Структура свідомості, її основні рівні

Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідо­мості більш вузьке порівняно з поняттям психіка людини. Пси­хіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і під­свідоме, що є багатомірними і перебувають у постійному русі і взаємодії.

Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної) емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідо­мості. Логічна структура когнітивної діяльності людини скла­дається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інту­їтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом і логі­чними формами, що має на меті синтез чуттєвого і раціонально­го надбання нової пізнавальної інформації. Але когнітивний принцип свідомості провідну роль відводить, безперечно, поня­тійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній дія­льності предметний, усвідомлений характер. Емоційна сфера

свідомості - складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структуру і типологізувати й елементи не вдалась. Емоції - це відображення об'єкта у формі психічного переживання, ду­шевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов ненависть та ін.), афекти (лють, жах, від­чай), пристрасті та самопочуття. В емоціях предмети відобра­жаються не в образах, а в Їхньому ставленні до людини, суспі­льства, їхніх потреб, інтересів.

Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтере­сами, потребами суб'єкта в єдності із здібностями у досягненні цілей.

Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених, які вважають, що несвідоме - це сукупність психічних явищ, ста­нів і дій, які лежать поза сферою розуму.

До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і запорогові почуття — це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежить від нього, а часом переходять на рівень свідомості.

До структури несвідомого зараховуються також автоматиз­ми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмом розу­міють складні дії людини. Первинне, утворюючись під контро­лем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазо­вого повторення, вони набувають несвідомого характеру.

Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Су­часна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого, до нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня сві­домості на рівень автоматизму.

Одним із перших в історії науки розв'язати проблему спів­відношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд /1856- 1939/. Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). На наш погляд, кон­цепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідоме (А.Шопенгауер, Е.Гартман, А.Бергсон та ін.).

Якщо звернутись до генезису людської психіки, то несвідо­ме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме - другим. У зв'язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є дво­ма відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі багаті можливості, які стиму­люють раціональні аспекти людської життєдіяльності та твор­чих дій суб'єкта.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб'єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість. Вона орієнтова­на на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, мора­льних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом твориться власна свідомість і він сам. Отже, людина - самооцінююча істота, яка без цієї характерної для неї дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.

Звернення філософів до самосвідомості, як особливої сфери суб'єктивного світу, починається ще з Сократа, з його максими:

"Пізнай самого себе". Із становленням філософії, як специфіч­ного знання про світ і людину, склався погляд на діяльний, не­спокійний характер душі, діалогічність і критичність розуму щодо самого себе. За Платоном, діяльність душі - це внутрішня праця, яка має характер бесіди з самим собою. Міркуючи, душа постійно розмовляє з собою, запитує себе, відповідає, стверджує і заперечує.

Таким чином, самосвідомість - важлива умова постійного самовдосконалення людини. Вона тісно пов'язана з рефлексією. Поняття самосвідомості і рефлексії перебувають у певному спів­відношенні, яке структурується за принципом доповнюваності.

Контрольні запитання:

1. Як ви розумієте співвідношення відображення і свідомості?

2. У чому проявляється "вторинність" свідомості, її залежність

від матерії?

3. З Що таке духовне, психіка, свідомість?

4. Як потрібно розуміти суспільно-історичну сутність свідомості?

5. Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?

6. Що є самосвідомість?

Поиск по сайту: