Початок і кінець світу, пояснював філософ, у руках божих, але особиста доля визначається кожним індивідом окремо. Подібну точку зору називають деїзмом. Пантеїстичними були роздуми італійця Джордано Бруно (1548-1600). У нього природа не залежить від божественного впливу, а сама по собі здатна до самотворення. За таке заперечення необхідності бога інквізиція спалила єретика на вогні. Завершеності філософія Відродження досягла в творчості француза Мішеля Монтеня (1533-1592). Він у творі "Спроби" не лише пояснював самоактивність природи, а й повністю відмежував від неї людину, котра, на його думку, є унікальною за внутрішнім світом і здатна по-своєму впливати на оточуюче середовище. Так філософія звільнялася від впливу релігії і закладала підвалини для власного подальшого розвитку. НОВИЙ ЧАС (кінець ХУП-ХУІП ст.) - період переходу Європи до промислового розвитку, а відтак і до бурхливого розквіту науки, техніки та освіти. Завдяки тому усвідомлення світу людьми вирвалося з зачарованого кола релігійних догм. Важливий вплив на цей процес мали думки польського вченого Миколая Коперника (1473-1543), що обґрунтував нову астрономічну систему - Геліоцентризм, відмінну від птолемеєвського геоцентризму. Пізніше німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630) своїми дослідженнями започаткував сучасні наукові пошуки. Наукові знання породили філософський матеріалізм і набули прикладного характеру. Це привело до появи емпіризму — пізнання світу через досвід, практичні дії, на відміну від раціоналізму, що означає пізнання завдяки розумовому осмисленню об'єкта. Відтак розпочався пошук ефективних методів (грецькою - способів) пізнання. Тут важливий внесок здійснив родоначальник емпіризму, англієць Френсіс Бекон (1561-1626), систематизувавши в багатоплановій праці "Велике відновлення наук" усі тодішні наукові здобутки. Головне в пізнанні природи, вчив він, знайти такий метод, що вів би найкращим шляхом до істини. Як бджола переробляє нектар в дорогоцінний мед, так і науковець повинен перетворювати емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину. Найкращим методом Бекон вважав наукову індукцію - сходження від окремих спостережень до теоретичних узагальнень. Аналітико-індуктивна методологія в науковому пізнанні визнавалася і англійцем Томасом Гоббсом (1588-1679), а його співвітчизник Джон Локк (1632-1704) досліджував походження людського знання. Він доводив, що всі ідеї і поняття людини з'являються завдяки впливу об'єктів пізнання на органи чуття людини. Це була позиція сенсуалізму (латиною "сенсус" - відчуття) - пояснення пізнавального процесу на підставі чуттєвості людини. На відміну від згаданих філософів-емпіриків, француз Рене Декарт (1596-1650) найкращим вважав метод дедукції, що лежить в основі раціоналістичного мислення. В дедукції, доводив він, вихідні положення є самоочевидними, інтуїтивними, як аксіоми математики. В основі інтуїтивного знання знаходиться беззаперечне твердження: "Я мислю", - адже лише воно доводить існування суб'єкта. Взагалі ж в процесі пізнання провідну роль відіграють вроджені у людей ідеї (як ідея бога, ідеї математики тощо). Проти теорії Декарта виступив голландець Бенедикт Спіноза (1632-1677), який пояснював, що у людей наявні лише вроджені здібності пізнавати світ. Тут філософ був дуалістом: світ сприймається завдяки чуттєвому досвіду, але сутність речей розкривається на раціональному рівні. Дуалізм Спінози наявний і в обґрунтуванні субстанції -того, що породжує різноманітність світу. Для Спінози нею є єдність бога і природи. А для німецького вченого Готфріда Лейбніца (1646-1716) субстанціями є духовні монади, що мають божественне походження, а від того і активну силу, і вони організовують інертний матеріальний світ у різні форми існування. Розвиток в Новий час різноманітних наук, особливо технічних, привів до механістичної уяви про світобудову. Систематизував її Т. Гоббс, виділивши в ній людину як мислячу частку. Водночас він підкреслював природне право людини на життя, а Д. Локк розгорнув його принципи у вигляді прав на життя, свободу і власність, що в 1949 р. закріплено в "Загальній декларації прав людини" 00Н. На підставі роздумів про людину та суспільне життя виникла філософія Просвітництва XVIII ст., в основі якої лежить ідея гуманізму - означеності людини як вищої цінності буття. Француз Шарль Монтеск'є (1689-1755) одним з перших пояснював буття людини і суспільства як природний процес. Відтак людина здатна розбудувати щасливе життя і справедливий суспільний устрій. Проте на нього, за Монтеск'є, дуже суттєво впливають природні умови. Це так званий географічний детермінізм. Вольте? (1694-1779) в багатьох творах розглядав людину як суспільну істоту, адже всі стосунки між людьми, вважав він, створені самими людьми. Відкидаючи вплив на них релігії, тим не менш він докузував необхідність віри в бога, як засобу боротьби з насиллям. Покращення самої людини він вбачав в просвітництві, адже воно формує й" свідомість. Близькими до поглядів Монтеск'є були і роздуми Жан-Жака Руссо (1712-1778), що шукав причини нерівності людей і шляхи досягнення суспільної справедливості. Для цього необхідний такий суспільний договір, за яким меншість не змогла б привласнити здобутки більшості, а деспоти ніколи б не досягли влади. А Дені Дідро (1713-1784) досягнення справедливості в людських взаєминах вбачав у подальшому розгорненні наукових знань, поширенні освіти і покращенні моралі. Громадян слід виховувати так, щоб вони розуміли, що для особистого щастя необхідно бути чесною і добродійною людиною. Дуже важливо, щоб освіченим був монарх, адже він є запорукою справедливості в суспільному житті. Таким чином, філософія Відродження і Нового часу просякнута гуманістичними ідеями і вірою у всемогутність людського розуму. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.) |