Людина як предмет філософії

Філософське пізнання має принципово гуманістичну спря­мованість, тобто головним предметом філософських міркувань є людина та й існування у світі. Усі філософські проблеми, якими б абстрактними вони не здавались, так чи інакше пов'язані з проблемою людини. Не випадково І.Кант питання "що таке людина?" формулює як основне питання філософії.

Людина є складним і цілісним утворенням, котре належить певним чином і до природи, і до суспільства, і до культурно-історичного та духовного світу. Генетика, фізіологія, медицина, психологія, соціологія, антропологія аналізують проблему лю­дини в своєму специфічному аспекті. Але поза межами конкре­тних наук залишається суто світоглядна, філософська проблема про природу (сутність) людини, про її походження, про сенс життя, долю та призначення, про можливості та межі її свободи і творчості. Коло цих питань і складає проблему людини в фі­лософії.

Кожна філософська концепція в історії людської думки (по­при певні недоліки і історичну обмеженість) додавала нові ри­си, нові грані в пізнанні людини. Стародавня індійська, китай­ська і грецька філософія розглядала людину як частину космо­су, як "малий світ", мікрокосм, що є відображенням і симво­лом макрокосму-Всесвіту.

Європейська середньовічна філософія, спираючись на хрис­тиянську традицію, висувала на передній план релігійно-моральні проблеми людського існування, розробляла ідею супе­речності людської природи, яка поєднує в собі земне, гріховне начало і божественну сутність. Саме тут вперше з'ясувалися ідеї унікальності, неповторності і самоцінності людини як духовної істоти.

Епоха Відродження залишила нам зразок обожнення самої людини, сповнену пафосу ідею про самодостатність і автономію особистості, віру в її безмежні творчі можливості.

Класична філософська традиція, починаючи з кінця XVII і до кінця XIX століття, вважала істинно людським в людині те, що робить її представником всього людства, тому зосереджувала увагу на її всезагальній природі, соціальній сутності, універ­сальності тощо. Так, новоєвропейська філософія XVII століття особливе значення приділяє розуму як специфічній особливості людини. Для німецької класичної філософії визначальним є уявлення про людину як про суб'єкт духовної діяльності, що створює світ культури і є носієм загального ідеального начала -духу, розуму. На відміну від ідеалістичних уявлень німецької класичної філософії, Л.Фейєрбах, а потім і засновники маркси­зму, повертають людині її цілісність - розглядають її не як ду­ховну, а й як чуттєво-тілесну істоту. Вихідним пунктом марк­систського розуміння є трактування її як похідної від суспільс­тва, як продукту та суб'єкта суспільно-практичної діяльності. Сутністю людини Маркс вважав саме сукупність всіх суспіль­них відносин.

З кінця XIX - початку XX століття в філософії здійснюєть­ся своєрідний антропологічний поворот — проблема людини стає чи не основною для більшості філософських вчень. Сучасна епоха стала епохою глобальних соціальних, політичних, куль­турних, екологічних змін, здійснюється уніфікація і стандарти­зація особистості з боку суспільства та його масової культури. Філософія XX століття стурбована втратою людською особистіс­тю справжньої свободи і індивідуальної автономії. Тому сучасна філософія на місце людини як представника людства ставить індивіда, який в своїй неповторності і унікальності не піддаєть­ся загальним визначенням. Замість проблеми про загальні ви­значення (сутність людини) постає проблема безпосереднього існування людської особистості. Виникають багатоваріантні нераціоналістичні концепції (С.Керкегор, А.Шопенгауер, Ф.Ницше, А.Бергсон. З.Фрейд), які домінуючими рисами люди­ни називають позарозумові властивості (почуття, волю, підсві­доме, інтуїцію тощо). Виникає антропологічна філософська школа (М.Шелер, А.Гелен, Х.Плеснер), яка ставить за мету по­єднати конкретно-наукові досягнення з цілісним філософським осягненням людського життя. Цю традицію продовжують такі напрямки як прагматизм, глибинна психологія, структуралізм. У філософії екзистенціалізму і персоналізму проблема особисто­сті стає центральною проблемою, проголошується неповторність духовного самовизначення ("екзистенції") людини. Пошуки су­часної філософії, як і відродження гуманістичної проблематики, обумовлені гострим інтересом до долі людини в сучасному світі, до проблеми виживання особистості в сучасному суспільстві.

Поиск по сайту: