Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва

Суспільство, як і природа, має свій внутрішній двигун -суперечності, які виступають джерелом і рушійною силою роз­витку соціуму. Суперечністю між існуючим і необхідним є люд­ські потреби. Потреби становлять джерело діяльності людей. Крім потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку існують потреби в інформації, спілкуванні, самореалізації, освіті, повазі, потребі соціального захисту тощо.

Потреби людини є основою її інтересів як усвідомлених по­треб. Потреби притаманні всім біологічним істотам. Інтереси притаманні тільки людині. Інтереси, як і потреби, є рушійною силою діяльності. Тому для розуміння суті суспільних процесів треба відшукувати певні інтереси дійових осіб.

Потреби можна поділити за різними основами. Наприклад, за носієм потреби діляться на: індивідуальні, групові, націона­льні, суспільні. За своїм значенням - на основні і не основні. На нашу думку можна виділити такі основні потреби людини:

1) матеріальні потреби. За своєю сутністю - це потреби в матеріальних умовах людського існування (їжа, житло, здоро­в'я тощо).

Найважливішою філософською проблемою щодо матеріаль­них потреб є відносна безмежність людських матеріальних по­треб і обмеженість природних ресурсів. В разі зростання кіль­кості населення Землі такими ж. темпами, як у XX ст., вже че­рез 40 - 50 років світові загрожуватиме голод;

2) духовні потреби. Основними видами духовних потреб є:

- пізнавальні потреби;

- потреби у світогляді;

- суспільно-політичні потреби;

- потреба в додержанні прийнятих в суспільстві правових норм;

- естетичні потреби;

- релігійні та інші потреби;

3)комунікативні потреби. Інколи потреби в спілкуванні відносять до духовних потреб. Але ми вважаємо, що можна го­ворити про особливий клас комунікативних потреб. До комуні­кативних потреб відносяться всі різновиди потреб у спілкуван­ні, а саме: потреби в колективних формах життєдіяльності (праці, побуті, дозвіллі), у любові, дружбі, в намаганні бути членом великої чи малої соціальної групи (спілки, сім'ї) тощо. Комунікативні потреби, на відміну від матеріальних і духовних потреб, мають особливу спрямованість. Якщо об'єкт матеріаль­них і духовних потреб - це світ предметів і явищ (матеріальних та ідеальних), то об'єктом комунікативних потреб виступає ін­ший суб'єкт (особа, соціальна група, суспільство);

4) потреби самореалізації. Це одна з основних потреб особи, що бере початок із родового намагання людини до утвердження своєї неповторності, свого "Я".

Потреба в самореалізації, на відміну від інших потреб, полівалентна. Вона може проявлятися не в одному, а практично в усіх видах діяльності. Не випадково Гегель назвав її всезагальною і абсолютною потребою.

Це лише основні види потреб. Зайве говорити, що кількість потреб не вичерпується наведеною класифікацією.

Всі ці потреби і інтереси викликають до життя суспільне виробництво тих чи інших продуктів та послуг і стимулюють це виробництво. Суспільне виробництво тому і існує, що існують людські потреби і інтереси.

Суспільне виробництво охоплює такі сфери буття:

по-перше, матеріальне виробництво. Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед, матеріально. Коли б людство хоч би на годину зупинило процес матеріального виробництва, воно, якщо б не загинуло, то спотворило б спосіб реального буття у світі;

по-друге, духовне виробництво. Це діяльність виробництва, розподілу, обміну, споживання та зберігання духовних цінностей. До них належать ідеї, теорії, погляди, почуття світогляд­ного, суспільно-політичного, філософського, релігійного та ін­шого характеру;

по-третє, виробництво засобів комунікації. До них нале­жать, перці за все, мова як знакова система разом з її інтерпре­тацією або системою значень;

по-четверте, виробництво людини, її соціалізація. Процес соціалізації людини складається з сукупності відношень: "Я -ТИ" - діяльність із формування моральних якостей людини; "Я - МИ" - виробництво ідей, теорій, поглядів з приводу міжкласових, міжнаціональних, міждержавних відносин; відношення "Я - ПРИРОДА" - виробництво і прищеплення людині екологічної свідомості в усіх її проявах.

Людина соціалізується через посередництво усіх форм, ви­роблених досвідом попередніх поколінь.

Отже, суспільне виробництво - активна діяльність со­ціальних суб'єктів, спрямована на вироблення матеріаль­них і духовних цінностей, форм людського спілкування та самої людини.

Суспільне виробництво здійснюється за законами соціуму. Саме соціум визначає систему суспільного виробництва. В свою чергу, суспільне виробництво обумовлює основний зміст соціа­льної структури виробництва.

Усі сфери суспільного виробництва мають свої цілі, свої способи виробництва і отримують свої результати. Найважли­вішим елементом цієї структури е спосіб, за яким здійснюється те чи інше виробництво.

Можна виділити спосіб виробництва матеріальних благ, спосіб виробництва духовних цінностей, спосіб виробництва форм спілкування і способи виховання, соціалізації людини.

Кожен з названих способів виробництва складається з про­дуктивних сил та виробничих відносин. Продуктивні сили включають в себе:

по-перше, цілеспрямовану діяльність людини;

по-друге, знаряддя праці;

по-третє, предмети праці.

Предмети праці - це те, на що спрямована матеріаль­на, духовна чи інша перетворююча діяльність. Це матеріал, який перетворюється в результати людської діяльності.

Знаряддя праці - це все те, що суб'єкт діяльності вико­ристовує для передачі своїх дій на предмети праці. У мате­ріальному виробництві знаряддями праці можуть бути верстати, машини, біотехнологія, ядерна енергетика тощо. У духовному виробництві знаряддями праці можуть бути пензель художни­ка, певний музичний інструмент музиканта, перо літератора тощо.

Окрім знарядь праці, для успішного здійснення процесу ви­робництва необхідні певні умови праці (виробничі приміщення, концертні зали, театри, кінотеатри, музеї, зручні шкільні кла­си, студентські аудиторії тощо).

Знаряддя праці разом із умовами праці становлять засоби праці. Предмети та засоби праці утворюють засоби виробницт­ва. Активну і вирішальну роль у суспільному виробництві віді­грає кваліфікована людина. Але слід підкреслити, що викорис­тання людських знань, досвіду, навичок може бути здійснене лише при ефективних методах та формах організації матеріаль­ного чи духовного виробництва.

Люди виробляють матеріальні і духовні блага не поодинці, а вступають у певні відносини як з природою, так і один з од­ним. Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини". Це друга складова будь-якого способу виробництва.

Виробничі відносини є формою продуктивних сил, формою розподілу, обміну і споживання суспільного матеріального і ду­ховного продукту.

В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва. Ця власність має різні історичні форми. Історично у суспільстві складалися такі форми власності:

- індивідуальна (приватно-індивідуальна) - це володіння і користування окремою людиною засобами виробництва;

- особиста (приватно-особиста) форма - власність соціалі­зованої людини, а також спільна власність сім'ї;

- колективна (приватно-колективна) форма - це доброві­льне об'єднання майна громадян;

- державна власність;

- власність спільних підприємств, інших держав або їх юридичних чи фізичних осіб;

- інтелектуальна власність. Об'єктами інтелектуальної власності є духовні цінності: здобутки науки, літератури та мистецтва, різноманітні відкриття, винаходи тощо.

Характер власності визначає форми відносин між людьми в суспільстві. Форми власності визначають форми розподілу сус­пільного продукту. Вони визначають і місце людини в системі суспільного виробництва. Левову частку прибутку отримує вла­сник засобів виробництва. Виробник отримує заробітну платню.

Продуктивні сили та виробничі відносини перебувають у ді­алектичній єдності і залежать одне від одного. Ця залежність виражається в таких напрямках:

по-перше, виробничі відносини похідні, вторинні щодо про­дуктивних сил;

по-друге, нові продуктивні сили зароджуються у надрах старого устрою. Щоб задовольнити зростаючі потреби, люди по­стійно вдосконалюють знаряддя виробництва і самих себе. Тому продуктивні сили мають тенденцію випереджати виробничі від­носини;

по-третє, продуктивні сили вимагають лише певної, а не довільної форми виробничих відносин;

по-четверте, виробничі відносини не пасивні. Вони здатні активно впливати на розвиток продуктивних сил, що їх поро­дили. Наприклад, нові, прогресивні виробничі відносини, що відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, виступають джерелом і рушієм матеріального і духовного виробництва. Якщо ж виробничі відносини застаріли, то вони уповільнюють розвиток продуктивних сил. Ця сторона взаємозв'язку між про­дуктивними силами і виробничими відносинами відображається в загальносоціологічній тенденції відповідності виробничих від­носин характерові та рівневі розвитку продуктивних сил.

Усі розглянуті нами способи матеріального і духовного ви­робництва, виробництва форм комунікації перебувають у взаєм­ному зв'язку і взаємно обумовлюють одне одного.

Зміна способів виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя. Зі зміною способів виробництва відбувають­ся зміни матеріального, соціального, політичного, духовного життя. Змінюється соціальна структура суспільства, ідеологія, соціальна психологія, формуються нові особистості.

Отже, аналіз суспільного виробництва та його структури дає нам змогу більш глибоко усвідомити складний системний хара­ктер соціуму, визначити джерела та рушійні сили суспільного розвитку.

Поиск по сайту: